Постанова

від 03.12.2024 по справі 203/1703/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10862/24 Справа № 203/1703/24 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення права, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2024року про відмову у забезпеченні позову,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, в якому виклала вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 15 вересня 2023року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., предметом якого є відчуження квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3кв.м, житловою площею 17,0кв.м; відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3кв.м, житловою площею 17,0кв.м.

У травні 2024року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3кв.м, житловою площею 17,0кв.м, що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 вересня 2023року та посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В.

Заява обґрунтовувалась тим, що постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021року у цивільній справі № 203/6023/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Центральної районної ради міста Дніпро, про визначення місця проживання дитини, первісний позов про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 грудня 2016року, і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини відмовлено.

17 травня 2023року Першим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 71810810 з примусового виконання вказаного судового рішення про стягнення аліментів.

Позивачка вважала, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 71810810, в тому числі і з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів в сумі 283714,74грн, відповідачем ОСОБА_2 свідомо і умисно вчинено дії спрямовані на унеможливлення примусового виконання судового рішення, а саме ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 вересня 2023року, на підставі якого ним відчужено належну йому квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 . Заявник наполягала, що договір був укладений з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення аліментів та унеможливлення виконання рішення суду за рахунок належного боржникові майна.

Повернення прававласності наквартиру ОСОБА_2 дозволить виконатирішення судупро стягненняз ньогоаліментів,в томучислі іза рахунокпродажу зазначеноїквартири. Наразі відповідач ОСОБА_3 , як власник нерухомого майна, має можливість розпорядитись квартирою на власний розсуд, що призведе до необхідності вжиття позивачкою додаткових заходів для відновлення свого порушеного права.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2024року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, виклала вимогу про скасування ухвали та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Повернення права власності на квартиру ОСОБА_2 дозволить виконати рішення суду про стягнення з нього аліментів, в тому числі і за рахунок продажу зазначеної квартири.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав, 15 вересня 2023року було зареєстроване право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2023року, реєстраційний номер 1197.

Предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 15 вересня 2023року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки позивачкою не надано належних доказів на підтвердження утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Також суд врахував, що позивачка не є ані стороною оспорюваного правочину, ані власником спірного майна.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пунктах 1, 2 якої передбачено, що позов може забезпечуватись, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У справі встановлено, що предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 15 вересня 2023року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивачка зазначала, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Позивачка вважала, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 15 вересня 2023року був укладений з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення аліментів та унеможливлення виконання рішення суду за рахунок належного боржникові майна. Повернення права власності на квартиру ОСОБА_2 дозволить виконати рішення суду про стягнення з нього аліментів, в тому числі і за рахунок продажу зазначеної квартири.

Проте, позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову саме у такий спосіб порушить її права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.

Апеляційний суд звертає увагу, що предметом позову у цій справі не є наявність розміру заборгованості по сплаті аліментів, а визнання недійсним правочину, стороною якого та власником спірного майна позивачка не є.

Крім того, чинним законодавством передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів, яка встановлена частиною першою статті 196 СК України, а саме у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

З урахуванням наведеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачкою не доведено реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову, а матеріали справи не містять доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо неповного з`ясування обставин справи не заслуговують на увагу, оскільки цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2024року про відмову у забезпеченні позову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 грудня 2024 року.

Судді: