Постанова

від 15.10.2024 по справі 334/2814/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 15.10.2024 Справа № 334/2814/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 334/2814/24 Головуючий у І інстанції: Турбіна Т.Ф.

Провадження №22-ц/807/1551/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області на ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 10 квітня 2024 року про відмову в задоволенні заяви заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської радипро забезпечення позову у справі заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 11.03.2017 до 31.10.2023 у розмірі 203480,29 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, 23.11.2005 проведено державну реєстрацію земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047, площею 0,1071 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

Ця земельна ділянка перебувала в користуванні ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона» на підставі договору оренди землі від 12.10.2005, укладеного із Запорізькою міською радою строком на 5 років для розташування адміністративної будівлі. Договір оренди зареєстрований 23.11.2005 за № 040526100752. Ділянка передана разом з розташованою на ній будівлею орендаря.

07.10.2008 за ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона» на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2004 № 1437 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості: адміністративна будівля А-2 інв. № 41 загальною площею 618,4 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі акта про проведені електронні торги, затвердженого 11.03.2016 начальником Ленінського відділу ДВС Запорізького МУЮ Проценко А.Ю. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О.В. посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з адміністративної будівлі літ. А-2 інв. № 41, загальною площею 618,4, кв.м., основна площа 461,4 кв.м., допоміжна площа 157,0 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 , що раніше належало ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона».

18.04.2016 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О.В. видано свідоцтво та цього ж дня зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідне право власності за відповідачем.

Натомість будь-які відомості про державну реєстрацію за відповідачем права власності або користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047, на якій розташований зазначений об`єкт нерухомості відсутні. Між Запорізькою міською радою та ОСОБА_1 , іншими користувачами, договори оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047 не обліковуються. ОСОБА_1 не є платником плати за землю, не звітує та не сплачує земельний податок та орендну плату за землю з фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація щодо власності або оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047 відсутня. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1247597,19 грн.

Посилаючись на означені обставини, прокуратура вважала, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 11.03.2017 до 31.10.2023 у розмірі 203480,29 грн.

Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: адміністративну будівлю літ. А-2 інв. № 41, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 904883523101, яке відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на праві власності належить ОСОБА_1 .

В обґрунтування заяви зазначено, що обраний захід забезпечення позову є належним і співмірним заявленим позовним вимогам, його застосування не порушить права власника щодо користування майном і не обмежить прав та охоронюваних інтересів інших осіб. Натомість незастосування заходів забезпечення позову може призвести до невиконання судового рішення у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 10 квітня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Дніпровська окружнапрокуратура м.Запоріжжя Запорізькоїобласті подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинами справи, просить ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 10 квітня 2024 року скасувати та прийняти нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи своєї заяви, прокуратура зазначає, що матеріалами справи підтверджено існування реальної загрози ефективному захисту порушених інтересів держави у випадку незастосування заходів забезпечення позову. Такі заходи є достатніми та співмірними у співвідношенні до заявлених позовних вимог.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її доводів. Зазначає, що суд першої інстанції надав правильну оцінку доводів заявника та вказав на їх необґрунтованість. Накладення арешту на об`єкт нерухомості, який пропонує апелянт, не має сенсу у зв`язку з уже існуючою неможливістю його відчуження та наявністю у нього інших об`єктів нерухомості. Просить апеляційну скаргу Дніпровської окружної прокуратура м. Запоріжжя Запорізької області залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_2 наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні ухвали Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 10 квітня 2024 року та задоволенні заяви прокуратури про забезпечення позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 118, 120, 121). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування необхідності забезпечення позову, а саме існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі не накладення заходів забезпечення позову, а лише посилання в заяві на потенційну можливість здійснення відчуження без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У пп.1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3 ст.150 ЦПК України визначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому слід враховувати, що вжитті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Крім того, при забезпечені позову мають бути враховані та взяті до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява не містить належного та достатнього обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, заявник не зазначив обставини, які свідчать про існування реальної загрози зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю на момент виконання рішення суду об`єкта нерухомого майна - адміністративної будівлі літ.А-2 інв. № 41, яка на праві власності належить ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, судом не виявлено достатніх підстав, які б дали можливість встановити наявність підтверджених ризиків щодо вчинення дій з боку відповідача, які призведуть до ускладнення виконання рішення суду або унеможливлять ефективний захист порушеного права. Заявником не обґрунтована необхідність накладення арешту на майно відповідача, як забезпечення виконання можливого рішення суду саме на адміністративну будівлю літ.А-2 інв.№ 41, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав у власності відповідача є й інше майно.

У цій справі прокуратура заявила майнову вимогу про стягнення з відповідача 203480,29 грн, тому колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову про накладення арешту саме на адміністративну будівлю, з урахуванням наявності у відповідача іншої нерухомості, не співвідноситься з предметом позову, а отже не існує конкретного зв`язку між арештом майна і предметом позовної вимоги.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

У постанові від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17 Верховний Суд вказав, що в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom)від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Таким чином, позивач не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на інші цивільні справи за позовом прокуратури, під час розгляду яких відповідачі здійснили реалізацію нерухомого майна задля уникнення відповідальності та унеможливлення в подальшому виконання рішення, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не стосуються предмету розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою суду першої інстанції, переоцінки доказів, яким судом першої інстанції було надано належну правову оцінку, та не можуть бути підставою для її скасування.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області слід залишити без задоволення, а ухвалу Ленінськогорайонного судум.Запоріжжявід 10квітня 2024року вцій справі залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 10 квітня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: