Рішення

від 08.10.2024 по справі 910/6409/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2024Справа № 910/6409/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Перспективи Плюс"

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта та припинення правом володіння нерухомим майном,

При секретарю судового засідання: Габорак О.М.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Долгорук Світлана Миколаївна - прокурор, посвідчення №079611 від 24.06.2024;

від позивача: Буханистий Олександр Вікторович - представник за довіреністю від 30.10.2023;

від відповідача: не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Перспективи Плюс" (далі - Товариство), в якому просив суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,3092 га на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:030:0013), укладений між Радою та Товариством, який 03.07.2023 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за №476;

- зобов`язати Товариство повернути територіальній громаді міста Києва в особі Ради земельну ділянку площею 0,3092 га на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва шляхом знесення самочинного збудованого об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі площею 9,4 кв.м (Літ. А);

- припинити право володіння Товариства нерухомим майном - нежитловою будівлею площею 9,4 кв.м (Літ. А) за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, будинок 28-а, реєстрацію якого проведено рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Ради (КМДА) Микитенко О.В. (з відкриттям розділу), індексний номер: 43242047 від 28.09.2018, номер запису про право власності: 28135552, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна: 1654948280000.

Позов обґрунтовано тим, що за відповідачем проведено незаконну реєстрацію права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю (Літ. А) площею 9,4 кв.м. на земельній ділянці територіальної громади міста Києва на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва, що у подальшому стало підставою для набуття права оренди на земельну ділянку площею 0,3092 га з кадастровим номером 8000000000:62:030:0013 по вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва у позаконкурентний спосіб.

Також разом з позовною заявою Прокурором подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 в задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6409/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 25.06.2024. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 відкладено підготовче засідання у справі №910/6409/24 на 16.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/6409/24 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 06.08.2024.

22.07.2024 через систему "Електронний суд" від Ради надійшли письмові пояснення, в яких позивач підтримав позов Прокурора.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору на адресу суду не направляв.

При цьому, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).

Приймаючи до уваги те, що Товариство належним чином було повідомлене про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/6409/24 до судового розгляду по суті на 17.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у судовому засіданні у справі №910/6409/24 оголошено перерву до 08.10.2024

У судовому засідання 08.10.2024 Прокурор та Рада підтримали позовні вимоги, просили суд позов задовольнити.

Відповідач не з`явився, хоча про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 08.10.2024 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора та позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги Прокурора є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Рішенням Ради від 14.06.2007 №844/1505 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Громадській організації "Київська міська спілка автомобілістів" (далі - Громадська організація) та Товариству для будівництва офісно-житлового комплексу з прибудованими приміщеннями, відповідною інфраструктурою, підземними паркінгами та наземною автостоянкою на вул. Мілютенка, 28-а у Деснянському районі м. Києва (пункт 1).

Передано Громадській організації та Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в спільну короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,31 га (Громадській організації - 10% від 0,31 га, Товариству - 90% від 0,31 га) для будівництва офісно-житлового комплексу з прибудованими приміщеннями, відповідною інфраструктурою, підземними паркінгами та наземною автостоянкою на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва за рахунок частини земель, наданих відповідно до рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 26.02.73 №285 "Про закріплення земельних ділянок за обласним виробничим об`єднанням "Укрголовавтотехобслуговування" під влаштування тимчасових автостоянок для транспортних засобів, що знаходяться в особистому користуванні громадян" (пункт 2 рішення).

Пунктом 4 вказаного рішення визнано таким, що втратило чинність, рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 26.02.1973 №285 "Про закріплення земельних ділянок за обласним виробничим об`єднанням "Укрголовавтотехобслуговування" під влаштування тимчасових автостоянок для транспортних засобів, що знаходяться в особистому користуванні громадян".

08.04.2008 між Громадською організацією (далі за текстом договору - Продавець) та Товариством (далі за текстом договору - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець передає, а Покупець приймає та оплачує, відповідно до умов, що визначені цим договором, об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літера "А", інв. Номер 186 (далі - Об`єкт продажу).

Договір містить підписи представників Покупця та Продавця, а також скріплений печатками.

Згідно з пунктом 1.2. договору право власності на Об`єкт продажу переходить до покупця з моменту підписання цього правочину та Акту прийому-передачі Сторонами, здійснення розрахунків за переданий об`єкт власності, відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Вартість Об`єкта продажу договірна і становить 36 988,00 грн (разом із ПДВ) (пункт 1.3. договору).

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс" від 19.06.2008 у справі №10-111/08 відмовлено в позові Чуєнка С.Ю. та задоволено зустрічний позов Товариства. Вказаним рішенням визнано договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №7/04 від 08.04.2008 дійсним з моменту укладення. Визнано за Товариством право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, придбану згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості №7/04 від 08.04.2008, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літ. А, загальною площею 9,4 кв.м. Зобов`язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати за Товариством право приватної власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.07.2008 у справі №6-88/08 видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс" від 19.06.2008, яким за Товариством визнано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, придбану згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості №7/04 від 08.04.2008, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літ. А, загальною площею 9,4 кв.м, а також зобов`язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" зареєструвати за Товариством право приватної власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

31.07.2008 на виконання вищезазначеної ухвали Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано відповідний виконавчий лист.

На підставі вищезазначених документів Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" зареєструвало за Товариством право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літ. А, загальною площею 9,4, про що видано реєстраційне посвідчення від 11.08.2008 за № 013132.

Разом із цим, у зв`язку з невиконанням Громадською організацією та Товариством обов`язків землекористувачів, передбачених рішенням Київради від 14.06.2007 №844/1505, зокрема не виготовлено документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а також зважаючи на вкрай негативну громадську думку щодо будівництва, 18.09.2014 Радою прийнято рішення №157/157, відповідно до пункту 1 якого визнано таким, що втратило чинність, рішення Ради від 14.06.2007 №844/1505 "Про передачу земельної ділянки громадській організації "Київська міська спілка автомобілістів" та товариству з обмеженою відповідальністю "НОВІ ПЕРСПЕКТИВИ ПЛЮС" для будівництва офісно-житлового комплексу з прибудованими приміщеннями, відповідною інфраструктурою, підземним паркінгом та наземною автостоянкою на вул. Мілютенка, 28-а у Деснянському районі м. Києва".

24.09.2018 проведено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за Товариством (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43242047 від 28.09.2018.

Земельна ділянка, на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомості, відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді міста Києва в особі Ради.

04.11.2021 Радою прийнято рішення №3354/3395, яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 02.09, справа №712299394) (пункт 1);

передано Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,3092 га (кадастровий номер 8000000000:62:030:0013, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.09.2021 №НВ-0007641702021) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки (код виду цільового призначення - 02.09, для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови) на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.09.2018, номер запису про право власності 28135552 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.09.2021 №275825014) (пункт 2).

03.07.2023 між Радою (далі за текстом договору - Орендодавець) та Товариством (далі за текстом договору - Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або Земельна ділянка), визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки. Земельна ділянка. Яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Зазначений договір оренди земельної ділянки підписаний уповноважений представниками Ради та Товариства, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М., а також зареєстровано в реєстрі за №746.

Згідно з пунктом 2.1. договору Об`єктом оренди відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, рішення Ради від 04.11.2021 за №3354/3395 та цього договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:030:0013;

- місце розташування - вулиця Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва;

- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

- цільове призначення - 02.09 для будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки);

- розмір (площа) - 0,3092 (нуль цілих три тисячі дев`яносто дві десятитисячних) га.

На Земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 9,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1654948280000, яка належить Товариству (пункт 2.4. договору).

Пунктом 3.1. договору визначено, що його було укладено на 10 років.

03.07.2023 проведено державну реєстрацію права оренди за відповідачем земельної ділянки площею 0,3092 га (кадастровий номер 8000000000:62:030:0013), яка розташована за адресою: вулиця Мілютенка, 28А, місто Київ (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68287222 від 03.07.2023).

Листом від 01.03.2024 №57-1911ВИХ-24 Деснянська окружна прокуратура (далі - Прокуратура) звернулася до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державної інспекції архітектури та містобудування України щодо надання інформації та копій документів стосовно об`єкта будівництва за адресою: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі.

У своєму листі від 07.03.2024 №055-2343 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що відсутні відомості про реєстрацію схеми генерального плану об`єкта будівництва за адресою: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі міста Києва. У реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документ щодо присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі міста Києва .

Листом від 05.03.2024 №073-628 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив, що останній не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі, а також не проводив перевірок дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за вказаною адресою.

Державна інспекція архітектури та містобудування України в листі від 11.03.2024 №2770-24 вказало, що перевірка за вищевказаною адресою, на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності посадовими особами з 16.09.2021 не проводилася.

Також Деснянська окружна прокуратура звернулася до Ради з листами від 05.10.2023 №59-9527ВИХ-23 та від 23.04.2024 №57-3557ВИХ24, в яких повідомила про порушення земельного законодавства та просила надати інформацію чи будуть нею вживатися заходи, спрямовані на скасування рішення від 04.11.2021 №3354/3395, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки, а також знесення самочинного будівництва.

Листами від 16.10.2023 №12817-23 та від 30.04.2024 №4955-24 Департамент земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Прокуратуру, що рішення Ради від 04.11.2021 №3354/3395 є правомірним, а Рада та департамент не планують вживати заходи для його скасування та визнання недійним договору оренди від 03.07.2023 №476. Крім цього, також повідомлено, що у разі наявності підстав для судового захисту органами прокуратури, департамент сприятиме у наданні наявної та необхідної інформації.

Окрім вказаних листів, в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 20.05.2024 №57-44АИХ-24 Прокуратурою повідомлено Раду про підготовку даного позову.

Таким чином, оскільки на земельній ділянці площею 0,3092 га (кадастровий номер 8000000000:62:030:0013), яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-а, розташований самочинний об`єкт нерухомості відповідача, площею 9,4 кв.м (реєстраційний номер 1654948280000), внаслідок чого вказана земельна ділянка була передана останньому у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів), Прокурор в інтересах держави в особі Ради звернувся з даним позовом до суду.

Перевіряючи наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Абзацами 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункт 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (стаття 1311 Конституції України, стаття 53 ГПК України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру"). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженими на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави в особі Ради.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частинами 1-3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема на землю (частина 1 статті 60 вказаного Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Відповідно до частини 1 статті 12 ЦК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Окрім того, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, який не має загальнодержавного характеру, але спрямований на виконання функцій держави на конкретній території, та реалізуються у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18, від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 24.06.2021 у справі №219/49/20, від 24.11.2021 у справі №910/21329/17 та від 19.01.2022 у справі №172/232/20.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Києва, суд дійшов висновку про те, що Рада є представницьким органом територіальної громади міста Києва, уповноваженою діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

З викладеного слідує, що Прокурором правильно визначено Раду як позивача у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що листом від 01.03.2024 №57-1911ВИХ-24 Прокуратура звернулася до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державної інспекції архітектури та містобудування України щодо надання інформації та копій документів стосовно об`єкта будівництва за адресою: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі.

У своєму листі від 07.03.2024 №055-2343 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що відсутні відомості про реєстрацію схеми генерального плану об`єкта будівництва за адресою: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі міста Києва. У реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документ щодо присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі міста Києва.

Листом від 05.03.2024 №073-628 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив, що останній не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі, а також не проводив перевірок дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за вказаною адресою.

Державна інспекція архітектури та містобудування України в листі від 11.03.2024 №2770-24 вказало, що перевірка за вищевказаною адресою, на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності посадовими особами з 16.09.2021 не проводилася.

Також Деснянська окружна прокуратура звернулася до Ради з листами від 05.10.2023 №59-9527ВИХ-23 та від 23.04.2024 №57-3557ВИХ24, в яких повідомила про порушення земельного законодавства та просила надати інформацію чи будуть нею вживатися заходи, спрямовані на скасування рішення від 04.11.2021 №3354/3395, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки, а також знесення самочинного будівництва.

Листами від 16.10.2023 №12817-23 та від 30.04.2024 №4955-24 Департамент земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Прокуратуру, що рішення Ради від 04.11.2021 №3354/3395 є правомірним, а Рада та департамент не планують вживати заходи для його скасування та визнання недійним договору оренди від 03.07.2023 №476. Крім цього, також повідомлено, що у разі наявності підстав для судового захисту органами прокуратури, департамент сприятиме у наданні наявної та необхідної інформації.

Таким чином, зі змісту вказаних відповідей Ради та його виконавчих органів вбачається відсутність намірів вживати необхідні заходи реагування та зайняття пасивної позиції щодо захисту інтересів держави, що беззаперечно підтверджує їх бездіяльність як уповноважених органів в спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окрім вказаних листів, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратурою листом від 20.05.2024 №57-44АИХ-24 повідомлено Раду про підготовку даного позову.

Отже, Прокуратура зверталася до належного органу місцевого самоврядування у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надаючи йому можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно.

Оскільки Радою не було здійснено заходів щодо захисту прав та законних інтересів територіальної громади міста Києва впродовж розумного строку, вказане, у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", є підставою для вжиття Прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову.

Таким чином, суд вважає, що Прокурор, звертаючись з даним позовом до суду, зазначив підстави для представництва інтересів держави в особі Ради, підтвердив їх наявність та дотримався вимог Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Вирішуючи спір у межах даної справи по суті, суд виходить з такого.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Отже, двосторонній або багатосторонній правочин є договором.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Із погляду практичного застосування статті 215 ЦК України недійсний правочин можна визначити як правочин, який внаслідок невідповідності вимогам закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).

Правовою підставою, що зумовлює визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.07.2023 №476, Прокурором визначено частину 1 статті 203 ЦК України, а саме передача в оренду земельної ділянки комунальної власності відбулася без проведення земельних торгів, всупереч положенням статті 134 ЗК України.

Відповідно до приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Частиною 2 статті 134 ЗК України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; будівництва, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване без проведення земельних торгів.

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.

Отже, перебування у власності об`єкта нерухомого майна виключає необхідність проведення конкурсу (земельних торгів) для передачі в користування земельної ділянки, на якій знаходить такий об`єкт нерухомості.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18).

Як було раніше встановлено судом, 04.11.2021 Радою прийнято рішення №3354/3395, яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 02.09, справа №712299394) (пункт 1);

передано Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,3092 га (кадастровий номер 8000000000:62:030:0013, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.09.2021 №НВ-0007641702021) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки (код виду цільового призначення - 02.09, для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови) на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.09.2018, номер запису про право власності 28135552 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.09.2021 №275825014) (пункт 2).

На підставі вказаного рішення, 03.07.2023 між Радою (далі за текстом договору - Орендодавець) та Товариством (далі за текстом договору - Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або Земельна ділянка), визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки. Земельна ділянка. Яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Зазначений договір оренди земельної ділянки підписаний уповноважений представниками Ради та Товариства, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М., а також зареєстровано в реєстрі за №746.

Згідно з пунктом 2.1. договору Об`єктом оренди відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, рішення Ради від 04.11.2021 за №3354/3395 та цього договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:030:0013;

- місце розташування - вулиця Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва;

- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

- цільове призначення - 02.09 для будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки);

- розмір (площа) - 0,3092 (нуль цілих три тисячі дев`яносто дві десятитисячних) га.

На Земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 9,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1654948280000, яка належить Товариству (пункт 2.4. договору).

Пунктом 3.1. договору визначено, що його було укладено на 10 років.

03.07.2023 проведено державну реєстрацію права оренди за відповідачем земельної ділянки площею 0,3092 га (кадастровий номер 8000000000:62:030:0013), яка розташована за адресою: вулиця Мілютенка, 28А, місто Київ (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68287222 від 03.07.2023).

Однак Прокурор вказує, що відповідач не набув права власності (не є власником) об`єкта нерухомого майна: нежитлової будівлі (літ. А) загальною площею 9,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1654948280000, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А.

Відповідно до статті 328 ЦК України (у редакції від 14.06.2007) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 334 ЦК України (у редакції від 14.06.2007) передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

За умовами частини 3 статті 640 ЦК України (у редакції від 14.06.2007) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (стаття 657 ЦК України (у редакції від 14.06.2007).

За частиною 2 статті 220 ЦК України (у редакції від 14.06.2007) якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З матеріалів справи вбачається, що 08.04.2008 між Громадською організацією (далі за текстом договору - Продавець) та Товариством (далі за текстом договору - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець передає, а Покупець приймає та оплачує, відповідно до умов, що визначені цим договором, об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літера "А", інв. Номер 186 (далі - Об`єкт продажу).

Договір містить підписи представників Покупця та Продавця, а також скріплений печатками.

Згідно з пунктом 1.2. договору право власності на Об`єкт продажу переходить до покупця з моменту підписання цього правочину та Акту прийому-передачі Сторонами, здійснення розрахунків за переданий об`єкт власності, відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Вартість Об`єкта продажу договірна і становить 36 988,00 грн (разом із ПДВ) (пункт 1.3. договору).

Також судом встановлено, що спір у межах третейської справи №10-111/08 виник, зокрема між Товариство та Громадською організацією, у зв`язку з тим, що остання ухилялася від нотаріального посвідчення договору №7/04 від 08.04.2008.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс" від 19.06.2008 у справі №10-111/08 визнано договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №7/04 від 08.04.2008 дійсним з моменту укладення. Визнано за Товариством право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, придбану згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості №7/04 від 08.04.2008, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літ. А, загальною площею 9,4 кв.м. Зобов`язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати за Товариством право приватної власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.07.2008 у справі №6-88/08 (третейська справа №10-111/08) видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Третейського суду при Асоціації "Український правовий альянс" від 19.06.2008, яким за Товариством визнано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, придбану згідно договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості №7/04 від 08.04.2008, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літ. А, загальною площею 9,4 кв.м, а також зобов`язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" зареєструвати за Товариством право приватної власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

31.07.2008 на виконання вищезазначеної ухвали Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано відповідний виконавчий лист.

На підставі вищезазначених документів Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" зареєструвало за Товариством право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, літ. А, загальною площею 9,4, про що видано реєстраційне посвідчення від 11.08.2008 за № 013132.

Доказів оспорення чи визнання вказаного правочину недійсним матеріали справи не містять, а тому в силу приписів статті 204 ЦК України, договір №7/04 від 04.04.2008 є правомірним.

Таким чином, підставою набуття права власності на нежитлову будівлю, площею 9,4 кв.м, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, був правочин - договір №7/04 від 04.04.2008, правомірність якого також була встановлена у третейській справі №10-111/08.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши правові висновки, на які посилається Прокурор, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №19/6, суд зазначає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Також Прокурор вказує, що об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 9,4 кв.м, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, є самочинним, що в силу положень частини 2 статті 376 ЦК виключає можливість набуття вказаного об`єкта нерухомого майна у власність. У зв`язку із самочинним будівництвом, вказаний об`єкт нерухомості підлягає знесенню.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

За змістом частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у вказаній нормі ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Можливі способи захисту прав особи-власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.

Частинами 3-5 статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 ЦК України.

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Судом встановлено, що нежитлова будівля, площею 9,4 кв.м, що розташована на земельній ділянці за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, (кадастровий номер 8000000000:62:030:0013), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №379769058 від 23.02.2024 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001561212023 від 07.08.2023, про що також зазначено у пункті 2.4. договору оренди земельної ділянки.

Отже, земельна ділянка, на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомості, відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді міста Києва в особі Ради.

Відповідно до частини 3 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (частина 10 статті 118 ЗК України (у редакції від 13.01.2007).

За частинами 1, 2 статті 123 ЗК України (у редакції від 13.01.2007) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частинами 5, 6 вказаної статті визначено, що відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Судом було раніше встановлено, що Рішенням Ради від 14.06.2007 №844/1505 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Громадській організації та Товариству для будівництва офісно-житлового комплексу з прибудованими приміщеннями, відповідною інфраструктурою, підземними паркінгами та наземною автостоянкою на вул. Мілютенка, 28-а у Деснянському районі м. Києва (пункт 1).

Передано Громадській організації та Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в спільну короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,31 га (Громадській організації - 10% від 0,31 га, Товариству - 90% від 0,31 га) для будівництва офісно-житлового комплексу з прибудованими приміщеннями, відповідною інфраструктурою, підземними паркінгами та наземною автостоянкою на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва за рахунок частини земель, наданих відповідно до рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 26.02.73 №285 "Про закріплення земельних ділянок за обласним виробничим об`єднанням "Укрголовавтотехобслуговування" під влаштування тимчасових автостоянок для транспортних засобів, що знаходяться в особистому користуванні громадян" (пункт 2 рішення).

Пунктом 4 вказаного рішення визнано таким, що втратило чинність, рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 26.02.1973 №285 "Про закріплення земельних ділянок за обласним виробничим об`єднанням "Укрголовавтотехобслуговування" під влаштування тимчасових автостоянок для транспортних засобів, що знаходяться в особистому користуванні громадян".

Разом із цим, у зв`язку з невиконанням Громадською організацією та Товариством обов`язків землекористувачів, передбачених рішенням Київради від 14.06.2007 №844/1505, зокрема не виготовлено документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, а також зважаючи на вкрай негативну громадську думку щодо будівництва, 18.09.2014 Радою прийнято рішення №157/157, відповідно до пункту 1 якого визнано таким, що втратило чинність, рішення Ради від 14.06.2007 №844/1505 "Про передачу земельної ділянки громадській організації "Київська міська спілка автомобілістів" та товариству з обмеженою відповідальністю "НОВІ ПЕРСПЕКТИВИ ПЛЮС" для будівництва офісно-житлового комплексу з прибудованими приміщеннями, відповідною інфраструктурою, підземним паркінгом та наземною автостоянкою на вул. Мілютенка, 28-а у Деснянському районі м. Києва".

Отже, на момент набуття у власність відповідачем об`єкта нерухомого майна та у період з 14.06.2007 по 18.09.2014 земельна ділянка по вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва відводилася Громадській організації та Товариству, зокрема з метою будівництва нерухомого майна.

Крім цього, надалі позивач своїм же рішенням від 04.11.2021 №3354/3395 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та автостоянки на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 02.09, справа №712299394).

Отже, Прокурором у позовній заяві неправомірно ототожнюються поняття відведення земельної ділянки та оформлення права користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Також, суд критично ставиться відносно доводів Прокурора в частині відсутності дозвільних документів для будівництва, оскільки інформація, зазначена в листах Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2024 №055-2343 та Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.03.2024 №073-628 є суперечливою.

Так, у листі 07.03.2024 №055-2343 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що Товариству надано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: вулиця Мілютенка, будинок 28-А у Деснянському районі міста Києва.

Натомість у листі від 05.03.2024 №073-628 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив, що останній не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: вулиця Мілютенка, 29-а у Деснянському районі. Однак зазначив, що перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за вказаною адресою не проводилася.

Крім цього, Державна інспекція архітектури та містобудування України в листі від 11.03.2024 №2770-24 також вказала, що перевірка за вищевказаною адресою, на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності посадовими особами з 16.09.2021 не проводилася.

Інших доказів, які б підтверджували факт самочинного будівництва, зокрема, передбачені статтею 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ані позивачем, ані Прокурором не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведення Прокурором обставини самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна: нежитлової будівлі загальною площею 9,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1654948280000), що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А.

Отже, доводи Прокурора про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки від 23.07.2023 №476 на конкурентних засадах (на земельних торгах) згідно приписів статті 134 ЗК України відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані, відтак позов Прокурора частині визнання вказаного правочину недійсним не підлягає задоволенню.

Крім цього, як було раніше зазначено, у цій справі судом не встановлено ознак самочинного будівництва нерухомого майна: нежитлової будівлі загальною площею 9,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1654948280000), що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, 28-А, а тому позов в частині зобов`язання Товариства повернути територіальній громаді міста Києва в особі Ради земельну ділянку площею 0,3092 га на вулиці Мілютенка, 28-а у Деснянському районі міста Києва шляхом знесення вказаного об`єкта нерухомого майна, також не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про припинення права володіння Товариства нерухомим майном - нежитловою будівлею площею 9,4 кв.м (Літ. А) за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, будинок 28-а, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна: 1654948280000.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 89), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55).

Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин 3 та 5 статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

З огляду на встановлені обставини у даній справі та вказану актуальну судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про припинення права володіння Товариством вказаним нерухомим майном також не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позов Прокурора є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи учасників справи не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №923/199/21.

Таким чином, судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на Київську міську прокуратуру.

Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 17.10.2024.

СуддяСергій МУДРИЙ