Постанова

від 15.10.2024 по справі 552/4640/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 552/4640/22

провадження № 51-1077км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221180000662, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Прудянка Дергачівського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Київського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого 30 квітня 2022 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Згідно з вироком суду 20 червня 2022 року приблизно о 18:00 ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в помешканні ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 ), діючи таємно, в умовах воєнного стану, викрав з приміщення кімнати майно потерпілого ОСОБА_8 , чим завдав йому матеріальну шкоду на загальну суму 6734, 86 грн.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку засудженого, призначене йому покарання апеляційним судом, яке хоча і є мінімальним, що передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК, проте є несправедливим, а висновок суду про відсутність підстав для застосування вимог ст. 69 КК, є необґрунтованим. Вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не були враховані пом`якшуючі покарання обставини, а саме покарання не є співмірним вчиненому кримінальному правопорушенню. Таким чином, рішення апеляційного суду є незаконним і підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений і його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку.

Зокрема, місцевий суд допитав засудженого ОСОБА_6 , котрий повністю визнав вину у пред`явленому обвинуваченні, потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ретельно дослідив докази (протоколи огляду, пред`явлення особи для впізнання, пред`явлення речей для впізнання, висновок судово-товарознавчої експертизи) та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.

Водночас, як видно з касаційної скарги засудженого, останній фактично порушує питання про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості, проте ці доводи колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження з огляду на нижченаведене.

Так, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, яке згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. На думку колегії суддів, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , дотримався наведених вимог матеріального права.

Так, у своїй апеляційній скарзі прокурор наводив доводи щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання з огляду на необґрунтоване застосування місцевим судом положень ст. 69 КК і вважав, що засудженому слід призначити покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, без застосування положень ст. 69 КК. Сторона захисту вирок районного суду в апеляційному порядку не оскаржувала.

Апеляційний суд частково погодився із зазначеними доводами прокурора і скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання ОСОБА_6 із застосуванням ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 185 КК. При цьому, суд зазначив, що висновки місцевого суду про встановлення обставин, які пом`якшують покарання (щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину), є непереконливими.

Обґрунтовуючи свій висновок в цій частині суд наголосив на тому, що активне сприяння розкриттю злочину, як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству і має бути активним, тобто певним чином ініціативним. Проте, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 після повідомлення про підозру відмовився від дачі показань, а всі факти та обставини вчиненого злочину були встановлені самостійно правоохоронними органами.

До того ж, нових даних по справі, крім тих, що були здобуті органом досудового розслідування, обвинувачений ОСОБА_6 не повідомив, тому суд дійшов висновку, що його поведінка не є проявом активного сприяння розкриттю злочину, адже вона не була направлена на активну та ініціативну допомогу слідчому.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Суд звернув увагу на те, що факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження, однак у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль ОСОБА_6 з приводу вчиненого та осуд своєї поведінки.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погодився з доводами сторони обвинувачення про безпідставне застосування місцевим судом положень ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_11 покарання, з чим погоджується й колегія суддів.

Водночас, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_11 покарання за ч. 4 ст. 185 КК, суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу винного, котрий неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності в тому числі за злочини проти власності, однак після відбуття покарання за крадіжки і грабіж належних висновків для себе не зробив і менше ніж через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі, вчинив новий тяжкий умисний корисливий злочин в період воєнного стану. Наведене, на апеляційного думку суду, характеризує його особистість наявністю стійкої внутрішньої орієнтації на злочинний спосіб задоволення потреб. Врахував суд й наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, повною мірою врахувавши всі вказані обставини, а також визнання ОСОБА_6 вини у скоєному, зваживши на думку потерпілого, який просив останнього суворо не карати, суд апеляційної інстанції, усупереч твердженням сторони захисту, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, правильно призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є мінімальним, що передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

Також колегія суддів не знаходить підстав для задоволення заявленого під час касаційного розгляду клопотання засудженого про приведення вироку щодо нього у відповідність до Закону України 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП, оскільки розмір викраденого ОСОБА_6 майна (6734, 86 грн), є більшим ніж 2 НМГД (2481 грн), на час вчинення злочину.

Всупереч твердженням засудженого, перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК. Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, рішення апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3