Ухвала

від 14.10.2024 по справі 340/2563/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №340/2563/23

адміністративне провадження № К/990/33143/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року у справі № 340/2563/23 за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Великосеверинівської сільської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Великосеверинівської сільської ради (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення Великосеверинівської сільської ради від 11 травня 2023 року №02-16/244 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, в особі голови Сергія Левченка, зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Так в ухвалі Верховного Суду від 13 вересня 2024 року скаржнику вказувалося про не доведення наявності підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки зазначені скаржником постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 1540/4474/18, від 28 червня 2023 року у справі № 420/12209/22 ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду є необгрунтованим. Крім того, Суд зауважував, що подана касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

24 вересня 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року у справі № 340/2563/23.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Уточнена касаційна скарга подана скаржником на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повторно вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладено у постанові Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 1540/4474/18, від 28 червня 2023 року у справі № 420/12209/22 щодо застосування статті 33 Конституції України.

Водночас, суд касаційної інстанції повторно звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

У цій справі відмовляючи у задоволенні адміністративного суду, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем разом із заявою про реєстрацію місця проживання надано не у повному обсязі документів визначених частиною другою статті 9 Закону №1871-ІХ та пункту 35 Порядку №265, зокрема військово-облікового документу (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

При цьому суди попередніх інстанцій зауважили, що лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 квітня 2023 року №1/2881, у якому серед іншого, міститься інформація про те, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено громадянина ОСОБА_2 до зведеного списку громадян, які підлягають приписці до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_2 в 2023 році, за своєю правовою природою не є військово-обліковим документом та не свідчить про взяття ОСОБА_2 на військовий облік.

Водночас посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 1540/4474/18, від 28 червня 2023 року у справі № 420/12209/22 є необґрунтованими, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справах № 1540/4474/18 та № 420/12209/22. На відміну від обставин цієї справи, у справі № 1540/4474/18 судом касаційної інстанції установлено, що позивач є офіцером запасу і перебуває на військовому обліку, у справі № 420/12209/22 позивачем разом із заявою про реєстрацію місця проживання надано не в повному обсязі необхідні документи, а саме відсутня згода батька на реєстрацію місця проживання дитини.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування.

За таких умов висновки Верховного Суду, викладені у вищеназваних постановах не можуть слугувати прикладом правильного застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини у вказаних справах і у цій справі не є подібними.

Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи, що справа № 340/2563/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Скаржнику було роз`яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 13 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.

Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року у справі № 340/2563/23 за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Великосеверинівської сільської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Л.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов