Постанова

від 17.10.2024 по справі 826/8295/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 826/8295/18

адміністративне провадження № К/990/325/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 (у складі колегії суддів: Скочок Т.О., Кармазіна О.А., Катющенка В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 (у складі колегії суддів: Оксененка О.М., Лічевецького І.О., Мельничука В.П.) у справі № 826/8295/18 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад та територій України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Одеська міська рада, про визнання нечинним запису у додатку до постанови, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад та територій України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Одеська міська рада, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним запис у додатку до постанови КМУ від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» в розділі Одеська область: «м. Одеса - 1794 рік»;

- зобов`язати КМУ внести зміни до постанови КМУ від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» в такому записі в розділі Одеська область: «м. Одеса - 1415 рік».

Позовні вимоги обґрунтовувала посиланням на статтю 11 Конституції України та постанову Верховної Ради України від 11.02.2015 № 184-VIII «Про відзначення пам`ятних дат і ювілеїв у 2015 році», згідно із додатком до якої у 2015 році на державному рівні відзначалось і вшановувалось, зокрема таку пам`ятну дату і ювілей відомої події в Україні - 600 років з часу першої писемної згадки про місто Одесу (1415), проте у постанові КМУ від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» в розділі Одеська область дата заснування або першої писемної згадки про м. Одесу вказано 1794 рік, у зв`язку із чим, на думку позивачки, слід внести зміни до постанови КМУ від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» в такому записі в розділі Одеська область: «м. Одеса - 1415 рік», оскільки запис у додатку до постанови КМУ від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» в розділі Одеська область: «м. Одеса - 1794 рік», не відповідає фактам історії та не сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 залишено без змін.

4. Постановою Верховного Суду від 08.11.2022 скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022, а справу № 826/8295/18 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 залишено без змін.

6. Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022, позивачка подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2023 відкрито касаційне провадження на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивачки просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. У справі, яка розглядається суди встановили, що КМУ постановою від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III), затвердив список історичних населених місць України. До списку в розділі Одеська область, в графі «дата заснування або перша писемна згадка про м. Одеса» вказано 1794 рік.

10. У подальшому, постановою Верховної Ради України від 11.02.2015 № 184-VIII «Про відзначення пам`ятних дат і ювілеїв у 2015 році» було вирішено урочисто відзначити на державному рівні у 2015 році пам`ятні дати і ювілеї, в тому числі, згідно із додатком до цієї постанови вирішено відзначити і вшановувати, зокрема, таку пам`ятну дату і ювілей відомої події в Україні як 600 років з часу першої писемної згадки про місто Одесу (1415).

11. Міністерство культури України листом від 18.04.2018 № 315/29/53-18 на заяву позивачки, яка надійшла на адресу Секретаріату КМУ 29.03.2018 за № 41-С-007190/15, поінформувало її, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону № 1805-III, головним виконавцем постанови КМУ від 26.07.2001 № 878 щодо виявлення, дослідження та документування об`єктів культурної спадщини для занесення їх до Списку історичних населених місць України визначено Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, який в подальшому перейменовано в Державний комітет України з будівництва та архітектури, а також повідомило позивачку, що питання перейменування міст Одеської області не відноситься до компетенції Міністерства культури України.

12. Вважаючи, що запис у додатку до постанови КМУ від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» в розділі Одеська область: «м. Одеса - 1794 рік», не відповідає фактам історії та суперечить статті 11 Конституції України, оскільки не сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив із того, що постанова КМУ від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України», у додатку до якої у розділі Одеська область, в графі «дата заснування або перша писемна згадка» про м. Одеса вказано 1794 рік та постанова Верховної Ради України від 11.02.2015 № 184 «Про відзначення пам`ятних дат і ювілеїв у 2015 році», згідно із додатком до якої вирішено відзначити і вшановувати, зокрема, таку пам`ятну дату і ювілей відомої події в Україні як 600 років з часу першої писемної згадки про місто Одесу (1415), регулюють різні історичні факти, пов`язані з містом Одеса, та, відповідно, розповсюджуються на різні суспільні відносини. А позивачка, не погоджуючись з датою, вказаною у постанові Уряду від 26.07.2001 № 878, вказує, що вона містить дані, які, на її думку не відповідають історичним фактам, проте не зазначає порушення яких саме норм законодавства допустив відповідач при її прийнятті та не надала жодних доказів реального порушення нормами оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень її прав та інтересів.

14. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що позивачка жодними належними та допустимими доказами ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції не довела, що дата заснування м. Одеси, якою є спірні як-то 1415 рік чи 1794 рік порушує статтю 11 Конституції України та вказане призводить до маніпуляції історичною свідомістю. Тому, відповідач затверджуючи Список історичних населених місць України, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і такий відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Касаційну скаргу позивачка мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме: суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів; суд необґрунтовано відхилив клопотання позивачки про проведення судового засідання в режимі відеоконференції; справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, оскільки в ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відводи, які були, на думку скаржниці, обґрунтовані і підлягали задоволенню.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

17. Ураховуючи межі касаційного перегляду справи, установлені частиною першою статті 341 КАС, Верховному Суду у цьому касаційному провадженні необхідно встановити, чи мало місце порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд, як це передбачено положеннями пункту 4 частини 4 статті 353 КАС.

18. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створена система адміністративних судів.

19. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

20. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. Отже, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів приватних осіб від незаконних рішень, дій та бездіяльності з боку суб`єктів владних повноважень. Важливою складовою досягнення завдання адміністративного судочинства є доказування, яке спрямоване, у першу чергу, на встановлення обставин у справі.

22. За змістом статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

23. Доказування в адміністративному судочинстві є чинником, який здатний забезпечити поєднання високої ефективності правозастосування із неухильним додержанням прав і свобод приватної особи під час вирішення публічно-правового спору.

Метою доказування в адміністративному судочинстві є встановлення істини у справі.

24. Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

25. Отже, докази - це урегульована процесуальним законодавством, існуюча у певній процесуальній формі інформація (фактичні дані), яка надає можливість адміністративному суду, що розглядає справу, достеменно або певним чином відтворити та встановити усі обставини публічно-правового спору, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи.

26. Оцінка доказів здійснюється тільки судом (стаття 90 КАС України). Так, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Предметом оцінки доказів є наявність їх властивостей - належності, допустимості, достовірності, достатності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Об`єктом оцінки суду є докази, а предметом - їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

27. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 4 статті 73 КАС України). Належність характеризується наявністю об`єктивного зв`язку між відомостями, які в них містяться, та фактами, що підлягають встановленню у справі.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частина третя статті 73 КАС України).

28. Допустимим є доказ, який отриманий відповідно до встановленого законом порядку (за змістом статті 74 КАС України).

Допустимість характеризується через законність джерела отримання доказів, тобто суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

29. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 75 КАС України). На учасників справи покладається обов`язок надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (пункт 5 частини п`ятої статті 44 КАС України)

30. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України). Учасники справи повинні подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 5 частини п`ятої статті 44 КАС України). Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

31. КАС України передбачені процесуальні наслідки порушення вимог, яким мають відповідати докази, зокрема суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 73 КАС України), а також докази, не подані у встановлений законом або судом строк (частина восьма статті 79 КАС України).

32. У цій справі, позивачка зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вказує на те, що цей суд встановив обставини справи, що мають істотне значення (щодо одночасної наявності в міста Одеси першої згадки у 1415 році і «заснування» міста у 1794 році), на підставі недопустимих доказів.

33. Проте, як видно із вказаного правового регулювання недопустимими є докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. І відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

34. З матеріалів справи та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції видно, що суд апеляційної інстанції не встановлював та не визнавав історичних дат, оскільки це не є компетенцією суду, суд лише проаналізував загальновідомі історичні факти без посилання на будь-які докази.

35. За змістом статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

36. Згідно з частиною третьою статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

37. У справі, що розглядається суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачка не надала жодних допустимих доказів на підтвердження фактів порушення оскаржуваною постановою її прав, свобод чи інтересів.

38. Отже, твердження позивачки про встановлення обставин справи, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів не знайшло свого підтвердження в ході розгляду цієї касаційної скарги.

39. Щодо необґрунтованого, на думку позивачки, відхилення клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, колегія суддів зазначає таке.

40. Як видно з матеріалів справи Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.12.2022 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з посиланням на те, що у П`ятого апеляційного адміністративного суду відсутня можливість проведення судового засідання 13.12.2022 після 11:00 в режимі відеоконференції з Шостим апеляційним адміністративним судом, а також на недотримання позивачкою вимог частини другої статті 195 КАС України, а саме: ненадання доказів направлення матеріалів цього клопотання іншим учасникам справи.

41. Відповідно до частин першої - третьої статті 195 КАС України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

У заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.

42. Згідно з частиною восьмою статті 195 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом апеляційної інстанції зазначеної ухвали) у клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п`ять днів до відповідного судового засідання.

43. За такого правового регулювання у разі відсутності у суду, в якому необхідно забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції відповідної технічної можливості, у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції може бути відмовлено.

44. До того ж положення статті 195 КАС України не зобов`язують суд, що розглядає справу самостійно визначати суд, в якому необхідно забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

45. Щодо ненадання позивачкою доказів надсилання іншим учасникам справи копії заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, то суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивачкою не дотримано вимог частини другої статті 195 КАС України щодо надіслання такої заяви іншим учасникам справи.

Як видно з матеріалів справи, а саме: з наданої в якості підтвердження надіслання заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції копії скріншоту сторінки електронної пошти, встановити зміст та адресата направлень з вказаної електронної пошти немає можливості.

46. За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

47. Стосовно доводів касаційної скарги про розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду у зв`язку з тим, що в ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відводи, які були, на думку скаржниці, обґрунтовані і підлягали задоволенню, колегія суддів зазначає таке.

48. Статтею 36 КАС України передбачені підстави для відводу (самовідводу) судді.

49. Так, згідно з частиною першою цієї статті суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

50. Як видно з матеріалів справи позивачка у заяві про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П. від 28.11.2022 підставою для відводу вказувала незазначення в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 про призначення справи до апеляційного розгляду інформації про те, що сторони мають надати відзиви, що копію ухвали про відкриття провадження направлено сторонам та визначено термін подачі документів, про що повідомлено позивача. А також зазначала, що вказану справу призначено до розгляду дуже швидко, що є свідченням упередженості суддів.

51. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2022 заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П. визнано необґрунтованою, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції про призначення справи до судового розгляду є процесуальним рішенням, яке не може бути підставою для відводу в розумінні частини четвертої статті 36 КАС України. Справу передано для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України, для вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу колегії, що розглядає справу.

52. Ухвалою судді Шостого апеляційного адміністративного суду Ганечко О.М. від 30.11.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П. з посиланням на те, що наведені у заяві про відвід колегії суддів доводи не можуть бути належною та достатньою підставою для відводу суддів від участі у розгляді даної справи та не свідчать про упередженість та/або необ`єктивність вказаних суддів, адже викладені у цій заяві доводи фактично зводяться до незгоди із судовими рішеннями та процесуальними діями суду, що не є підставою для відводу.

53. 12.12.2022 позивачка знову подала до суду апеляційної інстанції заяву про відвід колегії суддів. Вказана заява обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив їй у проведенні відеоконференції, наразивши її на небезпеку під час прибуття до суду через необхідність пересування по Україні під час воєнного стану, та протиправно не обрав для відеоконференції інший суд замість П`ятого апеляційного адміністративного суду, який знаходиться в місті Одеса. Позивачка зазначає про упереджене ставлення колегії суддів до неї, що, на її думку, є підставою для відводу суду.

54. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.12.2022 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П. через її необгрунтованість, зазначивши при цьому, що наявність судового рішення, яке ухвалено судом з процесуальних чи інших питань у цій самій справі, не породжує у діяльності судді (суддів) конфлікту інтересів у розумінні закону.

55. Відповідно до положень частини четвертої статті 40 КАС України заява позивачки про відвід колегії суддів від 12.12.2022 передачі на розгляд іншому судді не підлягала, а вирішувалась судом, що розглядає справу, оскільки надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до судового засідання (13.12.2022).

56. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) існування безсторонності (неупередженості) суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, урахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

57. ЄСПЛ у рішенні від 09.11.2006 (заява № 33949/02) у справі «Білуха проти України» констатував, що: « у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду. «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (див. рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy) від 07.08.1996, п. 58).».

58. Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

59. Як видно з матеріалів справи аргументи позивачки, викладені у заявах про відвід колегії суддів від 28.11.2022 та від 12.12.2022, зводились до незгоди з ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 про призначення справи до розгляду та від 08.12.2022 про відмову у задоволенні клопотання про проведення відеоконференції у цій справі відповідно, що згідно з частиною четвертою статті 36 КАС України не може бути підставою для відводу.

60. Отже, оскільки заяви позивачки про відводи колегії суддів не містять посилань на обставини, які за суб`єктивними чи об`єктивними критеріями виключають участь суддів у розгляді цієї справи відповідно до статей 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України, і будь-яких об`єктивних доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість суддів, які розглядають вказану справу в складі колегії, в результаті розгляду цієї справи, або наявність обставин, які обґрунтовано викликають сумнів у їх неупередженості у заявах наведено не було, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяв позивачки про відводи колегії суддів.

61. За таких обставин доводи позивачки, викладені у касаційній скарзі на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022, не знайшли свого підтвердження.

62. Касаційний перегляд справи відповідно до частини першої статті 341 КАС здійснено в межах підстав касаційного оскарження та доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Разом з тим, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що ні оспорювана постанова КМУ, ні постанова Верховної Ради України від 11.02.2015 № 184-VIII «Про відзначення пам`ятних дат і ювілеїв у 2015 році» не є беззаперечним доказом історичних фактів, що лягли в основу для визначення дати заснування м. Одеси, інформація про яку впливає на виконання обов`язку держави сприяти консолідації та розвитку історичної свідомості української нації, як це гарантовано Конституцією України.

63. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. З урахуванням наведеного, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити, а судові рішення залишити без змін.

65. Зважаючи на результат касаційного перегляду, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022 залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді: А.І. Рибачук

Т.Г. Стрелець