Постанова

від 15.01.2025 по справі 334/2814/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 15.01.2025 Справа № 334/2814/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№334/2814/24 Головуючийу 1інстанції Турбіна Т.Ф.

Провадження № 22-ц/807/155/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Подліянової Г.С.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області Шевейко Р. звернувся до суду в інтересах держави в особі Запорізької міської ради з позовом до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, 23.11.2005 проведено державну реєстрацію земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047, площею 0,1071 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

Ця земельна ділянка перебувала в користуванні ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона» на підставі договору оренди землі від 12.10.2005, укладеного із Запорізькою міською радою строком на 5 років для розташування адміністративної будівлі. Договір оренди зареєстрований 23.11.2005 за № 040526100752. Ділянка передана разом з розташованою на ній будівлею орендаря.

07.10.2008 за ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона» на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2004 № 1437 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості: адміністративна будівля А-2 інв.№ 41 загальною площею 618,4 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі акта про проведені електронні торги, затвердженого 11.03.2016 начальником Ленінського відділу ДВС Запорізького МУЮ Проценко А.Ю. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О.В. посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з адміністративної будівлі літ. А-2 інв № 41, загальною площею 618,4, кв.м., основна площа 461,4 кв.м., допоміжна площа 157,0 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 , що раніше належало ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона».

18.04.2016 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О.В. видано свідоцтво та цього ж дня зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідне право власності за відповідачем.

Натомість будь-які відомості про державну реєстрацію за відповідачем права власності або користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047, на якій розташований зазначений об`єкт нерухомості відсутні. Між Запорізькою міською радою та ОСОБА_1 , іншими користувачами, договори оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047 не обліковуються. ОСОБА_1 не є платником плати за землю, не звітує та не сплачує земельний податок та орендну плату за землю з фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація щодо власності або оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047 відсутня. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1247597,19 грн.

Запорізькою міською радою здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 1071 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 11.03.2017 по 31.10.2023, що становить 203480,29 грн., зокрема: за період з 11.03.2017 по 31.12.2017 23860,83грн., за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 29587,29 грн., за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 29587,29 грн., за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 27121,68грн., за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 29587,29 грн., за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 32546,01грн., за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 31189,90грн.

Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, за період з 11.03.2017 по 31.10.2023 у розмірі 203480,29 грн. та судовий збір у розмірі 3052,20 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, за період з 11.03.2017 по 31.10.2023 у розмірі 203480,29 грн. (двісті три тисячі чотириста вісімдесят грн. 29 коп.).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя (витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 3052,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є незгода з висновками суду першої інстанції викладеними в оскаржуваному рішенні.

18 грудня 2024 року від заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області Шевейко Р. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

24 грудня 2024 року від представника Запорізької міської ради Дорошенко К.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, представника не направив, причини суду не повідомив.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, 23.11.2005 проведено державну реєстрацію земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047, площею 0,1071 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору оренди землі від 12.10.2005 укладеного між Запорізькою міською радою та ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона», ця земельна ділянка передана в користування ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона» строком на 5 років для розташування адміністративної будівлі. Договір оренди зареєстрований 23.11.2005 за № 040526100752. Ділянка передана разом з розташованою на ній будівлею орендаря.

07.10.2008 за ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона» на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2004 № 1437 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості: адміністративна будівля А-2 інв.№ 41 загальною площею 618,4 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

18.04.2016 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Грибановою О.В., відповідно до статті 62 ЗУ «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведені електронні торги, затвердженого начальником Ленінського відділу ДВС Запорізького МУЮ Проценко А.Ю. 11 березня 2016 року видано свідоцтво, яким засвідчено, що ОСОБА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , належить на праві власності майно, що складається з: адміністративної будівлі літ.А-2 інв.№ 41, загальною площею 618,4 кв.м., основна площа 461,4 кв.м., допоміжна площа 157,0 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 , яке придбана ОСОБА_1 за 460323,00 грн., що раніше належало ТОВ «Запорізький завод столярних виробів «Крона», ідентифікаційний код 32474945, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Федченко Т.О., приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу 20.05.20104 за № 1437, право власності зареєстровано орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації 14.06.2010 за № 6051285.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 18.04.2016 ОСОБА_1 зареєстрував право власності на адміністративну будівлю літ. А-2, інв. № 41, об`єкт житлової нерухомості, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право 14213329, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 904883523101).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що будь-які відомості про державну реєстрацію за Відповідачем права власності або користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047, на якій розташований зазначений об`єкт нерухомості, відсутні.

Відповідно до листа виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.01.2024, між Запорізькою міською радою та ОСОБА_1 , іншими користувачами, договори оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047 не обліковуються.

Відповідно до листа Вознесенівського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Запорізькій області від 28.12.2023 № 12681/5/08-01-24-10 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не є платником плати за землю, не звітує та не сплачує земельний

податок та орендну плату за землю з фізичних осіб за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, повідомлено про відсутність інформації щодо власності або оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:033:0047, у зв`язку з чим ідентифікувати платника за вказаною земельною ділянкою вказаному податковому органу не вдалося за можливе.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та достатніми доказами, що відповідач за період користування земельною ділянкою з 11.03.2017 по 31.10.2023 відповідно до положеньстатей 1212-1214 ЦК України повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які одержав у вигляді несплаченої орендної плати за період з 11.03.2017 по 31.10.2023 у розмірі 203480,29 грн.

Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Відповідно достатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідност. 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Частиною 1статті 122 Земельного кодексу Українипередбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу(частина 1ст. 124 ЗК України).

Згідно ізстаттею 125 Земельного кодексу Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу Українивизначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Виникнення права власності на будинок, будівлю або споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, з моменту набуття права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок з оформлення права на земельну ділянку.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на теперішній час ОСОБА_1 використовував земельну ділянку без укладення із Запорізькою міською радою договору оренди землі.

Враховуючи приписи частини 2статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі або споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка не має іншого власника і на якій ці будинок, будівля або споруда розміщені.

За змістом частини 1статті 181 ЦК Українидо нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею передбачається його користування спірною земельною ділянкою.

У цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).

Разом з тим, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування після 01.01.2013 у відповідності до положеньст. 79-1 Земельного кодексу Українине впливає ні на її розмір, ні на обов`язок власника будівлі сплачувати за користування цією земельною ділянкою, оскільки за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з введенням 01.01.2002 у дію новогоЗемельного кодексу України.

Зазначене відповідає правовому висновку, сформованому у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 та від 16.11.2022 у справі № 922/519/20.

Згідно зістаттею 206 Земельного кодексу Українивикористання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти14.1.72,14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави15, статей120,125 Земельного кодексу Українита положеньстатті 1212 ЦК Українислідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюютьсяглавою 83 ЦК України.

Згідно з частиною 1статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83 Цивільного кодексу Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до вимог частини 1статті 1214 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття останнім права власності на майно, що складається з: адміністративної будівлі літ.А-2 інв.№ 41, загальною площею 618,4 кв.м., основна площа 461,4 кв.м., допоміжна площа 157,0 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.superficiessolocedit- збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави15, статей120,125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу Українидають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першоїстатті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач за період користування земельною ділянкою з 11.03.2017 по 31.10.2023 відповідно до положеньстатей 1212-1214 ЦК Україниповинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які одержав у вигляді несплаченої орендної плати за період з 11.03.2017 по 31.10.2023 у розмірі 203480,29 грн.

Колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо відсутності грошової оцінки, оскільки зазначене спростовується витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ- 2300116472023 від 20.12.2023 (а.с. 39).

Суд першої інстанції також правильно зазначив, що Запорізькою міською радою на підставі вищезазначеної інформації та документів, рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ОСОБА_1 (РНОК1ІП НОМЕР_1 ) земельною ділянкою площею 1071 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 11.03.2017 по 31.10.2023.

Згідно вказаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 11.03.2017 по 31.10.2023, становить 203480,29 грн., зокрема: за період з 11.03.2017 по 31.12.2017 23860,83грн., за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 29587,29 грн., за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 29587,29 грн., за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 27121,68грн., за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 29587,29 грн., за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 32546,01грн., за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 31189,90грн.

Відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції контррозрахунку.

У зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для визнання наведених позивачем розрахунків такими, що не відповідають вимогам процесуального закону.

Не заслуговуютьна увагудоводи апеляційноїінстанції щодовідсутності вматеріалах справидоказів висловленняпозивачем пропозиціївідповідачу укластидоговір орендиземельної ділянки,оскільки відсутністьукладено договоруне звільняєвід сплатиза користування тієї земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування норм законодавства та незгодою з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 січня 2025 року.

Головуючий

Судді: