Ухвала

від 29.08.2024 по справі 203/1703/24

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/1703/24

Провадження № 2-з/0203/65/2024

УХВАЛА

29 серпня 2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м.Дніпрі у складі:

головуючого судді Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання Сядро Г.Г.,

за участі:

представника заявника (позивача) ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

відповідача-1 ОСОБА_2 (в залі суду),

представника відповідача-1 Лозового О.А. (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника заявника (позивача) про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права.

01.05.2024 року в системі «Електронний суд» представник позивача подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій зазначила, що власним позовом позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.09.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., предметом якого є відчуження квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3 кв.м., житловою площею 17,0 кв.м., та фактично повернути квартиру у власність ОСОБА_2 , що у свою чергу? дозволить позивачу стягнути з останнього заборгованість зі сплати аліментів за рахунок належного йому майна. Наразі ОСОБА_4 як власник спірного нерухомого майна, яке не перебуває під забороною має можливість відчужити його, передати в оренду або заставу, що змусить позивача вживати додаткових заходів для відновлення своїх порушених прав.

Тому представник позивача просить суд:

- в порядку забезпечення позову накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3 кв.м., житловою площею 17,0 кв.м., що належить ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15.09.2023 року між ним та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , та посвідченого Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В.

Ухвалою суду від 02.05.2024 року було повернуто заяву про забезпечення позову заявнику.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.07.2024 року було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 та скасовано ухвалу суду від 02.05.2024 року, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

06.08.2024 року на адресу суду повернулись матеріали цивільної справи для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.08.2024 року, судову справу №203/1703/24, провадження №2-з/0203/65/2024, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М.

Ухвалою суду від 20.08.2024 року було поновлено провадження у справі та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

21.08.2024 року в системі «Електронний суд» представник позивача подала до суду додаткові пояснення по суті заяви про забезпечення позову, в яких, зокрема, додатково пояснила, що позивачу доведеться вживати додаткових заходів для витребування квартири у третіх осіб, тому наполягає на забезпеченні позову з посиланням на судову практику ВС.

Чергове судове засідання з розгляду заяви про забезпечення позову було призначене судом на 29.08.2024 року, в яке з`явились представник заявника (позивача), яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідач-1 та його представник.

Інші учасники справи були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду заяви про забезпечення позову, причини неявки суду не повідомили.

Суд, заслухавши думки учасників справи, на підставі положень ст. ст. 128, 153, 223 ЦПК України, продовжив судове засідання за відсутності інших учасників справи.

Під час судового засідання представник позивача підтримала у повному обсязі заяву про забезпечення позову та просила суд її задовольнити, посилаючись на те, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на квартиру є співмірним заходом забезпечення позову у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, відповідно до судової практики ВС.

Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення заяви про забезпечення позову, вважаючи її необґрунтованою, такою, що не відповідає заявленим ризикам, не вказано місце проживання позивача на території України та позивач втратила право користування спірною квартирою. При цьому заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою, бо підстава звернення до суду із заявою про забезпечення позову є наявність заборгованості по аліментам. Також сторона відповідача-1 зазначила, що відповідач-1 готовий погасити заборгованість по аліментам. У 2015 році позивач виїхала до Криму, де наразі і проживає, має громадянство РФ.

У період з 02.09.2024 року до 27.09.2024 року суддя Ханієва Ф.М. перебувала у щорічній основній відпустці.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши доводи представника позивача, викладені в заяві, проаналізувавши норми ЦПК України, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав, 15.09.2023 року було зареєстроване право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2023 року, реєстровий номер 1197.

Предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , предметом якого є відчуження квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; відновлення становища, що існувало до порушення шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м., ОСОБА_2 .

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як роз`яснено в п. 1, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року №9, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).

Ключовим євстановлення судом:1)наявності споруміж сторонами;2)ризику незабезпеченняефективного захиступорушених правпозивача,який можепроявлятися якчерез впливна виконуваністьрішення судуу конкретнійсправі,так ішляхом перешкоджанняпоновленню порушенихчи оспорюванихправ позивача,за захистомяких вінзвернувся досуду;3)співмірності обраногопозивачем видузабезпечення позовуз пред`явленимипозовними вимогамита 4)дійсної метизвернення особидо судуз заявоюпро забезпеченняпозову,зокрема,чи неє такезвернення спрямованимна зловживанняучасником справисвоїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (постанова ВС від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22).

У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова ВС від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18 ).

За змістомст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, учасників процесу.

Згідно з абзацом 1 ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до положень частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз викладених вище норм та обставин справи вказує, що заявник повинен надати суду докази на підтвердження своїх вимог з метою доведення того, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також на підтвердження відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, їх співмірності.

Так, у ході судового розгляду заяви представника позивача про забезпечення позову суд дійшов висновку, що сторона позивача не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вимог, викладених у заяві, та тверджень, на які посилається представник позивача з метою їх обґрунтування, не доведена наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

При цьому суд наголошує на тому, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження об`єктивного існування ризиків незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, того, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси заявника будуть порушені, а само по собі подання позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири не може слугувати таким доказом. Також суд бере до уваги те, що позивач не є ані стороною оспорюваного правочину, ані власником спірного майна, та посилання позивача на наявність спору з відповідачем щодо стягнення аліментів суд не вважає належним доказом наявності таких ризиків. Тим більше, у судовому засіданні відповідач пояснив, що він не відмовляється від свого батьківського обов`язку щодо сплати аліментів, проте спірні питання між сторонами постали щодо банківського рахунку для виплати аліментів.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову, з урахуванням її необґрунтованості.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 154, 157, 258-261 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні заяви представника заявника (позивача) про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений 03.10.2024 року.

Суддя Ф.М. Ханієва