Постанова

від 07.10.2024 по справі 910/9684/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. Справа№ 910/9684/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,

представників сторін:

від ТОВ «В2С Сервіс»: Більчук О.О. (в залі суду),

від ТОВ «Сільпо-Фуд»: Назаренко С.М. (в залі суду),

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 (повний текст складено 28.02.2024)

у справі № 910/9684/23 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 477 461,61 грн

та за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С Сервіс"

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 016 094,20 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «В2С Сервіс» (далі - ТОВ «В2С Сервіс», Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (далі - ТОВ «Сільпо-Фуд», Підприємство) 2 477 461,61 грн неустойки за договором поставки.

На обґрунтування заявлених вимог ТОВ «В2С Сервіс» посилається на неналежне виконання ТОВ «Сільпо-Фуд» зобов`язання за договором поставки №7755р від 25.04.2020 в частині здійснення оплати за поставлений Товариством товар.

У липні 2023 року ТОВ «Сільпо-Фуд» звернулось із зустрічною позовною заявою, у якій спросило стягнути з ТОВ «В2С Сервіс» штраф в розмірі 2 016 094,20 грн.

На обґрунтування заявлених вимог Підприємство посилається на умови п. 7.4 договору, згідно з яким у випадку затримки поставки партії товару або поставки товару, який не відповідає вимогам, викладеним у договорі та/чи замовленні, в тому числі у разі недовезення товару відповідно до замовлення, постачальник зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 25% від вартості партії товару (товару, вказаного в одному замовленні, а при недовезенні товару - від загальної вартості непоставленого товару) протягом 5 календарних днів з моменту вчинення порушення. За твердженням Підприємства, ТОВ «В2С Сервіс» в період з 28.12.2020 по 05.03.2023 в порушення договору не здійснило довезення товару.

Ухвалою суду від 15.08.2023 зустрічну позовну заяву Підприємства було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічні позовні вимоги об`єднані в одне провадження з первісним позовом у справі №910/9684/23.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 первісний позов ТОВ "В2С Сервіс" про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 477 461,61 грн задоволено частково, а саме: 2 217 060,91 грн пені та 33 255,91 грн судового збору. В іншій частині в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення пені в розмірі 260 401,03 грн пені та 3 906,02 грн судового збору відмовлено. Зустрічний позов ТОВ "Сільпо-Фуд" про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 016 094,20 грн задоволено частково, а саме: 19 938,50 грн штрафу та 299,08 грн судового збору. В іншій частині в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення 1 996 155,70 грн штрафу та 29 942,33 грн судового збору відмовлено. Проведено зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають стягненню за первісним і зустрічним позовами. Стягнуто з ТОВ "Сільпо-Фуд" на користь ТОВ "В2С Сервіс" 2 197 122,41 грн пені та 32 956,83 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024, ТОВ "Сільпо-Фуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення в частині часткового задоволення первісного позову скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову ТОВ "В2С Сервіс" до ТОВ "Сільпо-Фуд" про стягнення неустойки в розмірі 2 477 461,61 грн відмовити повністю. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи №910/9684/23, покласти на ТОВ "В2С Сервіс".

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, несправедливим та таким, що не ґрунтується на належних доказах, винесеним всупереч вимог матеріального та процесуального права.

На обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Сільпо-Фуд» зазначає, що суд не взяв до уваги доводи ТОВ «Сільпо-Фуд» щодо того, що умовами п. 7.2 договору поставки передбачено, що у разі порушення строків оплати товару, передбачених цим Договором, Покупець оплачує на користь Постачальника виключну неустойку у розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але не більше за подвійну облікову ставку НБУ; не надав оцінки суперечливим діям позивача, які, враховуючи сплив часу, свідчили про відмову від нарахування та стягнення неустойки за договором; а також не врахував недоведеність наявності у ТОВ «В2С Сервіс» збитків та ступінь виконання зобов`язання Підприємством.

ТОВ «Сільпо-Фуд» зазначає, що в міру надходження грошових коштів регулярно здійснювало часткові оплати заборгованості та повністю оплатило ТОВ «В2С Сервіс» вартість поставленого товару ще на початку 2023 року (до звернення постачальника до суду), що не заперечується Товариством.

Апелянт зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення неустойки (ст. 258 ЦК України встановлено спеціальний строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) в один рік) вже з пропуском строків позовної давності, а тому Підприємство подало заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Проте суд в оскаржуваному рішенні з цього приводу вказав, що «підстави стверджувати, що строк позовної давності є пропущеним, відсутні», оскільки «постановою Кабінету Міністрів України №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 на усій території України був установлений карантин. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені п. 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Водночас суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ТОВ «В2С Сервіс» жодним чином не обґрунтувало неможливість своєчасного звернення до суду у зв`язку із дією карантину.

Скаржник відзначає, що у відзиві на позовну заяву наголошував, що відповідно до п. 7.2 договору неустойка не може бути більшою подвійної облікової ставки НБУ, чого позивач при здійсненні розрахунку не дотримався. Так, ТОВ «В2С Сервіс» нарахувало неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але ця неустойка по відношенню до деяких видаткових накладних є значно більшою від подвійної облікової ставки НБУ, що суперечить узгодженим та передбаченим сторонами в договорі умовам.

На думку апелянта, суд необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Позиції учасників справи.

ТОВ «В2С Сервіс» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її вимог та доводів заперечує та наводить власні доводи на її спростування.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9684/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ "Сільпо-Фуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 до надходження матеріалів справи №910/9684/23.

01.04.2024 матеріали справи №910/9684/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Сільпо-Фуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/9684/23 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Сільпо-Фуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/9684/23. Розгляд справи призначено на 06.05.2024.

Судове засідання 06.05.2024 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 призначено судове засідання на 03.06.2024.

Колегія суддів у судових засіданнях 03.06.2024, 01.07.2024, 12.08.2024 та 09.09.2024 оголошувала перерву до 01.07.2024, до 12.08.2024, до 09.09.2024 та до 07.10.2024 на підставі с. 216 ГПК України.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

25.04.2020 ТОВ «В2С Сервіс» (постачальник) та ТОВ «Сільпо-Фуд» (покупець) уклали договір №7755р (далі - договір поставки), за умовами п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти Товар та своєчасно оплачувати на умовах, які вказані в договорі; товар поставляється постачальником окремими партіями у кількості та в асортименті, відповідно до замовлення, узгодженого сторонами.

Згідно з п. 3.1 договору поставки зобов`язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця, яке повинно відповідати умовам даного Договору.

Покупець формує замовлення з частотою, що відповідає потребам торгівельного і/чи логістичного об`єкта покупця та у кількості товару, кратній логістичній одиниці замовлення, що узгоджена сторонами у логістичній специфікації (п. 3.1.1 договору).

Покупець передає постачальнику замовлення за допомогою технології EDI (Електронний документообіг) під час виконання умов, що вказані в додатку №3 до даного договору. У випадку технічної неможливості застосування сторонами технології EDI під час виконання умов цього договору покупець передає постачальнику замовлення листом, надісланим за допомогою засобів поштового, факсимільного зв`язку, електронною поштою, із використанням ресурсу, доступного за посиланням https://supplier.fozzy.ua, чи у інший спосіб, узгоджений сторонами (п. 3.1.2 договору).

Покупець формує замовлення за цінами відповідно до прайс-листа, який діє на дату відправлення замовлення (п. 3.1.3 договору).

Відповідно до п. 2.11 договору поставки оплата за товар покупцем здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати поставки за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги передбачені договором. У разі, коли останній день строку платежу припадає на не платіжний день покупця, вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов`язання є перший за ним платіжний день.

У разі порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку у розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але не більше за подвійну облікову ставку НБУ (п. 7.2 договору).

У період з 14.01.2021 по 01.07.2022 ТОВ «В2С Сервіс» на виконання замовлень ТОВ «Сільпо-Фуд» за договором поставки здійснювало поставку товару, що підтверджується підписаними накладними, відсутністю претензій щодо поставки товару та його якості.

03.04.2023 ТОВ «В2С Сервіс» звернулось до ТОВ «Сільпо-Фуд» з листом-претензією №03/04/23-П щодо невиконання умов договору поставки, у якому, посилаючись на порушення ТОВ «Сільпо-Фуд» умов договору щодо оплати за поставлений товар протягом значного терміну та заборгованість Підприємства станом на 31.03.2023 у розмірі 2 945 697,60 грн, просило сплатити наявну суму основного боргу за поставлений товар та 2 477 461,94 грн неустойки за порушення умов оплати товару.

Товариство звернулось до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з ТОВ «Сільпо-Фуд» 2 477 461,94 грн неустойки на підставі п. 7.2 договору поставки за кожною видатковою накладною за період з 14.01.2021 по 01.07.2022, за якою має місце прострочення виконання зобов`язання з оплати товару.

Підприємство проти заявлених до нього вимог заперечило та зауважило, що ТОВ «В2С Сервіс» порушило встановлений приписами ст. 232 ГК України порядок нарахування неустойки та просило суд зменшити розмір неустойки на 95%, а також застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

ТОВ «Сільпо-Фуд» також звернулось із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на умови п. 7.4 договору просило стягнути з ТОВ «В2С Сервіс» 2 016 094,20 грн штрафу, оскільки ТОВ «В2С Сервіс» в період з 28.12.2020 по 05.03.2023 не виконало належним чином взятих на себе зобов`язань, а саме не здійснило довезення товару.

ТОВ «В2С Сервіс» проти заявлених до нього вимог зустрічного позову заперечило.

Апеляційний суд відзначає, що у апеляційній скарзі ТОВ «Сільпо-Фуд» оскаржує рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог первісного позову; рішення в частині вимог зустрічного позову ТОВ «Сільпо-Фуд» не оскаржує.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525, 526 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За визначенням ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 1 ст. 546, ст. 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд встановив, що ТОВ «Сільпо-Фуд» як покупець уклало з ТОВ «В2С Сервіс» як постачальником договір поставки, за умовами якого ТОВ «Сільпо-Фуд» зобов`язалось прийняти та оплатити поставлений ТОВ «В2С Сервіс» на замовлення покупця товар.

ТОВ «Сільпо-Фуд» не заперечувало прострочення ним виконання зобов`язання перед ТОВ «В2С Сервіс» в частині своєчасної оплати товару, однак заперечувало проти здійсненого Товариством розрахунку пені та надало власний її розрахунок.

Умовами п. 7.2 договору поставки сторони погодили, що у разі порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку у розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але не більше за подвійну облікову ставку НБУ.

Перевіривши наданий ТОВ «В2С Сервіс» розрахунок неустойки, суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариство залишило поза увагою приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якими передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд також виявив, що Товариство двічі розрахувало неустойку за видатковою накладною №351 від 18.02.2022 на суму 1 140 717,00 грн.

Здійснивши перерахунок заявленої штрафної санкції, місцевий суд дійшов висновку що до стягнення з ТОВ «Сільпо-Фуд» на користь ТОВ «В2С Сервіс» підлягають 2 217 060,91 грн пені.

Також суд першої інстанції відхилив доводи ТОВ «Сільпо-Фуд» про пропуск ТОВ «В2С Сервіс» строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки з огляду на те, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України). Водночас постановою Кабінету Міністрів України №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 на усій території України був установлений карантин. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені п. 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Таким чином, оскільки станом на день звернення із позовом до суду дія карантину продовжувалась, підстави стверджувати, що строк позовної давності є пропущеним, відсутні.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою місцевим судом доводів ТОВ «Сільпо-Фуд» та вважає її правомірною.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо строку нарахування пені апеляційний суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 27.02.2024 у cправі №911/858/22, у якій суд касаційної інстанції, проаналізувавши приписи ст. 232 ГК України з урахуванням положень п. 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України констатує, що приписи п. 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Верховний Суд погодився з обґрунтованим висновком апеляційного господарського суду про те, що збільшення строку нарахування штрафних санкцій не зовсім узгоджується з метою Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Водночас касаційний суд не погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що п. 7 Прикінцевих положень ГК України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад строк, установлений ч. 6 ст. 232 ГК України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій, оскільки приписи ст. 232 ГК України не містять інших строків, аніж ті, які визначені ч. 6 цієї статті.

Наведений припис пункту 7 "Прикінцеві положення" ГК України є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення.

Однак в цьому конкретному випадку місцевий суд здійснив нарахування пені за 6 місяців та задовольнив вимогb ТОВ «В2С Сервіс» про її стягнення саме за цей період; в іншій частині вимог Товариства до Підприємства місцевий суд відмовив. Водночас ТОВ «В2С Сервіс» та ТОВ «Сільпо-Фуд» не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог Товариства про стягнення пені.

Щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій (з урахуванням доводів апеляційної скарги) колегія суддів зазначає таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК України.

Так, ст. 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

У тій же постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною ж 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд відзначає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї у визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто у вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Апеляційний суд при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру пені за поданим ТОВ «Сільпо-Фуд» клопотання враховує, що ТОВ «Сільпо-Фуд» виконало зобов`язання за договором поставки в частині оплати поставленого товару ще до звернення ТОВ «В2С Сервіс» до суду та його розмір (згідно з листом-претензією заборгованість складала 2 945 697,60 грн), а також розмір пені на підставі п. 7.2 договору, визначений згідно з розрахунком суду першої інстанції та щодо розміру якого заявлено апеляційну скаргу (2 217 060,91 грн).

Користуючись своїми дискреційними повноваженнями, наданими йому у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, апеляційний суд вважає за можливе зменшити розмір пені, який підлягає до стягнення з Підприємства на користь Товариства до 1 108 530,46 грн, що становить 50% від 2 217 060,91 грн - пені, присудженої до стягнення місцевим судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2ст. 277 ГПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні; рішення місцевого господарського суду у цій справі має бути змінено в частині розміру присудженої до стягнення з ТОВ «Сільпо-Фуд» на користь ТОВ «В2С Сервіс» пені.

Судові витрати.

Колегія суддів при вирішенні питання щодо розподілу судового збору, який підлягає до сплати за розгляд справи в суді першої інстанції та за подання апеляційної скарги, керується ч. 9 ст. 129 ГПК України, згідно з якою у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі № 910/9684/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/9684/23 змінити та викласти його резолютивну частину в такій редакції:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" заборгованості за договором поставки в розмірі 2 477 461,61 грн задовольнити частково, а саме: 1 108 530,46 грн пені та 33 255,91 грн судового збору.

2. У іншій частині в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 1 368 931,49 грн пені та 3 906,02 грн судового збору відмовити.

3. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" заборгованості за договором поставки в розмірі 2 016 094,20 грн задовольнити частково, а саме: 19 938,50 грн штрафу та 299,08 грн судового збору.

4. У іншій частині в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення 1 996 155,70 грн штрафу та 29 942,33 грн судового збору відмовити.

5. Провести зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають стягненню за первісним і зустрічним позовами.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (02090, Україна, місто Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1, ідентифікаційний код 40720198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В2С СЕРВІС" (01015, Україна, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, будинок 46/2, секція 3, поверх 17, ідентифікаційний код 43552721) 1 088 591,96 грн (один мільйон вісімдесят вісім тисяч п`ятсот дев`яносто одну гривню 96 копійок) пені та 32 956,83 грн (тридцять дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 83 копійки) судового збору.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Справу №910/9684/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.10.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова