Постанова

від 16.10.2024 по справі 826/5982/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №826/5982/18

адміністративне провадження № К/9901/3109/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Полтавської обласної ради професійних спілок на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Костюк Л.О.) у справі № 826/5982/18 за позовом Полтавської обласної ради професійних спілок до Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд державного майна України, Генеральна прокуратура України, Прокуратура Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 11 січня 2018 року № 13-р,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У 2018 році Полтавська обласна рада професійних спілок (далі також позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України (далі також відповідач), треті особи: Фонд державного майна України, Генеральна прокуратура України, Прокуратура Полтавської області, та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» № 13-р від 11 січня 2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2019 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 13-р «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

27 січня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 22 січня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

02 березня 2020 року від Офісу Генеральної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

22 травня 2020 року від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Інші учасники правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівля загальною площею 2330, 1 кв. м., що знаходиться за адресою м. Полтава, вул. Ляхова, 1 перебувала на праві власності у Полтавської обласної ради професійних спілок, як майно громадських організацій колишнього Союзу СРСР.

Проте рішенням Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2016 року, у справі № 917/555/15 визнано недійсними пункт 2-4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 166 від 20 травня 2009 року «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомості по вул. Ляхова, 1».

Згодом оскаржуваним розпорядженням вищевказаний майновий комплекс було передано із сфери управління Фонду державного майна України та закріплено на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України.

На думку позивача, прийняття вищевказаного розпорядження відбулося з порушенням вимог чинного законодавства.

Стверджує, що на законодавчому рівні не визначено правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та колишніх профспілкових організацій.

З покликанням на постанову Кабінету Міністрів України від 04 лютого 1994 року № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» наполягає на відсутності у Фонду державного майна України повноважень передавати майно на праві оперативного управління Генеральній прокуратурі України.

Також позивач зауважив, що при розгляді господарської справи № 917/555/15 прокуратурою та Фондом державного майна України не було заявлено позовних вимог про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння.

В свою чергу рішенням Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі №917/555/15 не було встановлено факту відсутності у Полтавської обласної ради професійних спілок правових підстав на володіння та користування державним майном або неправомірність такого володіння і користування, що свідчить про перебування майна на балансі позивача.

Вважає, що відповідачем в порушення вимог пункту 7 параграфу 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (далі також Регламент № 950) протиправно не було погоджено проект розпорядження із позивачем.

Водночас стверджує, що проект розпорядження, як акт, який стосується соціально-економічної сфери громадян підлягав обов`язковому проведенню консультацій з громадськістю.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що за рішенням Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі № 917/555/15 власником майнового комплексу загальною площею 2330,1 кв. м., вартістю 43 106 850, 00 грн., що розташована за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1 стала Держава Україна в особі Фонду державного майна України.

Стверджує, що відповідач, як уповноважений орган виконавчої влади здійснює управління об`єктами державної власності, у зв`язку з чим, останнім було прийнято розпорядження про передачу майна у спосіб, що відповідає вимогам Конституції України та діючому законодавству, до того ж оскаржуване розпорядження не порушує прав позивача.

Водночас відповідач зазначив, що проект оскаржуваного розпорядження було погоджено Генеральною прокуратурою України, Фондом державного майна України, Міністерством фінансів України та Міністерством юстиції України, що виключає порушення процедури прийняття акта індивідуальної дії.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі № 917/555/15 дійсно передано майновий комплекс у власність Держави України, що в свою чергу не оспорюється позивачем, однак вказаним судовим рішенням не встановлено факту неправомірного користування вказаним об`єктом з боку позивача, а відтак, останній є балансоутримувачем такого майна.

З огляду на зазначене, стверджує, що відповідач був зобов`язаний погодити проект оскаржуваного розпорядження із позивачем та Федерацією професійних спілок України, що в свою чергу здійснено не було.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач спростував твердження позивача про порушення останнім процедури прийняття оскаржуваного акта.

У своїх письмових поясненнях Генеральна прокуратура України проти позовних вимог заперечила, зазначивши, що 27 вересня 2016 року за Фондом державного майна України зареєстровано право власності на адміністративну будівлю, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1.

Водночас зазначила, що оскаржуваним розпорядженням Кабінет Міністрів України, як уповноважений орган, передав вказане майно із сфери балансоутримувача на баланс оперативного управління третьої особи - Генеральної прокуратури України, що підтверджується також актом приймання-передачі від 15 березня 2018 року, а до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено інформацію про реєстрацію права власності за державою в особі Генеральної прокуратури України 21 березня 2018 року.

На думку третьої особи, оскаржуваним розпорядженням не було порушено прав позивача, оскільки майно перебувало у власності держави України в особі Фонду державного майна України, який на виконання вимог акта індивідуальної дії правомірно передало майновий комплекс в управління прокуратурі.

Прокуратура Полтавської області у запереченнях проти позовних вимог зазначила, що встановлені обставини у рішенні Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі № 917/555/15 мають преюдиційне значення, що в свою чергу свідчить про правомірність набуття Фондом державного майна України нерухомого майна.

Водночас вважає, що останній здійснював розпорядження майном в інтересах та від імені держави, а відтак права позивача не можуть бути порушеними, у зв`язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стверджує, що оскаржуване рішення вичерпало свою дію фактом його виконання.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено таке.

Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20 травня 2009 року № 166 «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомості по вул. Ляхова,1 » вирішено оформити право власності на об`єкт нерухомого майна адміністративну будівлю під літ. А-5 по вул. Ляхова, 1 в м. Полтава за Полтавською обласною радою професійних спілок.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2016 року, у справі № 917/555/15:

визнано недійсними пункти 2,3,4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 166 від 20 травня 2009 року «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомості по вул. Ляхова,1 »;

визнано недійсним свідоцтво про право власності від 07 квітня 2010 року видане Полтавській обласній раді професійних спілок Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на будівлю загальною площею 2330,1 кв.м. вартістю 43106850, 00 гривень за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1;

визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно - окремо розташовану адміністративну п`ятиповерхову будівлю загальною площею 2330,1 кв.м., розташованою в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1 , вартістю 43106850,00 гривень.

За змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27 вересня 2016 року зареєстровано право власності на нерухоме майно за Фондом Державного майна України.

Листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вих. № 3213-08/10492-06 від 11 квітня 2016 року до Генеральної прокуратури України на виконання Порядку визначення суб`єкта управління об`єктами, що повернуті у власність держави та іншим майном, суб`єкт якого не визначений, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 817, запропоновано нерухоме майно за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1 віднести до сфери управління Генеральної прокуратури з урахуванням потреб у забезпеченні.

Листом від 29 квітня 2016 року № 18-203/вих.16 Прокуратура Полтавської області звернулася до Генерального прокурора України з посиланням на вимоги статті 5 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», у якому просила останнього віднести вищевказане приміщення на баланс Прокуратури Полтавської області.

Листом від 16 травня 2016 року № 18-240-вих 16 Прокуратура Полтавської області звернулася до Голови Полтавської державної адміністрації з проханням погодити передачу нерухомого майна за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1 до сфери управління Генеральної прокуратури України на баланс Прокуратури Полтавської області.

Листом від 30 вересня 2016 року № 18-1070 вих. 16 Генеральна прокуратура України звернулася до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із проханням віднести до сфери управління останньої нерухоме майно за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1.

Листом від 13 липня 2017 року № 10-24-13676 Фонд державного майна України звернувся до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із проектом розпорядження «Про віднесення будівлі у м. Полтаві із закріпленням її за Генеральною прокуратурою України».

На підставі звернення Генеральної прокуратури України, Мінекономрозвитку було розроблено та подано на розгляд до Кабінету Міністрів України проект розпорядження «Про віднесення будівлі у м. Полтаві із закріпленням її за Генеральною прокуратурою України».

За змістом пояснювальної записки до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» вбачається, що останній розроблено Мінекономрозвитку за пропозицією Генеральної прокуратури України.

Водночас проект розпорядження погоджено без зауважень Генеральною прокуратурою України, Фондом державного майна України, Міністерством фінансів України.

Також в проекті зазначено, що проект розпорядження не стосується соціально-трудової сфери та не потребує погодження з уповноваженими представниками від всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців.

За змістом довідки про погодження проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу будівлі у м.Полтаві Генеральній прокуратурі України» проект погоджено із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки.

За змістом протоколу узгодження позицій, вищевказані зауваження були враховані.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 13-р «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» передано Генеральній прокуратурі України будівлю по вул. Ляхова,1 у м. Полтаві із сфери управління Фонду державного майна України із закріпленням її на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України (далі також розпорядження № 13-р, спірне розпорядження).

Наказом Генеральної прокуратури України «Про приймання-передачу нерухомого майна до оперативного управління Генеральної прокуратури України» від 06 березня 2018 року створено комісію приймання-передачі майна по вул. Ляхова, 1 у м. Полтаві.

Згідно акта приймання-передачі майна від 15 березня 2018 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» від 11 січня 2018 № 13-р та наказу Генеральної прокуратури України «Про приймання-передачу нерухомого майна до оперативного управління Генеральної прокуратури України» від 06 березня 2018 року прийнято із сфери управління Фонду державного майна України окремо розташовану адміністративну будівлю площею 2330,1 кв. м., розташовану в м. Полтаві по вул. Ляхова,1 в оперативне управління Генеральної прокуратури України (на баланс Прокуратури Полтавської області) без зміни форми державної власності.

Згідно інформації із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 21 березня 2018 року право власності на адміністративну будівлю площею 2330,1 кв.м., розташовану в м. Полтаві по вул. Ляхова,1, зареєстровано за Державою Україною в особі Генеральної прокуратури України.

Вважаючи розпорядження від 11 січня 2018 року № 13-р протиправним, таким, що прийнято з порушенням законодавчо визначеної процедури, позивач звернувся із цим позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване у цій справі розпорядження Кабінету Міністрів України про передачу зі сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Генеральної прокуратури України будівлі по вул. Ляхова, 1 у м. Полтава, яка відноситься до майна загальносоюзних громадських об`єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, та яка перебуває на балансі та у користуванні позивача, є таким, що прийняте поза межами наданих законом повноважень, тобто із порушенням визначених статтею 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» принципів законності та верховенства права.

Суд першої інстанції зауважив, що станом на момент прийняття відповідачем спірного розпорядження, так і станом на дату розгляду цієї справи у суді першої інстанції, питання визначення суб`єктів права власності (правонаступників) майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, на законодавчому рівні не визначено, що також не заперечувалося учасниками справи, а відповідного закону про правовий режим майна загальносоюзних громадських об`єднань (організацій) колишнього Союзу РСР не прийнято.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у Кабінету Міністрів України не було компетенції (повноважень) розпоряджатися майном загальносоюзних громадських об`єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, оскільки такими повноваженнями наділений саме Фонд державного майна України, як орган з виключним правом розпорядження, що, в свою чергу, свідчить про недотримання відповідачем процедури передачі майнового комплексу до сфери управління Генеральної прокуратури України, а відтак прийняття відповідачем спірного розпорядження є незаконним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що будівля загальною площею 2330,1 кв.м., розташованою в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1, є державною власністю, а тому передача цього нерухомого майна в оперативне управління Генеральної прокуратури України здійснена Кабінетом Міністрів України на підставі та у межах, визначених Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» № 13-р від 11 січня 2018 року є правомірним.

За позицією суду апеляційної інстанції, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване у цій справі розпорядження Кабінету Міністрів України про передачу зі сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Генеральної прокуратури України будівлі по вул. Ляхова, 1 у м. Полтава, яка відноситься до майна загальносоюзних громадських об`єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, та яка перебуває на балансі та у користуванні позивача, є таким, що прийняте поза межами наданих законом повноважень, тобто із порушенням визначених статтею 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» принципів законності та верховенства права, є помилковим та таким, що не відповідає наявним в матеріалах справи доказам.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірним розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» № 13-р від 11 січня 2018 року права та інтереси Полтавської обласної ради професійних спілок не порушені і не обмежені, що вказує на відсутність достатніх та необхідних підстав для задоволення цього адміністративного позову.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що спірна будівля загальною площею 2330,1 кв. м, розташована в м. Полтаві по вул. Ляхова,1 є майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України, яке тимчасово передане Фонду державного майна України, саме до законодавчого врегулювання суб`єктів права власності на таке майно, однак такий закон до цього часу відсутній.

Вважає безпідставним покликання суду апеляційної інстанції на Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою КМУ від 21 вересня 1998 року № 1482.

Наполягає на застосуванні до спірних правовідносин Порядку визначення суб`єкта управління об`єктами, що повернуті у власність держави та іншим майном, суб`єкт якого не визначений, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 817 (далі також Порядок № 817).

Також зазначає, що Законом України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» (далі також Закон № 185-V) визначено правові основи управління об`єктами державної власності, проте до такого переліку не віднесено майно колишніх профспілкових організацій та загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР, яке на підставі рішень судів передано у власність держави.

Водночас зауважує, що статтею 4 Закону № 185-V передбачено виключний перелік суб`єктів управління об`єктами державної власності, серед яких, Генеральна прокуратура України та її територіальні органи відсутні.

Стверджує, що реалізація спірного розпорядження КМУ України № 13-р безпосередньо зачіпає права, свободи та інтереси членів як Полтавської обласної ради професійних спілок так і в цілому безпосередньо членів профспілки, які здійснюють свою статутну діяльність в будівлі по вул. Ляхова,1 в м. Полтава .

Зауважує, що в порушення пункту 7 параграфу 33 Регламенту № 950, проект спірного розпорядження не надсилався уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок, у тому числі на адресу Полтавської обласної ради професійних спілок.

Водночас вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність порушеного права позивача.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що спірне майно є державною власністю, а тому передача цього нерухомого майна на баланс оперативного управління Генеральної прокуратури України здійснена Кабінетом Міністрів України на підставі та у межах, визначених Законом України «Про управління об`єктами державної власності», а отже і розпорядження № 13-р є правомірним.

Вважає, що у межах спірних правовідносин у позивача відсутнє порушене право, як необхідна умова для задоволення позову.

Стверджує, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному розпорядженні, як акта індивідуальної дії, таке розпорядження не породжує для позивача ніяких прав та обов`язків, а тому і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду.

Представник Офісу Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про те, що спірним розпорядженням № 13-р права та інтереси Полтавської обласної ради професійних спілок не порушені і не обмежені, що вказує на відсутність достатніх та необхідних підстав для задоволення позову.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУД

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі також Закон № 794-VII) основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 2 Закону № 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 117 Конституції України та частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України, відповідно до пункту 2 § 30 якого розпорядження Кабінету Міністрів видаються, зокрема, з питань передачі майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 9 грудня 2011 року № 4107-VI «Про Фонд державного майна України» (далі також Закон України № 4107-VI), ФДМУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Положеннями пункту 9 частини 1 статті 5 Закону № 4107-VI до повноважень Фонду державного майна України віднесено погодження (прийняття) відповідно до законодавства рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також погоджує рішення про передачу об`єктів комунальної власності в державну власність;

Згідно з частиною 2 цієї ж статті Фонд державного майна України здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов`язані з виконанням покладених на нього Президентом України завдань.

Закон України «Про управління об`єктами державної власності» (Закон № 185-V) відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об`єктами державної власності.

У статті 1 Закону № 185-V визначено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 3 Закону № 185-V об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Згідно із статтею 4 вказаного Закону суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Приписами статті 5 Закону № 185-V визначено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, серед іншого, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Отже, Кабінет Міністрів України є суб`єктом, який здійснює управління об`єктами державної власності та в силу закону наділений повноваженнями щодо розпоряджання ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/10720/18, від 31 січня 2024 року у справі № 640/22029/19.

Водночас колегія суддів зауважує, що вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

Водночас таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 виснував, що обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Отже, з наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів також враховує, що за сталою судовою практикою підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 статті 5 КАС України.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Відтак, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг Кабінету Міністрів України, Прокуратури Полтавської області, Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України, судом апеляційної інстанції встановлено, що заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Полтавської області з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради та Полтавської обласної ради професійних спілок України про визнання недійсними пунктів 2,3,4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 166 від 20.05.2009 року "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомості по вул. Ляхова,1"; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 07.04.2010 року, виданого Полтавській обласній раді професійних спілок Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на будівлю загальною площею 2330,1 кв. м вартістю 43 106 850,00 грн., розташовану за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1; визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно - окремо розташовану адміністративну п`ятиповерхову будівлю загальною площею 2330,1 кв. м, вартістю 43106 850,00 грн., розташовану за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі № 917/555/15 адміністративний позов задоволено.

Визнано недійсними пункти 2, 3, 4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 166 від 20.05.2009 року "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомості по вул. Ляхова, 1 ";

визнано недійсним свідоцтво про право власності від 07.04.2010 року, виданого Полтавській обласній раді професійних спілок Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на будівлю загальною площею 2330,1 кв.м. вартістю 43106850, 00 грн. за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1;

визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно - окремо розташовану адміністративну п`ятиповерхову будівлю загальною площею 2330,1 кв.м., розташованою в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1 , вартістю 43106850,00грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2016 року апеляційні скарги Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавською обласною ради професійних спілок України залишено без задоволення. Рішення господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі № 917/555/15 залишено без змін.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, беручи до уваги, що будівля площею 2330,1 кв.м. розташована в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1 за рішенням суду, яке набрало законної сили, повернута у власність держави, відсутнє порушене право позивача спірним розпорядженням.

Також колегія суддів зауважує, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному розпорядженні, як акта індивідуальної дії, таке розпорядження не породжує для позивача ніяких прав та обов`язків, а тому і не надає права на захист.

За змістом витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16668071, від 27 вересня 2016 року право власності на спірне майно зареєстровано за Державою Україна в особі Фонду державного майна України.

Отже, будівля загальною площею 2330,1 кв.м., розташованою в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1, є державною власністю, а тому передача цього нерухомого майна на баланс оперативного управління Генеральної прокуратури України здійснена Кабінетом Міністрів України на підставі та у межах, визначених Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» № 13-р від 11 січня 2018 року є правомірним.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновком.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Полтавської обласної ради професійних спілок залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 826/5982/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа