Постанова

від 16.10.2024 по справі 484/1335/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.10.24

22-ц/812/1433/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 484/1335/24

Номер провадження: 22-ц/812/1433/24 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Тищук Н.О., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - ОСОБА_1 ,

за участю: представника позивача - адвоката Філатова І.Л., представника відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Приватного сільськогосподарського підприємства «Кумари», ОСОБА_2

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді - Мельничука О.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Кумари» (надалі ПСП «Кумари»), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2024 року ОСОБА_3 в інтересах якого діяв адвокат Філатов І.Л. звернувся до суду з позовом до ПСП «Кумари», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,02 га з кадастровим номером 4825483800:01:000:0317. У лютому місяці 2024 році позивач дізнався, що ним нібито було укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки з ПСП «Кумари», а також, що вказаний договір вже пройшов державну реєстрацію. Разом з тим, позивач будь-якого договору насправді з зазначеною вище юридичною особою ніколи не укладав. З метою перевірки інформації щодо наявності зареєстрованого договору оренди належної позивачу земельної ділянки було замовлено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 28 лютого 2024 року (номер інформаційної довідки 367664934) з якої вбачається, що 02 лютого 2024 року укладено договір оренди землі між ПСП «Кумари» та ОСОБА_3 , дата державної реєстрації 05 лютого 2024 року.

Разом з тим, позивач стверджує, що ніколи не мав наміру укладати договір оренди земельної ділянки з ПСП «Кумари», з будь-якими пропозиціями до відповідача не звертався, взагалі ніколи не бачив вказаного договору. У подальшому стало відомо, що 02 лютого 2024 року ОСОБА_2 , діючи від імені позивача на підставі нотаріальної довіреності, посвідченої Ткаченко Н.В., приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області 25 жовтня 2016року за реєстровим номером №1395, уклав з ПСП «Кумари» оспорюваний договір оренди землі строком на 49 років. Які відомо на час укладення оспорюваного договору, ОСОБА_2 був та є директором та кінцевим бенефіціаром ПСП «Кумари», а тому, укладаючи спірний договір від імені позивача, ОСОБА_2 діяв в інтересах ПСП «Кумари» та у своїх власних інтересах як кінцевий бенефіціарний власник підприємства. У зв`язку з даною обставиною, вважає, що існують всі обставини вважати оспорюваний договір оренди землі недійсним. Крім того, 23 січня 2024 року ОСОБА_3 заявою, посвідченою приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Ткаченко Н.В., №88, скасував довіреність, посвідчену Ткаченко Н.В., приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області 25 жовтня 2016 року за реєстровим номером №1395 про що 23 січня 2024 року повідомив ОСОБА_2 за допомогою телефону та надіслав зазначену нотаріальну заяву йому поштою.

Посилаючись на викладене та на ст. ст. 203, 215, 237,238 ЦК України позивач просив суд визнати договір оренди землі від 02 лютого 2024 року, укладений між ОСОБА_3 та ПСП «Кумари» щодо земельної ділянки площею 5,02 га кадастровий номер 4825483800:01:000:0317, номер запису про інше речове право 53611309 - недійсним та скасувати державну реєстрацію вказаного договору оренди землі, номер запису про інше речове право 53611309, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 7148206.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14березня 2024 року задоволено заяву про забезпечення позову та накладено заборону щодо проведення реєстрації з земельною ділянкою площею 5,02 га з кадастровим номером 4825483800:01:000:0317.

29 квітня 2024 року представник ПСП «Кумари» надіслав відзив на позов у якому вказав, що оформивши довіреність позивач на власний розсуд та свідомо доручив відповідачу ОСОБА_2 бути його представником щодо розпорядження земельної ділянки, достеменно усвідомлював можливе настання юридичних наслідків, самостійно вчинив дії по видачі довіреності та ще й на досить триваючий термін (10років), та це відповідало його волі, до того ж представник діяв в інтересах довірителя, оскільки укладення договору оренди передбачає отримання орендної плати власником земельної ділянки. Тому твердження позивача щодо порушення ОСОБА_2 ч.3 ст. 238 ЦК України надуманим та безпідставним.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 липня 2024 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 02 лютого 2024року, укладений між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ПСП «Кумари», щодо земельної ділянки площею 5,02 га кадастровий номер 4825483800:01:000:0317, номер запису про інше речове право 53611309, скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 02 лютого 2024 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ПСП «Кумари» щодо земельної ділянки площею 5,02 га кадастровий номер 4825483800:01:000:0317, номер запису про інше речове право 53611309, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 7148206.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 березня 2024 року щодо накладення заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельну ділянку з кадастровими номером 4825483800:01:000:0317 площею 5,02 га. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення судумотивоване тим,що оскільки ОСОБА_2 уклав договір оренди належної довірителю земельної ділянки з ПСП «Кумари», до числа керівників і засновників якого входить також і він сам, не повідомивши про це довірителя, суд дійшов висновку про те, що договір оренди землі укладений з порушенням вимог частини третьої статті 238 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

В апеляційній скарзі, ПСП «Кумари» та ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, у даній довіреності, яку позивач видав на ОСОБА_2 чітко визначені юридичні дії, а головне дії представника не перевищені стосовно встановленого обсягу повноважень. Крім цього, позивач отримує орендну плату за цим договором, тобто права позивача ніяким чином не порушені.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Філатов І.Л. просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельні ділянка площею 5,02 га з кадастровим номером 4825483800:01:000:0317, розташована на території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.10).

25 жовтня 2016 року позивач видав довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Ткаченко Н.В., зареєстрована в реєстрі за №1395 (а.с.11).

Зазначеною довіреністю ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , представляти його інтереси в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах і організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, галузевої належності вчинення від його імені правочинів щодо розпорядження всіма належними йому земельними ділянками, набутими на правомірних підставах на які законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, зокрема договорів купівлі-продажу, міни, застави в забезпечення виконання його майнових зобов`язань, а також зобов`язань інших осіб, найму (оренди), емфітевзису, позички, визнаючи при цьому ціну та інші умови договорів на власний розсуд.

Довіреність від 25 жовтня 2016 року видана на десять років та зберігає чинність до 25 жовтня 2026 року з правом передоручення повноважень іншим особам.

23 січня 2024 року ОСОБА_3 на підставі заяви посвідченої приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Ткаченко Н.В., зареєстрована в реєстрі за №88, скасував довіреність від 25 жовтня 2016 року за реєстровим номером №1395 (а.с.12 зв.)

Відповідно до витягну про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей дія довіреності від 25 жовтня 2016 року припинена 23 січня 2024 року за заявою ОСОБА_3 (а.с.13).

Також судом встановлено, що 02 лютого 2024 року ОСОБА_2 , діючи від імені позивача на підставі довіреності, уклав з орендарем ПСП «Кумари» договір оренди земельної ділянки, площею 5,0200 га, кадастровий номер 4825483800:01:000:0317, сільськогосподарського призначення, що розташована на території Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Цей договір укладено строком на 49 років. Щорічна орендна плата становить 4700 грн (а.с.48-57).

На підставі зазначеного договору оренди землі від 02 лютого 2024 року, право оренди вказаної вище земельної ділянки 05 лютого 2024 року зареєстровано за ПСП «Кумари», номер запису про інше речове право 53611309, індексний номеррішення продержавну реєстраціюправ таїх обтяжень7148206(а.с.10).

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12ЦПК України).

За змістом статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Як на підставу задоволення позовних вимог, позивач посилається на те, що на час укладення оспорюваного договору оренди землі, від імені позивача на підставі довіреності, яка скасована, ОСОБА_2 діяв в інтересах ПСП «Кумари» та у своїх власних інтересах як кінцевий бенефіціарний власник підприємства.

Так, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

За частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути, зокрема, громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об`єднання та організації, а також іноземні держави (стаття 5 Закону України «Про оренду землі»).

За правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування (частини перша, третя статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частин другої та третьої статті 152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами частини першої статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частиною третьою статті 244ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 237ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду 22 листопада 2023 року у справі № 357/6367/15-ц, провадження № 61-8282св23.

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19).

Згідно з частиною третьою статті 238ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18) дійшов висновків, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 389/746/21 (провадження № 61-5810св22), від 06 грудня 2023 року у справі № 388/1690/18 (провадження № 61-12144св22).

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

У випадку укладення представником договору на свою користь довіритель не повинен доводити, що цей правочин вчинено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя.

За змістом частини третьої статті 238 ЦК України довіритель наділений правом визнати недійсним вказаний договір незалежно від того, на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується.

Такі висновки сформульовані у аналогічних справах у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2023 року у справі № 388/353/20 (провадження № 61-7839св23) від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20 (провадження № 61-5979св22).

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Як встановлено судом, відповідно до Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей дія довіреності від 25 жовтня 2016 року припинена 23 січня 2024 року за заявою ОСОБА_3 .

До того ж, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ПСП «Кумари» є ОСОБА_2 (а.с.15).

Отже, на момент укладення оспорюваного договору від імені ОСОБА_3 02 лютого 2024 року довіреність від 25 жовтня 2011 року була скасована, тобто ОСОБА_2 вже не був представником позивача та не мав повноважень на вчинення дій від його імені.

Будучи власником ПСП «Кумари» та уклавши від імені позивача договір оренди земельної ділянки, ОСОБА_2 діяв не в інтересах довірителя, а перш за все у власних інтересах свого підприємства, про що свідчать умови оспорюваного договору щодо строку та орендної плати.

За такого права позивача порушені тим, що він не виявляв згоду на укладення оспорюваного договору оренди землі та не делегував ці повноваження (у зв`язку з припиненням відносин доручення) іншим особам, зокрема, ОСОБА_2 , оскільки скасував довіреність до укладення оспорюваного правочину. Тобто ОСОБА_3 не виявляв згоди на передання належної йому на праві власності земельної ділянки на умовах, зазначених у договорі, зокрема, щодо строку його дії, який становить 49 років, тобто майже максимальний строк оренди, та щодо щорічної плати за оренду земельної ділянки, площею 5,02 га, в розмірі 4 700 грн. Укладення договору оренди землі поза волею власника земельної ділянки, на такий тривалий період та із такою орендною платою свідчить про порушення прав позивача.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі від 02 лютого 2024 року недійсним та обґрунтовано задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди землі від імені ПСП «Кумари» було підписано бухгалтером ОСОБА_5 на підставі довіреності не заслуговують на увагу з огляду у на викладене вище.

Отже, розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

За такихобставин,доводи апеляційноїскарги неспростовують обґрунтованихвисновків суду,а томуапеляційна скаргана підставіст.375ЦПК Українипідлягає залишеннюбез задоволення,а рішеннясуду,яке ухваленнямз додержаннямнорм матеріальногота процесуальногоправа -залишенню беззмін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Кумари», ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: Н.О. Тищук

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2024 року.