Постанова

від 17.10.2024 по справі 469/354/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.10.24

22-ц/812/1370/24

Провадження № 22-ц/812/1370/24 Суддя першої інстанції Гапоненко Н.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 469/354/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж. М.,

при секретарі судового засідання Лівшенку О.С.,

за участю прокурора Волкожи С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2024 року , ухвалене під головуванням судді Гапоненко Н.О., в залі судового засідання в с-щі Березанка, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 про скасування запису про право власності на дачний будинок, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

18 травня 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , де просив:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 20253614 від 27 квітня 2017 року про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно дачний будинок загальною площею 175,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 :

- визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №18 від 28 серпня 2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), вилучення із земель, не наданих у власність та користування та надання в оренду ОСОБА_1 строком на 10 років земельної ділянки площею 0,06 га (землі рекреаційного призначення) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним укладений 11 жовтня 2019 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 4820982200:12:054:0021;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 4820982200:12:054:0021 за адресою: АДРЕСА_1 у придатному для використання стані шляхом знесення дачного будинку і демонтажу огорожі та замощення.

Свої вимоги обґрунтував тим, що рішенням Березнського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2017 року у цивільній справі № 469/262/17 позов прокурора в інтересах держави до Коблівської сільської ради та ОСОБА_1 задоволено повністю. Ухвалено визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 29 від 12 лютого 2016 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий № 4820982200:12:054:0021, в селі Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 13586186 від 02 березня 2016 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим № 4820982200:12:054:0021 за ОСОБА_1 , зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Цим судовим рішення було встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває спірна земельна ділянка входить у нормативно визначені межі прибережної захисної смуги Чорного моря.

На момент пред`явлення зазначеного позову (18 травня 2020 року) земельна ділянка була вільною від забудови.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2017 року було забезпечено позов прокурора накладенням арешту на зазначену ділянку та заборонено органам і суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

Між тим під час розгляду судом зазначеної справи ОСОБА_1 17 березня 2017 року зареєструвала в Управлінні ДАБІ у Миколаївській області повідомлення про початок будівельних робіт та об`єктів «Будівництво індивідуального дачного будинку за адресою: АДРЕСА_1 », 10 квітня 2017 року зареєструвала декларацію про його готовність до експлуатації, а 27квітня 2017року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 20253614 зареєстроване право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - дачний будинок загальною площею 175,3 кв.м по АДРЕСА_1 на спірній земельній ділянці.

Будівництво вказаного об`єкта нерухомості та оформлення права власності на нього здійснене з порушенням вимог щодо містобудівної діяльності, так як відповідно до Генерального плану забудови с. Коблеве указана земельна ділянка розміщена в зоні рекреаційних закладів, де можливість розміщення об`єктів індивідуального дачного будівництва не передбачена; дачне будівництво на територіях, де діють планувальні обмеження, та у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів, заборонене Державними будівельними нормами; крім того, спірна земельна ділянка входить у нормативно визначені межі прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому будівництво дачного будинку порушує законодавство з питань захисту та збереження прибережних захисних смуг водних об`єктів.

Оформлення ОСОБА_1 права власності на дачний будинок відбулось на підставі зловживання нею своїми цивільними правами, так як вона, як відповідач, була обізнана зі спором у справі № 469/252/17, що стосувався законодавчої неможливості індивідуального дачного будівництва на земельній ділянці 4820982200:12:054:0021, та усвідомлювала близькість розміщення указаної земельної ділянки до урізу води Чорного моря.

Тому, на думку прокурора, ОСОБА_1 не набула права власності на дачний будинок у визначений законом спосіб, як того вимагає стаття 328 ЦК України, а тому таке право підлягає скасуванню.

Крім того, прокурор посилався на незаконність подальшого відведення спірної земельної ділянки у користування, оскільки вже зазначеним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області встановлено неможливість використання вказаної земельної ділянки для дачного будівництва та передачі її у власність чи користування, у зв`язку з чим сільська рада не мала права також затверджувати технічну документацію та укладати договір оренди цієї земельної ділянки без визначення правових і екологічних обмежень у її використанні, пов`язаних з прибережною захисною смугою моря, у зв`язку з чим рішення Коблівської сільської ради № 18 від 28 серпня 2019 року про надання в користування ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить законодавству, порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним і скасування у судовому порядку.

Оскільки договір оренди землі між Коблівською сільською радою і ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року укладений на підставі незаконного рішення № 18 від 28 серпня 2019 року, то він згідно зі статтею 21, частиною 1 статті 203, статті 215 ЦК України, статті 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2024 року позов задоволено частково.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на дачний будинок загальною площею 175,3 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (запис № 20253614 від 27 квітня 2017 року).

Визнано недійсним укладений 11 жовтня 2019 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 4820982200:12:054:0021.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 4820982200:12:054:0021 за адресою АДРЕСА_1 у придатному для використання стані шляхом знесення дачного будинку і демонтажу огорожі та замощення.

Стягнуто з ОСОБА_1 та Коблівської сільської ради на користь прокуратури Миколаївської області, сплачений судовий збір у сумі 3 678,50 грн. з кожного.

Рішення суду мотивоване тим, що можливість розміщення об`єктів індивідуального дачного будівництва не передбачена Генеральним планом с. Коблеве та здійснення такого будівництва у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів заборонене пунктом 10.17 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Отже, будівництво відповідачкою дачного будинку грубо порушує вимоги містобудівного законодавства.

Крім того, спільна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги Чорного моря; прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності і можуть використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Надання в оренду спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги для індивідуального дачного будівництва суперечить нормам земельного та водного законодавства, а тому на спірну земельну ділянку поширюються обмеження щодо заборони будівництва індивідуальних дачних будинків.

Не погодившись з рішення суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що про наявність судового рішення і розгляд судом зазначеної справи ОСОБА_1 дізналась лише 22 лютого 2024 року, отримавши копію оскаржуваного рішення.

ОСОБА_1 не могла з`явитись в призначені судом судові засідання, оскільки взагалі не знала про наявність відкритого позовного провадження, в якому вона була відповідачкою, а відтак і не знала про час та місце їх проведення.

Повісток відповідачка не отримувала, ніяких документів з суду не надходило, позовну заяву ОСОБА_1 також не отримувала і не знала її зміст. Таким чином, відповідачка була позбавлена можливості знати про час і місце розгляду справи, тому, що не була повідомлена належним чином.

Частиною 3 ЗК України не заборонено передача органами місцевого самоврядування земель рекреаційного призначення на умовах оренди. Спірна земельна ділянка могла бути передана ОСОБА_1 в оренду.

Судом першої інстанції не було досліджено питання, що має основне значення для правильного вирішення спору, а саме судом не встановлено, що земельна ділянка площею 0,06 га з кадастровим № 4820982200:12:054:0021 знаходиться поза межами прибережної захисної смуги.

Під час розгляду справ щодо надання у користування земельних ділянок, які можуть мати обмеження щодо їх використання (землі водного фонду), дослідженню підлягає як визначення самої категорії земельної ділянки, так і цільового призначення. З яким відбувається передача у користування такої ділянки. Оцінка фактичної мети для передачі в оренду відповідної ділянки надає змогу визначити чи було рішення органу місцевого самоврядування правомірним та прийнятим із дотриманням законодавчих обмежень.

Так згідно плану організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні прибережна захисна смуга відповідно до містобудівної документації генерального плану с. Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року № 28 «Про затвердження генерального плану» складає 14,8896 га.

При цьому спірна земельна ділянка, згідно вищевказаного плану, не входить до складу прибережної захисної смуги, а відтак на неї не може бути розповсюджено обмеження щодо забудови.

23 квітня 2018 року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм наказом № 100 від 23 квітня 2018 року «Про затвердження ДБН Б 2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» затвердило новий ДБН Б2.2-12:2018, який набрав чинності 01 вересня 2018 року.

Наказом № 100 також було встановлено, що з набранням чинності ДБН Б2.2-12:2018 визнаються такими, що втратили чинність, ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і спільних поселень».

Від Миколаївської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві прокурор зазначав, що вважає заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2024 року законним та обґрунтованим, яке ґрунтується на засадах верховенства права, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не обґрунтованими.

Відповідачка зазначає, що взагалі не знала про наявність відкритого позовного провадження, в якому вона була відповідачкою, повісток не отримувала, не знала про час і місце проведення судових засідань.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 17 грудня 2021 особисто отримала судову повістку у справі № 469/354/20.

Про судові засідання 10 липня 2024 року та 16 січня 2024 року відповідачка ОСОБА_1 була повідомлена шляхом направлення повісток за вказаною нею адресою.

Також, остання неодноразово повідомлялась шляхом розміщення оголошення на офіційній веб сторінці суду.

Окрім цього,відповідно до даних підсистеми Електронного суду ЄСІТС, адвокат Дубровний М.О., як представник відповідачки, з 08 травня 2020 року має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС .

Отже, представник ОСОБА_2 мав можливість звернутися до суду з клопотанням про надання доступу до цивільної справи № 469/354/20 у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Жодних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, щодо розташування спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги суду не надано.

Оформлення відповідачкою права власності на дачний будинок відбувалась на підставі зловживання нею своїми цивільними правами.

На часбудівництва відповідачкою ОСОБА_1 дачного будинку та реєстрації декларації про його готовність до експлуатації діяли ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Зміна будівельних норм наразі не усуває порушень та не спростовує доводів прокурора щодо їх незаконності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 18 від 28 серпня 2019 року затверджено ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), наданої в оренду для індивідуального дачного будівництва в межах території АДРЕСА_1 ; вилучено із земель, не наданих у власність та користування, земельну ділянку площею 0,0600 га кадастровий номер 48209822:12:054:0021; надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0600 га (землі рекреаційного призначення) кадастровий номер 48209822:12:054:0021 в оренду терміном на 10 років для індивідуального дачного будівництва за адресою АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с.18).

На підставі зазначеного рішення 11 жовтня 2019 року між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0600 га, кадастровий № 48209822:12:054:0021, для індивідуального дачного будівництва (забудовані землі) в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за адресою АДРЕСА_1 терміном на 10 років та складено акт приймання-передачі земельної ділянки.

За даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 27 квітня 2017 року державним реєстратором Березанського районного управління юстиції до вказаного реєстру внесено запис № 20253614 про реєстрацію права власності на дерев`яний дачний будинок загальною площею 175,3 кв.м, розташований за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ..

Ухвалою Березанськогорайонного судуМиколаївської області від 23 лютого 2017 року у справі № 469/252/17 накладено арешт на земельну ділянку кадастровий № 4820982200:12:054:0021 площею 0,06 га., розташовану в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, власником якої є ОСОБА_1 та заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

На момент звернення прокурора до суду з позовом у справі № 469/252/17 на земельній ділянці кадастровий № 4820982200:12:-47:0087 будівельні матеріали, споруди, нерухомі об`єкти були відсутні.

Рішенням Березанськогорайонного суду від 03 жовтня 2017 року у справі №469/252/17 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису про право власності, зобов`язання повернути земельну ділянку позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано незаконними та скасовано пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 29 від 12 лютого 2016 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0600 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку, у тому числі кемпінгів, будинків для відпочинку або для проведення відпусток) для індивідуального дачного будівництва, кадастровий № 4820982200:12:054:0021, в селі Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 13586186 від 02 березня 2016 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим № 4820982200:12:054:0021 за ОСОБА_1 ; витребувано від ОСОБА_1 на користь Коблівської об"єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим № 4820982200:12:054:0021, вартістю 56620,22 грн., в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Рішенням суду у справі № 469/252/17, яке набрало законної сили 17 жовтня 2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/69388490), встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані від урізу води Чорного моря до південної межі 700-717 метрів, до північної 717-735 метрів, та перебуває у межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Судом у рішенні від 03 жовтня 2017 року також встановлено, що земельна ділянка з кадастровим № 4820982200:12:054:0021 відповідно до генерального плану с. Коблеве, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 12 грудня 2014 року № 28, розміщена на території рекреаційних закладів, де не передбачена можливість розміщення об`єктів індивідуального дачного будівництва. Заборона щодо будівництва об`єктів, не пов`язаних з розвитком та обслуговуванням курорту, встановлена п.10.17 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених наказом Держкоммістобудування № 44 від 17 квітня 1992 року. Таким чином, індивідуальне дачне будівництво на виділеній ОСОБА_1 земельній ділянці суперечить містобудівній документації, будівельним нормам та правилам.

На підставі повідомлення Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 31 січня 2017 року про відсутність зареєстрованих документів дозвільного та декларативного характеру щодо здійснення будівництва ОСОБА_1 , інформації Коблівської сільської ради від 23 січня 2017 року про відсутність на спірній земельній ділянці будівельних матеріалів, споруд та нерухомих об`єктів та пояснень представників відповідачки ОСОБА_1 про перебування на цій земельній ділянці пересувного вагончику суд також встановив, що на час надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність на спірній земельній ділянці жилі будинки, будівлі або споруди були відсутні.

Відповідно до реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області наявна інформація щодо внесених відомостей, зазначених замовником ОСОБА_1 у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 17 березня 2017 року МК 062170761956 Будівництво індивідуального дачного будинку; АДРЕСА_1 та щодо реєстрації ОСОБА_1 по зазначеному об`єкту декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 10 квітня 2017 року МК 142171001713; кадастровий номер земельної ділянки, зазначений замовником в документах 4820982200:12:054:0021.

З акту обстеження спірної земельної ділянки, складеного Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області 27 грудня 2019 року вбачається, що на спірній земельній ділянці розташована кам`яна одноповерхова будівля на бетонному фундаменті, територія огороджена бетонним парканом та покладена тротуарна плитка.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.

Статтями 13, 14, 19 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту б) частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Частиною 1 статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Згідно з пунктом «ґ» частини 4 статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах орендиземельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЗК України та частини 1 статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до положень статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14).

Спірні правовідносини стосуються захисту прав об`єднаної територіальної громади Коблівської сільської ради Миколаївського (колишнього Березанського) району Миколаївської області на земельну ділянку водного фонду, зокрема, яка перебуває у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та була передана в оренду на підставі рішення Коблівської сільської ради № 18 від 28 серпня 2019 року.

Отже, ЗК України взагалі не передбачає та не передбачав можливість передання в оренду земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, а саме дачного будинку. Це обмеження було та залишається доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України та ЗК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула в оренду земельну ділянку водного фонду.

Як встановлено судовим рішення у цивільній справі № 469/252/17, яке відповідно до частині 4 статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення, спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі та належить до земель водного фонду.

Таким чином на спірну земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для прибережної захисної смуги. У такій зоні можуть бути розміщені гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори. За їхньої відсутності до вказаної ділянки має бути забезпечений безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування. Надання земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги для будівництва та обслуговування розважального комплексу такому доступу перешкоджатиме, а тому є неможливим. Вказані вимоги водного законодавства є доступними, чіткими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку в оренду для будівництва та обслуговування дачного будинку, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати таку ділянку для вказаної мети.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірна земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги відповідно до містобудівної документації Генерального плану с. Коблево, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року № 28 «Про затвердження Генерального плану» є неспроможними, оскільки такі твердження спростовуються обставинами, встановленими судовим рішення у справі № 469/252/17, які відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не потребують доказування.

Крім того, слід зазначати, що при відображенні меж прибережної захисної смуги у зазначеному Генеральному плані села порушено вимоги статті 47 Закону України «Про землеустрій» та пункту 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений поставною Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року.

Зокрема, межі прибережних захисних смуг в натурі (на місцевості) ніким не виносились, Міндовкіллям, Держводагенством та територіальними органами Держгеокадастру містобудівна документація не погоджувалась.

Аргументи апеляційної скарги про те, що 23 квітня 2018 року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм наказом № 100 від 23 квітня 2018 року «Про затвердження ДБН Б 2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» затвердило новий ДБН Б2.2-12:2018, який набрав чинності 01 вересня 2018 року, а Наказом № 100 також було встановлено, що з набранням чинності ДБН Б2.2-12:2018 визнаються такими, що втратили чинність, ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і спільних поселень» не заслуговують на увагу, оскільки за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 справа № 1-7/99).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2022 року, справа № 83/301/20).

За таких обставин спірна земельна ділянка передана в оренду відповідачці ОСОБА_3 та забудована нею з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її передачі вона відносилась до земель водного фонду, перебувала в межах прибережної захисної смуги та не могла бути використана для будівництва та обслуговування дачного будинку.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок (пункти «а» і «б» статті 21 ЗК України).

Згідно з частиною 1 статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог,які встановлені частинами 1, 5 та 6 статті203 цього кодексу.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52)).

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц). Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в оренду для будівництва та обслуговування дачного будинку, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваного договору знали чи повинні були знати, поведінка обох його сторін не була добросовісною.

За таких обставин наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору оренди, а відтак обов`язок орендаря повернути спірну земельну ділянку є наслідком визнання недійсним відповідного договору.

Усунення перешкод об`єднаній територіальній громаді с. Коблево у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, а саме до прибережної захисної смуги Чорного моря.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, земель рекреаційного призначення та їх передання в оренду з метою будівництва об`єктів нерухомого майна - розважальних комплексів.

Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для об`єднаної територіальної громади с. Коблево зокрема, оскільки люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження Чорного моря, у збереженні його водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколо водних тварин і рослин.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідачки у збереженні земельної ділянки у власності.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність віднесення спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги у зв`язку з чим задовольнив частково вимоги позову.

До того ж користування приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації тощо.

Що стосується вимог про повернення земельної ділянки у стані який існував до порушення прав, шляхом знесення дачного будинку та демонтажу огорожі та замощення, що розташовані на спірній земельній ділянці, то колегія виходить з наступного.

Як встановлено матеріалами справи на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 на підставі дозвільних документів побудувала у 2017 році дачний будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 .

З огляду на наведені норми права на спірну земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для земель водного фонду, зокрема, у межах прибережної захисної смуги Чорного моря. У такій зоні можуть бути розміщені гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори. За їхньої відсутності до вказаної ділянки має бути забезпечений безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування. Використання спірної земельної ділянки для будівництва об`єктів житлової забудови буде перешкодою для доступу громадян до загального водокористування, а відтак така забудова є неможливою.

Вказані вимоги водного та земельного законодавства є доступними та зрозумілими, а результати за наслідками такої забудови є очевидними, зокрема, для особи, яка, має знати про відповідні обмеження встановлені законом, діючи на свій розсуд отримує та забудовує таку ділянку для вказаної мети.

Таким чином ОСОБА_1 , отримавши спірну земельну ділянку в оренду, використала її у цілях (для забудови), що заборонені діючим законодавством України. Вимога прокурора про знесення об`єкта дачного будівництва, зведеного на ній, з метою повернення земельної ділянки у придатному для використання стані є саме тим способом захисту цивільних прав та інтересів територіальної громади, за якого буде відновлено становище, яке існувало до порушення її прав на цю земельну ділянку.

Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

При цьому апеляційний суд вважає, що повернення спірної земельної ділянки у стані, який існував до її забудови переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідної земельної ділянки згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, що належить до земель водного фонду, а саме до прибережної захисної смуги.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки про час, місце і дату розгляду справи, оскільки в матеріалах справи містяться зворотні поштові повідомлення, що були направлені судом першої інстанції на адресу, зазначену відповідачкою у справі. Між тим, конверти поверталися до суду з позначкою «Відсутність адресату за вказаною адресою», що вважається належним повідомленням (т. 1 а.с. 111, 115).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на відповідачку ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2024 року.