Рішення

від 07.10.2024 по справі 916/2093/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2093/24

Суддя Господарського суду Одеської області Пінтеліна Т.Г., розглянувши при секретарі судового засідання Боднарук І.В. справу № 916/2093/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Міхно Юлії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАМАН ШИПІНГ" (65082, м.Одеса, Військовий узвіз, буд.12, офіс 401, код ЄДРПОУ 40551877)

про стягнення 94 342,50 грн.

Представники:

від позивача: Шипіло Д.О., за ордером;

від відповідача: Сиротко М.В., за ордером.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Міхно Юлія Анатоліївна звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАМАН ШИПІНГ" про стягнення 94 342,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем договору про транспортно-експедиторське обслуговування № 12062017 від 12.06.2017р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2024р. суд прийняв позовну заяву Фізичної особи-підприємця Міхно Юлії Анатоліївни до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/2093/24 за правилами спрощеного позовного провадження.

28.05.2024р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАМАН ШИПІНГ" надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Відповідач вважає що вимоги ФОП Міхно Ю.А. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Суд, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАМАН ШИПІНГ" (вх.№ ГСОО 21419/24), керуючись основними принципами та завданнями господарського судочинства, сприяючи в реалізації сторонами справи прав, передбачених ГПК України, постановив здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10.06.2024р. через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх.ГСОО № 22702/24).

17.06.2024р. через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.ГСОО № 23583/24).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.05.2024р. суд призначив підготовче засідання по справі № 916/2093/24 на 08.07.2024р.

Проте 08.07.2024р. судове засідання не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2024р. призначено підготовче засідання на 29.07.2024р.

Керуючись ст.ст.120,177,185,234,235 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 29.07.2024р. закрив підготовче провадження у справі № 916/2072/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Міхно Юлії Анатоліївни до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАМАН ШИПІНГ" про стягнення 94 342,50 грн., призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 10.09.2024р.

Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Одеси, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст.248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За таких обставин суд заявляє про розгляд даної справи у розумний строк.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши доводи представників сторін, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12 червня 2017 року між ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ» (надалі - Відповідач, за договором експедитор) та ФОП Міхно Ю.А. (надалі - Позивач, за договором клієнт) було укладено договір № 12062017 про транспортно-експедиторське обслуговування (надалі - Договір), відповідно до умов якого, клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполучені, а також надати інші транспортно-експедиційні послуги клієнту за згодою Сторін.

Відповідно до Господарського Кодексу України, на підставі господарсько-договірних відносин між сторонами виникли майнові господарсько-договірні зобов`язання.

Частиною 1 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до п.1.2. Договору, умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг Експедитора, а також інші умови, пов`язані з виконанням цього договору, встановлюються за угодою Сторін.

Відповідно до п.п. 2.1.1. Договору Експедитор зобов`язаний: за плату та за рахунок Клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надавати інші послуги Клієнту за погодженням сторін. При необхідності для виконання своїх зобов`язань за договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціям: контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями. Документом, який підтверджує наявність і зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент (В/L), автомобільна транспортна накладна (СМR).

Відповідно до умов Договору, Відповідач надавав Позивачу послуги з транспортно- експедиторського обслуговування доставки вантажу в контейнерах ВМОU2954231 за коносаментом № М226062724 від 27.01.2022р. та ВМОU6271505 за коносаментом № М240178355А від 13.01.2022р., які прямували з Китаю до України.

Пунктом призначення/портом розвантаження, відповідно до умов коносаментів № М226062724 та М240178355А вказано місто Одеса, Україна.

24 лютого 2022 року, згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.22р., на території України введено воєнний стан, у зв`язку з чим, доставку вантажів в порт Одеси було припинено.

Відповідно до наданої Відповідачем інформації, контейнер ВМОU2954231/YМАL243897 за коносаментом № М226062724 та контейнер ВМОU6271505/YМАJ763133 за коносаментом М240178355А прибули в порт Туреччини 04 та 10 березня 2022 року (лист № 0502/1 від 12.05.2022р.).

Згідно з пунктом 4.1.3 Договору Клієнт оплачує: а) при перевезенні вантажу в режимі імпорту - платежі, що підлягають оплаті за виконані послуги з перевезення вантажу морським транспортом та супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський та інші портові збори і т.п.), протягом трьох (3) банківських днів з моменту виставлення Експедитором рахунку, при наявності вантажу в порту призначення та документів, які підтверджують доставку вантажу, але до виходу контейнерів з порту.

Під документами, що підтверджують доставку вантажу, розуміються митні документи, а саме, копія сервісного коносамента з печаткою митниці, що фіксує дату вивантаження вантажу з борту судна в порту призначення. Послуги банку за перерахування коштів сплачує клієнт.

У відповідності до пункту 4.1.5. Договору, розрахунки проводяться на підставі виставлених Експедитором рахунків.

На підставі виставлених Відповідачем рахунків № LS-4430808 від 07.04.2022р., LS-4432685 від 25.04.2022р., LS-4432661 від 25.04.2022р., LS-4432684 від 25.04.2022р., LS-4434936 від 19.05.2022р., LS-4435487 від 26.05.2022р., Позивач у відповідності до платіжних доручень № 2363 від 07.04.2022р„ № 2380 від 08.06.2022р., № 2367 від 25.04.2022р., № 2368 від 25.04.2022р., № 2379 від 25.05.2022р., № 2405 від 26.07.2022р., оплатив послуги з морського перевезення вантажу контейнерами BMOU2954231 та BMOU6271505 на загальну суму 870 892,17 грн. (вісімсот сімдесят тисяч вісімсот дев`яносто дві гривні 17 коп.).

Позивач заявляє, що неодноразово зверталась до Відповідача про надання інформації та підтверджуючих документів щодо порядку та вартості нарахування платежів за вказаними рахунками та розрахунку з третіми особами, однак Відповідач повідомляв, що всі взаєморозрахунки з третіми особами - це конфіденційна інформація, підтвердження чого є лист Відповідача № 0502/1 від 12.05.2022р.

Далі Відповідач повідомив про нарахування послуг з понаднормативного використання контейнерного обладнання (demurrage), на що Позивачка направила йому лист-вимогу № 1205 від 12.05.2022р. (вимога та опис надається у додатках), в пункті 2 якого просила Відповідача надати копії підтверджуючих від лінії документів з приводу демереджу по контейнерах BMOU2954231 та BMOU6271505, надати відповідний розрахунок для кожного контейнеру, надати тарифи порту зберігання, тощо.

Після цього, Відповідачем були виставлені Позивачу рахунки № LS-4434518 від 16.05.2022р. на суму 31447,50 грн. та LS-4434519 від 16.05.2022р. на суму 62895,00 грн. з найменуванням послуги за понаднормативне використання контейнерного обладнання (demurrage), при цьому запитуваних документів Відповідачем надано не було.

Позивач пояснює, що з метою якнайшвидшого отримання свого вантажу, Позивач відповідно до платіжних доручень № 2378 від 25.05.2022р. та № 2381 від 15.06.2022р. перерахувала Відповідачу кошти за понаднормативне використання контейнерного обладнання (demurrage).

Відповідно до пункту 2.1.3. Договору, Експедитор зобов`язаний: в узгоджені терміни надавати Клієнтові інформацію про виконання цього договору, і пересилати документацію, пов`язану з перевезенням.

Пунктом 3.2.2. Договору передбачено, що Клієнт має право на будь-якій стадії виконання цього договору вимагати від Експедитора надання інформації про перевезення вантажу.

Відповідно до пункту 4.5. Договору, Експедитор сплачує за перевезення та інші послуги третіх осіб на користь та за рахунок Клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб).

Кошти, які перераховуються Клієнтом па рахунок Експедитора не переходять у власність Експедитора і не є його прибутком, а є для сплати перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, терміналів, агентів ліній, брокерів, експедиторських організацій та ін.).

У власності Експедитора залишається винятково експедиторська винагорода, розмір якого підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством. Умова цього пункту не вимагає додаткового підтвердження документами перевізника, замовників Клієнта та/або інших третіх осіб.

У відповідності до пункту 5.3.5. Договору, Клієнт сплачує штраф за користування контейнерним та іншим обладнанням понад встановленого строку (демерредж), відповідно до умов, встановлених судноплавною лінією (її агент).

На підставі викладеного, Позивач вважає, що Відповідачем не підтверджено наявності виникнення демереджу.

Відтак, Позивач вважає , що викладені обставини свідчать про набуття Відповідачем коштів v розмірі 94 342,50 грн. за рахунками № LS-4434518 від 16.05.2022р. та LS-4434519 від 16.05.2022р. без будь-якої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст.525, 526 ЦК України, мас виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за тату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положеннями ч.ч. 8-10 ст.9 Закону України ,,Про транспортно-експедиторську діяльність від 1 липня 2004 року № 1955-IV (з наступними змінами і доповненнями) встановлено, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України ..Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Приписами ч.2 cт. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Наведені положення чинного законодавства дозволяють дійти висновку, що право експедитора вимагати відшкодування клієнтом додаткових витрат кореспондує обов`язок експедитора виставляти лише документально понесені експедитором витрати, тобто експедитор у будь-якому випадку зобов`язаний документально підтвердити понесення таких витрат.

Позивач стверджує, що Відповідачем не було надано Позивачу документального доказу на підтвердження понаднормативного використання контейнерного обладнання (demurrage) за Договором, у зв"язку з чим сума грошових коштів у розмірі 94 342,50 грн.. які були сплачені Позивачем за рахунками від 16.05.2022 № LS-4434519 на суму 62 895,00 грн. та № LS-4434518 на суму 31447,50 грн. за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж) повинні бути повернуті Відповідачем як безпідставно набуті кошти.

При цьому Позивач посилається на приписи cт 1212 ЦК України, за якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також' до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння: 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні: 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Близька за змістом позиція викладена в постановах ВС від 23.01.2020 у справі N 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Отже, Позивач вважає, що Відповідач ТОВ «Ламан Шипінг» набуло грошові кошти в розмірі 94 342,50 грн. без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим такі кошти підлягають поверненню Позивачу.

Згідно п.1.1. Договору Клієнт доручає, а експедитор зобов`язався організувати за рахунок клієнта транспортно експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортних-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно експедиторські послуги Клієнту за згодою Сторін.

ТОВ «Ламан Шипінг» за дорученням Позивача надавав останньому послуги з організації транспортно експедиторського обслуговування морського перевезення вантажу в контейнері BMOU2954231 за коносаментом № М226062724 вiд 27.01.2022р. та в контейнері BMOU6271505 за коносаментом № М240178355А вiд 13.01.2022р., за маршрутом Китай Україна (Одеса).

Відповідач в ланцюгу надання послуг з організації ТЕО залучив китайського експедитора UNI-LAMAN INTERNATIONAL FREIGHT FORWARDING AGENCY (SHANGHAI) LTD, який в свою чергу залучив до організації морського перевезення NINGBO TOGETHER SHIPPING CO.,LTD - Агент судноплавної лінії Yang Ming.

Перевезення вантажу здійснювалося різними морськими судами. Вантаж у контейнері BMOU6271505 вибув з порту Qingdao (Китай) 13.01.2022 року.

Вантаж у контейнері BMOU2954231 вибув з порту Shekou (Китай) 27.01.2022 року.

24.02.2022 року через повномасштабне вторгнення РФ на Україну морські перевізники припинили доставку вантажів в морські порти України та морські судна з зазначеними вантажами за рішенням морського перевізника було доставлено до порту Стамбул (Туреччина).

Вантаж у контейнері BMOU6271505 прибув 10.03.2022 до порту Стамбул.

Вантаж у контейнері BMOU2954231 прибув 04.03.2022 до порту Стамбул.

Зважаючи на обставини, що призвели до вимушеної переадресації морським перевізником пункту призначення/порту розвантаження вантажу у контейнерах BMOU2954231, BMOU6271505 з порту Одеса на порт Стамбул, Позивач почав розглядати варіанти доставки вантажу до України з Туреччини.

На протязі надання послуг інформаційне забезпечення між сторонами відбувалося як в телефонному режимі так і шляхом листування по електронній пошті (поштова електронна адреса Позивача - oskar-company@ukr.net, поштова електронна адреса Відповідача - bridun@uni-laman.com.

Відповідач надавав Позивачеві інформацію та документи, які необхідно було враховувати Позивачеві при прийнятті рішень стосовно вивезення вантажу, відповідні інструкції надавалися NINGBO TOGETHER SHIPPING CO.,LTD.

Зокрема, Відповідач, в залежності від обставин, чи то запиту від Позивача, чи то отримання інформації від Агента лінії, або ж від інших осіб, залучених Відповідачем до організації доставлення вантажу Позивача, невідкладно телефонував та направляв інформацію, документи Позивачеві з метою належного виконання умов Договору.

21.04.2022 Відповідач інформував по електронній пошті Позивача стосовно демереджу контейнерного обладнання (докази додаються) через їх тривале перебування в порту Стамбулу.

Зокрема, було надано посилання на офіційний сайт судноплавної лінії в Туреччині з таблицею розрахунку демереджу, та зроблений попередній розрахунок для формування уявлення як буде Агентом лінії рахуватися демередж після повернення контейнеру в лінію.

Через перевантаженість портів Туреччини контейнерами, які прямували до України, утворилася ситуація, що незатребувані вантажі понад встановлений термін будуть конфісковані митницею Туреччини. Агент судноплавної лінії повідомив Відповідача, що потрібно до кінця травня вивезти вантажі з портів Туреччини аби уникнути конфіскації, для чого потрібно до 20 травня надати відповідні документи та не мати заборгованості з оплати морського перевезення. Для власників вантажу, які оплатили послуги морського перевізника лінія зафіксувала тариф за демередж у розмірі 2100 дол. за 40-ка футовий контейнер, та 1050 дол. за 20-ти футовий контейнер, що прибули до порту Стамбул внаслідок переадресації та від одержувачів вантажу отримано підтвердження про спосіб вивезення вантажу до 20.05.2022.

09-10.05.2022 Відповідачем наведена інформація невідкладно була доведена Позивачеві по електронній пошті (докази додаються).

Зважаючи, що Позивач виказав готовність до вивезення вантажу у контейнерах з порту Стамбул, Відповідач слідував інструкціям Агента судноплавної лінії та закликав Позивача своєчасно та належним чином забезпечити виконання інструкцій та умов Договору, щоб мати змогу розпорядитися вантажем та скористатися фіксованим тарифом за демередж.

В ході обговорення різноманітних варіантів поводження з вантажем від Позивача було отримано підтвердження щодо вивезення вантажу із Стамбулу до Варни (Болгарія).

Разом з цим, Позивач підтверджував оплату за демередж та морське перевезення. Невиконання будь якої з умов по оплаті робило не можливим вивезення вантажу та як наслідок його конфіскацію. Зважаючи на тривалі партнерські відносини, позитивний баланс розрахунків Відповідача за морські перевезення з UNI-LAMAN INTERNATIONAL FREIGHT FORWARDING AGENCY (SHANGHAI) LTD та як наслідок UNI-LAMAN INTERNATIONAL FREIGHT FORWARDING AGENCY (SHANGHAI) LTD з NINGBO TOGETHER SHIPPING CO.,LTD, останнє сприяло вивезенню контейнерів Позивача.

Разом з рахунками за морське перевезення вантажу за межами державного кордону України, Відповідачем виписувалися рахунки за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж). На прохання Позивача, через підвищення курсу, Відповідачем для виставлення рахунків було зафіксовано курс долара США до гривні, встановлений на міжбанківському валютному ринку станом на 24.02.2022 у розмірі 29.95 грн. за 1 долар США.

19.05.2024 Позивачеві надіслані рахунки по контейнеру BMOU2954231/20. Зворотнім листом Позивач відповів згодою на оплату. 25.05.2022 Позивачем демередж за контейнер BMOU295423 оплачений (докази додаються).

26.05.2022 Позивачеві надіслані рахунки по контейнеру BMOU6271505/40.

Позивач не заперечує, що усно, в ході телефонного спілкування, а потім і під час електронного листування з Відповідачем просив зачекати з оплатою через скрутне фінансове становище.

Відповідач з розумінням поставився до прохання. 15.06.2022 Позивачем демередж за контейнер BMOU6271505/40 оплачений (докази додаються).

05.06.2022 вантаж у контейнері BMOU2954231 вибув з порту Стамбул до Варни.

09.06.2022 вантаж у контейнері BMOU6271505 вибув з порту Стамбул до Варни.

Таким чином, Відповідач діяв в інтересах позивача, додаткові витрати у вигляді демереджу за контейнер BMOU2954231/20 у розмірі 1050 дол. США та за контейнер BMOU6271505/40 у розмірі 2100 дол. США були погоджені з Позивачем.

Вказані ставки розміру демереджу були визначені судоходною лінією та є значно нижчими від демереджу, який міг бути нарахований за вказані контейнера згідно розрахунку розміщеному на офіційному сайті судноплавної лінії за посиланням http://www.yml.com.tr/en/demurrage.html.

Фактично судноплавна лінія застосувала пільговий тариф за демередж з метою заохочення власників вантажу затребувати свої вантажі для звільнення контейнерів від вантажів та уникнення конфіскації вантажів.

За приписами п. 3.1.8 Договору Клієнт зобов`язується своєчасно оплачувати послуги кспедитора.

Згідно пункту 4.1.2 Договору Експедитор погоджує з Клієнтом перелік додаткових послуг і витрат, оплата яких проводиться при наявності письмового (факс, електронна пошта) підтвердження Клієнтом вартості даних послуг, витрат. Додаткові витрати, зв`язані із будь - якими перевірками вантажу контролюючими державними органами оплачується по факту надання таких послуг.

Відповідач у поводженні з Позивачем належним чином виконував узгоджені домовленості зазначені в п. 4.1.2., Договору, додаткові витрати у вигляді демереджу погоджувалися з Позивачем під час листування по електронній пошті, та останній підтверджував їх оплату в своїх зворотних листах, прикладаючи, в якості доказів, платіжні доручення.

Відповідно до пункту 4.1.3. Договору Клієнт оплачує:

а) при перевезенні вантажу в режимі імпорт платежі, що підлягають оплаті за виконані послуги з перевезення вантажу морським транспортом та супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський та інші портові збори і т.п.), протягом трьох (3) банківських днів з моменту виставлення Експедитором рахунку, при наявності вантажу в порту призначення та документів, які підтверджують доставку вантажу, але до виходу контейнерів з порту.

Під документами, що підтверджують доставку вантажу, розуміються митні документи, а саме, копія сервісного коносаменту з печаткою митниці, що фіксує дату вивантаження з борту судна в порту призначення. Послуги банку за перерахування коштів сплачує Клієнт.

в) по виставленому рахунку Експедитора внутрішньо портове зберігання вантажу, використання інфраструктури порту, згідно з тарифами, офіційно встановленими портом та/або контейнерними операторами, що офіційно здійснюють свою діяльність на території зазначених портів.

При цьому Експедитор залишає за собою право зобов`язати Клієнта, шляхом виставлення рахунку, здійснити передоплату за послуги, пов`язані з тривалим перебуванням вантажу у порту/на терміналі, які перебувають у порту/ терміналі понад безоплатного періоду зберігання вантажу (у контейнерах), встановленого згідно з умовами порту/терміналу/агента контейнерної лінії, у тому числі за послуги за зберігання вантажу (в т.ч. у контейнері) та штраф за понаднормативне використання контейнера (демередж) тощо, до моменту вивезення вантажу з порту/терміналу.

Пунктом 4.1.5. Договору встановлено, що Розрахунки проводяться на підставі виставлених Експедитором рахунків.

Згідно пункту 4.3. Договору Платою Експедиторові вважаються кошти, оплачені Клієнтом Експедиторові за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату Експедиторові не включаються його витрати на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання даного договору, на оплату зборів (обов`язкових платежів), які платяться при виконанні даного договору.

Відповідно пункту 4.5. Договору Експедитор сплачує за перевезення та інші послуги третіх осіб на користь та за рахунок Клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб).

Кошти, які перераховуються Клієнтом на рахунок Експедитора не переходять у власність Експедитора і не є його прибутком, а є для сплати перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, терміналів, агентів ліній, брокерів, експедиторських організацій та ін.). У власності Експедитора залишається винятково експедиторська винагорода, розмір якої підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством.

Умова цього пункту не вимагає додаткового підтвердження документами перевізника, замовників Клієнта та/або інших третіх осіб.

Згідно умови даного пункту Договору сторонами погоджено, що оплата послуг за перевезення не вимагає від Експедитора та/або залучених ним третіх осіб надання додаткового документального підтвердження витрат.

За приписами пункту 5.3.5. Договору Клієнт сплачує штраф за користування контейнерним та іншим обладнанням понад встановленого строку (демерредж), відповідно до умов, встановлених судноплавною лінією (її агента).

З огляду на приписи п. 5.3.5. Договору, Позивачеві були доведено умови, за яких діє встановлений лінією пільговий тариф за демередж, який значно нижчий від тарифної сітки його нарахування в Туреччині, розміщеної на офіційному сайті лінії за посиланням http://www.yml.com.tr/en/demurrage.html.

Відповідачем кошти отримані від Позивача за демередж контейнерів №№ BMOU6271505, BMOU2954231 перераховано у відповідності до виставленого UNI-LAMAN INTERNATIONAL FREIGHT FORWARDING AGENCY (SHANGHAI) LTD рахунку, реєстру до нього та акту надання приймання послуг (додаються).

Згідно виставленого рахунку UNI-LAMAN INTERNATIONAL FREIGHT FORWARDING AGENCY (SHANGHAI) LTD № 12/05-1 від 12.05.2022, реєстру до нього акту надання-приймання послуг від 12.05.2022 Відповідачем за демередж контейнерів №№ BMOU6271505, BMOU2954231 кошти сплачено 09.06.2022 за платіжною інструкцією № 129.

У зв`язку з порушеним Позивачем питанням стосовно документального підтвердження виникнення демереджу, перерахування коштів Відповідачем за демередж контейнерів BMOU2954231/20 у розмірі 1050 дол. США та за контейнер BMOU6271505/40 у розмірі 2100 дол. США, додатково у відповідь на адвокатський запит щодо розкриття комерційної таємниці та конфіденційної інформації у зв`язку із розглядом судової справи в частині надання інформації та документів щодо нарахування демереджу, залучена Відповідачем третя особа UNI-LAMAN INTERNATIONAL FREIGHT FORWARDING AGENCY (SHANGHAI) LTD надала відповідь та долучила рахунки NINGBO TOGETHER SHIPPING CO.,LTD за демередж контейнерів №№ BMOU2954231,BMOU6271505, листи від Агента та Лінії .

Зважаючи на наведені фактичні обставини, документальне підтвердження погодження сторонами обсягу додаткових витрат з демереджу за контейнера BMOU2954231/20, BMOU6271505/40, документальне підтвердження витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, вбачається необґрунтованість та безпідставність вимог пред`явлених Позивачем.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19)).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов:

1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння);

2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою;

4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (див. постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).

Водночас, сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідно встановити факт їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Позивач не заперечує укладення Договору та отримання послуг з перевезення вантажу від Відповідача в межах укладеного Договору.

Відповідно до умов Договору (п.п. 3.1.8, 4.1.2, 4.1.3., 4.1.5., 4.3., 4.5., 5.3.5.) Відповідачем було узгоджено із Позивачем відшкодування понесених Експедитором додаткових витрат, понесених Експедитором на виконання Договору, шляхом виставлення відповідних рахунків та їх подальшою сплатою Позивачем, що підтверджується відповідними рахунками та платіжними дорученнями, наданими до матеріалів справи.

На виконання вказаних умов Договору Відповідачем було узгоджено із Позивачем відшкодування понесених Експедитором додаткових витрат на виконання Договору шляхом виставлення відповідних рахунків та їх подальшою сплатою Позивачем, що підтверджується відповідними рахунками та платіжними дорученнями, наданими суду Позивачем.

Позивач здійснив відповідні дії щодо погодження вартості послуг третіх осіб, а саме здійснив оплату в повному обсязі рахунків, виставлених Відповідачем, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями: №№ 2378 від 25.05.2022, 2381 від 15.06.2922.

Таким чином, позивач добровільно здійснив оплату усіх виставлених рахунків відповідача, чим фактично погодив за умовами договору обсяг та вартість додаткових послуг та витрат, пов`язаних із виконанням умов договору.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 1212 ЦК України у зв`язку із встановленим фактом існування між Позивачем та Відповідачем договірних відносин, внаслідок чого вимоги про стягнення 94 342,50 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також, під час розгляду цієї справи господарський суд враховує принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".

Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Суд звертає увагу на те, що поведінка позивача не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою.

Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви № № 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Обов`язкові умови для застосування естопелю: (a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель; (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони; (c) очевидна несправедливість підриву довіри.

a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель.

Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).

(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони У добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.

(с) очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена.

Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.

(Добросовісність поведінки у практиці ЄСПЛ 1) рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, п. 46; 2) рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21 січня 1999 року, заява № 29183/95, п. 55; 3) рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17 січня 2013 року, заяви №№ 38906/07 і 52025/07, п. 276)

Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність.

Якщо поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним (виконувався належним чином сторонами протягом тривалого часу), то наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом (Ухвала КЦС ВС про передання до ВП ВС у справі № 513/879/19).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього.

Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

При цьому, відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Приписи ст.ст.3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Таким чином, позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості на підставі договору у розмірі 94 342,50грн.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.2,13,73,74,76, 77-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові фізичної особи-підприємця Міхно Юлії Анатоліївни до товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" м. Одеса про стягнення 94 342,50грн. відмовити.повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Піденно-Західного апеляційного господарського суду. Повне рішення складено та підписано 17 жовтня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна