Рішення

від 18.10.2024 по справі 642/672/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"18" жовтня 2024 р.

Справа № 642/672/24

Провадження №2/642/551/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року Ленінськийрайонний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Бородіної О.В.,

з участю секретаря - Брус М.М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Лариса Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Газтрон трейд" про визнання договорів позики, договору застави недійсними та зобов`язання вчинення дій, -

встановив:

у лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Лариса Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Газтрон трейд" про визнання договорів позики, договору застави недійсними та зобов`язання вчинення дій, у якому просили

-визнати недійсними Договір позики від 16.11.2022 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним Договір позики від 16.12.2022 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним Договір застави транспортних засобів № 438 від 16.11.2022 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-зобов`язати приватного нотаріуса Харкіського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Ларису Миколаївну зняти приватне обтяження рухомого майна, зареєстрованого у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 16.11.2022 р. за № 30150736,

-а також стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог посилається на наступне.

Товариству з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» (надалі - «Позивач»), на підставі інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо, що 26.10.2023 р. Комінтернівським районним судом міста Харкова у справі № 641/6260/23 було ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 (далі - «Відповідач-1») на користь ОСОБА_2 (далі - «Відповідач-2»), грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн., у зв`язку з невиконанням Відповідачем-1 умов договору позики від 16.12.2022 р.

Рішення набрало законної сили 27.11.2023 року. Дослідивши обставини, які викладені у вказаному рішенні суду, Позивач вважає, що правовідносини стосовно надання Відповідачем-2 Відповідачеві-1 позики і, як наслідок, оформлення між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 застави у якості забезпечення виконання зобов`язань з повернення позики - носять ознаки фраудаторності та повинні бути визнані недійсними з підстав фіктивності, виходячи з наступного.

Як вбачається з Рішення, 16.11.2022 р. між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено Договір позики (надалі - «Договір-1»), відповідно до умов якого Віповідач-1 позичив у Відповідача-2 грошові кошти у сумі 2 500 000,00 грн. із строком виплати до 16.11.2027 р. «16» листопада 2022 року, з метою забезпечення виконання Відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань, між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено Договір застави транспортних засобів, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Л.М., та зареєстрований в реєстрі за № 438 (далі - «Договір застави»).

Крім того, з Рішення слідує, що 16.12.2022 р. між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було додатково укладено Договір позики (надалі - «Договір-2»), відповідно до умов якого Відповідач-1 взяв у борг у Відповідача-2 грошові кошти у сумі 10 000 000,00 грн., які зобов`язується повернути до 16.09.2023 р. Також, згідно умов Договору-2 Відповідач-1 та Відповідач-2 домовились про укладення Договору-2, як додатково до Договору-1 та укладеного відповідно до нього Договору застави. Відповідно до п. 4 Договору-1, якщо Відповідач-1 не виплатить позичені Відповідачем-2 гроші до зазначеного строку, тоді Відповідач-2 має право пред`явити цей договір до стягнення, шляхом пред`явлення позову або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Згідно рішення суду, 20.09.2023 р. на адресу Відповідача-1 Віповідачем-2 була направлена вимога про повернення грошових коштів в повному обсязі, строком до 27.09.2023 р. «25» вересня 2023 року Відповідач-2 отримав від Відповідача-1 відповідь на вимогу, в якій Відповідач-1 зазначає про неможливість повернення позичених коштів, ані зараз, ані у найближчий час. Таким чином Відповідач-2 був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням позовні вимоги Відповідача-2 задоволені у повному обсязі. Рішення набрало законної сили 27.11.2023 р.

Однак, за пів-року до зазначеної вище події, а саме 08.05.2023 р., Позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Відповідача-1 про стягнення заборгованості з повернення передоплати за договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 р. у сумі 565 062,19 грн., штрафу у сумі 1 564 215,40 грн. та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) у сумі 616 261,62 грн. Даній справі присвоєно номер 922/1856/23.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2023 р. по справі № 922/1856/23, позовні вимоги Позивача задоволено частково, стягнуто з Відповідача-1 заборгованість з повернення передоплати у сумі 565 062,19 грн., штраф у сумі 564 898,75 грн., 24 % річних у сумі 350 958,74 грн., інфляційних втрат у сумі 261 938,45 грн., а також судовий збір у сумі 26 142,87 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 р. по даній справі стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача 312 183,13 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 р. по справі № 922/1856/23 рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2023 р. змінено в частині нарахування штрафних санкцій.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 р. у справі № 922/1856/23 скасовано в частині стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 163 496,74 грн. та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у стягненні витрат у зазначеній сумі. Стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача заборгованість з повернення передоплати у сумі 565 062,19 грн., штраф у сумі 292 993,43 грн., 24 % річних у сумі 350 958,74 грн., інфляційної індексації у сумі 171 988,11 грн., судовий збір у сумі 14 201,64 грн., а також грошові кошти у сумі 148 686,39 грн. у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Також Позивач 09.05.2023 р. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Відповідача-1, про стягнення заборгованості за договорами поставки № 2018/12/07-1 від 07.12.2018 р. та № 2020/08/12-1 від 12.08.2020 р. у загальній сумі 2 576 248,95 грн., з яких: 879 189,47 грн. - заборгованість по оплаті за товар, 439 594,73 грн. - штраф, 82 3067,16 грн. - пеня, 61 935,51 грн. - 3% річних, 372 462, 08 грн. - індекс інфляції. Даній справі присвоєно номер 922/1857/23.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 р. по справі № 922/1857/23 стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 1 818 585,59 грн. з яких заборгованість по оплаті товару - 879 189,47 грн., штраф - 439 594,73 грн., пеня - 65 444,35 грн., 3 % річних - 61 894,96 грн., індекс інфляції - 372 462,08 грн., судовий збір за подання позовної заяви - 27 278,78 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 1 342,00 грн.

Додатковим Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 р. по справі № 922/1857/23 стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 389 559,37 грн у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 р. по справі № 922/1857/23 рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 р. залишено без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 р. по справі № 922/1857/23 скасовано в частині стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 150 000,00 грн. та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у стягненні витрат у зазначеній сумі.

Стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 1 847 206,37 грн. з яких заборгованість по оплаті товару - 879 189,47 грн., штраф - 439 594,73 грн., пеня - 65 444,35 грн., 3 % річних - 61 894,96 грн., індекс інфляції - 372 462,08 грн., судовий збір за подання позовної заяви - 27 278,78 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 1 342,00 грн., а також грошові кошти у сумі 239 559,37 грн. у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач вказує, що станом на дату написання даного позову сума матеріальної вимоги Позивача до Відповідача-1, що підтверджується рішеннями суду, становить 3 630 656,24 грн. З наведеного вище слідує, шо правовідносини між Позивачем та Відповідачем-1 за договорами поставки виникли задовго до укладення спірних Договору-1, Договору-2 та Договору застави між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

Наявність заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем знаходиться у прямому причинному зв`язку із укладенням між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Договору-1, Договору-2, що укладені у простій письмовій формі, та Договору застави.

Так, станом на 16.11.2022 р. (дата укладення Договору-1 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2) Відповідач-1 за договорами, укладеними з Позивачем, мав перед останнім загальну заборгованість в сумі 1 444 251,66 грн. (без врахування штрафних санкцій).

Згідно з повідомленням, яке 03.05.2022 р. було надіслано Позивачу, Відповідач-1 повідомив, що 30.04.2022 р., внаслідок трьох ракетних ударів, що були здійснені під час військової агресії з боку російської федерації, він втратив все майно, за рахунок якого відбувалась робота його підприємницької діяльності та виробництво власної продукції.

Таким чином, згідно зі змістом зазначеного вище повідомлення, з 24.02.2022 р. й дотепер (на момент направлення повідомлення на адресу Позивача) Відповідач-1 з незалежних від нього обставин, опинився у вкрай скрутному становищі, що значно вплинуло на можливість здійснення розрахунків з кредиторами.

У зв`язку з даною обставиною Відповідач-1 просив у Позивача відтермінувати виконання зазначених вище договорів поставки на 1 (один) рік.

На переконання позивача, Відповідач-1, з метою уникнення відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за договорами поставки перед Позивачем, 16.11.2022 р. уклав з Відповідачем-2 Договір-1 на загальну суму 2 500 000,00 грн. та, 16.12.2023 р., Договір-2 на загальну суму 10 000 000,00 грн. Крім того, з метою приховування майна, на яке в перспективі можливо було звернути стягнення, між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було «укладено» Договір застави (до Договору-1) дев`ятнадцяти транспортних засобів - вантажних та легкових автомобілів, реальна оціночна вартість яких на момент укладення договору застави становить понад 11 000 000,00 грн. Позивач вважає, що між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 були укладені фраудаторні правочини з метою приховання активів Відповідача-1 та ухилення від сплати Відповідачем-1 боргів, в першу чергу боргів перед Позивачем.

Крім того, позивач, вказує, що відповідачі є пов`язаними особами, оскільки згідно листів № 20/12-1 від 20.12.2023 р. та № 20/12-2 від 20.12.2023 р. Відповідач-1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Люкас Лубрикантс» (код ЄДРПОУ 44910171).

У свою чергу Відповідач-2 являється одним із засновників та керівником ТОВ «Люкас Лубрикантс».

Крім того, батько Відповідача-1, ОСОБА_3 , також являється одним із засновників ТОВ «Люкас Лубрикантс».

Відповідно до інформації з Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 30150736 від 28.03.2023 р. (надалі - «Витяг»), 16.11.2022 р. між Відповідачем-1 і Відповідачем-2, у якості забезпечення повернення Відповідачем-1 грошової позики у сумі 2 500 000,00 грн., було укладено Договір застави транспортних засобів № 438, відповідно до умов якого Відповідач-1 передав у заставу Відповідачу-2 транспортні засоби, які Відповідач-1 використовує у своїй підприємницькій діяльності, у кількості 19 одиниць.

У Витязі міститься інформація про зобов`язання Відповідача-1 перед Відповідачем-2 у вигляді позики на суму 2 500 000, 00 грн., а не позики у сумі 10 000 000,00 грн. Станом на дату подання позовної заяви, жодні зміни до Договору застави не вносились, що на переконання позивача є підтвердженням того, що Договір-2 укладався «заднім числом», вже після проголошення Господарським судом Харківської області рішень по справах № 922/1856/23 та № 922/1857/23, а також після усвідомлення Відповідачем-1 та Відповідачем-2 неминучість їх примусового виконання. Також зазначає, що п. 1 Договору-2 передбачено, що Відповідач-1 бере в борг у Відповідача-2 грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн., які зобов`язується повернути у строк до 16.09.2023 р. Пунктом 4 Договору-2 передбачено, що якщо Відповідач-1 не виплатить позичені Відповідачем-2 гроші до зазначеного строку, тоді Відповідач-2 має право пред`явити цей договір до стягнення шляхом пред`явлення позову до суду. І це при наявності в заставі у Відповідача-2, як заставодержателя згідно Договору застави, 19 транспортних засобів на загальною орієнтовною вартістю 11 000 000,00 грн.

На переконання позивача хронологія розвитку подій стосовно взаємовідносин між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 за Договором-2, наявність рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 р. по справі № 922/1856/23 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 р. по справі № 922/1857/23, ухвалених на користь Позивача, свідчать, що відповідачі мали на меті приховати майно від звернення на нього стягнення під час виконання в майбутньому рішень господарського суду про стягнення з Відповідача-1 грошових коштів.

На думку Позивача, Відповідач-1 з Відповідачем-2 вирішили ввести в оману суд стосовно реальності факту позики та передачі коштів від Відповідача-2 до Відповідача-1.

Визнання позову у суді Відповідачем-1 - ОСОБА_1 , як вважає позивач, свідчить на безгрошовий характер позики, адже в межах розгляду судом справи № 922/1452/22 у першій інстанції, він просив суд відстрочити виконання рішення суду у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем, знищеними потужностями та посиланнями на форс-мажорні обставини.

04.04.2023 р. Східним апеляційним господарським судом було ухвалено постанову, якою було змінено рішення суду першої інстанції в частині відмови у відстрочення виконання рішення та надано таке відстрочення. У свою чергу, Відповідач-1, станом на момент перегляду справи № 922/1452/22 в суді апеляційної інстанції, як свідчать матеріали даної справи, вже «отримав» позику від Відповідача-2, однак, приховав факт отримання позики та все одно посилався на скрутне матеріальне становище, як на підставу надання відстрочки у виконанні рішення суду.

Позивач вказує, що станом на 26.10.2023 р., Відповідач-1 мав ряд судових процесів, та незважаючи на це, Відповідач-1 подав заяву про розгляд справи № 641/6260/23 за його відсутності та не заперечував проти задоволення позову.

Позивач посилається також на те, що про фраудаторність зазначених вище Договору-1, Договору-2 та Договору застави свідчить і той факт, що в автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутнє виконавче провадження за виконавчим листом № 641/6260/23.

Позивач вважає що Договір-1, Договір-2 та Договір застави повинні бути визнані недійними з підстав їх фраудаторності.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19.02.2024 року за позовною заявою відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Представником відповідача ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що всі договори, що є предметом позову, які вчинялись між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є реальними та створили правові наслідки для цих сторін. Посилання позивача на фраудаторність договорів застави та договору позики вважає безпідставним, необґрунтованим та спробою підмінити аргументи та ввести суд в оману.

Так, момент вчинення оспорюваних договорів відбувався ДО відкриття провадження про стягнення коштів у справах за позовами ТОВ «ГПЛ» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення боргу. В договорі позики визначена ринкова вартість транспортних засобів, вартість яких прораховувалась відповідними ліцензованими спеціалістами, про що надано звіт нотаріусу та це зазначено в договорі. Відсутня подія, коли боржник (ФОП ОСОБА_1 ) відчужує ТЗ на користь іншої особи після пред`явлення до нього позову. Договір позики та договір застави відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України, а тому не можуть бути визнані недійсними. Зміст спірних правочинів повністю відповідає актам цивільного законодавства та не суперечить цивільному Кодексу України; 2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Обсяг цивільної дієздатності сторін було перевірено та засвідчено нотаріусом; 3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Волевиявлення відповідачів та їх дружин було вільним та засвідчено ними при написанні відповідних заяв під час вчинення правочину; 4) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Оспорювані правочини були спрямований на реальне настання правових наслідків та спричинили їх; 5) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Вчинення даних правочинів не стосувалось прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідач 1, 30.04.2022 внаслідок трьох ракетних ударів, що були здійснені під час військової агресії з боку Російської Федерації, втратив все майно, за рахунок якого відбувалась робота його підприємницької діяльності та виробництво власної продукції. Таким чином, з 24.02.2022 й дотепер ФОП ОСОБА_1 з незалежних від нього обставин, опинився у вкрай скрутному становищі, що значно вплинуло на можливість здійснення розрахунків з кредиторами.

Вказує, що ТОВ «ГПЛ» не єдиний кредитор, а є лише одним з багатьох кредиторів, яким відповідач 1 винен гроші, та ще й міноритарним, проте майже усі кредитори співчувають скрутному стану відповідача 1 та з розумінням ставляться до дуже повільного повернення боргу, а деякі навіть намагаються сприяти у вигляді замороження боргу до покращення фінансового стану ФОП ОСОБА_1 .

Разом з тим, вже існують певні рішення господарського суду за яким відкриті виконавчі провадження відносно ФОП ОСОБА_1 та відбувається стягнення боргу на користь ТОВ «ГПЛ». Тому, вважають такі дії позивача як недобросовісною та спробою в незаконний спосіб заволодіти майном іншої особи, шляхом визнання недійсними договорів, аби мати можливість в подальшому провести стягнення з майна лише на власну користь, яке наразі перебуває під заставою на законних підставах. Позивач взагалі не має права оскарження правочинів, оскільки не є стороною договорів, не є власником заставного майна, а відповідно не є особою, чиїх би прав це стосувалося.

Разом з тим, на момент укладання оспорюваних договорів жодного позову до ФОП ОСОБА_1 з боку ТОВ «ГПЛ» не було, а тому всі вказівки про те, що заборгованість відповідача 1 перед позивачем є у прямому причинному зв`язку з укладеними договорами є суто міркуванням позивача, домислами, припущеннями та не несе жодного правового навантаження.

Представник Відповідача-1 стверджує, що ТОВ «ГПЛ» не є стороною оспорюваних договорів позики (застави), які не породжують для них будь-яких правових наслідків та не порушує охоронюваних законом інтересів, тому в силу частини третьої статті 215 ЦК України у них не виникло права оспорювати укладені між відповідачами договори позики (застави), про що також було наголошено у Постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 522/14375/20.

Вказує про те, що позивач зазначив інформацію щодо надання додаткової відстрочки зі сплати заборгованості відповідачу 1, проте жодних доказів ані попередньої, ані додаткової відстрочки до суду не надав, що говорить про відсутність надання відповідачу 1 будь-якої відстрочки та хибність вказаної інформації, що також спростовується рішеннями суду у господарських справах за якими штрафи та пеня були нараховані за весь період прострочення боргу, оскільки в іншому випадку, якби позивач дійсно надав би відстрочки з погашення боргу, штрафи та пеня не були б застосовані.

Таким чином, позивач самостійно викриває свої неправдиві дані та спробу ввести суд в оману. А відтак, оскільки позивачем не було надано доказ в порядку ч. 5 ст. 177 ЦПК України, у вигляді листа з надання основної та додаткової відстрочки, тому всі посилання на цю обставину є недоведеними та неприйнятними.

Щодо зазначення позивача з приводу добросовісності поведінки боржника. ФОП ОСОБА_1 після отримання рішень у господарських справах, надіслав позивачу лист із зазначенням про намір добровільно сплачувати борг (зазначений лист наявний в матеріалах справи), що свідчить про добросовісну поведінку боржника та бажання добровільно сплачувати заборгованість, що наразі і робить відповідач 1 та докази у вигляді квитанцій зі сплати грошових коштів ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «ГПЛ», які додані до відзиву.

Також вказують на хибну інформацію у позові, що ТОВ «Люкас Лубрикантс» є спільним підприємством відповідачів у справі, що жодним чином не відповідає дійсності та інформація про це наявна у відкритих реєстрах.

ОСОБА_1 лише офіційно працевлаштований на підприємстві та обіймає посаду головного технолога, а те, що батько відповідача 1 був одним із засновників вказаного Товариства жодним чином не впливає на законність укладених договорів між відповідачами.

Посилання позивача на укладення договору позики «заднім числом» жодним чином не підтверджено та є лише його особистим міркуванням і домислом. ФОП ОСОБА_1 має значний борг перед банком та борги перед іншими контрагентами (оборотно-сальдова відомість додана до відзиву), а тому відсутня можливість позичати гроші в банківських установах, що унеможливлює спроби реанімувати підприємницьку діяльність, сплачувати термінові борги, утримувати свою сім`ю та себе, відновлювати зруйноване майно, приміщення та виробничі потужності.

Таким чином, відповідач 1 уклав договори позики з ОСОБА_2 , оскільки він єдиний, хто зміг позичити такі значні суми та як порядна людина, ОСОБА_1 вдячний тим, хто простяг руку допомоги та від виконання жодного боргового зобов`язання не відмовляється.

Зазначена хронологія подій позивачем, щодо звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу жодним чином не спростовує реальність укладання такого договору, а також те, що воля сторін відповідала її зовнішньому прояву, а позивач, як стороння особа, яка не є стороною жодного з оспорюваних правочинів, взагалі не має права на їх оспорювання та визнання договорів недійсними.

Щодо неподання ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення суду у справі №641/6260/23, то зазначають, що ОСОБА_1 дійсно отримав від ОСОБА_2 гроші за договором позики а тому не мав наміру вказувати недостовірну інформацію про те, що ці гроші не отримував.

Крім того, ОСОБА_1 під час розгляду двох господарських справ зі стягнення боргу позивачем, також не заперечував про наявність основного боргу, а лише заперечував проти стягнення штрафів та пені.

Вважають доводи позивача припущеннями та особистими міркуваннями.

Те, що відповідач 1 під час укладання договору від 16.12.2022 був стороною у справі №922/1452/22, за якою жодного рішення на той час ухвалено не було, жодним чином не спростовує законність цього договору.

Таким чином, під час укладання договорів жодних заборон для сторін не було.

Зауважують також, на те, що адвокатський запит від 30.06.2023 був спрямований лише на отримання інформації щодо договору від 16.11.2022 та ОСОБА_2 було надано повну інформацію на всі без виключення запитання в цьому адвокатському запиті.

Таким чином, адвокатом не запитувалась будь-яка інша інформація стосовно наявності інших договорів між відповідачами, а тому зазначення позивачем ненадання даних щодо укладання іншого договору є спробою підміни аргументів та введення суду в оману.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 в одну мить втратив все майно та завод на якому вироблялась продукція, він був вимушений влаштуватись на роботу, при цьому позичивши грошові кошти у ОСОБА_2 за рахунок яких він сплачував борги, сплачував за послуги з виконання робіт по очищенню забрудненої території заводу, оскільки має бажання відновити роботу заводу аби працювати. Якщо цього не робити, відповідач 1 опиниться на межі банкрутства.

Та саме після отримання грошей за договором позики від 16.12.2022 від ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_1 почав активно сплачувати боргові зобов`язання кредиторам, яких понад п`ятнадцять осіб, що підтверджують надані платіжні квитанції.

Посилаючись на те, що позивач не довів, не підтвердив належними та допустимими доказами обставини, за якими можливе визнання договорів позики та застави недійсними, та всі доводи та зазначення у позові ґрунтуються на припущеннях та хибних даних позивача, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, адже позовні вимоги необгрунтовані, порушене право позивача - відсутнє.

Представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому просить позов залишити без задоволення з підстав аналогічних тим, що викладені у відзиві представника відповідача ОСОБА_1 . Вважає, що позивач не довів, не підтвердив належними та допустимими доказами обставини, за якими можливе визнання договорів позики та застави недійсними. Всі доводи та зазначення у позові ґрунтуються на припущеннях та хибних даних позивача. Крім того, на недобросовісність дій позивача вказує той факт, що позивач у своїй позовній заяві по справі № 642/672/24 зазначив про підтвердження того, що він не подавав іншого позову з тим самим предметом і за тих самих підстав, а це не відповідає дійсності, оскільки позивач вже подавава заяву на оскарження того ж самого предмету позову і за тих самих підстав до Харківського апеляційного суду по справі № 641/6260/23 і по цій справі вже відкрито провадження №22-ц/818/1102/24.

У відповіді на відзив представник позивача з правовою позицією сторони Відповідача ОСОБА_1 не погодився у повному обсязі.

Вважає доводи Відповідача-1 про визначення ринкової вартості транспортних засобів, переданих в заставу, у договорі позики, а також про надання звіту до нотаріуса на підтвердження вартості транспортних засобів такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до п. 1.3. Договору застави № 638 від 16.11.2022 р., предмет застави оцінено Сторонами (тобто, Відповідачем-1 та Відповідачем-2) в сумі 5 000 000, 00 грн.

Вказує, що Відповідачем-1 не було надано вказаного звіту разом з Відзивом, так само не було надано підтвердження надання вказаного звіту нотаріусу.

Стосовно тверджень про добросовісну поведінку Відповідача-1 при виконання рішень судів, представник позивача зазначає, що квитанції надані разом з Відзивом в якості підтвердження власних намірів про добросовісне виконання рішень судів, станом на дату написання Відповіді на Відзив, по відношенню до Відповідача-1 відкрито ряд виконавчих проваджень, серед яких стягувачем є Позивач.

В межах вказаних виконавчих проваджень на розрахункові рахунки, рухоме та нерухоме майно Відповідача-1 накладено арешт. Тобто, для зняття накладених обмежень у Відповідача-1 немає іншого варіанту дій окрім як виконувати рішення судів.

Вважає твердження Відповідача-1 про добровільність сплати боргу спростовуються необхідністю закриття виконавчих проваджень.

Також вказує, що за весь час Позивачу було сплачено незначну суму, яку Відповідач-1 сплачував особисто, через касу банку.

Звертає увагу, що Відповідачем-1 надано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 2912 від 13.02.2024 р. на переказ 242 500, 00 грн. на адресу ТОВ «ІНБАУ» в якості оплати за поставлений товар. На переконання позивача, Відповідач-1, маючи ряд відкритих виконавчих проваджень, без закриття яких про здійснення нормальної господарської діяльності не може бути і мови, прийняв рішення про переказ здійснення розрахунків за поставлений раніше товар, а не з метою закриття поточних виконавчих проваджень.

Щодо надання інформації на адвокатський запит, Відповідач-1 стверджує що адвокатський запит від 30.06.2023 р. був спрямований лише на отримання інформації про договір позики від 16.11.2022 р. Так, у 5 питанні адвокатського запиту від 30.06.2023 р. запитується про інформацію та документи якими підтверджується договором застави. У відповідь на дане запитання було зазначено Відповідачем-2, що договір застави забезпечено договором позики від 16.11.2022 р.

Тобто Відповідачем-2 не було зазначено про наявність договору позики від 16.12.2022 р. представник позивача. Вважає необгрунтованими доводи Відповідача-1, що позика коштів у Відповідача-2 була зумовлена необхідністю сплати боргів та інших витрат спрямованих на відновлення господарської діяльності Відповідача-1. Вважає, що Відповідач-1 своїми діями лише збільшує обсяг грошових коштів які йому необхідно сплатити. Та На думку Позивача, фінансовий стан Відповідача-1 неможливо реанімувати.

Окрім того, Позивач зауважує, що як вказує Відповідач-1, кошти отримані від Відповідача-2 були спрямовані на відновлення господарської діяльності, тобто використані Відповідаче-1 як суб`єктом господарювання. Відповідач-1 є фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість. Позика надана Відповідачем-2 відповідно до Договору позики-2 має характер поворотної фінансової допомоги, оскільки за умовами надання позики не передбачалося нарахування процентів або надання інших видів компенсацій та передбачалося обов`язкове її повернення. Враховуючи що Відповідачем-1 не було повернуто позику відповідно до умов Договору позики-2, вказана позика набула значення доходу Відповідача-1 та повинна бути відображена в податковій звітності останнього та за необхідності сплачена сума податку передбачена Податковим кодексом України.

Вказує про невідповідність Відзиву на позовну заяву дійсним обставинам справи. Таким чином, на думку Позивача, твердження викладені у Відзиві не повинні братися судом до уваги.

У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_2 представник позивача також вказує на невідповідність Відзиву обставинам справи. Зокрема, Відповідач-2 зазначає про визначення ринкової вартості транспортних засобів, переданих в заставу, у договорі позики, а також про надання звіту до нотаріуса на підтвердження вартості транспортних засобів. Дане твердження позивач вважає таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Так, у жодному з 13 пунктів Договору позики від 16.11.2022 р. не йдеться про вартість транспортних засобів, їх оцінку, згоду Сторін про їх вартість, тощо. Окрім цього, відповідно до п. 1.3. Договору застави № 638 від 16.11.2022 р., предмет застави оцінено Сторонами (тобто, Відповідачем-1 та Відповідачем-2) в сумі 5 000 000, 00 грн.

В свою чергу, Відповідачем-2 не було надано вказаного звіту разом з Відзивом, так само не було надано підтвердження надання вказаного звіту нотаріусу. Таким чином, твердження Відповідача-2 про проведення оцінки транспортних засобів зазначених у Договорі застави не відповідають дійсним обставинам справи.

Також представник позивача вважає необгрунтованими доводи відповідача-2 щдо підстав звернення до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до Відповідача-1.

Також у відповідід на відзив представник наводить аналогічні доводи, як зазначено у відповдід на відзив Відповідача-1 щодо надання відомостей на адвокатський запит.

Крім того, посилається на те, що Відповідач-2 є платником податку на доходи фізичних осіб на загальних підставах визначених Податковим кодексом України. В свою чергу, сума визначена Договором позики-2, а саме 10 000 000, 00 грн. є значною у розумінні джерел її отримання. На думку Позивача, у Відповідача-2 відсутні джерела походження грошових коштів наданих у позику відповідно до Договору позики-2.

Також вказує, що Відповідачем-2 не було подано разом з Відзивом договір позики від 16.12.2022 р. та не було зазначено з яких підстав цей доказ не може бути подано разом з Відзивом.

У запереченнях представник відповідача ОСОБА_1 з доводами викладеним у відповіді на відзив не погоджується в повному обсязі, вважає, що позивач керується лише власними міркуваннями та припущеннями щодо трактування договірних відносин, не зважаючи уваги на норми законодавства та фактичні дані. В своїх пояснення позивач вдається до трактування пояснень відповідача на власний розсуд та в такий спосіб намагається ввести суд в оману.

Вказує, що у відзиві було зазначено про проведення оцінки транспортних засобів фаховими спеціалістами, відповідно до чого сторони могли узгодити між собою реальну та достатню вартість майна в договорі застави, про що також поставили до відома нотаріуса, а відповідно, інформації або посилання в договорі на конкретний документ з оцінки майна не йшлося.

Зауважує, що оскільки за договором позики від 16.12.2022 ОСОБА_1 отримав гроші від ОСОБА_2 в готівковій формі, тому усі платежі за квитанціями, які надані до суду здійснювались в готівковій формі, що підтверджує реальність договорів. Оскільки саме після отримання грошей за договором позики від 16.12.2022 від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 почав активно сплачувати боргові зобов`язання кредиторам, яких понад п`ятнадцять осіб, що підтверджують надані платіжні квитанції. Наголошує, що ОСОБА_1 з 30.04.2022 був позбавлений усіх фінансових можливостей для існування, а тому інших способів, як працевлаштуватись за своїм фахом й отримувати заробітну плату, а також отримати позику та в такий спосіб мати можливість виживати та погашати боргові зобов`язання інших кредиторів - у нього не було.

У запереченнях представник відповідача ОСОБА_2 вказує, що з відповіддю на відзив відповідач- 2 її не визнає та вважає за необхідне наголосити на те, що позивач діє поза рамками законодавчих норм та керується лише власними міркуваннями та припущеннями щодо трактування договірних відносин.

Наголошує, що ТОВ «ГПЛ» жодного відношення до укладання та виконання оспорюваних договорів не має, а відтак у нього відсутнє право на їх оскарження, як і право вимагати будь-які докази, які позивач вигадує на власний розсуд та які не є істотною умовою договорів та жодним чином не впливають на їх легітимність.

Позивач посилається на необов`язковість проведення оцінки залогового майна, а тому, на його думку, така дія повинна була узгоджуватись сторонами договору.

В договорі застави не зазначено про проведення експертного звіту саме на виконання умов договору, а сторони лише керувались експертним розрахунком для власного розуміння ринкової вартості майна про що також повідомили нотаріуса.

Проте, позивач вдався до перекручування пояснень відповідача на власний розсуд та вказав ті обставини про які відповідач 2 не зазначав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відносно зазначення позивача про нелогічність дій відповідача 2 щодо звернення до суду зі стягненням з відповідача 1 суми заборгованості і в подальшому звернення з примусовим виконання відповідного рішення, відповідач-2 вказує про те, що в позовній заяві ТОВ «ГПЛ» наголошувало про те, що таке звернення до суду носить фіктивний характер, проте після отримання доказів у вигляді дійсного звернення відповідача 2 для отримання виконавчого листа тепер зазначає про нелогічність дій ОСОБА_2 .

Крім того, зауважує, що шлях, який обрав ОСОБА_2 для стягнення боргу є суто його правом, яке реалізується в рамках визначених чинним законодавством, а тому розмірковування позивача про логічність або нелогічність його дій, вказує лише на повну відсутність аргументів та доказів.

Також зауважує, що заробітна плата ОСОБА_1 є його єдиним джерелом доходу, а тому інших способів у відповідача 2 стягнення з нього суми заборгованості немає.

Щодо адвокатського запиту від 30.06.2023, то відповідь була надана в повному обсязі на ті питання, які в ньому запитувались, що доводиться наявними доказами в матеріалах справи.

Також зауважити на неправдиві дані, які зазначає позивач стосовно відсутності у нього копії договору від 16.12.2022. Оскільки у Харківському апеляційному суді розглядається апеляційна скарга ініційована позивачем (копія якої наявна в матеріалах справи) саме за цим договором позики, а тому ТОВ «ГПЛ» має в наявності копію цього договору та готуючи апеляційну скаргу керувалось умовами договору, що зайвий раз вказує на недобросовісну поведінку, як учасника справи.

Стосовно вимоги відповідачем- 2 тим не менш було прийнято рішення щодо надання копії договору від 16.12.2022 до суду разом із запереченням на відповідь на відзив для унеможливлення в майбутньому будь-яких маніпуляцій з боку позивача та його представників.

Стосовно джерела походження грошових коштів повідомляє, що ця інформація не відноситься до предмету спору.

Вважає, що позивачем не наведено жодного допустимого аргументу за яким можливо було припустити можливість визнання договорів недійсними.

Від представника третьої особи ТОВ «ДІМОІЛ» подано письвомі пояснення, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМОІЛ» заявляє що підтримує в повному обсязі вимоги позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» до ОСОБА_1 та до ОСОБА_2 Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Лариса Миколаївна про визнання договорів позики, договору застави недійсними та зобов`язання вчинити дій.

Підтримує ствердження Позивача викладені в позовній заяві, що укладені правочині між Відповідачем 1 та Відповідачем 2: договір позики від 16.11.2022, розмір позики 2 500 000,00 грн., строк повернення до 16.11.2027 (надалі - Перший договір позики), договір позики від 16.12.2022, розмір позики 10 000 000,00 грн., зі строком повернення 16.09.2023 (далі - Другий договір позики) та договір застави транспортних засобів від 16.11.2022, за яким передано в заставу 19 транспортних засобів (надалі - Договір застави) - носять ознаки фраудаторності та повинні бути визнанні недійсними з підстав їх фіктивності.

Також зазначає, як наводилось в заяві про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМОІЛ» у справі яка розглядається в якості Третьої особи, Перший договір позики від 16.11.2022 та Договір застави від 16.11.2022 було укладено ОСОБА_1 не задовго до винесення рішення Господарським судом Харківської області справи № 922/1452/22 від 05.12.2022, по позовній заяві, яка була подана Товариством з обмеженою відповідальністю «СМ ДИСТРИБЮШН» (ухвала Господарського суду Харківської області про відкриття провадження в даній справі датована 08.09.2022), загальна сума до стягнення за розглядом даної справи становить - 2 464 099,08 грн. Тобто, вищенаведені договори були укладені ОСОБА_1 в період судового процесу по справі № 922/1452/22, яка розглядалась Господарським судом Харківської області, щодо стягнення з нього грошових коштів, та вже з розумінням результату розгляду вищенаведеної справи. Вважає, що ОСОБА_1 здійснюючи укладання договору позики від 16.11.2023 та договору застави транспортних засобів від 16.11.2022 в рамках даного договору позики, розумів, що за наслідками розгляду справи № 922/1452/22, яка в той час знаходилась на розгляді Господарського суду Харківської області може бути накладено арешт на належне йому на той час майно, в тому числі транспортні засоби, які були передані в заставу згідно до Договору застави транспортних засобів від 16.11.2022, крім того, ОСОБА_1 розумів наявність його заборгованості по іншим укладеним, але не виконаним правочинам перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ГПЛ». Враховуючи наведене, припускає, що розуміння наявності заборгованості не тільки перед ТОВ «СМ ДИСТРИБЮШН» призводить до укладання ОСОБА_1 Другого договору позики, наче як доповнення до Першого договору позики, із збільшеним розміром суми позики вже - 10 000 000,00 грн., замість - 2 500 000,00 грн., і із меншим строком для повернення даної позики, до 16.09.2023, замість - 16.11.2027.

На їх переконання, оспорювані правочини укладені ОСОБА_1 з метою недопущення звернення стягнення на його майно, як боржника, дані правочини укладені без мети реальності настання правових наслідків, що не відповідає ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, та згідно із ч. 1 ст. 205 України та ст.. 234 Цивильного кодексу України є підставою для визнання даних правочинів фіктивними, а отже, недійсними.

Про наявність вищенаведеного судового розгляду та результатів даного розгляду по справі № 922/1452/22, в якій позивачем виступило Товариство з обмеженою відповідальністю «СМ ДИСТРИБЮШН» а відповідачем - Фізична особапідприємець ОСОБА_1 , було наведено Товариством з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» в поданій ним позовній заяві. Зазначає, що укладання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 (їх пов`язаність описана ТОВ «ГПЛ» в поданій позовній заяві) оспорюваних в даній справі правочинів, та виконання даних правочинів, шляхом звернення стягнення на транспортні засоби за Договором застави транспортних засобів від 16.11.2022, унеможливить виконання рішень суду які набрали законної сили, на користь ТОВ «ГПЛ» та на користь ТОВ «ДІМОІЛ», яке є стягувачем по відношенню до ОСОБА_1 замість ТОВ «СМ ДИСТРИБЮШН», згідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) № 4 від 25.01.2024 та ухвали Господарського суду Харківської області у справі № 922/1452/22 від 11.03.2024.

Від представника третьої особи ТОВ «Газтрон Трейд» також були подані письмові пояснення, у яких зазначили, що ознайомившись з позовною заявою та доводами, на які посилається позивач, вважають їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що знаходяться поза межами законодавчих норм, а отже, не підлягають задоволенню. Посилання ТОВ «ГПЛ» на фраудаторність оспорюваних договорів є спробою підміни аргументів оскільки жодний з пунктів та критеріїв за якими ці договори можливо визнати фраудаторними, цілком відсутні і це чітко вбачається з наявних доказів у справі. З наданих до суду матеріалів нотаріальної справи приватним нотаріусом Манерко Л.М., доводиться повна відповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавства, додержання яких виключає можливість визнання договорів застави та позики недійсними та повністю узгоджується з нормами ст. 203 ЦК України. Вважають, що позивачем не надано доказів на підтвердження позиції щодо недобросовісних дій відповідача та зловживання правом, а саме, оспорювані договори не передбачають погіршення майнового стану будь-яких інших сторонніх осіб, які не є сторонами цих правочинів, оскаржувані договори були спрямовані на реальне настання наслідків обумовлених ним та не мали мету, про яку зазначив позивач. Станом на час укладення договорів не було будь - яких обмежень або заборон, які б впливали на їх укладання. Вибір для укладання договорів позики був пов`язаний з тим, що ФОП ОСОБА_1 залишився майже банкрутом від попадання трьох ракет країни агресора на його виробничі потужності, а тому ці гроші необхідні були для виживання та погашення боргів перед кредиторами, що вони також підтвердили, як кредитори відповідача 1. На момент здійснення спірних правочинів ані судових рішень, ані судових позовів щодо стягнення грошових коштів з ФОП ОСОБА_1 не існувало.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. На момент укладення спірних правочинів не існувало рішення суду про стягнення боргу позивачем, тобто доводи позивача про намагання ухилення відповідача 1 від виконання рішення суду та боргових зобов`язань шляхом укладення спірних правочинів є безпідставним.

Доказів про ухилення ФОП ОСОБА_1 від виконання існуючих зобов`язань перед ТОВ «ГПЛ» на час укладення договорів суду не надано. Й навпаки, наявні докази того, що відповідач 1 сплачує позивачу борг на підставі рішення суду, про що надані квитанції, а також стягнення проводиться в рамках виконавчих проваджень. Про реальність оскаржуваних правочинів свідчать зібрані у справі докази, які вказують про те, що ОСОБА_2 було отримано рішення суду про стягнення боргу за договором позики від 16.12.2022 з ОСОБА_1 ; його звернення до суду з заявою про отримання виконавчого листа, докази активної сплати боргів кредиторам тощо. Викладені обставини свідчать про те, що оскаржувані правочини мали мету обумовлену цими договорами, а саме - забезпечення життєдіяльності відповідача 1, сплата боргових зобов`язань та спроби реанімувати бізнес. Таким чином, враховуючи викладене, відсутність доказів про недобросовісні дії відповідача 1 та зловживання правом в частині ухилення від виконання грошового зобов`язання перед позивачем шляхом вчинення оскаржуваних правочинів, не мають жодного підтвердження, а відповідно, такий позов повинен бути залишений без задоволення. В позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просить відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та інших письмових заявах.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи ТОВ «ДІМОІЛ» у судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача, та вважала наявні підстави для задоволення позову.

Представник третьої особи ТОВ «Газтрон Трейд» вважала позовні вимоги необгрунтованими, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Манерко Л.М. у судовому засідання надала пояснення, щодо вчинення нотаріальної дії посвідчення договору застави від 16.11.2022 року. Вказала, що на момент посвідчення вказаного договору, сторонами були подані усі необхідні документи, будь-яких обмежень на час посвідчення договору не існувало, тому підстав для відмови у вчиненні нотарільної дій не було.

Також, на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 23.04.2024 року приватним нотаріусом ХМНО Манерко Л.М. надано копію нотаріальної справи заведеної при укладанні Договору застави № 438 від 16.11.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд, вислухавши пояснення сторін, учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики від 16.11.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2500000 грн., які зобов`язався повернути в строк до 16.11.2027 року.

Відповідно до п. 6 договору позики від 16.11.2022 року позичальник підтвердив отримання від позикодавця грошу за цим договором.

Відповідно до п.10 Договору позики від 16.11.2022 року сторони також домовились про укладання договору застави транспортних засобів в забезпечення умов за цим договором.

В той же день, 16.11.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір застави, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Манерко Л.М. (р. № 438).

Відповідно до п.п. 1.1. вказаного договору заставою забезпечується виконання заставодавцем зобов`язань за договором позики від 16.11.2022 року, за умовами якого заставодавець зобов`язаний повернути Заставодержателю позику в розмірі 2500000 грн., зі строком виплати до 16.11.2027 року, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

Відповідно до п. 1.2 предметом застави є рухоме майно, відповідно до переліку вказаного у договорі застави це 19 транспортних засоби - легкові та спеціалізовані, які на праві власності належать заставодавцю.

Предмет застави сторонами оцінено в сумі 5000000 грн. (п. 1.3. договору)

Станом на час укладання договору застави, на предмет застави не звернуто стягнення згідно чинного законодавства (п. 1.4.2. договору застави); предмет застави не підлягає вилученню і вільний від будь-яких зобов`язань, крім тих, що передбачені цим договором; до заставодавця не пр`явлені майнові позови, пов`язані з вилученням предмета застави (п. 1.4.4); за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості щодо сторін відсутні, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, виданого приватним нотаріусом ХМНО Манерко Л.М., 16.11.2022 за № 81269839 (п. 1.4.5).

16.12.2022 роуц між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 10000000,00 (десять мільйонів) гривень із строком виплати до 16.09.2023 року. Грошові кошти ОСОБА_1 отримані в повному обсязі 16.12.2022 року в сумі, визначеній у договорі.

Відповідно до п. 10 договору, Позичальник та Позикодавець домовились про укладання цього договору, як додаткового до договору позики від 16.11.2022 року та укладеного відповідно до нього договору застави транспортних засобів від 16.11.2022, в якості забезпечення умов виконання повернення позики Позичальником за вищезазначеними договорами позики.

20.09.2023 на адресу боржника позивачем була направлена Вимога про повернення грошових коштів в повному обсязі, строком до 27.09.2023.

22.09.2023 відповідачем на адресу позивача направлена відповідь на Вимогу, в якій відповідач зазначив про неможливість повернення позичених у позивача грошових коштів.

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути на його користь з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 10000000,00 грн., судові витрати.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 16.12.2022 року в розмірі 10000000 (десять мільйонів) грн. 00 коп. та суму судового збору в розмірі 10736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 00 коп.

ТОВ «ГПЛ» на вказане рішення суду було подано апеляційну скаргу, у якій просили рішення скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог, визнати недійсним договір позики від 16.11.2022 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати недійсним договір застави транспортних засобів №438 від 16.11.2022 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем було укладено фраудаторний правочин для приховання активів та ухилення від сплати боргів.

Колегія суддів Харківського апеляційного суду вважала недоведеними доводи скарги про те, що позика була фіктивною та мала на меті ухилення ФОП ОСОБА_1 на уникнення від виконання рішення господарського суду про стягнення боргу, відповідний умисел на укладення фраудаторного правочину апелянт не довів.

Колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов`язки, інтереси та свободи ТОВ «ГПЛ», як особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки її права не порушені, спір стосовно вказаної особи не вирішувався, мотивувальна частина рішення не містить суджень про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, а резолютивна частина рішення не містить прямої вказівки про права та обов`язки цієї особи.

У зв`язку із чим колегія суддів вважає, що ТОВ «ГПЛ» не є належним суб`єктом оскарження рішення суду, оскільки не має права на його оскарження.

Ухвало Харківського апеляційного суду від 26.06.2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" - Роздолянської Оксани Валеріївни на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року, по цивільній справі № 641/6260/23, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - закрито.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, особа, яка не є його стороною зобов`язана довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний нею договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Крім цього, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статей 16, 203, 215 цього Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі N 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Разом з тим, у судовій практиці застосовується норма, відповідно до якої у разі встановлення, що договір укладений з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, тобто, вчинений на шкоду інтересам кредитора чи кредиторів, допускається кваліфікація цього договору як фіктивного у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були, за твердженнями позивачів, вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18). За правову позицією Верховного Суду такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.

Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, а правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. (Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Суд не може погодитися з доводами позивача про те, що оспорювані ним договори позики та застави, які укладені відповідно 16.11.2022 року та 16.12.2022 року, в період існування у ФОП ОСОБА_1 невиконаних грошових зобов`язань перед ТОВ «ГПЛ» про стягнення якої позивач звернувся до суду у травні 2023 року свідчить про фаудаторність договорів укладених між відповідачами.

Отже, не можливо погодитися з доводами позивача про те, що ОСОБА_1 уклав договір позики від 16.11.2022, який був забезпечений договором застави від 16.11.2022 року, а також договір позики від 16.12.2022 року на шкоду ТОВ «ГПЛ» з метою невиконання рішення судів у справах № 922/1856/23 та № 922/1857/23.

Щодо інших обставин, що підлягають установленню при визначенні наявності підстав для визнання правочину недійсним унаслідок недобросовісності його укладення на шкоду інтересів кредитора (контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)), то з матеріалів цивільної справи не вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є пов`язаними родинними зв`язками особами, або пов`язані чи афілійовані юридичні особи, які вступили у змову.

Доводи позивача, що вказані у договорах позики сума грошових коштів не передавалась, грунтуються лише на припущеннях позивача.

Так, судом встановлено, що через військову агресію РФ проти України, введення 24.02.2022 воєнного стану в Україні та пошкодження під час бойових дій майна (ракетних обстрілів та пожежі в наслідок цього) підприємство на якому ФОП ОСОБА_1 здійснював свою діяльність фактично знищено.

В матеріалах справи наявний акт про пожежу від 30.04.2022 та експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №49-ПМ/22 від 20.07.2022.

З аналізу цих документів вбачається, що 30.04.2022 внаслідок пожежі, яка пов`язана зі здійсненням обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру, а також порушенням законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств Російської Федерації, відбулося знищення нерухомого майна та товарно-матеріальних цінностей відповідача.

Тобто, 30.04.2022, у зв`язку із військовою агресією РФ, що визнана листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 форс-мажорною обставиною, та внаслідок обстрілу у відповідача сталася пожежа, що підтверджена відповідним актом про пожежу. Внаслідок цієї пожежі відповідач втратив майно за переліком, що міститься в експертному висновку. Отже, з 30.04.2022 відповідач втратив майно за переліком.

За твердженням відповідача ОСОБА_1 укладення договорів позики було пов`язано із необхідністю усунення наслідків пошкоджень підприємства, також він почав частково погашати заборгованість перед контрагентами, та частково відновлювати цех, щоб мати можливість віновити виробництво та відповідно відновити свою платеспроможність.

Отже, враховуючи те, що відповідач внаслідок ракетного обстрілу втратив свої активи, після чого ним укладені договори позики, відсутні підстави ввважати, що ці догооври були укладені з метою умисного погіршення свого майнового стану у зв`язку з наявністю заборгованості перед іншими контрагентами.

Отже, відсутні доведені належними доказами обставини, які б свідчили про фраудаторність оспорюваних договорів.

Тому суд вважає, що відсутні підстави визнавати оспорювані договори позики, які забезпечені договором застави, недійсними з підстав, викладених у позові.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Цивільного процесуального кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсними спірних договорів, ТОВ «ГПЛ» посилався на те, що спірні правочини були укладені з метою уникнення цивільної відповідальності ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ «ГПЛ» за невиконаними договорами поставки, та неможливістю у подальшому звернути стягнення на заставлене майно.

Разом з тим момент вчинення оспорюваних правочинів (до ухвалення судових рішеннь про стягнення коштів за договорами поставки) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17.

Згідно з частиною першою ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник конкретного об`єкта майна не може розпорядитися ним, оскільки не має одного з елементів права власності - розпорядження цим майном, або ж не може розпорядитися ним без дозволу певних осіб, які мають чітко визначені конкретні майнові вимоги, що можуть бути реалізовані.

Судом встановлено, що станом на час укладення оспорюваних договорів позики, та договору застави рухомого майна відповідача, були відсутні обмеження щодо розпорядження цим рухомим майном, а також не існувало й рішення суду про стягнення коштів за договорами поставки на користь позивача.

Вимогу про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості за договором поставки та інших штрафних санкцій, на яку позивач посилався в обґрунтування позову в цій справі, було заявлено до Господарського суду Харківської області лише у травні 2023 року, тобто через пів року після укладення спірних договорів 16.11.2022 року та відповідно 16.12.2022 року.

Той факт, що ОСОБА_2 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором позики від 16.12.2022 року, не може бути підставою для визнання його недійсним.

Доказів порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу ТОВ «ГПЛ» з боку відповідачів укладенням оспорюваних договорів, саме на момент вчинення оспорюваних правочинів, тобто на 16.11.2022 та 16.12.2022 року, суду не надано, а сам факт отримання грошових коштів за договорами позики, та забезпечення договору позики договором застави рухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , не свідчить про порушення прав ТОВ «ГПЛ».

Таким чином, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи, що сукупність наведених позивачем обставин не доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду його правам, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на припущеннях позивача.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ухвалив :

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.10.2024 року.

Суддя О.В. Бородіна