Постанова

від 09.04.2025 по справі 911/564/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/564/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Угерський спиртовий завод" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 (колегія суддів: Сітайло Л. Г., Буравльов С. І., Шапран В. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 (суддя Третьякова О. О.) у справі

за позовом Державного підприємства "Угерський спиртовий завод" до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", про зобов`язання вчинити дії та стягнення 73 950,60 грн,

за участі представника позивача - Кецка В. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Державне підприємство "Угерський спиртовий завод" (далі - ДП "Угерський спиртовий завод") звернулося до Господарського суду Київської області до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - ДП "Укрспирт") з позовом про зобов`язання відповідача повернути рухомий склад в кількості двох залізничних цистерн № 51079010 та № 51079069 до місця приписки (залізнична станція Стрий, Львівська залізниця, код 377408, ДП "Угерський спиртзавод" 1823) та передати їх позивачу згідно з актом приймання-передачі, а також стягнення з відповідача 73 950,60 грн боргу, з яких: 24 650,20 грн - плата за користування рухомим складом за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року, 49 300,40 грн - неустойка за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору тимчасового користування транспортного засобу від 26.02.2007 № 1, після закінчення його дії, не повернув рухомий склад та не сплатив позивачу плату за його користування.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 26.02.2007 між ДП "Угерський спиртзавод" (сторона-1) та Державним підприємством "Лопатинський спиртовий завод" (сторона-2) (далі - ДП "Лопатинський спиртовий завод") укладено договір тимчасового користування транспортного засобу № 1, за яким сторона-1 передала стороні-2 у тимчасове платне користування дві залізничні цистерни (далі - рухомий склад).

4. Відповідно до пункту 1.1 договору позивач передає, а ДП "Лопатинський спиртзавод" приймає у тимчасове платне користування рухомий склад (РС) в кількості двох залізничних цистерн № 51079010 та № 510079069, що знаходяться на балансі позивача, місце прописки - станція Стрий Львівської ЗД, код 377408, ДП "Угерський спиртзавод" 1823.

5. Згідно з пунктом 2.1 договору максимальний термін тимчасового користування рухомим складом складає 1 рік.

6. За умовами пунктів 2.3, 2.4 договору датою початку тимчасового користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану стороною-2, де підписано акт прийняття-передачі, згідно з календарним штемпелем в залізничній накладній. Датою закінчення терміну користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану стороною-1, де підписано акт прийняття-передачі, згідно з календарним штемпелем в залізничній накладній.

7. Пунктом 3.3.3 договору передбачалось, що сторона-2 зобов`язувалась по закінченню терміну тимчасового користування повернути рухомий склад без залишків вантажу та в промитому стані.

8. Відповідно до пункту 4.1 договору оплата за тимчасове користування рухомим складом здійснюється, згідно з виставленим стороною-1 рахунком (додаток до договору).

9. За змістом пункту 4.2 договору оплата за тимчасове користування транспортними засобами відбувається шляхом: 50 % попередньої оплати не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання даної угоди, решта 50 % протягом 6 місяців з моменту підписання даної угоди та перераховується стороною-2 на розрахунковий рахунок сторони.

10. В подальшому сторони договору оренди вносили зміни до нього у вигляді додатків до договору оренди.

11. Так, додатком від 06.03.2007 № 1 сторона-1 та сторона-2 погодили доповнення до статті 4 "Порядок розрахунків" договору оренди новим пунктом, відповідно до якого за весь термін користування рухомим складом стороною-2 оплаті підлягає загальна сума - 24 650,20 грн.

12. Додатками від 26.02.2008 № 2, від 25.02.2009 № 3 та від 25.02.2011 № 4 до договору оренди сторони також вносили зміни до договору оренди, зокрема, продовжили термін користування рухомим складом за цим договором: спочатку до 26.02.2009 (додатком від 26.02.2008 № 2), потім до 26.02.2011 (додатком від 25.02.2009 № 3) та потім до 26.02.2012 (додатком від 25.02.2011 № 4).

13. Таким чином, з наведених додатків від 26.02.2008 № 2, від 25.02.2009 № 3 та від 25.02.2011 № 4 вбачається, що термін дії договору та користування рухомим складом вказаними додатками сторонами продовжений сукупно до 26.02.2012.

14. У зв`язку з реорганізацією ДП "Лопатинський спиртзавод" (сторона-2) шляхом приєднання до ДП "Укрспирт" (відповідача), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 672 "Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості", 25.03.2011 між позивачем, відповідачем та ДП "Лопатинський спиртзавод" підписано додатковий договір № 434 про заміну сторони у зобов`язанні, за яким ДП "Лопатинський спиртзавод" (сторона-2) передало ДП "Укрспирт" (відповідачу) всі свої права та обов`язки користувача за укладеним між позивачем та ДП "Лопатинський спиртзавод" договором оренди.

15. Отже, в силу вказаного додаткового договору від 25.03.2011 № 434 про заміну сторони у зобов`язанні відповідач набув усі права та обов`язки ДП "Лопатинський спиртзавод" як сторони-2 в договорі оренди.

16. У подальшому позивач звернувся до відповідача з листом від 29.10.2021 № 150, у якому просив останнього надати інформацію про те, чи впродовж березня 2012 року по дату вказаного листа відповідачем фактично використовувався рухомий склад (дві цистерни), які були предметом оренди в договорі оренди, та вказати місце зберігання даного рухомого складу. Позивач при цьому пояснював, що на даний час на його підприємстві Західним офісом Держаудитслужби проводиться державний фінансовий аудит, в ході проведення якого виникло питання щодо вказаного рухомого складу. У листі від 29.10.2021 № 150 також зазначено, що термін дії договору оренди закінчився ще 26.02.2012. У цьому листі позивач просив відповідача, у разі відсутності у відповідача намірів щодо продовження строку дії вказаного договору шляхом укладення додаткової угоди, у термін до 15.11.2021 здійснити повернення рухомого складу позивачу.

17. У відповідь листом від 08.12.2021 № 8-12/7 відповідач повідомив позивача, що починаючи з 2012 року по дату цього листа відповідач фактично не використовує у своїй господарській діяльності вказані цистерни. Цистерни знаходяться на залізничних коліях ДП "Укрспирт" на станціях Броди та Радехів, а у самого відповідача відсутня фінансова спроможність забезпечити повернення позивачу вказаного рухомого складу до місця приписки, відповідно до вимог договору оренди.

18. Листом від 27.02.2023 № 52 позивач повторно звертався до відповідача з проханням повідомити, чи після закінчення договору оренди 26.02.2012 у відповідача є наміри щодо продовження договірних відносин по оренді зазначених залізничних цистерн. У разі відсутності у відповідача намірів щодо продовження строку дії договору оренди позивач просив відповідача у термін до 20.03.2023 здійснити повернення рухомого складу позивачу.

19. У подальшому листом від 10.01.2024 № 5, позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою, у якій зазначив, що договір оренди закінчився 26.02.2012, але незважаючи на це, спірні цистерни надалі все ще перебувають у володінні та користуванні відповідача. На відміну від попередніх листів, позивач послався також на положення частини першої статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої якщо наймач продовжує володіти та/або користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Позивач також послався на положення статті 782 ЦК України відповідно якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. З наведених підстав позивач у листі від 10.01.2024 № 5 заявив про свою односторонню відмову від договору оренди, а також заявив вимогу про сплату відповідачем орендної плати в сумі 73 950,60 грн за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення позивачу рухомого складу в строк до 01.02.2024.

20. Листом від 14.02.2024 № 17 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договірних відносин, у якому позивач навів іншу правову позицію щодо дії договору оренди, ніж та, яка була у листі від 10.01.2024 № 5, а саме позивач послався на те, що в силу вимог статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон) договір оренди, який закінчувався 26.02.2012, за відсутності заперечень сторін був продовжений на 5 років, а саме до 26.02.2017 та надалі ще раз на 5 років, а саме до 26.02.2022, а після цього вже не продовжувався, оскільки вступив в силу Закон в редакції від 03.10.2019, відповідно до якого продовження договору можливе за результатами аукціону та виключно за наявності звернення орендаря. З урахуванням викладеного, позивач повідомив відповідача, що договір оренди слід вважати закінченим (припиненим) 26.02.2022 та повторно вимагав від відповідача сплати орендної плати в сумі 73 950,60 грн за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення рухомого складу позивачу.

21. До вказаного листа позивача від 14.02.2024 № 17 також долучено рахунок-фактуру від 14.02.2024 про нарахування відповідачу за договором оренди орендної плати в сумі 36 975,30 грн за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року та неустойки в сумі 36 975,30 грн за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року.

22. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що договір оренди закінчився 26.02.2022, але відповідач всупереч умовам договору позивачу рухомий склад не повернув, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 24 650,20 грн плати за користування рухомим складом за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року, 49 300,40 грн неустойки за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року, виходячи з одинарного (не подвійного) річного розміру плати за користування рухомим складом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

23. Господарський суд Київської області 22.07.2024 ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, про відмову у задоволенні позову.

24. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 24 650,20 грн плати за користування рухомим складом (орендної плати) за період з лютого 2021 року до лютого 2022 року задоволенню не підлягають, оскільки термін дії договору оренди закінчився 26.02.2012, відповідно орендна плата після спливу цього терміну позивачем нараховуватись вже не може.

25. Суди визнали обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу та про стягнення з відповідача неустойки в сумі 49 300,40 грн за період з лютого 2022 року до лютого 2024 року, яку позивач нарахував у розмірі одинарної плати за найм речі за час заявленого у цьому позові періоду прострочення, тобто у межах розміру, встановленого частиною 2 статті 785 ЦК України.

26. У той же час, суди відмовили у задоволенні вимог про зобов`язання саме відповідача повернути рухомий склад позивачу на станцію приписки з мотивів пропуску позивачем строків позовної давності, враховуючи те, що термін дії договору оренди закінчився 26.02.2012 і у відповідача з цього моменту настав строк виконання зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, але позивач звернувся з відповідним позовом до відповідача лише в березні 2024 року.

27. Щодо вимоги про стягнення неустойки суди виснували, що оскільки вона є додатковою до основної вимоги про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання з повернення рухомого складу позивачу, то в силу статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність спливла і до цієї додаткової вимоги.

Короткий зміст касаційної скарги

28. ДП "Угерський спиртовий завод" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

29. Касаційна скарга подана з підстав визначених в пунктах 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

30. На обґрунтування визначених скаржником підстав для касаційного оскарження останній зазначає про те, що судом першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано статтю 17 Закону та статтю 764 ЦК України. В результаті застосування зазначених норм без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про припинення дії договору 26.02.2012, у той час як скаржник вважає, що в результаті його мовчазної згоди як орендодавця двічі мало місце поновлення спірного договору найму на строк, який був раніше встановлений договором (5 років) - спочатку до 26.02.2017, а потім до 26.02.2022.

31. Скаржник також вважає, що при вирішенні питання щодо застосування строків позовної давності до вимоги щодо повернення рухомого складу та стягнення неустойки судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. На думку скаржника, заявлений ним позов є негаторним, а тому він може бути пред`явлений упродовж всього часу існування відповідного правопорушення.

32. Крім того, скаржник посилається на неврахування висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 при застосуванні позовної давності до вимог про стягнення неустойки за частиною другою статті 785 ЦК України, адже протиправна поведінка з неповернення рухомого складу має триваючий характер, а відповідно строк позовної давності щодо стягнення неустойки за період з лютого 2022 про лютий 2024 року не пропущений.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

33. У встановлений Верховним Судом строк відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив.

Позиція Верховного Суду

34. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

35. Предметом позову у даній справі є вимоги позивача щодо повернення рухомого складу, який перебував в оренді у відповідача, стягнення плати за користування ним, а також неустойки за прострочення повернення орендованого майна після припинення договору оренди.

36. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, серед іншого, зазначав про те, що договір оренди, який закінчувався 26.02.2012, поновлювався у зв`язку із відсутністю заперечень наймодавця на підставі статті 764 ЦК України, а також в силу вимог статті 17 Закону, за відсутності заперечень сторін, був продовжений двічі на строк 5 років, до 26.02.2017 та до 26.02.2022 відповідно, а після цього вже не продовжувався, оскільки вступив в силу Закон в редакції від 03.10.2019, відповідно до якого продовження договору можливе за результатами аукціону та виключно за наявності звернення орендаря.

37. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, спірним питанням у даній справі було визначення дати, коли закінчився строк дії договору оренди та відповідно настав строк виконання відповідачем зобов`язання із повернення рухомого складу (залізничних цистерн), у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.

38. При з`ясуванні даної обставини, суди встановили, що враховуючи додаток від 25.02.2011 № 4 до договору оренди, строк його дії становив 5 років, починаючи з дати укладення договору (26.02.2007) та до 26.02.2012. Надалі, аналізуючи доводи позивача про те, що договір оренди, дія якого з урахуванням додатку № 4 закінчувалась 26.02.2012, був продовжений спочатку на 5 років до 26.02.2017, а потім ще на такий самий строк - до 26.02.2022 в порядку автоматичної пролонгації, в силу вимог статті 17 Закону та статті 764 ЦК України, та відповідні заперечення відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій виснували про те, що позивач ніяких доказів щодо реальності пролонгації договору не надав.

39. Додатково на обґрунтування такого висновку про те, що договір оренди закінчився ще 26.02.2012 і що автоматична пролонгація договору на наступні 5 років фактично не відбулась ні 26.02.2012 (терміном до 26.02.2017), ні 26.02.2017 (терміном до 26.02.2022) суди послалися на факт, що позивач у періоді після 26.02.2012 та до 26.02.2017, а також до 26.02.2022 не виставляв відповідачу рахунків-фактур за користування рухомим складом.

40. Колегія суддів не може погодитися із обґрунтованістю наведених вище висновків, які були покладені в основу оскаржуваної постанови апеляційного суду з огляду на таке.

41. Відносини, пов`язані з передачею майна в оренду, що перебуває у державній або комунальній власності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), а також Законом.

42. Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

43. Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

44. Згідно зі статтею 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

45. Згідно з частиною четвертою статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

46. Частиною 2 статті 17 Закону (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

47. Статтею 764 ЦК України (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) передбачено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

48. Вказаними положеннями статті 764 ЦК України та частини 2 статті 17 Закону встановлений правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору (постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

49. При цьому, наявність заперечень сторони проти продовження дії договору оренди означає втрату іншою стороною права на автоматичну пролонгацію договору.

50. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19 (на яку посилається скаржник) містяться наступні висновки: "суть поновлення договору оренди … полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

51. Норма зазначеної статті (стаття 17 Закону) має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

52. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього."

53. Більше того, у справі № 910/5410/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду, врахувавши приписи статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України, статті 17 Закону, дослідивши умови договору та встановивши, що відповідачами на надано належних та допустимих доказів повідомлення орендаря про наявність у орендодавця заперечень протягом одного місяця після закінчення строку договору щодо його продовження, констатувала, що суди дійшли правомірного висновку стосовно обґрунтованості позовних вимог в частині визнання договору продовженим.

54. Таким чином, висування судами у даній справі, що переглядається, додаткових вимог до дій сторін на підтвердження факту поновлення договору оренди (зокрема, виставлення рахунків або надання інших письмових доказів на підтвердження цієї обставини) суперечить як змісту норм матеріального права, які вичерпно та чітко регулюють дане питання (статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України та статті 17 Закону), так і наведеному вище висновку Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19 стосовно поновлення договору оренди за мовчазною згодою, без необхідності вчинення додаткових дій.

55. Проте суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували та надалі помилково вирішували усі позовні вимоги, виходячи з того, що поновлення договору оренди не відбулося, а термін його дії закінчився 26.02.2012. Саме на цьому ґрунтуються усі інші висновки судів: як щодо безпідставності нарахування орендної плати після 26.02.2012, так і щодо пропуску строків позовної давності за вимогами про повернення рухомого складу та стягнення неустойки.

56. Таким чином, суди не надали оцінки обставинам справи у контексті поновлення договору оренди за відсутності у справі доказів того, чи станом на момент закінчення терміну дії договору оренди (26.02.2012) або протягом одного місяця після закінчення терміну дії сторона орендаря або сторона орендодавця заявляла або не заявляла іншій стороні про припинення або зміну умов договору оренди. Однак, саме ці обставини мають істотне значення для висновку щодо поновлення договору оренди.

57. Невстановлення судами попередніх інстанцій зазначених обставин унеможливлює ухвалення справедливого рішення у справі, а відтак і досягнення завдань господарського судочинства.

58. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими для вирішення даного спору (усіх заявлених позовних вимог), ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює остаточного висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в контексті доводів скаржника щодо пропуску строків позовної давності.

59. З огляду на викладене вище, Суд вважає передчасним надання оцінки іншим доводам касаційної скарги, зокрема, стосовно підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

61. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

62. З огляду на те, що суди попередніх судових інстанцій неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, як наслідок не перевірили доводів позивача, наведених на обґрунтування позовних вимог, зокрема, щодо наявності/відсутності правових підстав для повернення орендованого майна та нарахування неустойки за прострочення його повернення, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

63. У зв`язку із скасуванням судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Угерський спиртовий завод" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі № 911/564/24 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач