Постанова

від 14.10.2024 по справі 380/25636/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25636/21 пров. № А/857/17932/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року (головуючий суддя Лунь З.І., м. Львів) у справі №380/25636/21 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області, Львівської міської ради, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в :

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №380/25636/21 визнано протиправними дії Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо відмови у забезпеченні житлом ОСОБА_1 та його сім`ї. Визнано протиправною відмову Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у включенні ОСОБА_1 та його сім`ї в розподіл належної частки житлових приміщень у будинках по АДРЕСА_1 з урахуванням позачергового права на забезпечення житлом та часу зарахування на житловий облік Львівської міської ради, відповідно до контрольних списків осіб, які потребують поліпшення житлових умов Львівського міського управління ГУМВСУ у Львівській області до його ліквідації, станом на 2015 рік. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області прийняти рішення щодо розподілу належної частки жилої площі і включення ОСОБА_1 та його сім`ї в розподіл житлових приміщень для забезпечення житлом у будинках по АДРЕСА_1 з урахуванням позачергового права на забезпечення житлом та часу зарахування на житловий облік Львівської міської ради, відповідно до контрольних списків осіб, які потребують поліпшення житлових умов Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області до його ліквідації, станом на 2015 рік. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції у Львівській області у включенні ОСОБА_1 до контрольного списку з числа поліцейських, державних службовців та працівників ГУ НП у Львівській області, які потребують поліпшення житлових умов із збереженням попереднього часу зарахування на квартирний облік Львівської міської ради та у списки осіб, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області включити ОСОБА_1 до контрольного списку з числа поліцейських, державних службовців та працівників ГУ НП у Львівській області, які потребують поліпшення житлових умов, із збереженням попереднього часу зарахування на квартирний облік Львівської міської ради та у списки осіб, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №380/25636/21 набрало законної сили 17.05.2023.

14.06.2024 позивачем подано до Львівського окружного адміністративного суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №380/25636/21, в якій заявник просив зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Львівській області подати звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд обґрунтовував тим, що невиконання рішення у справі №380/25636/21 не залежать від правової поведінки боржника, а зумовлені порушенням законодавства у сфері містобудівної діяльності генпідрядною організацією ПАТ ІРОКС, яка здійснює будівництво багатоквартирних будинків по вул. Величковського, 61,62.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про встановлення судового контролю задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що від Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області не надійшло жодних доказів та судом першої інстанції не встановлено самого факту порушення генпідрядною організацією ПАТ «ІРОКС» норм містобудівної та дозвільної документації. Зазначає, що судом першої інстанції прийнято до уваги твердження Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у відповідях саме на його інформаційні запити, які стосувалися будівництва даних житлових будинків.

Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів при наданні оцінки законності та обгрунтованості оскаржуваної ухвали виходить з наступного.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а виконання рішення забезпечується, зокрема, і шляхом встановлення судового контролю у вигляді подання звіту про виконання судового рішення.

Колегія суддів наголошує, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача (боржника) з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи. Тобто, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.

Апеляційний суд зауважує, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, але таке право має використовуватись судом залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.06.2020 у справі №802/357/17-а та у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі № 235/7638/16-а.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Як вже було встановлено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2022 у справі №380/25636/21 набрало законної сили 17.05.2023.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ще до подання виконавчого документа для примусового виконання звернувся із заявою до Ліквідаційної комісії ГУМВСУ у Львівській області з вимогою виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі № 380/25636/21 добровільно.

27.09.2023 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Батюк М.В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі № 380/25636/21.

На момент подання заяви та постановлення оскаржуваної ухвали рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі № 380/25636/21 не виконано, чого не заперечує сама Ліквідаційна комісія ГУ МВС у Львівській області.

Колегія суддів приймає доводи апелянта, що від Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області не надійшло жодних доказів факту порушення генпідрядною організацією ПАТ «ІРОКС» норм містобудівної та дозвільної документації.

Також боржником не надано підтвердження факту самого звернення до відповідних органів державного архітектурно-будівельного контролю з повідомленням про порушення вимог містобудівного законодавства при будівництві будинку по вул. Величковського, 61 та з вимогою провести позапланову перевірку та для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Крім того, боржником не надано доказів і про те, які дії вчинялися чи вчиняються саме ним для усунення порушень у будівництві житлових будинків по АДРЕСА_1 та прийняття будинків в експлуатацію.

Суд першої інстанції залишив ці обставини поза увагою.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про відсутність іншого механізму впливу на відповідача щодо виконання судового рішення, крім подання звіту про виконання судового рішення з належними доказами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Суд повторює, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Суд також повторює, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для вжиття заходів судового контролю шляхом подання звіту про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі № 380/25636/21, оскільки застосований процесуальний засіб судового контролю не зумовлює порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Такий засіб не є надмірним і не призводить до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення - про задоволення заяви.

Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі №380/25636/21 скасувати та прийняти постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задовольнити.

Зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Львівській області подати до Львівського окружного адміністративного суду протягом 30 днів з дня отримання постанови суду апеляційної інстанції звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі № 380/25636/21.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар