Рішення

від 25.07.2024 по справі 911/564/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2024 р. м. Київ Справа №911/564/24

За позовом Державного підприємства «Угерський спиртовий завод» (82424, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Угерсько, вул. Івана Франка, 2)

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16)

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 73950,60 грн

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

від позивача: Кецко В.Я.

від відповідача: не з`явився

Обставини справи:

В березні 2024 Державне підприємство «Угерський спиртовий завод» (далі позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі відповідач) про зобов`язання відповідача повернути позивачу рухомий склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №51079069 до місця приписки (залізнична станція Стрий, Львівська залізниця, код 377408, ДП «Угерський спиртовий завод» 1823) та стягнення з відповідача 73950,60 грн боргу, з яких 24650,20 грн плата за користування рухомим складом за період з лютого 2021 по лютий 2022, 49300,40 грн неустойка за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 по лютий 2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.02.2007 між позивачем та Державним підприємством «Лопатинський спиртовий завод», правонаступником якого внаслідок реорганізації є відповідач, був укладений договір №1 тимчасового користування транспортного засобу, надалі договір оренди, за яким позивач передав відповідачу в тимчасове платне користування дві залізничні цистерни, надалі рухомий склад. Додатками від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 до договору оренди сторони продовжили термін оренди рухомого складу за цим договором до 26.02.2012. Позивач зазначає, що строк договору оренди закінчився 26.02.2012, однак незважаючи на це відповідач позивачу рухомий склад не повернув та тривалий час не здійснює позивачу плату за тимчасове користування рухомим складом. В подальшому позивач направляв відповідачу листи від 29.10.2021 №150, від 27.02.2023 №52, від 10.01.2024 №5, а листом від 14.02.2024 №17 позивач повідомив відповідача про розірвання договірних відносин з 26.02.2022 з врахуванням вимог спеціальних норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

З наведених підстав позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути позивачу рухомий склад до місця приписки, а також стягнути з відповідача 24650,20 грн плати за користування рухомим складом за період з лютого 2021 по лютий 2022 та 49300,40 грн неустойки за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 по лютий 2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.03.2024 у справі №911/564/24 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.04.2024, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

27.03.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечив повністю. Відповідач визнав, що спірні залізничні цистерни підлягають поверненню позивачу, однак оскільки термін договору оренди та користування цистернами закінчився 26.02.2009 і з 2012 року відповідач спірні цистерни не використовує, то нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення залізничних цистерн (з лютого 2022 по лютий 2024) відповідач вважає безпідставним, оскільки відповідно до ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Також відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимоги про зобов`язання саме відповідача повертати рухомий склад до місця приписки та до вимоги про стягнення з відповідача неустойки за неповернення рухомого складу.

02.04.2024 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив на позов, у якій позивач заперечив доводи відповідача про те, що термін договору оренди та користування цистернами закінчився 26.02.2009. Позивач при цьому посилався на додаток від 25.02.2011 №4 до договору оренди, відповідно до якого термін користування спірними цистернами був погоджений до 26.02.2012. В подальшому, як стверджує позивач, договір оренди був продовжений на 5 років до 26.02.2017 та до 26.02.2022 в силу вимог ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст.764 Цивільного кодексу України, а у зв`язку із несплатою відповідачем з 2012 року орендної плати позивач направив відповідачу претензію-вимогу від 10.01.2024 №5, в якій повідомив про свою відмову від перебування та продовження договірних відносин за договором оренди та просив повернути спірні цистерни.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.04.2024 підготовче засідання, яке було призначено на 11.04.2024, перепризначено на 18.04.2024 у зв`язку з перебуванням судді Третьякової О.О у відрядженні з 06 по 12.04.2024.

У підготовче засідання 18.04.2024 з`явився позивач, не з`явився відповідач, протокольною ухвалою підготовче засідання відкладено на 09.05.2024. Про відкладення підготовчого засідання на 09.05.2024 відповідача повідомлено ухвалою суду від 18.04.2024.

У підготовче засідання 09.05.2024 з`явився позивач, відповідач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, протокольною ухвалою за наслідками з`ясування правових позицій сторін у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2024. Про призначення справи до судового розгляду по суті відповідача, який не з`явився в підготовче засідання, повідомлено ухвалою суду від 09.05.2024.

У судове засідання 30.05.2024 з`явився позивач, не з`явився відповідач, протокольною ухвалою судове засідання відкладено на 27.06.2024. Про відкладення судового засідання на 27.06.2024 відповідача повідомлено ухвалою суду від 30.05.2024.

У судове засідання 27.06.2024 з`явився позивач, який надав пояснення по суті справи, відповідач не з`явився, протокольною ухвалою в судовому засіданні оголошувалась перерва на 25.07.2024. Про перерву в судовому засіданні на 25.07.2024 відповідача повідомлено ухвалою суду від 27.06.2024.

У судове засідання 25.07.2024 з`явився позивач, який надав пояснення по суті справи, відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв, про розгляд справи був повідомлений належним чином. За результатами з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів 25.07.2024 у судовому засіданні після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги та заперечення проти них, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

Державне підприємство «Угерський спиртовий завод» (позивач) є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України. Зазначене підтверджується п.1.1 Статуту позивача, копія якого міститься в матеріалах справи.

26.02.2007 між позивачем (сторона-1 в договорі оренди) та Державним підприємством «Лопатинський спиртовий завод» (сторона-2 в договорі оренди) був укладений договір №1 тимчасового користування транспортного засобу, надалі договір оренди, за яким позивач передав Державному підприємству «Лопатинський спиртовий завод» у тимчасове платне користування дві залізничні цистерни, надалі рухомий склад.

Так, згідно з пунктом 1.1 договору оренди позивач передає, а Державне підприємство «Лопатинський спиртовий завод» приймає у тимчасове платне користування рухомий склад (РС) в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №510079069, що знаходяться на балансі позивача, місце прописки станція Стрий Львівської ЗД, код 377408, ДП «Угерський спиртовий завод» 1823.

Відповідно до пункту 2.1 максимальний термін тимчасового користування рухомим складом складає 1 рік.

Відповідно до пунктів 2.3 та 2.4 договору оренди датою початку тимчасового користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану Стороною-2, де підписано акт прийняття-передачі згідно календарного штемпелю в залізничній накладній. Датою закінчення терміну користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану Стороною-1, де підписано акт прийняття-передачі згідно календарного штемпелю в залізничній накладній.

Права та обов`язки сторін сторони визначили в статті 3 договору оренди. Зокрема, відповідно до п.3.3.3 цього договору Сторона-2 (ДП «Лопатинський спиртовий завод») зобов`язувалась по закінченню терміну тимчасового користування повернути рухомий склад без залишків вантажу та в промитому стані.

Порядок розрахунків сторони визначили в статті 4 договору оренди, відповідно до пункту 4.1 якої оплата за тимчасове користування рухомим складом здійснюється згідно з виставленим Стороною-1 (позивачем) рахунку, додатку до договору.

Відповідно до пункту 4.2 цього договору оренди оплата за тимчасове користування транспортними засобами відбувається шляхом: 50% попередньої оплати не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання даної угоди, решта 50% протягом 6 місяців з моменту підписання даної угоди та перераховується Стороною-2 на розрахунковий рахунок сторони.

В подальшому сторони договору оренди вносили зміни до нього у вигляді додатків до договору оренди.

Так, додатком від 06.03.2007 №1 Сторона-1 (позивач) та Сторона-2 (Державне підприємство «Лопатинський спиртовий завод») погодили доповнення статті 4 «Порядок розрахунків» договору оренди новим пунктом, відповідно до якого за весь термін користування рухомим складом Стороною-2 оплаті підлягає загальна сума 24650,20 грн.

Додатками від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 до договору оренди сторони також вносили зміни до договору оренди, зокрема продовжили термін користування рухомим складом за цим договором: спочатку до 26.02.2009 (додатком від 26.02.2008 №2), потім до 26.02.2011 (додатком від 25.02.2009 №3) та потім до 26.02.2012 (додатком від 25.02.2011 №4).

Отже, із вказаних додатків від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 випливає, що термін дії договору оренди та користування рухомим складом вказаними додатками сторонами був продовжений сукупно до 26.02.2012.

У зв`язку із реорганізацією Державного підприємства «Лопатинський спиртовий завод» (сторони-2 в договорі оренди) шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (відповідача) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості», 25.03.2011 між позивачем, відповідачем та Державним підприємством «Лопатинський спиртовий завод» був підписаний додатковий договір №434 про заміну сторони у зобов`язанні, за яким Державне підприємство «Лопатинський спиртовий завод» (сторона-2 в договорі оренди) передало Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (відповідачу) всі свої права та обов`язки користувача за укладеним між позивачем та Державним підприємством «Лопатинський спиртовий завод» договором оренди.

Отже, в силу вказаного додаткового договору від 25.03.2011 №434 про заміну сторони у зобов`язанні відповідач набув усі права та обов`язки Державного підприємства «Лопатинський спиртовий завод» як сторони-2 в договорі оренди.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом від 29.10.2021 №150, у якому позивач просив відповідача надати інформацію про те, чи впродовж березня 2012 по дату вказаного листа відповідачем фактично використовувався рухомий склад (дві цистерни), які були предметом оренди в договорі оренди, та вказати місце зберігання даного рухомого складу. Позивач при цьому пояснював, що на даний час на його підприємстві Західним офісом Держаудитслужби проводиться державний фінансовий аудит, в ході проведення якого виникло питання щодо вказаного рухомого складу. Позивач у листі від 29.10.2021 №150 зазначав, що термін дії договору оренди закінчився ще 26.02.2012. У цьому листі також позивач просив відповідача, у разі відсутності у відповідача намірів щодо продовження строку дії вказаного договору шляхом укладення додаткової угоди, у термін до 15.11.2021 здійснити повернення рухомого складу позивачу.

У відповідь листом від 08.12.2021 №8-12/7 відповідач повідомив позивача про те, що починаючи з 2012 року по дату цього листа відповідач фактично не використовує у своїй господарській діяльності вказані цистерни, цистерни знаходяться на залізничних коліях ДП «Укрспирт» на станціях Броди та Радехів, а у самого відповідача відсутня фінансова спроможність забезпечити повернення позивачу вказаного рухомого складу до місця приписки у відповідності до вимог договору оренди.

Листом від 27.02.2023 №52 позивач повторно звертався до відповідача з проханням повідомити, чи після закінчення договору оренди 26.02.2012 у відповідача є наміри щодо продовження договірних відносин по оренді зазначених залізничних цистерн. У разі відсутності у відповідача намірів щодо продовження строку дії договору оренди позивач просив відповідача у термін до 20.03.2023 здійснити повернення рухомого складу позивачу.

В подальшому, листом від 10.01.2024 №5 позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою, у якій позивач зазначив, що договір оренди закінчився 26.02.2012, але незважаючи на це спірні цистерни надалі все ще перебувають у володінні та користуванні відповідача. На відміну від попередніх листів позивача відповідачу (листа від 29.10.2021 №150 та листа від 27.02.2023 №52), позивач у листі від 10.01.2024 №5 послався також на положення ч.1 ст.764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо наймач продовжує володіти та/або користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Позивач також послався на положення статті ст.782 Цивільного кодексу України, відповідно якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд; у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. З вказаних підстав позивач у листі від 10.01.2024 №5 заявив про свою односторонню відмову від договору оренди, а також заявив вимогу про сплату відповідачем орендної плати в сумі 73950,60 грн за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення позивачу рухомого складу в строк до 01.02.2024.

