Рішення

від 17.10.2024 по справі 188/642/23

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/642/23

Провадження № 2/188/119/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Місюра К.В.

при секретарі: Лисяк А.Є.

з участю:

від позивача: не з`явилась

від відповідача: не з`явився

від третіх осіб: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Северодонецького району Луганської області, Служба у справах дітей Делятинської селищної ради про позбавлення батьківських прав

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , в якому викладає наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку ОСОБА_3 .

З 17.08.2012 року до вересня 2014 року дочка позивача - ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який в подальшому було розірвано.

05.02.2016 року дочка позивача - ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після народження якого родина переїхала на постійне місце проживання до м. Лисичанська Луганської області.

На початку червня 2017 року ОСОБА_2 зібрав свої речі та пішов із сім`ї і з того часу він повністю ігнорував виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина, грошові кошти на утримання дитини не надавав, розвитком та інтересами не цікавився, не вітав з днем народження тощо.

На підставі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30.01.2019 року шлюб між ними розірвано.

25.04.2019 року дочка позивача - ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_7 , змінивши прізвище на « ОСОБА_8 ».

14.04.2021 року рішенням Лисичанського міського суду Луганської області визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_10 у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку до досягнення дитиною повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 померла і з дати смерті доньки вихованням та утриманням онука ОСОБА_10 займається виключно позивач, до липня 2022 року дитина проживала в будинку позивача, де було все необхідно для дитини.

В липні 2022 року позивач разом з онуком, рятуючись від війни, виїхала з м. Лисичанська до Івано-Франківської області, Надвірнянського району, смт. Делятин, та зареєструвалася як ВПО, фактично проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, з 2017 року відповідач участі у вихованні свого сина ОСОБА_10 не приймає, коштів на його утримання не надає, аліменти за рішенням суду не сплачує.

У зв`язку з неможливістю бути призначеною опікуном, позивач змушена звернутись до суду з даним позовом.

Представник позивача та позивач направили заяву, в якій підтримали позовні вимоги повністю та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, просили розглянути справу без їх участі.

Відповідач та представники третьої особи в судове засіданні не з`явилися, про причину неявки суду не повідомили.

Від представника служби у справах дітей Делятинської селищної ради надійшла заява про розгляд справи у відсутність їх представника, проти задоволення позовних вимог не заперечували.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та ухвалити заочне рішення по справі, згідно ст. 280 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку ОСОБА_3 .

З 17.08.2012 року до вересня 2014 року дочка позивача - ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який в подальшому було розірвано.

05.02.2016 року дочка позивача - ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після народження якого родина переїхала на постійне місце проживання до м. Лисичанська Луганської області.

На початку червня 2017 року ОСОБА_2 зібрав свої речі та пішов із сім`ї і з того часу він повністю ігнорував виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина, грошові кошти на утримання дитини не надавав, розвитком та інтересами не цікавився, не вітав з днем народження тощо.

На підставі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 30.01.2019 року шлюб між ними розірвано.

25.04.2019 року дочка позивача - ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_7 , змінивши прізвище на « ОСОБА_8 ».

14.04.2021 року рішенням Лисичанського міського суду Луганської області визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_10 у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку до досягнення дитиною повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 померла і з дати смерті доньки вихованням та утриманням онука ОСОБА_10 займається виключно позивач, до липня 2022 року дитина проживала в будинку позивача, де було все необхідно для дитини.

В липні 2022 року позивач разом з онуком, рятуючись від війни, виїхала з м. Лисичанська до Івано-Франківської області, Надвірнянського району, смт. Делятин, та зареєструвалася як ВПО, фактично проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, з 2017 року відповідач участі у вихованні свого сина ОСОБА_10 не приймає, коштів на його утримання не надає, аліменти за рішенням суду не сплачує.

Місце фактичного перебування відповідача не відомо, позивач має припущення, що ОСОБА_2 залишився за місце свого мешкання в м. Лисичанськ Луганської області, оскільки згідно інформації Мінсоцполітики відомості щодо місця перебування ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщеної особи, в базі даних відсутні.

З 2017 року відповідач участі у вихованні свого сина ОСОБА_10 не приймає, коштів на його утримання не надає, аліменти за рішенням суду не сплачує, з ним взагалі відсутній будь-який зв`язок.

Вихованням, освітою та забезпеченням дитини займається виключно позивач - ОСОБА_1 , яка є бабусею малолітнього ОСОБА_6 та єдиною близькою людиною хлопчика.

У висновку виконавчого комітету Делятинської селищної ради № 99 від 26.03.2024 року зазначено про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських праві відносно свого сина ОСОБА_6 , оскільки батько не спілкується з дитиною з 2017 року. Батько не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує всім необхідним, коштів на утримання не надає, що свідчить про свідоме нехтуванням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Факт ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків відносно свого сина підтверджено вищевказаними доказами.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідача необхідно позбавити батьківських прав відносно ОСОБА_6 .

Абзацом 1 і 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» встановлено, зокрема, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розглядати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, ч. 1 ст. 12 ЗУ " Про охорону дитинства "встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідач в свою чергу не надав суду доказів про свою правомірну поведінку щодо виконання своїх батьківських обов`язків та самоусунувся від такого обов`язку .

Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України передбачено, що батько може бути позбавлений батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» передбачено, зокрема, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Абзацом 1 і 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» встановлено, зокрема, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розглядати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з приписами пунктів 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Приймаючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, з метою забезпечення належного захисту дитини, суд приймає до уваги надані позивачем докази, висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, а також бере до уваги свідоме нехтування відповідачем батьківськими обов`язками та ухилення від їх виконання, тому з урахуванням усіх обставин справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, позовна заява підлягає до задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 1 073 грн. 60 коп. відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 200, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 150, 164 Сімейного Кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у відношенні малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя К. В. Місюра