Рішення

від 16.10.2024 по справі 201/5221/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/5221/21

провадження 2/201/1450/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Кін лайт» про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «Приватбанк» 26 травня 2021 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ТОВ «Кін лайт» про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги змінювалися, доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові і його уточненні та зміні і його представник посилаються на те, що 30 травня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNU0GK00000511, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 336999.53 доларів США на термін до 30 травня 2012 року з поверненням кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Проте, в порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у ОСОБА_1 за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року виникла заборгованість у розмірі 120993.00 доларів США (екв. 2 804230.46 грн.). 30 травня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Кін Лайт» укладено договір поруки № 1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків за кредитним договором від 30 травня 2005 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 310760.00 доларів США. Відповідно до ст. 610, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Згідно ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. В порушення умов цих договорів і закону відповідачі перестали виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. А тому, уточнивши свої вимоги, просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Кін лайт» на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року у розмірі 10899.31 доларів США за кредитним договором № DNU0GK00000511 та вирішити питання судових витрат, задовольнивши змінений і уточнений позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 не погодився з позовними вимогами, борг погашав, банком вже списані з його рахунку кошти, при укладанні договору банк не ознайомив його зі всіма умовами і правилами надання кредитних коштів, з боргом і задоволенням позову не згоден, оскільки частково суму боргу погасив добровільно, не заперечував проти розгляду справи за його відсутністю. Правом надання відзиву на позов скористався, в якому зазначає, що позовні вимоги банку є необґрунтовані і з тих підстав, що строк закінчення кредитного договору був визначений до 30 травня 2012 року, а тому з цього часу починається строк позовної давності. Між тим, позивач звернувся до суду в травні 2021 року, у зв`язку з чим строк позовної давності визначений законом тривалістю у три роки, скінчився, а тому в задоволенні позову просив відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Причини його та/або представника неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від явки чи неявки представника відповідача сама особа в судове засідання не з`явилася без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неявки в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Представник відповідача ТОВ «Кін лайт» в судове засідання, не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Причини і його представника неявки в судове засідання судом визнаються також не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 30 травня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник: АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNU0GK00000511. Згідно п. 1 кредитного договору Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу на строк до 30 травня 2012 року, нарочно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 310760.00 доларів США на наступні цілі: купівля нежитлової нерухомості у сумі 291160.00 доларів США та на сплату страхових платежів у сумі 19 600.00 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1.00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0.11% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11. даного договору. Періодом сплати вважати період з 21 по 28 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 5486.04 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншим витратам Банку відповідно до п. 2.2.9., 4.3.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором у відповідача утворилась сума заборгованості по відсоткам за кредитним договором № DNU0GK00000511 від 30 травня 2005 року на прострочену заборгованість по кредиту за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року у розмірі 120993.00 доларів США (екв. 2 804230.46 грн.). В результаті зміни і. уточнення вказаної суми борг становить 10899.31 доларів США.

Між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Кін лайт» 30 травня 2005 року укладено договір поруки № 1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків за кредитним договором від 30 травня 2005 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 310760.00 дол. США.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім`я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов`язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту.

30 травня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNU0GK00000511, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 336999.53 доларів США на термін до 30 травня 2012 року з поверненням кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Проте, в порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у ОСОБА_1 за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року виникла заборгованість у розмірі 120993.00 доларів США (екв. 2 804230.46 грн.). 30 травня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Кін Лайт» укладено договір поруки № 1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків за кредитним договором від 30 травня 2005 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 310760.00 доларів США. Відповідно до ст. 610, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Згідно ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобов`язань по кредитному договору мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідач відповів відмовою.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов`язання стосовно вiдповiдача відносно кредиту, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач, банк всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов`язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит позивачу, але без поважних причин цього не зробив.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 26 травня 2021 року, в той час як міг це зробити до травня 2015 року (три роки від травня 2012 року, строк дії договору). Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності за вказаний період, оскільки договір розірвано не було, погашення всієї заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачами не відбулося, правовідносини триваючі, у зв`язку з чим суд не вбачає підстави для застосування вказаного відповідачем строку.

Крім того, умови договору сторін змінювалися, договір пролонгувався, видавалися відповідачу інші картки, якими він користувався і таким чином строк дії договірних відносин сторін продовжувався.

Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам`ятка, тарифи, а також заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг.

В той же час, АТ КБ «ПриватБанк» надано суду докази оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості, оскільки Умови та правила надання банківських послуг містять відмітки позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

При укладанні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України (приєднання до запропонованого договору вцілому) і відповідач при підписанні анкети-заяви не заперечував проти цього і дав свою згоду на всі вказані і запропоновані банком умови.

Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися. При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.

Аналіз документів свідчать про те, що надані позивачем документи і є кредитним договором від 30 травня 2005 року зі всіма передбаченими законом підставами і

істотними умовами договору, в тому числі умов щодо процентів, пені та інш.

Згідно положень ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (терміні його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дані правовідносини є за своєю правовою природою є зобов`язальними правовідносинами та регламентовані главою 71 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Враховуючи те, що умовами кредитного договору сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язань в доларах США, то, керуючись положеннями чинного законодавства України, стягненню з позичальників підлягає сума боргу, що визначена за офіційним курсом цієї валюти на день платежу, в даному випадку - на день звернення до суду з позовною заявою.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною/сторонами.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

На підставі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до редакції пункту 4 ст. 559 ЦК України, яка діяла під час укладення договору поруки, було встановлено, що порука припиняється «після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя».

Між відповідачем ТОВ «Кін лайт» та банком 30 травня 2005 року було укладено договір поруки. Порука, будучи за своєю правовою природою зобов`язанням, припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 ЦК України. У ст. 559 ЦК України визначено також спеціальні (додаткові) підстави її припинення. Традиційною підставою, яка була передбачена ЦК УРСР і в такому ж формулюванні перенесена до ЦК України, є припинення поруки у зв`язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов`язання. Наведене положення випливає з акцесорного характеру поруки.

Підставою для припинення поруки є зміна основного зобов`язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди. Як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦК України поручитель не залишається зобов`язаним навіть на початкових умовах. До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов`язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

Як вбачається з матеріалів справи збільшення відповідальності поручителя необґрунтовано не відбулося, договір поруки без згоди відповідачів не змінювався і обсяг відповідальності за ним також.

Порука також припиняється у зв`язку із закінченням строку, який надається кредитору для пред`явлення вимоги поручителю. Вказаний строк може бути передбачений в договорі (договірний строк) або визначений в законі (законний строк). Чинний ЦК України виходить з того, що в першу чергу сторони мають право самостійно в договорі поруки визначати строк для заявлення вимог до поручителя. За відсутності відповідної договірної умови слід застосовувати строки, передбачені у ч. 4 ст. 559 ЦК України. Законний строк може бути різної тривалості: 6 місяців - для зобов`язань з визначеним строком виконання та 1 рік - для зобов`язань, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

З акцесорного характеру поруки випливає також те, що законодавець під основним зобов`язанням в цивільному законодавстві (зокрема для ст. 559 ЦК України) в кредитних правовідносинах розуміє саме зобов`язання, які забезпечує порука тобто зобов`язання позичальника. В кредитному договорі чітко визначені зобов`язання позичальника та строк їх виконання, отже, кредитний договір визначає, що відповідно до положень та умов цього договору банк надає позичальнику кредит у конкретній сумі з зазначенням кінцевої дати погашення, але кредит не повертається, графік погашення боргу не дотримується, борг не погашено навіть після рішення суду, штрафні санкції, передбачені договором не сплачено.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що уточнений і змінений позов підлягає задоволенню повністю.

Отже неправомірними діями відповідачів, пов`язаними з невиконанням умов договору, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку з вказаними діями відповідачів.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим уточнений позов задовольнити і стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 і ТОВ «Кін лайт» на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року у розмірі 10899.31 доларів США за кредитним договором № DNU0GK00000511 від 30 травня 2005 року та стягнути з цих відповідачів (окремо з кожного по 3215 грн. 84 коп.) судовий збір в загальній сумі 6431 грн. 68 коп., а також повернути з державного бюджету позивачу надмірно сплачений судовий збір в сумі 35631 грн. 77 коп..

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.92,95Закону України«Про банкита банківськудіяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , і Товариства з обмеженою відповідальністю «Кін лайт», код ЄДРПОУ 31433489, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за період з 30 квітня 2018 року по 30 квітня 2021 року у розмірі 10899.31 доларів США за кредитним договором № DNU0GK00000511 від 30 травня 2005 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , і Товариства з обмеженою відповідальністю «Кін лайт», код ЄДРПОУ 31433489, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, окремо з кожного відповідача по 3215 грн. 84 коп. судовий збір, в загальній сумі 6431 грн. 68 коп.

Повернути Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570 з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у розмірі 35631 грн. 77 коп., який сплачений при подачі позову за: платіжним дорученням від 06 травня 2021 року (на суму 4536 грн. 84 коп.), платіжним дорученням № 2 від 25 червня 2021 року (на суму 20000 грн.) і платіжним дорученням № 1 від 25 червня 2021 року (на суму 17526 грн. 62 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -