Рішення

від 09.10.2024 по справі 906/503/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/503/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.,

за участю представників сторін:

від позивача: Павлишин І.М., ордер серії ЛВ №123022 від 05.02.2024 (в режимі

відеоконференції);

від відповідача: Рудик В.Р., ордер серії АМ №1089475 від 03.06.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Дана Івана Юрійовича

до Приватного підприємства "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА"

про стягнення 119209,49 грн

Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Фізична особа-підприємець Дан Іван Юрійович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" про стягнення 119209,49 грн, з яких 65349,00 грн основного боргу, 8260,26 грн інфляційних втрат та 45600,23 грн штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору надання транспортних послуг №5 від 22.12.2020 в частині проведення розрахунків за надані послуги перевезення поза межі України.

Ухвалою суду від 15.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №906/503/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.06.2024.

У підготовчому засіданні 05.06.2024 оголошено перерву до 01.07.2024.

01.07.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній вважає позов необґрунтованим. Відповідач стверджує, що підстави для стягнення будь-яких коштів відсутні, адже між ним та позивачем станом на 2022 рік не було укладено жодного діючого договору про надання послуг. Договір про надання транспортних послуг від 22.12.2020 був укладений до 22.12.2021. У серпні 2022 року на підприємство для перевезення вантажу до Румунії на вантажівці прибув Боже Василь. У присутності працівників ПП «Малинська меблева фабрика» ОСОБА_1 пояснив, що він є водієм - працівником ФОП Дана І.Ю., а також пояснив, що у зв`язку із закінченням строку дії вищевказаного договору про надання транспортних послуг розрахунок за надання транспортних послуг необхідно провести одразу готівкою, без будь-яких офіційних документів; наразі ФОП Дан І.Ю. ніяких договорів не укладає, розрахунок за надані послуги усіма замовниками проводиться готівкою за вказівкою ФОП Дана І.Ю. Відтак, оскільки вантаж терміново необхідно було доставити до Румунії і альтернатив швидко знайти перевізника не було, директор підприємства розрахувався за надання послуг з перевезення вантажу власними готівковими коштами. Щодо штрафних санкцій, то відповідач заявив про необхідність істотного зменшення нарахованих сум пені та штрафу на 99% у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову, просив врахувати, що підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі через завдання збитків у розмірі не менше 15 млн.грн. внаслідок ракетного удару по території підприємства, що висвітлювалось у ЗМІ; наразі УСБУ в Житомирській області за цим фактом триває досудове розслідування та отримати офіційні відомості щодо обставин неможливо через таємницю слідства. У даному випадку відсутня недобросовісна поведінка й вина відповідача, оскільки розрахунок за послуги здійснено своєчасно, позивач не зазнав жодних матеріальних збитків (а.с.73-80).

Ухвалою суду від 01.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 31.07.2024.

30.07.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від представника позивача з клопотанням від 30.07.2024 (а.с.90) надійшли:

- відповідь на відзив від 30.07.2024, зі змісту якої слідує, що відзив відповідача не повинен братися судом до уваги, оскільки долучені до позовної заяви рахунки й акти наданих послуг вказують на автоматичну пролонгацію договору та отримання послуг від позивача; відповідачем підписувалися, погоджувалися та оплачувалися отримані послуги з посиланням на договір, строк дії якого, на думку відповідача, закінчився. Відповідач є товариством з обмеженою відповідальністю та платником ПДВ. З огляду на ту обставину, що на замовлення відповідача надавалися послуги з перевезення вантажу/товару поза межі України, останній займається експортними операціями з подальшим відшкодуванням ПДВ, відтак всі операції мав би відображати в бухгалтерському обліку; відомості про проведення розрахунку з позивачем готівкою також мали б бути відображені в бухгалтерському обліку, зокрема у відомостях авансового звіту (рахунок 301), розрахунку з підзвітною особою (рахунок 3721), відомостях з обліку операцій по рахунку 6851 (а.с.84-87);

- клопотання про забезпечення доказів від 30.07.2024, у якому позивач просив витребувати у відповідача документи, які дадуть змогу пересвідчитись в оплаті останнім готівкою за надані послуги (а.с.88)

Протокольною ухвалою суду від 31.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про забезпечення доказів, яке за своїм змістом є клопотанням про витребування доказів, у зв`язку з його необґрунтованістю; поновлено строк для подачі відповіді на відзив та долучено її до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 31.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 11.09.2024.

11.09.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання від 11.09.2024 про долучення до матеріалів справи копії постанови СВ УСБУ в Житомирській області від 15.04.2022 про визнання директора ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" представником потерпілого у кримінальному провадженні за фактом знищення майна підприємства на підтвердження тяжкого матеріального становища відповідача (а.с.95-100).

Ухвалою суду від 11.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/503/24 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 09.10.2024.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі. Окрім того, у засіданні 11.09.2024 заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких, у випадку задоволення позову, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у даній справі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, щодо їх задоволення заперечив, але зазначив, якщо суд знайде підстави для стягнення заявлених позивачем коштів, зменшити розмір штрафних санкцій на 99%. Також у засіданні 09.10.2024 заявив про стягнення витрат на правову допомогу, докази понесення яких, залежно від результату розгляду справи, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення по суті позову.

09.10.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

З викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи слідує, що 22.12.2020 між ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" як замовником та ФОП Даном Іваном Юрійовичем як експедитором укладено договір №5 про надання транспортних послуг (далі договір) (а.с.18-20), згідно з п.1.1 якого експедитор, діючи по дорученню та за рахунок коштів замовника в рамках даного договору надає послуги по організації перевезень вантажів у міжнародному та міжміському сполученнях, власним автомобільним транспортом за маршрутами, вказаними у разовому замовленні згідно з діючим законодавством України, вимогами міжнародних узгоджень, Конвенції в галузі міжнародних автомобільних перевезень.

Пунктами п.п.5.1, 5.2, 5.4 договору передбачено, що вартість фрахту та інших послуг підтверджується у окремих рахунках перевізника, які є невід`ємною частиною договору. Розрахунки за виконані послуги проводяться протягом 14-ти банківських днів з моменту розвантаження автомобільного транспорту. У разі несвоєчасного розрахунку замовник виплачує перевізнику штраф у розмірі 0,1% від суми фрахту за кожний день прострочення.

Відповідно до п.8.1 договору, всі зміни та доповнення до умов даного договору вважаються дійсними, якщо вони оформлені письмово у вигляді доповнень до договору та підписані обома сторонами.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 22.12.2021 (п.8.2 договору).

На виконання умов вказаного договору позивач надавав відповідачу міжнародні автотранспортні послуги по маршруту м. Малин (Україна) м. Арад (Румунія), а відповідач приймав їх та оплачував, про що свідчать копії рахунків, актів надання послуг, підписаних обома сторонами, та міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) (а.с.24-35, 39-46, 50-51).

Окрім того, з матеріалів справи (а.с.36-38, 47-49) слідує, що після закінчення строку дії договору №5 від 22.12.2020 у січні та червні 2022 року позивач також надав відповідачу міжнародні автотранспортні послуги по маршруту м. Малин (Україна) м. Арад (Румунія), які останній прийняв і оплатив.

Викладені обставини сторонами не заперечуються.

Позивач стверджує, що неоплаченими залишились міжнародні транспортні перевезення по маршруту м. Малин (Україна) м. Арад (Румунія), надані відповідачу у серпні 2022 року, на суму 65349,00 грн. Згідно міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), рейс було виконано, вантаж передано одержувачу 25.08.2022 (а.с.21).

Однак акт надання послуг №00369 від 25.08.2022 на суму 65349,00 грн підписано перевізником в односторонньому порядку, підпис зі сторони замовника, скріплений відтиском його печатки, відсутній (а.с.22).

Акт звірки розрахунків за період з 01.01.2020 станом на 07.02.2024 з приводу наявності у ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" перед ФОП Даном І.Ю. заборгованості відповідачем не підписано (а.с.23).

08.02.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою в порядку ст.530 ЦК України про сплату боргу у розмірі 65349,00 грн протягом семи днів (а.с.15-16). Факт надіслання вимоги з додатками (договором про надання транспортних послуг від 22.12.2020, актом наданих послуг №00369 від 25.08.2022 та актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2020-07.02.2024) підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист та фіскального чека від 08.02.2024 (а.с.17).

Відповідач вимогу позивача не виконав. У відзиві на позовну заяву зазначив, що строк дії договору про надання транспортних послуг №5 від 22.12.2020 закінчився 22.12.2021 і жодним чином не пролонговувався, тобто у серпні 2022 року послуги за цим договором вже не надавалися. Водночас відповідач не заперечив, що фактично послуги з перевезення вантажу у серпні 2022 року були надані ФОП Даном І.Ю. та прийняті ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА", вказав на те, що директор підприємства розрахувався за надання послуг власними готівковими коштами.

До матеріалів справи, серед іншого, долучено нотаріально засвідчені заяви свідків - директора ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" Науменка В.О. від 28.06.2024 та бухгалтера ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" Панченко С.В. від 28.06.2024, у яких повідомлено, що підприємство виробляє різні вироби із деревини (двері та частини меблів, двері, паливні пелети тощо). Для транспортування товарів до країн Європи раніше підприємство укладало договори з різними перевізниками. Відтак, 22.12.2020 між ПП «Малинська меблева фабрика» та ФОП Дан Іван Юрійович було укладено договір про надання транспортних послуг зі строком дії до 22.12.2021. У серпні 2022 року на підприємство для перевезення вантажу до Румунії на вантажівці прибув Боже Василь. У присутності директора, головного бухгалтера та інших працівників ПП «Малинська меблева фабрика» ОСОБА_1 пояснив, що він є водієм - працівником ФОП Дана Івана Юрійовича. Також пояснив, що у зв`язку із закінченням строку дії вищевказаного договору про надання транспортних послуг, розрахунок за надання транспортних послуг необхідно провести одразу готівкою, без будь- яких офіційних документів. Також пояснив, що наразі ФОП Дан Іван Юрійович ніяких договорів не укладає та що на тепер розрахунок за надані послуги усіма замовниками проводиться готівкою за вказівкою ФОП Дана Івана Юрійовича. Відтак, оскільки вантаж терміново необхідно було доставити до Румунії і альтернатив швидко знайти перевізника не було, директор підприємства Науменко В.О. розрахувався за надання послуг з перевезення вантажу власними готівковими коштами. Це можуть підтвердити працівники підприємства. Свідки зазначили, що вважають позовні вимоги у справі №906/503/24 необґрунтованими, наразі директор має намір звертатися до поліції з приводу вчинення шахрайських дій з боку Боже Василя та ОСОБА_2 , які протиправно заволоділи належними йому грошовими коштами (а.с.78-79).

З огляду на викладені обставини, з метою захисту своїх порушених майнових прав та інтересів позивач звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Стаття 15 ЦКпередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1ст.16 ЦК,кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.509 ЦК України,зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1ст.626 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Як встановлено судом та зазначено вище, 22.12.2020 між сторонами було укладено договір про надання транспортних послуг №5, строк дії якого закінчився 22.12.2021.

Суд встановив, що будь-які зміни та доповнення до умов договору щодо продовження строку його дії в порядку, визначеному п.8.1 договору, а саме письмово у вигляді доповнень, підписаних обома сторонами, не оформлювались. Доказів протилежного суду не представлено.

Згідно з ч.1 ст.631ЦКУкраїни, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (такий висновок щодо застосування норми статті530ЦКУкраїни у взаємозв`язку з положеннями статей 252, 598 цього Кодексу викладено у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №908/288/20).

Враховуючи той факт, що спірні зобов`язальні правовідносини позивача та відповідача не існували на момент закінчення строку дії договору, а виникли приблизно через 8 місяців після цього, і сторони взаємно не погодили внести зміни додоговорута продовжити строк його діїшляхом укладення спеціальної угоди чи доповнення до умов договору в порядку, передбаченому самим договором, а тому надання позивачем послуг та прийняття їх відповідачем вже після 22.12.2021 не може свідчити про автоматичну пролонгацію договору №5 від 22.12.2020.

Окрім того, рахунок (інвойс) №4.2022 від 22.08.2022, про який зазначено у спірній міжнародній ТТН (а.с.21) як документ, що додається, і який, згідно з п.5.1 договору №5 від 22.12.2020, є невід`ємною частиною цього договору, в матеріалах справи відсутній, що вказує на недотриманням самим же перевізником умов договору №5 від 22.12.2020 щодо супроводжувальних документів, які стосуються виконаного перевезення (п.п.2.10, 5.1, 6.4 договору).

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що сторони в порядку ст.ст.205, 207, 638-640 ЦК України досягли згоди щодо укладення у спрощений спосіб договору про надання послуг, за яким позивач надав відповідачу транспортні послуги, а відповідач прийняв дані послуги, про що свідчить міжнародна ТТН (а.с.21) та що підтверджує сам же відповідач у відзиві (а.с.74).

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави (глави 63 ЦК України) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем наданих послуг.

Доводи відповідача щодо оплати за надані послуги власними коштами директора ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" не приймаються судом до уваги, оскільки не доведені належними й допустимими доказами. Зокрема, суду не надано доказів відображення у бухгалтерському та податковому обліку будь-якого руху активів, інформації щодо розрахунку за надані у серпні 2022 року транспортні послуги.

Слід відзначити, що суму коштів, яку було сплачено, відповідач не повідомив, а представник відповідача під час розгляду справи по суті вказати не зміг.

Також суд критично оцінює надані відповідачем заяви свідків від 28.06.2024 (а.с.78-79), оскільки факт виконання зобов`язання з оплати за надані послуги за відсутності будь-яких інших доказів не може доводитися лише поясненнями сторони та показаннями свідків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Суд зазначає, що показання свідків є допустимими доказами у тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Пояснення свідків не є тими доказами, які можуть бути покладені в основу рішення.

Статтями525,526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннямист.193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.2ст.193 ГК України).

Згідно зі ст.530 ГПК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, позивач звертався до відповідача з вимогою в порядку ст.530 ЦК України про сплату заборгованості у розмірі 65349,00 грн в семиденний строк.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 28.01.2014 №173/24950 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства інфраструктури України від 19.09.2014 № 449), нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Суд зауважує, що факт надіслання вимоги відповідачу підтверджується копіями фіскального чека та опису вкладення у цінний лист (а.с.17) , згідно з якими поштове відправлення (лист рекомендований пріоритетний) було передано до відправлення у відділення поштового зв`язку 08.02.2024 у м. Тячеві Закарпатської області та спрямовано одержувачу в м. Малин Житомирської області.

Відтак, відповідно до вищевказаних нормативів, поштове відправлення мало бути доставлено на адресу відповідача 13.02.2024.

Отже відповідач, згідно з ч.2 ст.530 ГПК України, повинен був виконати свій обов`язок з оплати за надані транспортні послуги до 20.02.2024 (включно).

Однак відповідач вимогу позивача не виконав.

Зважаючи на встановлені обставини та вищенаведені норми чинного законодавства, а також враховуючи принцип змагальності сторін та стандарт доказування «вірогідності доказів», суд приходить до висновку, що більш вірогідним є факт надання позивачем транспортних послуг у серпні 2022 року та прийняття їх відповідачем на суму 65349,00 грн. Відповідач викладених обставин та заявлених до нього вимог не спростував, доказів погашення заборгованості перед позивачем не надав.

Враховуючи викладене, позов ФОП Дана І.Ю. в частині стягнення з ПП "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" 65349,00 грн основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення 8260,26 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно зі ст.625 ГПК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Згідно з п.3.1 та п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як зазначено вище, строк оплати за надані позивачем послуги настав 20.02.2024, а відтак відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 21.02.2024. Отже нарахування інфляційних втрат слід здійснювати за період з 21.02.2024 до 26.04.2024, а не з 09.09.2022, як визначив позивач (а.с.4-5).

Відповідно до п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд, здійснивши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360», встановив, що правомірним і обґрунтованим є нарахування відповідачу інфляційних втрат у розмірі 458,10 грн, які підлягають стягненню з відповідача; у задоволенні вимоги про стягнення решти суми інфляційних втрат 7802,16 грн слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 45600,23 грн пені суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.2ст.217 ГК України, одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1ст.230 ГК Українивизначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4ст.231 ГК Українивстановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Разом із тим ч.6ст.231 ГК України визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов`язань, як одиницю вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

З огляду на те, що у спірному випадку правовідносини між сторонами виникли за договором, укладеним у спрощений спосіб, і стягнення пені за неналежне виконання грошового зобов`язання у договірному порядку не визначено, суд приходить до висновку, що підстави для нарахування відповідачу пені відсутні.

За наведеного позов в частині стягнення 45600,23 грн пені задоволенню не підлягає, а відтак і клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% судом не розглядається.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст.ст.76, 77, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований устатті 13 ГПК України, втрачає сенс (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, рішення у справі "Серявін проти України" від 10.02.2010).

Решта доказів, долучених до матеріалів справи, доводів і заперечень сторін ретельно досліджена і наведених вище висновків суду не спростовує.

За наведеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 65349,00 грн основного боргу та 458,10 грн інфляційних втрат; у задоволенні решти позову відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Питання про розподіл витрат позивача та відповідача на професійну правничу допомогу станом на момент ухвалення даного рішення судом не розглядається у зв`язку з відсутністю доказів їх понесення, які, за заявами представників сторін, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі. Таким чином для вирішення питання про судові витрати призначається судове засідання.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "МАЛИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" (вул. Грушевського, буд. 43, м. Малин, Житомирська обл., 11600, ідентифікаційний код 05516277) на користь Фізичної особи-підприємця Дана Івана Юрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 65349,00 грн основного боргу, 458,10 грн інфляційних втрат та 1671,46 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Призначити судове засідання для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на 16.10.2024 о 10:00 в приміщенні Господарського суду Житомирської області, в залі судових засідань № 619.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.10.24

Суддя Прядко О.В.

Друк: 1 - у справу; 2 - позивачу (рек.),

представнику позивача (до ел. каб.), відповідачу (до ел. каб.).