Постанова

від 23.12.2019 по справі 826/5982/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5982/18 Головуючий у І інстанції - Мазур А.С.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Костюк Л.О.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Прокуратури Полтавської області, Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Полтавської обласної ради професійних спілок до Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд державного майна України, Генеральна прокуратура України, Прокуратура Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження № 13-р від 11 січня 2018 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Полтавська обласна рада професійних спілок звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд державного майна України, Генеральна прокуратура України, Прокуратура Полтавської області, та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України № 13-р від 11 січня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівля загальною площею 2330, 1 кв. м., що знаходиться за адресою м. Полтава, вул. Ляхова, 1 перебувала на праві власності у Полтавської обласної ради професійних спілок, як майно громадських організацій колишнього Союзу СРСР. Однак, рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 року по справі № 917/555/15 визнано недійсними п. 2-4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради №166 від 20.05.2009 року Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості по вул. Ляхова, 1 . Згодом, оскаржуваним розпорядженням вищевказаний майновий комплекс було передано із сфери управління Фонду державного майна України та закріплено на праві оперативного-управління за Генеральною прокуратурою України. На думку Позивача, прийняття вищевказаного розпорядження відбулося з порушенням вимог чинного законодавства. Вказував на те, що на законодавчому рівні не визначено правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та колишніх профспілкових організацій. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ визначено, що до законодавчого закріплення правонаступників майна, суб'єктом управління є Фонд державного майна України лише в процесі приватизації та повноважень орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Отже, вищевказане свідчить про відсутність у Фонду державного майна України повноважень передавати майно на праві оперативного управління Генеральній прокуратурі України. Крім того, Позивач зауважив, що при розгляді господарської справи № 917/555/15 прокуратурою та Фондом державного майна України не було заявлено позовних вимог про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння, а рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року по справі № 917/555/15, в свою чергу, не було встановлено факту відсутності у Полтавської обласної ради професійних спілок правових підстав на володіння та користування державним майном або неправомірність такого володіння і користування, що свідчить про перебування майна на балансі позивача. У зв'язку з цим, відповідачем в порушення вимог п. 7 параграфу 33 Регламенту Кабінету Міністрів України було протиправно не погоджено проект розпорядження із позивачем. Також позивач зазначив, що проект розпорядження, як акт, який стосується соціально-економічної сфери громадян підлягав обов'язковому проведенню консультацій з громадськістю.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року адміністративний позов Полтавської обласної ради професійних спілок задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Розпорядження Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) від 11.01.2018 року № 13- р "Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України".

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Кабінет Міністрів України посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Кабінет Міністрів України вказує на те, що при прийнятті рішення про передачу нерухомого майна до сфери управління Генеральної прокуратури, ФДМУ повністю реалізував свою компетенцію, передбачену Законом України Про управління об'єктами державної власності . Також, Кабінет Міністрів України вказує, що на теперішній час питання щодо власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP вирішено постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ, відповідно до якої, зазначене майно знаходиться в державній власності. Можливість в подальшому на законодавчому рівні визначити правонаступника такого майна, тобто суб'єкта чи суб'єктів, якому/яким таке майно буде передано у власність, не позбавляє, зокрема, профспілкам на сьогоднішній час набувати/реалізовувати на законних підставах право користування таким майном та захищати таке право в разі його порушення з боку інших осіб.

Прокуратура Полтавської області не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року подала апеляційну скаргу, в якій просить відмовити в задоволенні адміністративного позову Полтавської обласної ради професійних спілок.

В апеляційній скарзі Прокуратура Полтавської області посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновок суду першої інстанції про те, що на момент прийняття спірного розпорядження та розгляду справи не визначено суб'єкта права власності на будівлю по вул. Ляхова, 1 у м. Полтаві, не відповідає обставинам справи. Нерухоме майно набуло статусу державного в особі Фонду держаного майна України на підставі рішення суду, тому відсутні підстави для визначення суб'єкта права власності на законодавчому рівні. Також, Прокуратура Полтавської області вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що нерухоме майно з приводу якого виник спір у даній справі, є майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР розташованим на території України, оскільки воно є державною | власністю, а право власності на нього у Полтавської обласної ради 1 профспілок скасовано рішенням господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі 917/555/15, залишеним в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2016 року.

Генеральна прокуратура Україна подала апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрити.

В апеляційній скарзі Генеральна прокуратура Україна посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Генеральна прокуратура Україна в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що зі вступом у законну силу рішення Господарського суду у справі № 917/555/15 Полтавська обласна рада професійних спілок втратила правомочності власності на спірне майно - приміщення по вул. Ляхова, 1 у м. Полтаві, а Держава Україна в особі Фонду державного майна це право набула. Водночас, віднесення нерухомого майна зі сфери управління Фонду державного майна України та закріплення його на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України безпосередньо чи опосередковано не стосується Позивача, оскільки власником нерухомого майна є держава в особі Фонду державного майна України.

Разом з тим, Генеральна прокуратура Україна зазначає, що спір щодо права власності Позивача на приміщення будівлі уже розглянуто Господарським судом Полтавської області, рішенням якого від 03.06.2015 року у справі № 917/555/15 визнано недійсним свідоцтво про право власності від 07.04.2010 року, видане Полтавській обласній раді професійних спілок на будівлю загальною площею 2330,1 кв.м. вартістю 43106850 грн. за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1, а право власності на вказану будівлю визнано за Державою Україна в особі Фонду державного майна України. З огляду на положення ч. 4 ст. 78 КАС України, Генеральна прокуратура Україна вважає, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Також, Фонд державного майна України не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року, подав апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Фонд державного майна України посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Фонд державного майна України звертає увагу в апеляційній скарзі на те, що відповідно до рішення Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2016 року у справі № 917/555/15, право власності на адміністративну будівлю загальною площею 2330,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1, було зареєстровано за Фондом державного майна України. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 року № 13-р Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України не може впливати на права, свободи та інтереси Полтавської обласної ради професійних спілок, оскільки спірним розпорядженням вирішено організаційне питання щодо державного майна. Тому твердження Полтавської обласної ради професійних спілок, якими погодився суд першої інстанції про те, що реалізація спірного розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 13-р безпосередньо зачіпає права, свободи та інтереси Полтавської обласної ради професійних спілок, є необґрунтованим.

Полтавською обласною радою професійних спілок подано відзив на апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, Прокуратури Полтавської області, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Також, Полтавською обласною радою професійних спілок подано відзив на апеляційну скаргу Фонду державного майна України, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Фонду державного майна України, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.05.2009 року № 166 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості по вул. Ляхова,1" вирішено оформити право власності на об'єкт нерухомого майна адміністративну будівлю під літ. А-5 по вул. Ляхова, 1 в м. Полтава за Полтавською обласною радою професійних спілок.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2016 року по справі № 917/555/15 визнано недійсними пункти 2,3,4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 166 від 20.05.2009 року "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості по вул. Ляхова,1"; визнано недійсним свідоцтво про право власності від 07.04.2010 року видане Полтавській обласній раді професійних спілок Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на будівлю загальною площею 2330,1 кв.м. вартістю 43106850, 00 грн. за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1; визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно - окремо розташовану адміністративну п'ятиповерхову будівлю загальною площею 2330,1 кв.м., розташованою в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1, вартістю 43106850,00 грн.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27 вересня 2016 року зареєстровано право власності на нерухоме майно за Фондом Державного майна України.

Листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вих. № 3213-08/10492-06 від 11 квітня 2016 року до Генеральної прокуратури України на виконання Порядку визначення суб'єкта управління об'єктами, що повернуті у власність держави та іншим майном, суб'єкт якого не визначений, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 817 запропоновано нерухоме майно за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1 віднести до сфери управління Генеральної прокуратури з урахуванням потреб у забезпеченні.

Листом від 29 квітня 2016 року № 18-203/вих.16 Прокуратура Полтавської області звернулася до Генерального прокурора України з посиланням на вимоги ст. 5 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності у якому просила останнього віднести вищевказане приміщення на баланс Прокуратури Полтавської області.

Листом від 16 травня 2016 року № 18-240-вих 16 Прокуратура Полтавської області звернулася до Голови Полтавської державної адміністрації з проханням погодити передачу нерухомого майна за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1 до сфери управління Генеральної прокуратури України на баланс Прокуратури Полтавської області.

Листом від 30 вересня 2016 року № 18-1070 вих. 16 Генеральна прокуратура України звернулася до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із проханням віднести до сфери управління останньої нерухоме майно за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1.

Листом від 13 липня 2017 року № 10-24-13676 Фонд державного майна України звернувся до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із проектом розпорядження Про віднесення будівлі у м. Полтаві із закріпленням її за Генеральною прокуратурою України .

На підставі звернення Генеральної прокуратури України, Мінекономрозвитку було розроблено та подано на розгляд до Кабінету Міністрів України проект розпорядження Про віднесення будівлі у м. Полтаві із закріпленням її за Генеральною прокуратурою України .

Із пояснювальної записки до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України вбачається, що останній розроблено Мінекономрозвитку за пропозицією Генеральної прокуратури України. Крім того, проект розпорядження погоджено без зауважень Генеральною прокуратурою України, Фондом державного майна України, Міністерством фінансів України. Також в проекті зазначено, що проект розпорядження не стосується соціально-трудової сфери та не потребує погодження з уповноваженими представниками від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців.

Згідно довідки про погодження розпорядження Кабінетом Міністрів України погоджено із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки. Згідно протоколу узгодження позицій, вищевказані зауваження були враховані.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України від 11 січня 2018 року № 13-р передано Генеральній прокуратурі України будівлю по вул. Ляхова,1 у м. Полтаві із сфери управління Фонду державного майна України із закріпленням її на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України.

Наказом Генеральної прокуратури України Про приймання-передачу нерухомого майна до оперативного управління Генеральної прокуратури України від 06 березня 2018 року створено комісію приймання-передачі майна по вул. Ляхова, 1 у м. Полтаві.

Згідно акту приймання-передачі майна від 15 березня 2018 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України від 11 січня 2018 № 13-р та наказу Генеральної прокуратури України Про приймання-передачу нерухомого майна до оперативного управління Генеральної прокуратури України від 06 березня 2018 року прийнято із сфери управління Фонду державного майна України окремо розташовану адміністративну будівлю площею 2330,1 кв. м., розташовану в м. Полтаві по вул. Ляхова,1 в оперативне управління Генеральної прокуратури України (на баланс Прокуратури Полтавської області) без зміни форми державної власності.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 21 березня 2018 року право власності на адміністративну будівлю площею 2330,1 кв.м., розташовану в м. Полтаві по вул. Ляхова,1, зареєстровано за Державою Україною в особі Генеральної прокуратури України.

Вважаючи вказане розпорядження протиправним, таким, що прийнято з порушенням законодавчо визначеної процедури, Позивач звернувся із даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване у даній справі розпорядження Кабінету Міністрів України про передачу зі сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Генеральної прокуратури України будівлі по вул. Ляхова, 1 у м. Полтава, яка відноситься до майна загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, та яка перебуває на балансі та у користуванні Позивача, є таким, що прийняте поза межами наданих законом повноважень, тобто із порушенням визначених ст. 3 Закону України Про Кабінет Міністрів України принципів законності та верховенства права. Враховуючи той факт, що станом на момент прийняття Відповідачем спірного розпорядження, так і станом на дату розгляду даної справи у суді першої інстанції, питання визначення суб'єктів права власності (правонаступників) майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, на законодавчому рівні не визначено, що також не заперечувалося учасниками справи, а відповідного закону про правовий режим майна загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР не прийнято, то у Кабінету Міністрів України не було компетенції (повноважень) розпоряджатися майном загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, оскільки такими повноваженнями наділений саме Фонд державного майна України, як орган з виключним правом розпорядження, що, в свою чергу, свідчить про недотримання Відповідачем процедури передачі майнового комплексу до сфери управління Генеральної прокуратури України, а відтак прийняття Відповідачем спірного розпорядження є незаконним.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 113 та ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який зокрема забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам установам та організаціям.

Стаття 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлює, що Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України серед іншого приймає рішення про передачу відповідно до закону об'єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об'єктів з комунальної в державну власність.

Порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (далі - самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій, визначає Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482 (далі по тексту - Положення).

Відповідно до підпункту "а" пункту 2 Положення об'єктами передачі можуть бути цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства), крім об'єктів, визначених підпунктом "д" цього пункту. Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, крім об'єктів, зазначених в абзаці другому пункту 1 цього Положення, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) та за умови подальшого укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому передаються приміщення, договору про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території), яке використовується для розміщення апарату державного органу.

Згідно з підпунктом "а" пункту 4 Положення передбачено, що передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених підпунктами "а", "ґ" пункту 2 цього Положення.

Відповідно до пунктів 5, 6 Положення пропозиції щодо передачі об'єктів права державної власності, яка здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджуються ініціатором передачі з: відповідним органом, уповноваженим управляти державним майном, або самоврядною організацією; відповідним органом охорони культурної спадщини - у разі передачі об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками; Антимонопольним комітетом - шляхом отримання дозволу на зазначену передачу у випадках, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції; підприємством - у разі передачі закріпленого за ним на праві господарського відання (оперативного управління) майна; трудовим колективом підприємства - у разі передачі об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів цього підприємства. Згода трудового колективу підприємства подається у формі виписки з протоколу загальних зборів (конференції представників).

Якщо передача здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, пропозиції, погоджені відповідно до вимог пункту 5 цього Положення, подаються ініціатором такої передачі до Міністерства економічного розвитку і торгівлі.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі на підставі узгоджених пропозицій, внесених із дотриманням вимог цього Положення, готує і у місячний термін подає за погодженням з Мінфіном, Фондом державного майна та Державною службою статистики проекти відповідних рішень Кабінету Міністрів України.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання його протиправним, оскільки обов'язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, однією з обов'язкових умов для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг Кабінету Міністрів України, Прокуратури Полтавської області, Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України, колегією суддів встановлено, що заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Полтавської області з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради та Полтавської обласної ради професійних спілок України про визнання недійсними пунктів 2,3,4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 166 від 20.05.2009 року "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості по вул. Ляхова,1"; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 07.04.2010 року, виданого Полтавській обласній раді професійних спілок Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на будівлю загальною площею 2330,1 кв. м вартістю 43 106 850,00 грн., розташовану за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1; визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно - окремо розташовану адміністративну п'ятиповерхову будівлю загальною площею 2330,1 кв. м, вартістю 43106 850,00 грн., розташовану за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі № 917/555/15 адміністративний позов задоволено.

Визнано недійсними пункти 2, 3, 4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 166 від 20.05.2009 року "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості по вул. Ляхова, 1";

- визнано недійсним свідоцтво про право власності від 07.04.2010 року, виданого Полтавській обласній раді професійних спілок Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на будівлю загальною площею 2330,1 кв.м. вартістю 43106850, 00 грн. за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1;

- визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно - окремо розташовану адміністративну п'ятиповерхову будівлю загальною площею 2330,1 кв.м., розташованою в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1, вартістю 43106850,00грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 січня 2016 року апеляційні скарги Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавською обласною ради професійних спілок України залишено без задоволення. Рішення господарського суду Полтавської області від 03 червня 2015 року у справі № 917/555/15 залишено без змін.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16668071, від 27 вересня 2016 року право власності на спірне майно зареєстровано за Державою Україна в особі Фонду державного майна України (том 2 а.с. 60).

Таким чином, будівля загальною площею 2330,1 кв.м., розташованою в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1, є державною власністю, а тому передача цього нерухомого майна на баланс оперативного управління Генеральної прокуратури України здійснена Кабінетом Міністрів України на підставі та у межах, визначених Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України № 13-р від 11 січня 2018 року є правомірним.

При цьому, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване у даній справі розпорядження Кабінету Міністрів України про передачу зі сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Генеральної прокуратури України будівлі по вул. Ляхова, 1 у м. Полтава, яка відноситься до майна загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, та яка перебуває на балансі та у користуванні Позивача, є таким, що прийняте поза межами наданих законом повноважень, тобто із порушенням визначених ст. 3 Закону України Про Кабінет Міністрів України принципів законності та верховенства права, колегія суддів вважає помилковим та таким, що не відповідає наявним в матеріалах справи доказам.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у межах спірних правовідносин у Позивача відсутнє порушене право, як необхідна умова для задоволення позову.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Разом з тим, право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Вказана вище позиція знаходить своє відображення у постанові Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 9901/657/18 (№ П/9901/657/18).

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2018 року зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів.

Позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному Розпорядженні, як акту індивідуальної дії, таке Розпорядження не породжує для Позивача ніяких прав та обов'язків, а тому і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду з адміністративним позовом.

Обґрунтовуючи право на звернення до суду, Позивач посилався на те, що Полтавська обласна рада професійних спілок продовжує бути належним власником будівлі загальною площею 2330,1 кв.м., розташованої в м. Полтаві по вул. Ляхова, 1, проте колегія суддів вказані доводи вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах законодавства та не підтверджуються жодними належними і допустимими у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що спірним розпорядженням Кабінету Міністрів України Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України № 13-р від 11 січня 2018 року права та інтереси Полтавської обласної ради професійних спілок не порушені і не обмежені, що вказує на відсутність достатніх та необхідних підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Разом з тим, колегія суддів вважає доводи Генеральної прокуратури України про закриття у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України є безпідставними, оскільки спір про право власності був вирішений в межах господарської юрисдикції (справа № 917/555/15), тому в даній справі необхідно надати оцінку діям Кабінету Міністрів України та повноваженням Фонду державного майна України щодо передачі майна на праві оперативного управління Генеральній прокуратурі України в межах адміністративної юрисдикції.

Аналогічний правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 815/1468/15.

При цьому, колегія суддів також приймає до уваги правову позицію викладену судом першої інстанції у оскаржуваному рішення, а саме в рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004, в якому Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Крім того, згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 право на захист належить особі, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Колегія суддів зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Кабінету Міністрів України, Прокуратури Полтавської області, Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Прокуратури Полтавської області, Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Полтавської обласної ради професійних спілок до Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд державного майна України, Генеральна прокуратура України, Прокуратура Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження № 13-р від 11 січня 2018 року - відмовити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

Л.О. Костюк

Повний текст складено 24.12.2019 року.