В подальшому, листом від 14.02.2024 №17 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договірних відносин, у якому позивач навів іншу правову позицію щодо дії договору оренди, ніж та, яка була у листі від 10.01.2024 №5, а саме позивач послався на те, що в силу вимог ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 договір оренди, який закінчувався 26.02.2012, за відсутності заперечень сторін був продовжений на 5 років, а саме до 26.02.2017 та надалі ще раз на 5 років, а саме до 26.02.2022, а після цього вже не продовжувався, оскільки вступив в силу Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції від 03.10.2019), відповідно до якого продовження договору можливе за результатами аукціону та виключно за наявності звернення орендаря. З урахуванням викладеного, позивач повідомив відповідача, що договір оренди слід вважати закінченим (припиненим) 26.02.2022 та позивач повторив свою вимогу до відповідача про сплату відповідачем орендної плати в сумі 73950,60 грн за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення рухомого складу позивачу.

До вказаного листа позивача від 14.02.2024 №17 позивач додав також рахунок-фактуру від 14.02.2024 про нарахування відповідачу за договором оренди орендної плати в сумі 36975,30 грн за період з лютого 2021 по лютий 2022 (кількість одиниць нарахування відповідно до рахунку « 3») та неустойки в сумі 36975,30 грн за період з лютий 2022 по лютий 2024 (кількість одиниць нарахування відповідно до рахунку « 3»).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що договір оренди закінчився 26.02.2022, але відповідач всупереч умовам договору позивачу рухомий склад не повернув. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача 24650,20 грн плати за користування рухомим складом за період з лютого 2021 по лютий 2022 (за 1 рік), стягнути 49300,40 грн неустойки за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 по лютий 2024 (за 2 роки прострочення, виходячи із одинарного (не подвійного) річного розміру плати за користування рухомим складом (24650х2=49300,40 грн), враховуючи, що, як зазначає позивач, відповідач є державним підприємством та має значні боргові зобов`язання), а також зобов`язати відповідача рухомий склад в кількості двох цистерн повернути позивачу до місця приписки (залізнична станція Стрий).

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на закінчення терміну договору оренди та користування цистернами 26.02.2009, безпідставне нарахування неустойки та посилаючись на сплив позовної давності до вимоги про зобов`язання відповідача повернути рухомий склад до місця приписки та похідної вимоги про стягнення з відповідача неустойки.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку укладеному між позивачем в якості наймодавця та Державним підприємством «Лопатинський спиртовий завод» в якості наймача, правонаступником якого внаслідок реорганізації є відповідач, договору тимчасового користування транспортного засобу від 26.02.2007 №1, тут і надалі договір оренди, суд виходить з того, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини за договором найму (оренди).

Так, згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна були врегульовані Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), надалі Закон.

Так, відповідно до ст.3 вказаного Закону (в редакції станом на момент укладення договору оренди від 26.02.2007) відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що об`єктом оренди за цим Законом може бути, зокрема, окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до ст.5 цього Закону орендодавцями є підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство.

Статтею 10 цього Закону було визначено, що однією із істотних умов договору оренди є, зокрема, термін, на який укладається договір оренди, а відповідно до частини 1 статті 17 цього Закону (також в редакції на момент укладення договору оренди) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

При цьому із пункту 2.1 цього договору оренди випливає, що спочатку цей договір оренди був укладений сторонами строком на один рік, однак в подальшому додатком від 25.02.2011 №4 сторони визначили, що цей договір оренди укладений строком на 5 років, а саме починаючи з дати його укладення (26.02.2007) та до 26.02.2012.

Наведена умова додатку від 25.02.2011 №4 щодо укладення договору строком на 5 років відповідала частині 1 статті 17 цього є Закону (в редакції станом на момент укладення додатку від 25.02.2011 №4), якою було передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін, але не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Отже, є підстави для висновку про те, що договір оренди з урахуванням змін, внесених до нього додатком від 25.02.2011 №4, був укладений сторонами строком на 5 років, починаючи з дати його укладення (26.02.2007) та до 26.02.2012.

Також, згідно з ч.1 ст.283 Господарського кодексу України та ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди - 26.02.2012) було визначено пролонгацію договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору, а саме:

у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч.2 ст.17 цього Закону).

Крім того, статтею 27 цього Закону (в редакції також станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) були визначені правові наслідки припинення або розірвання договору оренди, а саме відповідно до частини 1 цієї статті у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Позивач та відповідач в процесі розгляду цієї справи не заперечували, що на підставі укладеного між ними договору оренди відповідач розпочав фактичне користування рухомим склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №51079069, які були предметом оренди за цим договором оренди, а додатками від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 до договору оренди сторони продовжили термін оренди рухомого складу до 26.02.2012. Також сторони не оспорюють ту обставину, що відповідач так і не виконав своє зобов`язання щодо повернення позивачу рухомого складу, який був предметом оренди, після закінчення терміну дії договору оренди.

Однак між позивачем та відповідачем у межах даного спору є розбіжність в питанні того, коли закінчився термін договору оренди та користування цистернами та, відповідно, настав строк виконання відповідачем зобов`язання з повернення позивачу вказаних цистерн (рухомого складу, який був предметом оренди), у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.

Позивач у спорі стверджує, що договір оренди, дія якого з урахуванням додатку №4 закінчувалась 26.02.2012, був продовжений спочатку на 5 років до 26.02.2017, а в подальшому ще на 5 років до 26.02.2022 в порядку автоматичної пролонгації в силу вимог ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст.764 Цивільного кодексу України.

Відповідач у спорі стверджує, що термін договору оренди та користування цистернами закінчився 26.02.2009.

Аналізуючи вказані доводи сторін та усуваючи розбіжності між сторонами в питанні строку (терміну) дії договору оренди та дати виникнення у відповідача зобов`язання з повернення позивачу рухомого складу у зв`язку із закінченням строку (терміну) дії договору, суд при цьому зазначає, що відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, у справі №908/1879/17 від 04.03.2021.

Як зазначено судом вище, враховуючи додаток від 25.02.2011 №4 до договору оренди, є підстави для висновку про те, що договір оренди з урахуванням змін, внесених до нього додатком від 25.02.2011 №4, був укладений строком на 5 років, починаючи з дати його укладення (26.02.2007) та до 26.02.2012.

Аналізуючи в цьому контексті доводи відповідача про те, що термін договору оренди та користування цистернами закінчився 26.02.2009, та відповідні заперечення позивача, суд зауважує, що відповідачем при цьому не враховано, що відповідно до додатку від 25.02.2011 №4 термін договору оренди та користування спірними цистернами вказаним додатком №4 був погоджений саме до 26.02.2012, а не до 26.02.2009, як помилково посилається відповідач.

Аналізуючи доводи позивача про те, що договір оренди, дія якого з урахуванням додатку №4 закінчувалась 26.02.2012, був продовжений на 5 років спочатку до 26.02.2017, а потім ще до 26.02.2022 в порядку автоматичної пролонгації в силу вимог ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст.764 Цивільного кодексу України та відповідні заперечення відповідача, суд при цьому зауважує, що позивач ніяких доказів щодо реальності пролонгації договору суду не надав, а наявні у справі докази не свідчать на користь позиції позивача у спорі про те, що між сторонами реально відбулась пролонгація договору оренди на 5 років спочатку до 26.02.2017, а в подальшому ще до 26.02.2022.

Так, частиною 2 статті 17 цього Закону (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) було визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України (також в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) було передбачено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Вказаними положеннями статті 764 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлений правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору (див. постанову Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

При цьому, наявність заперечень сторони проти продовження дії договору оренди означає втрату іншою стороною права на автоматичну пролонгацію договору.

Тобто за своєю суттю зазначений інститут пролонгації договору оренди не є санкцією, а є способом реалізації права обох сторін договору оренди продовжити договір на той же строк і на тих самих умовах за мовчазною згодою або відмовитись від продовження дії договору за умови завчасного повідомлення іншої сторони.

Суд відмічає, що матеріали справи не містять доказів того, чи станом на момент закінчення терміну дії договору оренди (26.02.2012) або протягом одного місяця після закінчення терміну дії сторона орендаря або сторона орендодавця заявляла або не заявляла іншій стороні про припинення або зміну умов договору оренди.

Разом з тим, суд також враховує, що наявні у матеріалах справи докази не вказують на те, що сторони, зокрема, сам позивач, реалізували право сторін договору оренди продовжити договір на той же строк і на тих самих умовах в порядку автоматичної пролонгації на підставі ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст.764 Цивільного кодексу України, а вказують на те, що така автоматична пролонгація не відбулась.

Так, із наявного у матеріалах справи першого за хронологією листа позивача від 29.10.2021 №150 вбачається, що у цьому листі позивач просив відповідача надати інформацію про те, чи впродовж березня 2012 по дату вказаного листа відповідачем фактично використовувався рухомий склад, який був предметом оренди, чи не використовувався. У вказаному листі позивач визнавав, що термін дії договору оренди закінчився ще 26.02.2012. Також із зазначеного листа випливає, що після закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012 позивач не цікавився долею цього майна, враховуючи, що йому взагалі не було відомо про фактичний стан та місцезнаходження цього майна (рухомого складу), а розшук вказаного рухомого складу позивач розпочав лише тому, що на його підприємстві в цей час проводився державний фінансовий аудит, в ході проведення якого виникло питання щодо вказаного рухомого складу.

Про те, що договір оренди закінчився ще 26.02.2012 і що автоматична пролонгація договору на наступні 5 років фактично не відбулась ні 26.02.2012 (терміном до 26.02.2017), ні 26.02.2017 (терміном до 26.02.2022), свідчить також той факт, що позивач у періоді після 26.02.2012 та до 26.02.2017, а також до 26.02.2022 не виставляв відповідачу рахунків-фактур за користування рухомим складом, а виставив вперше лише рахунок-фактуру від 14.02.2024 про нарахування відповідачу за договором оренди орендної плати в сумі 36975,30 грн за період з лютого 2021 по лютий 2022 (кількість одиниць нарахування відповідно до рахунку « 3») та неустойки в сумі 36975,30 грн за період з лютий 2022 по лютий 2024 (кількість одиниць нарахування відповідно до рахунку « 3»).

З листа-відповіді відповідача від 08.12.2021 №8-12/7 та повторного листа позивача від 27.02.2023 №52 також вбачається, що з 2012 року відповідач фактично не використовував рухомий склад у своїй господарській діяльності вказані цистерни, а після закінчення дії договору оренди 26.02.2012 відповідач не виконував зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу до місця приписки, строк виконання якого настав у зв`язку із закінченням дії договору оренди 26.02.2012, у зв`язку з чим позивач у листах від 29.10.2021 №150 та від 27.02.2023 №52 вимагав від відповідача виконати вказане зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу до місця приписки.

Те, що в подальшому в листах від 10.01.2024 №5 та від 14.02.2024 №17 позивач двічі змінював свою правову позицію у взаємовідносинах з відповідачем (яка раніше була викладена у листах позивача від 29.10.2021 №150 та від 27.02.2023 №52 про закінчення дії договору оренди 26.02.2012), а саме:

- спочатку в листі від 10.01.2024 №5 позивач послався на те, що він вважає договір оренди поновленим (тобто, як вбачається, чинним станом на дату листа від 10.01.2024 №5) на підставі ст.764 Цивільного кодексу України, але в односторонньому порядку відмовляється від цього договору на підставі ст.782 Цивільного кодексу України,

- а потім в листі від 14.02.2024 №17 позивач повідомив відповідача про те, що договір оренди був продовженим лише на термін до 26.02.2022 на підставі ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»,

само по собі не є доказом того, що сторони, зокрема, і сам позивач, реалізували право сторін договору оренди продовжити договір на той же строк і на тих самих умовах в порядку автоматичної пролонгації на підставі ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст.764 Цивільного кодексу України, враховуючи, що вказані листи позивача від 10.01.2024 №5 та від 14.02.2024 №17 датовані набагато пізніше, ніж могли відбутись автоматичні пролонгації договору (26.02.2012 та 26.02.2017), а об`єктивні докази того, що такі пролонгації дійсно відбувались, в матеріалах справи відсутні, а інші докази вказують на те, що сторони не реалізували їх право на автоматичну пролонгацію цього договору в порядку ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст.764 Цивільного кодексу України.

Отже, наявні у матеріалах справи докази відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з більшою вірогідністю вказують на те, що термін дії договору оренди припинився 26.02.2012, у зв`язку з цим з цього моменту у відповідача відповідно до статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) та пунктів 2.4 та 3.3.3 договору оренди виникло зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 24650,20 грн плати за користування рухомим складом (орендної плати) за період з лютого 2021 по лютий 2022 задоволенню не підлягають, оскільки термін дії договору оренди закінчився 26.02.2012, відповідно орендна плата після спливу цього терміну позивачем нараховуватись вже не може.

Вирішуючи спір щодо решти позовних вимог (про зобов`язання відповідача повернути рухомий склад позивачу та стягнення неустойки в сумі 49300,00 грн за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 по лютий 2024), суд дійшов наступних висновків.

Із пункту 2.1 (в редакції додатку від 25.02.2011 №4), а також пунктів 2.4 та 3.3.3 договору оренди випливає, що відповідач повинен був виконати вказане зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу у термін не пізніше дати закінчення користування рухомим складом, тобто не пізніше 26.02.2012, проте відповідач вказане зобов`язання не виконав і не приступав до його виконання.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України).

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцеві у разі припинення договору найму. Неустойка має певну специфіку щодо незастосування до неї скороченого строку позовної давності відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном. До неї також не застосовуються положення ст.232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України передбачено інше дію санкції на весь період неправомірного користування майном (правові висновки п.42 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19).

У зв`язку з цим хибними є доводи відповідача про безпідставність нарахування неустойки в сумі 49300,00 грн за період з лютого 2022 по лютий 2024 з посиланням на положення ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців.

Отже, суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що відповідач на момент розгляду справи не виконав зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, строк виконання якого настав 26.02.2012. У зв`язку з чим обґрунтованими є вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу та про стягнення з відповідача неустойки в сумі 49300,00 грн за період з лютого 2022 по лютий 2024, яку позивач нарахував у розмірі одинарної (а не подвійної) плати за найм речі за час заявленого у цьому позові періоду прострочення, тобто у межах розміру, встановленого ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, суд враховує, що відповідач у цьому спорі не оспорює право власності (право господарського відання) позивача на рухомий склад, в т.ч. право позивача забрати (отримати) рухомий склад, а відповідачем у спорі заявлено про застосування позовної давності до вимог про зобов`язання саме відповідача повернути рухомий склад позивачу на станцію приписки та до вимог про стягнення з відповідача вказаної неустойки.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що сталися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" за заявою № 14902/04, а також правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 266 Цивільного кодексу України визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до обставин даної справи, термін дії договору оренди припинився 26.02.2012 і у відповідача з цього моменту настав строк виконання зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, яке відповідач не виконував тривалий час (більше 10 років), але з даним позовом до відповідача про зобов`язання повернути рухомий склад та стягнення неустойки позивач звернувся до суду лише в березні 2024, тобто із значним пропуском загального трирічного строку позовної давності, що відповідно до частин 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у цих позовних вимогах.

При цьому, оскільки вимога про стягнення неустойки є додатковою до основної вимоги про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, то в силу статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність спливла і до цієї додаткової вимоги. Схожий висновок міститься в п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-249цс15, оскільки поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Зокрема, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

У зв`язку із відмовою в позові, сплачений позивачем судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишається на позивачеві.

Керуючись ст. 2, 4, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Угерський спиртовий завод» (82424, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Угерсько, вул. Івана Франка, 2, код ЄДРПОУ 00374733) до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) про зобов`язання вчинити дії та стягнення 73950,60 грн.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2024.

Суддя О.О. Третьякова