Постанова

від 14.10.2024 по справі 908/2868/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/2868/23 (910/9737/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз підрядників атомних станцій "Атомтехінтерсервіс" арбітражного керуючого Шестопалова Олега Володимировича

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024

у справі №908/2868/23(910/9737/23)

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз підрядників атомних станцій "Атомтехінтерсервіс"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 2 578 381, 70 грн

в межах справи № 908/2868/23

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз підрядників атомних станцій "Атомтехінтерсервіс",-

ВСТАНОВИВ:

1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі № 908/2868/23(910/9737/23) заяву позивача від 24.01.2024 задоволено. Замінено відповідача - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" його правонаступником - Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" . Позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ТОВ "Союз підрядників атомних станцій "Атомтехінтерсервіс" 1 284 774 грн. 49 коп. основного боргу, 12 269 грн. 92 коп. 3 % річних, 1 170 938 грн. 01 коп. втрат від інфляції, 38 675 грн. 75 коп. судового збору, 25 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

2. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 провадження у справі №908/2868/23(910/9737/23) за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту відповідної постанови.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

4. До Верховного Суду від керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз підрядників атомних станцій "Атомтехінтерсервіс" арбітражного керуючого Шестопалова Олега Володимировича (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга, у якій Скаржник просить Суд скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №908/2868/23 (910/9737/23) та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

5. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги Скаржник наводить наступні доводи:

5.1. Оскаржуваною ухвалою апеляційний суд зупинив провадження у справі до розгляду іншої справи, відносини в якій не є подібними даній справі, чим порушив приписи пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України. Вказане порушення призвело до безпідставного затягування розгляду справи та може призвести до неправильного вирішення спору в майбутньому, якщо висновки касаційного суду у справі № 908/1162/23, яка не є подібною до справи, що розглядаються, будуть автоматично застосовані до спірних відносин на підставі статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 ГПК України.

Відзиви

6. Відсутні.

Розгляд касаційної скарги Верховним Судом

7. Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

8. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

9. Суд апеляційної інстанції встановив наступні фактичні обставини справи:

Так, судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.03.2024 ухвалено справу № 908/1162/23 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підставою для передачі справи № 908/1162/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стало питання необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову Товариства у справі № 910/9680/23, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 на вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополі Запорізької області;

- загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополя з 26.02.2022;

- відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України;

- частиною другою статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено;

- отже, позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу;

- всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов`язаних з їх недійсністю);

- подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року.

Щодо досліджуваної справи, то правовідносини, з яких виник спір є подібними правовідносинам у справі №908/1162/23, зокрема, хоча договір на виконання робіт укладено 22.10.2021 у місті Енергодарі, заборгованість, яку просить стягнути позивач, утворилась у травні і червні 2022 року, вже після окупації міста з 04.03.2022.

Відтак, предмет розгляду та підстави апеляційного оскарження у справі № 908/2868/23(910/9737/23) є тотожними предмету розгляду та підставам касаційного оскарження у справі № 908/1162/23.

10. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

11. З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

12. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

13. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

14. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

15. У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

16. Урахувавши підставу передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду у іншій справі щодо застосування наведених вище норм Закону), суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що подібність спірних правовідносин полягає у тому, що договір на виконання робіт укладено 05.07.2022 у місті Енергодарі, яке з 04.03.2022 перебуває в окупації, виконання робіт також здійснено під час окупації у грудні 2022 року.

17. За таких обставин, апеляційний господарський суд виснував, що предмет розгляду та підстави апеляційного оскарження у цій справі №908/2868/23(910/9737/23) є тотожними предмету розгляду та підставам касаційного оскарження у справі №908/1162/23.

18. Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з висновком саме про тотожність спірних правовідносин у зазначених справах, однак вважає відсутнім порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, оскільки такі правовідносини частково мають ознаки подібних, зокрема, за змістовим критерієм, що полягає у такому.

19. Так, у справі № 908/1162/23 (до закінчення касаційного перегляду якої зупинено апеляційне провадження у цій справі) предметом спору є стягнення з комунального некомерційного підприємства (лікарні) заборгованості з основного боргу за електричну енергію, поставлену на підставі відповідного договору у листопаді-грудні 2022 року на об`єкт, розташований у окупованому місті Мелітополь. Тобто, спірні правовідносини у зазначеній справі полягають у правомірності нарахування основної заборгованості за договором про постачання електричної енергії за особливих умов окупації російською федерацією частини території України внаслідок збройної агресії. При цьому зі змісту ухвали Верховного Суду від 27.03.2024 (про передачу справи №908/1162/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) вбачається, що у касаційній скарзі заявник посилався, зокрема, на норми Закону, вважаючи їх застосовними до спірних у вказаній справі правовідносин. Тож, передаючи справу на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. У цьому зв`язку колегія суддів вважала, що положення статей 13 та 13-1 Закону можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

20. Отже, предметом дослідження об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 908/1162/23 (прийнятої до свого провадження ухвалою від 19.04.2024) буде, зокрема, можливість поширення дії положень статей 13 та 13-1 Закону на відповідні (наведені у цих нормах) правовідносини за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо визначення територій, які є тимчасово окупованими російською федерацією внаслідок збройної агресії проти України.

21. При цьому очевидною є правова проблема щодо кваліфікації спірних правовідносин при вирішенні питання щодо необхідності застосування норм частини другої статті 13-1 Закону, а саме у контексті визначення передбачених законодавцем за змістом цієї норми понять «переміщення робіт» та «переміщення послуг» між тимчасово окупованими та іншими територіями України. Зокрема, неврегульованим залишається питання, чи поширюються ці норми на правовідносини з виконання робіт та/або надання послуг суб`єктами господарювання на тимчасово окупованих територіях України.

22. Ураховуючи наведене та наявність спільних рис між спірними правовідносинами у справах №908/2868/23(910/9737/23) та №908/1162/23 за їхнім змістом, доводи Скаржника про порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України є помилковими та підлягають відхиленню.

23. Наведене свідчить про правильне застосування приписів пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України при постановленні ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 908/2868/23 (910/9737/23).

24. Аналогічний за змістом висновок про правильне застосування пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 908/2868/23 (910/9736/23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

25. Відповідно до приписів ст. 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

26. З урахуванням тих обставин, що при постановленні ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 908/2868/23 (910/9737/23) було правильно застосовано положення пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі приписів ст. 309 ГПК України, дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз підрядників атомних станцій "Атомтехінтерсервіс" арбітражного керуючого Шестопалова Олега Володимировича та про залишення без змін оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу керуючого санацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз підрядників атомних станцій "Атомтехінтерсервіс" арбітражного керуючого Шестопалова Олега Володимировича залишити без задоволення.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 908/2868/23 (910/9737/23) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Г. Пєсков