Постанова

від 27.11.2024 по справі 911/564/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2024 р. Справа №911/564/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін:

від позивача: Кецко В.Я.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Угерський спиртовий завод"

на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 (повний текст складено 18.10.2024)

у справі №911/564/24 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Державного підприємства "Угерський спиртовий завод"

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 73 950,60 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Угерський спиртовий завод" (далі - ДП "Угерський спиртзавод") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - ДП "Укрспирт") про зобов`язання відповідача повернути рухомий склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №51079069 до місця приписки (залізнична станція Стрий, Львівська залізниця, код 377408, ДП "Угерський спиртзавод" 1823) та передати їх позивачу, згідно з актом приймання-передачі, а також стягнення з відповідача 73 950,60 грн боргу, з яких: 24 650,20 грн - плата за користування рухомим складом за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року, 49 300,40 грн - неустойка за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору тимчасового користування транспортного засобу від 26.02.2007 №1, після закінчення його дії, не повернув рухомий склад та не сплатив позивачу плату за його користування.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 24 650,20 грн плати за користування рухомим складом (орендної плати) за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року задоволенню не підлягають, оскільки термін дії договору оренди закінчився 26.02.2012, відповідно орендна плата після спливу цього терміну позивачем нараховуватись вже не може. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що останній на момент розгляду справи не виконав зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, строк виконання якого настав 26.02.2012. У зв`язку з чим обґрунтованими є вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу та про стягнення з відповідача неустойки в сумі 49 300,00 грн за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року, яку позивач нарахував у розмірі одинарної плати за найм речі за час заявленого у цьому позові періоду прострочення, тобто у межах розміру, встановленого частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У той же час, відповідно до обставин даної справи, термін дії договору оренди припинився 26.02.2012 і у відповідача з цього моменту настав строк виконання зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, яке відповідач не виконував тривалий час (більше 10 років), але з даним позовом до відповідача про зобов`язання повернути рухомий склад та стягнення неустойки позивач звернувся до суду лише в березні 2024 року, тобто із значним пропуском загального трирічного строку позовної давності, що відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у цих позовних вимогах. При цьому, оскільки вимога про стягнення неустойки є додатковою до основної вимоги про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, то в силу статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність спливла і до цієї додаткової вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ДП "Угерський спиртзавод" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ДП "Угерський спиртзавод" посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим без з`ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Так, скаржник стверджує, що спірні правовідносини між сторонами припинені з 26.02.2022, з врахуванням вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 764 ЦК України, а також враховуючи повідомлення відповідача про відмову від продовження договірних відносин викладене у претензії-вимозі від 10.01.2024 №5 та повідомлення від 14.02.2024 №17.

Також, позивач зазначає, що з врахуванням позиції апелянта про припинення дії договору - 26.02.2022 та пред`явлення у 2024 році вимоги про повернення майна з фактичного тимчасового користування, апелянт не пропустив строк позовної давності щодо звернення до суду з вимогами про повернення рухомого складу, стягнення сум неустойки та плати за користування. У даній справі протиправна поведінка у неповерненні рухомого складу має триваючий характер та існує по тепер. Відповідно строк позовної давності щодо стягнення неустойки за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року не пропущений (період припадає в межах трьох років до подачі позову).

Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024 апеляційну скаргу ДП "Угерський спиртзавод" у справі №911/564/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Угерський спиртзавод" на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 27.11.2024. Витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/564/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 22.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 задоволено заяву представника ДП "Угерський спиртзавод" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

27.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/564/24.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

26.11.2024 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ДП "Укрспирт" на апеляційну скаргу.

Перевіривши відзив ДП "Укрспирт", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про повернення його без розгляду з огляду на таке.

Відповідно до частин 5 і 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з частинами 5, 6 та 8 статті 6 ГПК України, в редакції Законів України від 29.06.2023 №3200-IX та від 19.10.2023 №3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису, відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Особливості використання електронного підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Враховуючи положення статті 6 ГПК України, реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє особу права на подання документів до суду в паперовій формі. Проте, подання процесуальних та інших документів, вчинення інших процесуальних дій в електронній формі здійснюється виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, якщо інше не передбачено положеннями ГПК України.

Отже, представником ДП "Укрспирт", при поданні до суду відзиву на апеляційну скаргу в справі №911/564/24 в електронному вигляді, не дотримано вимог щодо форми заяви та порядку його подання.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 170 ГПК України.

Відповідно до частини 2 вказаної норми письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Згідно з частиною 4 вказаної норми суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини 1 або 2 цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Отже, зазначені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, зокрема, шляхом подання документів до суду через електронні кабінети в ЄСІТС або в паперовій формі.

Враховуючи викладене, відзив на апеляційну скаргу підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 27.11.2024 з`явився представник позивача.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом. При цьому, явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №911/564/24 розглядається за його відсутності.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

26.02.2007 між ДП "Угерський спиртзавод" (сторона-1 в договорі оренди) та Державним підприємством "Лопатинський спиртовий завод" (сторона-2 в договорі оренди, ДП "Лопатинський спиртзавод") укладено договір тимчасового користування транспортного засобу №1, за яким позивач передав ДП "Лопатинський спиртзавод" у тимчасове платне користування дві залізничні цистерни (далі - рухомий склад).

Відповідно до пункту 1.1 договору позивач передає, а ДП "Лопатинський спиртзавод" приймає у тимчасове платне користування рухомий склад (РС) в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №510079069, що знаходяться на балансі позивача, місце прописки - станція Стрий Львівської ЗД, код 377408, ДП "Угерський спиртзавод" 1823.

Згідно з пунктом 2.1 договору максимальний термін тимчасового користування рухомим складом складає 1 рік.

За умовами пунктів 2.3, 2.4 договору датою початку тимчасового користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану стороною-2, де підписано акт прийняття-передачі, згідно з календарним штемпелем в залізничній накладній. Датою закінчення терміну користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану стороною-1, де підписано акт прийняття-передачі, згідно з календарним штемпелем в залізничній накладній.

Пунктом 3.3.3 договору передбачалось, що сторона-2 зобов`язувалась по закінченню терміну тимчасового користування повернути рухомий склад без залишків вантажу та в промитому стані.

Відповідно до пункту 4.1 договору оплата за тимчасове користування рухомим складом здійснюється, згідно з виставленим стороною-1 рахунком (додаток до договору).

За змістом пункту 4.2 договору оплата за тимчасове користування транспортними засобами відбувається шляхом: 50% попередньої оплати не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання даної угоди, решта 50% протягом 6 місяців з моменту підписання даної угоди та перераховується стороною-2 на розрахунковий рахунок сторони.

В подальшому сторони договору оренди вносили зміни до нього у вигляді додатків до договору оренди.

Так, додатком від 06.03.2007 №1 сторона-1 та сторона-2 погодили доповнення статті 4 "Порядок розрахунків" договору оренди новим пунктом, відповідно до якого за весь термін користування рухомим складом стороною-2 оплаті підлягає загальна сума - 24 650,20 грн.

Додатками від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 до договору оренди сторони також вносили зміни до договору оренди, зокрема, продовжили термін користування рухомим складом за цим договором: спочатку до 26.02.2009 (додатком від 26.02.2008 №2), потім до 26.02.2011 (додатком від 25.02.2009 №3) та потім до 26.02.2012 (додатком від 25.02.2011 №4).

Таким чином, з наведених додатків від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 вбачається, що термін дії договору та користування рухомим складом вказаними додатками сторонами продовжений сукупно до 26.02.2012.

У зв`язку з реорганізацією ДП "Лопатинський спиртзавод" (сторона-2 в договорі оренди) шляхом приєднання до ДП "Укрспирт" (відповідача), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №672 "Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості", 25.03.2011 між позивачем, відповідачем та ДП "Лопатинський спиртзавод" підписано додатковий договір №434 про заміну сторони у зобов`язанні, за яким ДП "Лопатинський спиртзавод" (сторона-2 в договорі оренди) передало ДП "Укрспирт" (відповідачу) всі свої права та обов`язки користувача за укладеним між позивачем та ДП "Лопатинський спиртзавод" договором оренди.

Отже, в силу вказаного додаткового договору від 25.03.2011 №434 про заміну сторони у зобов`язанні відповідач набув усі права та обов`язки ДП "Лопатинський спиртзавод" як сторони-2 в договорі оренди.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом від 29.10.2021 №150, у якому просив останнього надати інформацію про те, чи впродовж березня 2012 року по дату вказаного листа відповідачем фактично використовувався рухомий склад (дві цистерни), які були предметом оренди в договорі оренди, та вказати місце зберігання даного рухомого складу. Позивач при цьому пояснював, що на даний час на його підприємстві Західним офісом Держаудитслужби проводиться державний фінансовий аудит, в ході проведення якого виникло питання щодо вказаного рухомого складу. У листі від 29.10.2021 №150 також зазначено, що термін дії договору оренди закінчився ще 26.02.2012. У цьому листі позивач просив відповідача, у разі відсутності у відповідача намірів щодо продовження строку дії вказаного договору шляхом укладення додаткової угоди, у термін до 15.11.2021 здійснити повернення рухомого складу позивачу.

У відповідь листом від 08.12.2021 №8-12/7 відповідач повідомив позивача, що починаючи з 2012 року по дату цього листа відповідач фактично не використовує у своїй господарській діяльності вказані цистерни. Цистерни знаходяться на залізничних коліях ДП "Укрспирт" на станціях Броди та Радехів, а у самого відповідача відсутня фінансова спроможність забезпечити повернення позивачу вказаного рухомого складу до місця приписки, відповідно до вимог договору оренди.

Листом від 27.02.2023 №52 позивач повторно звертався до відповідача з проханням повідомити, чи після закінчення договору оренди 26.02.2012 у відповідача є наміри щодо продовження договірних відносин по оренді зазначених залізничних цистерн. У разі відсутності у відповідача намірів щодо продовження строку дії договору оренди позивач просив відповідача, у термін до 20.03.2023, здійснити повернення рухомого складу позивачу.

В подальшому, листом від 10.01.2024 №5, позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою, у якій зазначив, що договір оренди закінчився 26.02.2012, але незважаючи на це, спірні цистерни надалі все ще перебувають у володінні та користуванні відповідача. На відміну від попередніх листів, позивач послався також на положення частини 1 статті 764 ЦК України, відповідно до якої якщо наймач продовжує володіти та/або користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Позивач також послався на положення статті 782 ЦК України, відповідно якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. З наведених підстав позивач у листі від 10.01.2024 №5 заявив про свою односторонню відмову від договору оренди, а також заявив вимогу про сплату відповідачем орендної плати в сумі 73 950,60 грн за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення позивачу рухомого складу в строк до 01.02.2024.

Листом від 14.02.2024 №17 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договірних відносин, у якому позивач навів іншу правову позицію щодо дії договору оренди, ніж та, яка була у листі від 10.01.2024 №5, а саме позивач послався на те, що в силу вимог статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди, який закінчувався 26.02.2012, за відсутності заперечень сторін був продовжений на 5 років, а саме до 26.02.2017 та надалі ще раз на 5 років, а саме до 26.02.2022, а після цього вже не продовжувався, оскільки вступив в силу Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 03.10.2019), відповідно до якого продовження договору можливе за результатами аукціону та виключно за наявності звернення орендаря. З урахуванням викладеного, позивач повідомив відповідача, що договір оренди слід вважати закінченим (припиненим) 26.02.2022 та повторно вимагав від відповідача сплати орендної плати в сумі 73 950,60 грн за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення рухомого складу позивачу.

До вказаного листа позивача від 14.02.2024 №17 також долучено рахунок-фактуру від 14.02.2024 про нарахування відповідачу за договором оренди орендної плати в сумі 36 975,30 грн за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року (кількість одиниць нарахування відповідно до рахунку - "3") та неустойки в сумі 36 975,30 грн за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року (кількість одиниць нарахування відповідно до рахунку - "3").

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що договір оренди закінчився 26.02.2022, але відповідач всупереч умовам договору, позивачу рухомий склад не повернув, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 24 650,20 грн плати за користування рухомим складом за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року, 49 300,40 грн неустойки за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року, виходячи з одинарного (не подвійного) річного розміру плати за користування рухомим складом (24 650 х 2 = 49 300,40 грн), враховуючи, що відповідач є державним підприємством та має значні боргові зобов`язання, а також зобов`язати відповідача повернути позивачу рухомий склад в кількості двох цистерн до місця приписки (залізнична станція Стрий).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна були врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992, в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).

Згідно зі статтею 3 Закону (в редакції станом на момент укладення договору оренди від 26.02.2007) відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що об`єктом оренди за цим Законом може бути, зокрема, окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до статті 5 Закону орендодавцями є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв.м на одне підприємство.

Статтею 10 цього Закону визначено, що однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, термін, на який укладається договір оренди, а відповідно до частини 1 статті 17 цього Закону (в редакції на момент укладення договору оренди) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

При цьому, з пункту 2.1 спірного договору оренди вбачається, що спочатку цей договір оренди був укладений сторонами строком на один рік. В подальшому додатком від 25.02.2011 №4 сторони визначили, що цей договір оренди укладений строком на 5 років, а саме починаючи з дати його укладення (26.02.2007) та до 26.02.2012.

Наведена умова додатку від 25.02.2011 №4 щодо укладення договору строком на 5 років відповідала частині 1 статті 17 Закону (в редакції станом на момент укладення додатку від 25.02.2011 №4), якою було передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін, але не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір оренди з урахуванням змін, внесених до нього додатком від 25.02.2011 №4, укладений сторонами строком на 5 років, починаючи з дати його укладення (26.02.2007) та до 26.02.2012.

За приписами частини 1 статті 283 ГК України та частини 1 статті 759 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди - 26.02.2012) визначено пролонгацію договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору, а саме у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором;

Крім того, статтею 27 Закону (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) визначені правові наслідки припинення або розірвання договору оренди, а саме відповідно до частини 1 цієї статті, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Позивач та відповідач в процесі розгляду цієї справи не заперечували, що на підставі укладеного між ними договору оренди відповідач розпочав фактичне користування рухомим склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №51079069, які були предметом оренди за цим договором оренди, а додатками від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 до договору оренди сторони продовжили термін оренди рухомого складу до 26.02.2012. Також сторони не оспорюють ту обставину, що відповідач так і не виконав своє зобов`язання щодо повернення позивачу рухомого складу, який був предметом оренди, після закінчення терміну дії договору оренди.

Однак між позивачем та відповідачем у межах даного спору є розбіжність в питанні того, коли закінчився термін договору оренди та користування цистернами та, відповідно, настав строк виконання відповідачем зобов`язання з повернення позивачу вказаних цистерн (рухомого складу, який був предметом оренди), у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.

Позивач стверджує, що договір оренди, дія якого з урахуванням додатку №4 закінчувалась 26.02.2012, продовжений спочатку на 5 років до 26.02.2017, а в подальшому ще на 5 років до 26.02.2022 в порядку автоматичної пролонгації, в силу вимог статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 ЦК України.

Відповідач, у свою чергу, стверджує, що термін договору оренди та користування цистернами закінчився 26.02.2009.

За приписами статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, у справі №908/1879/17 від 04.03.2021.

Як зазначалось вище, враховуючи додаток від 25.02.2011 №4 до договору оренди, наявні підстави для висновку, що договір оренди з урахуванням змін, внесених до нього додатком від 25.02.2011 №4, укладений строком на 5 років, починаючи з дати його укладення (26.02.2007) та до 26.02.2012.

Аналізуючи доводи відповідача про те, що термін договору оренди та користування цистернами закінчився 26.02.2009 та відповідні заперечення позивача, суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідачем не враховано, що відповідно до додатку від 25.02.2011 №4 термін договору оренди та користування спірними цистернами вказаним додатком №4 був погоджений саме до 26.02.2012, а не до 26.02.2009, як помилково посилається відповідач.

Аналізуючи доводи позивача про те, що договір оренди, дія якого з урахуванням додатку №4 закінчувалась 26.02.2012, був продовжений на 5 років спочатку до 26.02.2017, а потім ще до 26.02.2022 в порядку автоматичної пролонгації, в силу вимог статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 ЦК України, та відповідні заперечення відповідача, місцевий господарський також вірно зазначив, що позивач ніяких доказів щодо реальності пролонгації договору не надав, а наявні у справі докази не свідчать на користь позиції позивача у спорі про те, що між сторонами реально відбулась пролонгація договору оренди на 5 років спочатку до 26.02.2017, а в подальшому ще до 26.02.2022.

Частиною 2 статті 17 Закону (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 ЦК України (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) передбачено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Вказаними положеннями статті 764 ЦК України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлений правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору (постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19).

При цьому, наявність заперечень сторони проти продовження дії договору оренди означає втрату іншою стороною права на автоматичну пролонгацію договору.

Тобто за своєю суттю зазначений інститут пролонгації договору оренди не є санкцією, а є способом реалізації права обох сторін договору оренди продовжити договір на той же строк і на тих самих умовах за мовчазною згодою або відмовитись від продовження дії договору за умови завчасного повідомлення іншої сторони.

Матеріали справи не містять доказів того, чи станом на момент закінчення терміну дії договору оренди (26.02.2012) або протягом одного місяця після закінчення терміну дії сторона орендаря або сторона орендодавця заявляла або не заявляла іншій стороні про припинення або зміну умов договору оренди.

Разом з тим, наявні у матеріалах справи докази не вказують на те, що сторони, зокрема, сам позивач, реалізували право сторін договору оренди продовжити договір на той же строк і на тих самих умовах в порядку автоматичної пролонгації на підставі статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 ЦК України, а вказують на те, що така автоматична пролонгація не відбулась.

З наявного у матеріалах справи першого за хронологією листа позивача від 29.10.2021 №150 вбачається, що у цьому листі позивач просив відповідача надати інформацію про те, чи впродовж березня 2012 року по дату вказаного листа відповідачем фактично використовувався рухомий склад, який був предметом оренди, чи не використовувався. У вказаному листі позивач визнавав, що термін дії договору оренди закінчився ще 26.02.2012. Також, із зазначеного листа вбачається, що після закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012 позивач не цікавився долею цього майна, враховуючи, що йому взагалі не було відомо про фактичний стан та місцезнаходження цього майна (рухомого складу), а розшук вказаного рухомого складу позивач розпочав лише тому, що на його підприємстві в цей час проводився державний фінансовий аудит, в ході проведення якого виникло питання щодо вказаного рухомого складу.

Про те, що договір оренди закінчився ще 26.02.2012 і що автоматична пролонгація договору на наступні 5 років фактично не відбулась ні 26.02.2012 (терміном до 26.02.2017), ні 26.02.2017 (терміном до 26.02.2022), свідчить також той факт, що позивач у періоді після 26.02.2012 та до 26.02.2017, а також до 26.02.2022 не виставляв відповідачу рахунків-фактур за користування рухомим складом, а виставив вперше лише рахунок-фактуру від 14.02.2024 про нарахування відповідачу за договором оренди орендної плати в сумі 36 975,30 грн за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року та неустойки в сумі 36 975,30 грн за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року.

З листа-відповіді відповідача від 08.12.2021 №8-12/7 та повторного листа позивача від 27.02.2023 №52 також вбачається, що з 2012 року відповідач фактично не використовував спірний рухомий склад у своїй господарській діяльності, а після закінчення дії договору оренди 26.02.2012 відповідач не виконував зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу до місця приписки, строк виконання якого настав у зв`язку з закінченням дії договору оренди 26.02.2012, з огляду на що позивач у листах від 29.10.2021 №150 та від 27.02.2023 №52 вимагав від відповідача виконати вказане зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу до місця приписки.

В подальшому, в листах від 10.01.2024 №5 та від 14.02.2024 №17, позивач двічі змінював свою правову позицію у взаємовідносинах з відповідачем (яка раніше була викладена у листах позивача від 29.10.2021 №150 та від 27.02.2023 №52 про закінчення дії договору оренди 26.02.2012), а саме:

- спочатку в листі від 10.01.2024 №5 позивач послався на те, що він вважає договір оренди поновленим (тобто, як вбачається, чинним станом на дату листа від 10.01.2024 №5), на підставі статті 764 ЦК України, але в односторонньому порядку відмовляється від цього договору на підставі статті 782 ЦК України;

- потім в листі від 14.02.2024 №17 позивач повідомив відповідача про те, що договір оренди був продовженим лише на термін до 26.02.2022 на підставі статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна",

Колегія суддів погоджується з місцевий господарським судом, що наведене вище, не є доказом того, що сторони, зокрема, і сам позивач, реалізували право сторін договору оренди продовжити договір на той же строк і на тих самих умовах в порядку автоматичної пролонгації, на підставі статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 ЦК України, враховуючи, що вказані листи позивача від 10.01.2024 №5 та від 14.02.2024 №17 датовані набагато пізніше, ніж могли відбутись автоматичні пролонгації договору (26.02.2012 та 26.02.2017). Об`єктивні докази того, що такі пролонгації дійсно відбувались, в матеріалах справи відсутні, а інші докази вказують на те, що сторони не реалізували їх право на автоматичну пролонгацію цього договору в порядку статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 ЦК України.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази, відповідно до статті 79 ГПК України, з більшою вірогідністю вказують на те, що термін дії договору оренди припинився 26.02.2012, у зв`язку з цим з цього моменту у відповідача, відповідно до статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) та пунктів 2.4, 3.3.3 договору, виникло зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу.

Отже, на переконання судової колегії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 24 650,20 грн плати за користування рухомим складом (орендної плати) за період з лютого 2021 до лютого 2022 року задоволенню не підлягають, оскільки термін дії договору оренди закінчився 26.02.2012, і відповідно орендна плата після спливу цього терміну позивачем нараховуватись не може.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути рухомий склад позивачу та стягнення неустойки в сумі 49 300,00 грн за неповернення рухомого складу колегія суддів зазначає таке.

Так, з пункту 2.1 (в редакції додатку від 25.02.2011 №4), а також пунктів 2.4, 3.3.3 договору вбачається, що відповідач повинен був виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу у термін не пізніше дати закінчення користування рухомим складом, тобто не пізніше 26.02.2012. Проте відповідач вказане зобов`язання не виконав і не приступав до його виконання.

За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України).

Частина 2 статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцеві, у разі припинення договору найму. Неустойка має певну специфіку щодо незастосування до неї скороченого строку позовної давності, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном. До неї також не застосовуються положення статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки частиною 2 статті 785 ЦК України передбачено інше - дію санкції на весь період неправомірного користування майном (правові висновки пункту 42 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19).

У зв`язку з наведеним, хибними є доводи відповідача про безпідставність нарахування неустойки в сумі 49 300,00 грн за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року з посиланням на положення статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що останній на момент розгляду справи не виконав зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, строк виконання якого настав 26.02.2012. У зв`язку з чим обґрунтованими є вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу та про стягнення з відповідача неустойки в сумі 49 300,00 грн за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року, яку позивач нарахував у розмірі одинарної (а не подвійної) плати за найм речі за час заявленого у цьому позові періоду прострочення, тобто у межах розміру, встановленого частиною 2 статті 785 ЦК України.

Разом з тим, відповідач у даному спорі не оспорює право власності (право господарського відання) позивача на рухомий склад, в т.ч. право позивача забрати (отримати) рухомий склад, а відповідачем у спорі заявлено про застосування позовної давності до вимог про зобов`язання саме відповідача повернути рухомий склад позивачу на станцію приписки та до вимог про стягнення з відповідача вказаної неустойки.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що сталися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами №№22083/93, 22095/93; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" за заявою №14902/04, а також правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16).

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За змістом частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з встановленими судами апеляційної та першої інстанцій обставинами даної справи, термін дії договору оренди припинився 26.02.2012 і у відповідача з цього моменту настав строк виконання зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, яке відповідач не виконував тривалий час (більше 10 років), але з даним позовом про зобов`язання повернути рухомий склад та стягнення неустойки позивач звернувся до суду лише в березні 2024 року, тобто із значним пропуском загального трирічного строку позовної давності, що відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

При цьому, оскільки вимога про стягнення неустойки є додатковою до основної вимоги про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, то в силу статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливла і до цієї додаткової вимоги.

Схожий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ДП "Угерський спиртзавод" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ДП "Угерський спиртзавод".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Угерський спиртовий завод" на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Угерський спиртовий завод".

4. Матеріали справи №911/564/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 09.12.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран