Постанова

від 10.10.2024 по справі 916/2749/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2749/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Діброви Г.І.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» - адвокат Грекова Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024, суддя суду першої інстанції Рога Н.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 10.06.2024

по справі №916/2749/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ»

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал»

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інеси Володимирівни

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації речових прав,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Рубікон-ІІ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Централ капітал» в якому просило:

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна-будівель комплексу дорожнього сервісу, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса-Київ 15 км, загальною площею 11217,5 кв.м, укладеного між ТОВ "ФК "Централ капітал" та ТОВ "Сауспальм" 06.03.2018р. та зареєстрованого в реєстрі за №91, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008), що розташована за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, Нерубайська сільська рада, 15 км шляху Одеса-Київ, загальною площею 14,9577 га, укладеного між ТОВ "ФК "Централ капітал" та ТОВ "Сауспальм" 06.03.2018р. та зареєстрованого в реєстрі за №90, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.;

- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію речових прав, здійснену на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівель комплексу дорожнього сервісу, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса-Київ 15 км, загальною площею 11217,5 кв.м, укладеного між ТОВ"ФК "Централ Капітал" та ТОВ "Сауспальм" 06.03.2018р. та зареєстрованого в реєстрі за №91, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.;

- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію речових прав, здійснену на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008), що розташована за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, Нерубайська сільська рада, 15 км шляху Одеса-Київ, загальною площею 14,9577 га, укладеного між ТОВ "ФК "Централ Капітал" та ТОВ "Сауспальм" 06.03.2018р. та зареєстрованого в реєстрі за №90, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.

Позивач вважає, що іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому, добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Позивач вказав, що ТОВ ФК «Централ Капітал» приховало інформацію про арешт та відчужило майно, яке не мало права відчужувати з метою протиправного заволодіння грошовими коштами та завдання шкоди інтересам ТОВ «Рубікон-ІІ».

Позивач також зазначив, що договори купівлі продажу як нерухомого майна так, і земельної ділянки укладені 06.03.2018 між ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Сауспальм» є такими, що вчинені з порушенням умов Іпотечного договору від 01.12.2010, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Рубікон-ІІ», та з порушенням визначення вартості Іпотечного майна, тобто ціни, що є істотною умовою будь-якого майнового договору.

З огляду на дані посилання, ТОВ «Рубікон-ІІ» вважає, що воно було протиправно позбавлено права власності в порушення умов Іпотечного договору.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку, наслідками недійсності Договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки відповідно до положень ст.216 Цивільного кодексу України мало б бути повернення кожною із сторін у натурі всього, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодування вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. В свою чергу, позивач у справі просив суд визнати зазначені Договори купівлі - продажу недійсними, при цьому, позивачем вимог щодо двосторонньої реституції заявлено не було, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивача про визнання протиправною та скасування державної реєстрації речових прав, здійсненої на підставі оскаржуваних Договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, у даному випадку є похідними від вимог позивача про визнання недійсними Договорів купівлі-продажу, у зв`язку із чим також не підлягають задоволенню.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23.

Апелянт вказав, що судом було відмовлено у позові, оскільки позивачем при обранні способу захисту «визнання правочину недійсним» не було зазначено вимоги про застосування двосторонньої реституцію щодо майна.

Однак, на думку апелянта, у витребуванні майна відсутня необхідність, адже право власності на будівлі комплексу дорожнього сервісу та земельну ділянку, що розташовані за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, Нерубайська сільська рада, 15 км шляху Одеса-Київ, загальною площею 14,9577 Га зареєстровані за ТOB «Рубікон-ІІ», та наразі знаходяться в його фактичному користуванні. Про дану обставину, під час розгляду справи у суді першої інстанції, неодноразово зазначав і представник ТОВ «Сауспальм».

Апелянт вказує, що вимога про витребування майна з чужого володіння була б безпідставною, адже майно, яке є предметом оскаржуваних правочинів, знаходиться у володінні і користуванні позивача. Відповідно задоволення вимоги про визнання правочинів недійсними поновило би права позивача та не призводить до необхідності повторного звернення до суду.

Крім того, апелянт зазначає, що вказана судом необхідність застосування двосторонньої реституції не відповідає нормам права, адже позивач не є стороною оскаржуваних правочинів, а тому застосування реституційної вимоги за статтею 216 ЦК України виключається.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 року по справі № 916/2749/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23.

Відповідач вказав, що єдиним доводом апелянта є те, що оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення ТОВ «РУБІКОН-ІІ» згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником спірного майна, отже на думку апелянта, суд помилково зазначив про невірно обраний спосіб захисту та про необхідність реституції відповідно. На думку відповідача, доводи апелянта не ґрунтуються на Законі та не спростовують доводів оскаржуваного рішення в частині обрання Позивачем неефективного та неправильного способу захисту своїх порушених прав.

Відповідач вказав, що на сьогодні за рішенням суду у справі № 916/2330/21, що залишено без змін Касаційним судом, право власності на спірне майно належить ТОВ «Сауспальм». При цьому, відсутність в Державному реєстрі відомостей про таке зареєстроване право жодним чином не нівелює прав ТОВ «Сауспальм» та законність набуття ТОВ «Сауспальм» права власності. Враховуючи, що фактичним (де-юре) власником спірного майна є ТОВ «Сауспальм», суд першої інстанції слушно зауважив, що визнання недійсним договору купівлі продажу не призведе до поновлення прав Позивача, оскільки таке рішення не нівелює рішення у справі 916/2330/21, на підставі якого ТОВ «Сауспальм» у будь який момент може здійснити реєстрацію свого права власності, навіть якщо суд визнає такі договори купівлі-продажу недійсними.

Відповідач вказав, що позов спрямований не на захист прав Позивача, а на встановлення юридичних фактів з метою використання їх у інших судових справах, що прямо заборонено ГПК України.

Керуючись викладеним вище, ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ», а рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23 залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2749/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2749/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2749/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2749/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 28.07.2024; призначено справу №916/2749/23 до розгляду на 29.08.2024 о 12:00.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» про відвід головуючого судді Богатиря К.В. (Вх. 2511/24/Д1 від 12.07.2024).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 визнано необґрунтованим відвід судді зі складу колегії суддів Богатиря К.В., заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» у справі №916/2749/23; справу №916/2749/23 передано на автоматизований розподіл для визначення судді в порядку ч. 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про відвід;

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2024 для розгляду заявленого відводу визначено суддю Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 (головуюча суддя Ярош А.І.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» про відвід головуючого судді Богатиря К.В. від розгляду справи №916/2749/23 відмовлено.

Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 386 від 26.08.2024, у зв`язку з перебування судді зі складу колегії суддів Таран С.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2749/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024 справу №916/2749/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Діброва Г.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 прийнято справу №916/2749/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді: Поліщук Л.В., Діброва Г.І.

29.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що у представника ТОВ «Рубікон-ІІ» адвоката Приміча Д.В. на 29.08.2024 року о 12:00 год. призначене термінове судове засідання в рамках кримінального провадження (вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу), яке не можливо було спрогнозувати завчасно, в зв`язку з чим останній не зможе прибути до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 вирішено розглянути справу №916/2749/23 у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи №916/2749/23 на 10 жовтня 2024 року о 14:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, в залі засідань № 7, 3-й поверх; явка представників учасників у справі не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

10.10.2024 у судовому засіданні по справі №916/2749/23 прийняла участь представник ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» - адвокат Грекова Л.В. Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024, якою відкладено розгляд справи №916/2749/23 на 10 жовтня 2024 року о 14:00, була отримана в електронному кабінеті Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» - 30.08.2024, Товариством з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» - 30.08.2024.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія ухвали від 29.08.2024 була отримана Тверською Інесою Володимирівною 13.09.2024.

10.10.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що у представника ТОВ «Рубікон-ІІ» адвоката Приміча Д.В. на 10.10.2024 о 14:30 год. призначене термінове судове засідання в рамках кримінального провадження (вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу), яке не можливо було спрогнозувати завчасно, в зв`язку з чим останній не зможе прибути до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Розглянувши клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11, 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» також не з`явився у судове засідання, призначене на 29.08.2024 та розгляд справи №916/2749/23 було відкладено у зв`язку з задоволенням клопотання апелянта, неявка представника апелянта у судове засідання 10.10.2024 є повторною, колегія суддів керуючись п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України незалежно від причини неявки відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ «Рубікон-ІІ» про відкладення розгляду справи.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 10.10.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23 по суті, не дивлячись на відсутність представників сторін, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

01.12.2010 між ПАТ «Банк Петрокоммерц Україна» (банком) та ТОВ «Рубікон-ІІ» (позичальником) було укладено кредитний договір № 021-11-10, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався його прийняти та належним чином використати і повернути банку, сплативши відповідні відсотки й виконавши всі інші зобов`язання, визначені у договорі.

У пункті 2.2.5. кредитного договору було встановлено право банку відступати свої права, що виникли з договору чи у зв`язку з договором іншій (іншим) особі (особам) та повідомляти такій особі (особам) інформацію про позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності.

15.07.2011 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 021-11-10, умовами якої визначено, що максимальна сума кредиту складає 15 000 000 грн, відстоткова ставка 17,5% річних за умови виконання позичальником умов договору та 19,5% у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником умов п.п. 2.3.7. 2.3.8. договору, дата повернення кредиту 01.12.2015.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх грошових зобов`язань за вказаним договором, у тому числі, й обов`язків з відшкодування збитків, банком та ТОВ «Рубікон-ІІ» укладено договір іпотеки від 01.12.2010, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б. та зареєстрований за № 1-5184.

У подальшому, 15.07.2011 між банком та ТОВ «Рубікон-ІІ» також було укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого 01.12.2010 Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області та зареєстрованого в реєстрі за № 1-5184.

Згідно з положеннями договору іпотеки (з урахуванням договору № 1 про внесення змін) предметом іпотеки виступили:

-земельна ділянка, кадастровий номер 5121084200:03:001:0008, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса Київ, загальною площею 14,9577 га, яка належить іпотекодавцеві на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №916804 від 04.09.2006, виданого Біляївським районним відділом земельних ресурсів,

-будівлі комплексу дорожнього сервісу, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса Київ 15 км, загальною площею 11 217,50 кв.м та належать іпотекодавцеві на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.05.2011, виданого Виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Відповідно до пункту 4.4. договору іпотеки від 01.12.2010 вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем та становить 50 000 000,00 грн, в т.ч. вартість земельної ділянки складає 17242043,00 грн.

За умовами пункту 6.4. договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обрати такі шляхи позасудового врегулювання (і іпотекодавець згоден з такими шляхами позасудового врегулювання):

-іпотекодержателю належить право від власного імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством;

-при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику повідомлення цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною в цьому договорі, з вказівкою про загальну суму боргових зобов`язань та граничний строк їх погашення. У випадку непогашення боргових зобов`язань у строк, передбачений у іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя на підставі укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов`язань, вказаному в іпотечному повідомленні;

-звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису на даному договорі.

24.07.2015 ПАТ «Банк Петрокоммерц Україна» (цедент) та ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» (цесіонарій) уклали договір відступлення прав вимоги (договір цесії), відповідно до умов якого цедент передає (відступає) цесіонарію свої права вимоги до наступних боржників: ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів», ТОВ «Рубікон-ІІ», ТОВ «КамянкаГлобалВайн», СУНП «Марком» у формі ТОВ за кредитними договорами (основні договори), перелік яких міститься у додатку № 1 до договору, а цесіонарій приймає (набуває) права вимоги за основними договорами та зобов`язується сплатити цеденту ціну прав вимоги за цим договором.

Пунктом 1.2. договору про відступлення прав вимоги встановлено, що за основними договорами відступаються наступні права:

-право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредитів відповідно до основних договорів;

-право вимоги сплати відсотків за користування кредитами в розмірі, встановленому основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату відступлення;

-право вимоги сплати комісій та інших обов`язкових платежів у розмірі, встановленому основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату відступлення;

-право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржниками зобов`язань зо основними договорами.

У пункті 3.1. договору про відступлення прав вимоги сторони визначили, що ціна прав вимоги за цим договором на дату його укладення відносно кожного із боржників складає: ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів» - 35 000,00 грн.; ТОВ «Рубікон-ІІ» - 18 850 061,20 грн; ТОВ «КамянкаГлобалВайн» - 4 724 479,86 грн; СУНП «Марком» у формі ТОВ - 20 809 437,81 грн.

Відповідно до пункту 3.2. договору відступлення прав вимоги цесіонарій здійснює оплату ціни прав вимоги за цим договором в загальному розмірі 44 418 978,87 грн шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на рахунок цедента.

Додатком № 1 до договору відступлення прав вимоги узгоджено перелік кредитних договорів, укладених банком з позичальниками (боржниками), згідно з яким основний борг та відсотки, що передаються з договором у еквіваленті становить 97 413 822,43 грн.

До переліку кредитних договорів (додаток № 1 до договору відступлення прав вимоги (договір цесії)) увійшли наступні:

-кредитний договір № 041-11-11 від 29.11.2011, сума основного боргу та відсотків 12 434 689,76 грн, контрагент СУНП «Марком» у формі ТОВ;

-кредитний договір № 043-11-11 від 29.11.2011, сума основного боргу та відсотків 8 374 748,05 грн, контрагент СУНП «Марком» у формі ТОВ;

-кредитний договір № 021-11-10 від 01.12.2010, сума основного боргу та відсотків 19 383 559,06 грн, контрагент ТОВ «Рубікон-ІІ»;

- кредитний договір № 026-07-13 від 05.07.2013, сума основного боргу та відсотків 4 724 479,86 грн, контрагент ТОВ «КамянкаГлобалВайн»;

- кредитний договір № 004-03-11 від 25.03.2011, сума основного боргу та відсотків 52 496 345,70 грн, контрагент ПрАТ «Завод алюмінієвих профілів».

15.04.2016 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації банку Гулеєм О. І. видано наказ №60, яким визнано нікчемними правочини (у тому числі договори), вчинені (укладені) ПАТ «Банк Петрокоммерц Україна» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, а саме: з 18.03.2015 по 18.03.2016, згідно з додатком 1 та доручено директору департаменту запровадження тимчасової адміністрації Фонду здійснити необхідні заходи щодо застосування наслідків нікчемності договорів відповідно до додатку 1.

Додатком № 1 до наказу № 60 визначено, що причинами нікчемності договору відступлення права вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц Україна» (цедентом) та ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» (цесіонарієм) є те, що:

-відповідно до пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» банк здійснив відчуження або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому згідно з умовами договору. За умовами договору ціна відступлення права вимоги складає 44 418 978,87 грн, в той час коли борг з урахуванням відсотків складає 97 413 822,43 грн, у відсотковому співвідношенні різниця складає 54,4%, таким чином, цедентом права вимоги відчужені за ціною, яка на 20 і більше відсотків менша від розміру грошових зобов`язань, право вимоги за якими відступається;

-згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

-відповідно до пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

На виконання наказу від 15.04.2016 №60 ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» було направлено повідомлення про нікчемність правочинів, зазначених у наказі, зокрема і повідомлення від 17.05.2016 № 01.1-06/971 про нікчемність договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015.

ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» на адресу позивача було надіслано вимогу про усунення порушення від 09.11.2016 вих.№0911/16, в якій ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал», посилаючись на положення статей 33, 35, 36 Закону України «Про іпотеку», а також положення пункту 6.4. договору іпотеки, просило ТОВ «Рубікон-ІІ» оплатити заборгованість за кредитним договором у сумі 21 573 017,27 грн, попередивши про намір, у іншому випадку, укласти договір купівлі-продажу майна в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження направлення даної вимоги ТОВ «Сауспальм» надано копію конверта, на якому міститься напис: «Пакет получить отказались. 17.01.2017».

23.08.2017 ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» надіслав на адресу позивача ще одну вимогу про усунення порушення від 23.08.2017, в якій просив ТОВ «Рубікон-ІІ» погасити заборгованість і зазначив, що у разі непогашення заборгованості товариство розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки будь-яким способом на власний розсуд, у тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі пункту 6.4. договору іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки.

06.03.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» в якості продавця та/або іпотекодержателя та ТОВ «Сауспальм» в якості покупця уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., зареєстрований за № 90.

Відповідно до пункту 1.1. наведеного договору продавець, що діє від свого імені на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) земельну ділянку (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008), яка розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса - Київ, загальною площею 14,9577 га.

За умовами пункту 2.1. договору продаж земельної ділянки, що відчужується, провадиться за 11 270 630 грн. Оплата земельної ділянки здійснюється шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до пункту 2.2. договору покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем протягом 12 місяців.

Також, 06.03.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» в якості продавця та/або іпотекодержателя та ТОВ «Сауспальм» в якості покупця уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., зареєстрований за № 91.

Згідно з пунктом 1.1. зазначеного договору продавець, що діє від свого імені на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», передає, а покупець приймає у власність об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлі комплексу дорожнього сервісу, які знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса - Київ 15 км, загальною площею 11 217,50 кв. м, розташовані на земельній ділянці площею 14,9577 га кадастровий номер 5121084200:03:001:0008.

За умовами пункту 2.1. договору ціна продажу нерухомого майна за цим договором складає 19 073 452 грн. Оплата нерухомого майна здійснюється шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до пункту 2.2. договору покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем протягом 12 місяців з дня укладання цього договору.

24.06.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» та ТОВ «Сауспальм» було укладено додаткові угоди до договорів купівлі-продажу, якими внесено зміни до цих договорів та викладено їх пункти 2.2. в наступній редакції: « 2.2. Покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем у строк до 31 грудня 2021 року включно шляхом безготівкового перерахування грошових коштів, зазначених у п.2.1. цього договору, на рахунок продавця».

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст.4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частинами 1 і 2 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021р. у справі № 904/1907/15).

У пункті 8.38. Постанови Велткої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 зазначено наступне:

«Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).»

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та від 09.09.2021р. у справі №925/1276/19, від 20.12.2023р. у справі №913/366/21).

Разом з тим, Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову та водночас відхилила доводи скаржника щодо ефективності такого способу судового захисту, як визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19, від 26.01.2021р. у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022р. у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі № 910/3009/18 ).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019р. у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020р. у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 ГПК України (аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19).

У цій же постанові Об`єднана палата Верховного Суду наголосила, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення позивача з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегією суддів встановлено, що 06.03.2018 ТОВ «ФК «Централ Капітал» в якості продавця та/або іпотекодержателя та ТОВ «Сауспальм» в якості покупця уклали Договір купівлі-продажу нерухомого майна, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., зареєстрований за № 91, та відповідно до п. 1.1. якого продавець, що діє від свого імені на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», передає, а покупець приймає у власність об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлі комплексу дорожнього сервісу, які знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса - Київ 15 км, загальною площею 11 217,50 кв. м, розташовані на земельній ділянці площею 14,9577 га кадастровий номер 5121084200:03:001:0008.

За умовами п. 2.1. договору ціна продажу нерухомого майна за цим договором складає 19 073 452 грн. Оплата нерухомого майна здійснюється шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Також, 06.03.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» в якості продавця та/або іпотекодержателя та ТОВ «Сауспальм» в якості покупця уклали Договір купівлі-продажу земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., зареєстрований за № 90, та відповідно до п. 1.1. якого продавець, що діє від свого імені на підставі ст.38 Закону України «Про іпотеку», продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) земельну ділянку (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008), яка розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса - Київ, загальною площею 14,9577 га.

За умовами п. 2.1. Договору продаж земельної ділянки, що відчужується, провадиться за 11 270 630 грн. Оплата земельної ділянки здійснюється шляхом безготівкового перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Отже, у даному випадку, наслідками недійсності Договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки відповідно до положень ст.216 Цивільного кодексу України мало б бути повернення кожною із сторін у натурі всього, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодування вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В свою чергу, позивач у справі просив суд визнати зазначені Договори купівлі - продажу недійсними, при цьому, позивачем вимог щодо реституції заявлено не було, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач вже звертався з позовними вимогами до ТОВ «Сауспальм» та ТОВ Фінансова компанія «Централ Капітал» про визнання недійсними Договорів купівлі-продажу земельної ділянки та нерухомого майна.

В межах справи №916/2330/21, зокрема розглядалися наступні позовні вимоги:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, будівель комплексу дорожнього сервісу, що знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса-Київ 15 км, загальною площею 11 217,5 кв.м., укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» та ТОВ «Сауспальм» 06.03.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 91, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008), що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса-Київ, загальною площею 14,9577 га., укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» та ТОВ «Сауспальм» 06.03.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 90, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 по справі №916/2330/21, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2024, у задоволенні позову відмовлено, повернуто виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2022 у справі №916/2330/21, а саме, вирішено скасувати всі реєстраційні дії, здійснені на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2022 у справі №916/2330/21, зокрема, щодо припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм», щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ», щодо припинення іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю «Несімко» і скасування записів про обтяження іпотекою, та повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008) (РНОНМ 1502142151210), що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса-Київ, загальною площею 14,9577 га, та будівлі комплексу дорожнього сервісу, загальною площею 11217,5 кв.м., розташовані за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, шлях Одеса-Київ, 15 км, 13769554 (РНОНМ 1502398551210).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договорів купівлі-продажу у справі №916/2330/21, суд апеляційної інстанції виходив з наступного:

«В якості підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу позивач вказує, що при їх укладенні:

1)не забезпечено повідомлення іпотекодавця (юридично значимі повідомлення) щодо здійснення реалізації об`єкту іпотеки та ціни договору, за яким має бути реалізовано вказаний об`єкт, як і порядок здійснення розрахунків, в частині перерахунку різниці ціни продажу об`єкту і наявної заборгованості в порушення частини п`ятої статті 33, статей 38, 42 Закону України «Про іпотеку», глави 13 розділу І та абзацу 2 підпункту 2.7. пункту 2 глави 2 розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (в редакції чинній на 06.03.2018);

2)не здійснено сплати на користь ТОВ «Рубікон-ІІ» різниці між вартістю заборгованості за кредитним договором та вартістю майна, яким забезпечено кредитний договір, та яке відчужено на користь третьої особи (ТОВ «Сауспальм»);

3)відсутня реальна оплата за договорами купівлі-продажу;

4)в договорі відсутнє встановлення відповідальності (негативних наслідків) за невиконання умов договору в частині оплати, а отже, в порушення положень частини сьомої статті 180 Господарського кодексу України, частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, не зазначено істотні умови господарського договору;

5)порушено правила публічності (частина перша статті 203, стаття 228 Цивільного кодексу України);

6)у продавця відсутні права на відчуження.

Оскаржуючи рішення Господарського суду Одеської області скаржник звернув увагу на правову невизначеність договору відступлення права вимоги (договору цесії від 24.07.2015) на момент направлення ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» вимог про сплату заборгованості із застереженням про продаж іпотечного майна та безпідставність і неможливість як стягнення грошових коштів, так і продажу іпотечного майна.

В обґрунтування вказаних доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою, що ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал», отримавши повідомлення про нікчемність договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 та оскарживши наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації банку Гулея О.І. від 15.04.2016 № 60 до суду, незважаючи на судове провадження по справі № 910/12294/16, направило двічі на адресу ТОВ «Рубікон-ІІ» вимоги про сплату заборгованості із застереженням про продаж іпотечного майна, а саме, в перший раз, коли рішення суду про скасування наказу № 60 не набрало законної сили, а в другий раз, коли Верховним Судом України допущено справу №910/12294/16 до свого провадження, що свідчило про правову невизначеність договору відступлення права вимоги (договору цесії від 24.07.2015) на момент направлення ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» вказаних вимог та безпідставність, неможливість як стягнення грошових коштів, так і продажу іпотечного майна.

Також скаржник зауважив, що суд першої інстанції не врахував, що ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал», усвідомлюючи, що не набуло прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 01.12.2010, укладеним між ТОВ «Рубікон-ІІ» та ПАТ «Банк Петрокоммерц Україна», а отже, не набуло права на продаж предмета іпотеки, передбаченого статтею 38 закону України «Про іпотеку», уклало договори купівлі-продажу з ТОВ «Сауспальм», на підставі яких спірне майно вибуло з володіння власника ТОВ «Рубікон-ІІ» поза його волею.

Відхиляючи наведені доводи ТОВ «Рубікон-ІІ» колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/12294/16, відповідно до яких наказ (рішення) банку про нікчемність правочинів не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних; такі накази (рішення) банку не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку.

А тому наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку Гулея О.І. від 15.04.2016 № 60 та повідомлення про нікчемність договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 не породжували для ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» жодних наслідків та не виключали його право вимоги до ТОВ «Рубікон-ІІ».

Щодо доводів скаржника про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів відмови ТОВ «Рубікон-ІІ» в отриманні вимог ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал», що мало наслідком неповідомлення його, як іпотекодавця, про здійснення реалізації об`єкту іпотеки, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями Закону України «Про іпотеку» (тут та надалі в редакції, чинній станом на момент укладення договорів купівлі-продажу) передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання.

Відповідно до приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно із приписами частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержатилем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

За приписами статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору для прийняття рішення іпотекодержателем про звернення стягнення на предмет іпотеки, обов`язковою умовою є надіслання письмової вимоги іпотекодавцю та боржнику за основним договором (якщо іпотекодавець відмінний від боржника).

Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» для реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, яке виникло на підставі судового рішення чи застереження в іпотечному договорі, обов`язковою умовою є письмове повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем-2 на адресу позивача було надіслано вимогу про усунення порушення від 09.11.2016 вих.№0911/16, в якій ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал», посилаючись на положення статей 33, 35, 36 Закону України «Про іпотеку», а також положення пункту 6.4. договору іпотеки, просило ТОВ «Рубікон-ІІ» оплатити заборгованість за кредитним договором у сумі 21 573 017,27грн, попередивши про намір, у іншому випадку, укласти договір купівлі-продажу майна в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження направлення даної вимоги відповідачем-1 надано копію конверта, на якому міститься напис: «Пакет получить отказались. 17.01.2017».

23.08.2017 відповідач-2 надіслав на адресу позивача ще одну вимогу про усунення порушення від 23.08.2017, в якій просив ТОВ «Рубікон-ІІ» погасити заборгованість і зазначив, що у разі непогашення заборгованості товариство розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки будь-яким способом на власний розсуд, у тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі пункту 6.4. договору іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки.

На підтвердження направлення такої вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» надано суду опис вкладення, реєстр № 1, копію конверту, який містить напис: «Вернуть отправителю в Киев. Отказ от получения пакета. 05.09.2017».

Колегія суддів вважає, що ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» було додержано положення статті 35 Закону України «Про іпотеку» та надіслано на адресу позивача вимогу про усунення порушень вих. №0911/16 від 09.11.2016 та 23.07.2017.

Доводи позивача щодо неповідомлення його про відчуження об`єкту іпотеки з огляду, зокрема, на різну кількість сторінок у вимозі (порівняно із відомостями, зазначеними в реєстрі) визнаються неспроможними, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, були пояснені відповідачами з посиланням на двосторонній друк тексту у вимозі.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Доводи скаржника стосовно відсутності реальної оплати за договорами купівлі-продажу спростовуються наданими ТОВ «Сауспальм» платіжними дорученнями № 238, 239, 240, 241, 242 (т.3 а.с. 50-54). При цьому суд також враховує, що внаслідок укладання додаткових угод до оспорюваних договорів купівлі-продажу, строк оплати з такими договорами станом на момент прийняття рішення у даній справі не настав. При цьому факт оплати або неоплати за такими договорами не впливає на права та обов`язки позивача у даній справі.

Щодо доводів позивача стосовно непогодження сторонами договорів купівлі-продажу відповідальності за невиконання таких договорів, колегія суддів зазначає, що абзацом 2 частини першої статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом положень статей 656, 691, 692 Цивільного кодексу України істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет та ціна. В свою чергу, законом не визначено необхідність погодження обсягу відповідальності сторін як істотної умови договору.

Судова колегія не надає оцінку іншим підставам недійсності договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки від 06.03.2018, укладених між з огляду на те, що висновки суду в цій частині скаржником не оскаржуються.»

У рішенні від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Таким чином, повторно звертаючись з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу №90, 91 ТОВ «Рубікон-ІІ» намагається провести повторну ревізію судового рішення, яке набрало законної сили, у спосіб, що не передбачений законом.

Щодо окремих підстав визнання недійсними договорів купівлі-продажу №90, 91, яким не була надана оцінка у межах справи №916/2330/21, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо тверджень позивача стосовно того, що оспорювані договори спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача, що, в свою чергу, порушує публічний порядок, суд вказує таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України. Наслідки нікчемності правочину також настають для його сторін у силу вимог закону.

Разом з цим, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За таких умов належним способом захисту інтересів позивача, який вважає, що договори порушують публічний порядок, є пред`явлення вимоги про застосування наслідків їх нікчемності, а позовна вимога про визнання недійсними цих правочинів з тих підстав, що вони порушують публічний порядок, не може бути задоволена, оскільки Позивач просить застосувати неналежний спосіб захисту (визнання нікчемного правочину недійсним).

За таких обставин у суду відсутні підстави перевіряти доводи позивача в частині порушення договорами публічного порядку, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду із позовною вимогою про застосування належного способу захисту. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 911/162/19 та у постанові №916/2194/18 від 7.07.2021р.

Щодо доводів позивача стосовно непогодження сторонами договорів купівлі-продажу відповідальності за невиконання таких договорів, суд зазначає, що за змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України (в редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За приписами статей 180, 181 ГК України (в редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставою для висновку про неукладеність договору, при цьому неукладений договір (такий, що не відбувся) не може виступати предметом спору, в тому числі про визнання його недійсним з будь-яких підстав.

Крім того, абзацом 2 ч.1 ст.638 ЦК України (в редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом положень ст.656 ч.1 ст.691 та ст.692 ЦК України істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет та ціна. В свою чергу законом не визначено необхідність погодження обсягу відповідальності сторін як істотної умови договору.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання апелянта на те, що оспорювані правочини були вчинені під час дії арешту, накладеного в рамках кримінального провадження № 12015100100013216 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Малинниковим О.Ф. від 24.06.2016 по справі № 761/22773/16-к, адже даний арешт не був реалізований та інформація про нього була відсутня у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на да ту укладення оскаржуваних договорів, тобто на 06.03.2018, у зв`язку із чим інформація про арешт не могла бути відома нотаріусу при оформленні оспорюваних договорів купівлі-продажу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року в справі № 454/3657/18 (провадження № 61-569св21) зроблено висновок, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо. Отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Як вбачається зі змісту ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.06.2016 по справі № 761/22773/16-к про накладення арешту на спірне нерухоме майно:

«В судове засідання з`явився Прокурор Київської місцевої прокуратури №10 юрист 3 класу ОСОБА_3 , підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.

Особа-власник майна в судове засідання не з`явилася, свого представника не направили. Про час, дату та місце розгляду даного клопотання повідомлена в установленому законом порядку.

Дослідивши доводи клопотання й додані до нього матеріали, заслухавши пояснення слідчого, особи у володінні якої перебуває майно, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи із наступного.»

З даної ухвали не вбачається, ТОВ «Сауспальм» чи ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» були присутні у даному судовому засіданні.

Посилання апелянта на те, що у засіданні була присутня «особа у володінні якої перебуває майно» не приймається колегією суддів до уваги, адже станом на 24.06.2016 власником спірного майна було саме ТОВ «Рубікон-ІІ». В свою чергу жодні докази про знаходження такого майна станом на 24.06.2016 у володінні ТОВ «Сауспальм» чи ТОВ «Фінансова компанія «Централ капітал» у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи те, що інформація про накладення арешту на спірне нерухоме майно була відсутня у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на да ту укладення оскаржуваних договорів, а позивач не довів, що сторони правочину були обізнані про існування такого арешту, колегія суддів вважає, що це не є підставою для визнання договорів купівлі-продажу №90, 91 недійсними.

Викладені вище обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним Договорів купівлі-продажу від 06.03.2018 №90, 91, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В свою чергу, вимоги позивача про визнання протиправною та скасування державної реєстрації речових прав, здійсненої на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівель комплексу дорожнього сервісу, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса-Київ 15 км, загальною площею 11217,5 кв.м, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ капітал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сауспальм" 06.03.2018 та зареєстрованого в реєстрі за №91, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.; про визнання протиправною та скасування державної реєстрації речових прав, здійсненої на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008), що розташована за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, с. Нерубайське, Нерубайська сільська рада, 15 км шляху Одеса-Київ, загальною площею 14,9577 га, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ капітал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сауспальм" 06.03.2018р. та зареєстрованого в реєстрі за №90, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., у даному випадку є похідними від вимог позивача по визнання недійсними Договорів купівлі-продажу, у зв`язку із чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вони також не підлягають задоволенню.

Крім того, згідно частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, захист цивільного права полягає в усуненні тих порушень, які перешкоджали в повній мірі його реалізації, також вбачається, що захист полягає у відновленні права у тих його обсягах, які існували до порушення. Із наведеної норми права також слідує, що при відновленні порушеного права особі не може бути надано за обсягом більше прав, ніж їх існувало до порушення.

Разом з тим, звернувшись з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації речових прав, який фактично направлений на повернення права власності на спірне нерухоме майно на свою користь, ТОВ «Рубікон-ІІ» не доводить усунення ним порушення зобов`язання за Кредитним договором, у зв`язку з невиконанням якого і було відчужено майно іпотекодержателем у порядку, передбаченому іпотечним договором та Законом України «Про іпотеку».

Отже, позивач за результатами звернення з позовом прагне досягти за обсягом більше прав, ніж їх існувало до імовірного, на думку позивача, порушення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2023 по справі №916/2330/21.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 по справі №916/2749/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.10.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

Г.І. Діброва