Рішення

від 11.10.2024 по справі 200/625/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2024 року Справа№200/625/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 . Просив суд: 1) Визнати протиправну бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у Донецькій області в період з 26.09.2022 року по 31.12.2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у Донецькій області в період 26.09.2022 року по 31.12.2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, він набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100000 грн відповідно до постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях або забезпечуванні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, так як фактично виконував бойові завдання на підставі бойових розпоряджень (наказів). Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

17 лютого 2023 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено повністю.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 200/625/23 залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 200/625/23 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2024 року, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кириленка Андрія Володимировича задоволено частково: рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року в цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Верховним судом зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції невірно було застосовано до спірних правовідносин Інструкцію про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 року № 188, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 березня 2016 року за № 488/28618.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, суддею Тарасенком І.М., прийнято адміністративну справу 200/625/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, до свого провадження.

Представник Військової частини НОМЕР_2 надав суду відзив, в якому зазначив, що підвищена додаткова винагорода за період перебування позивача у відряджені не нараховувалась та не виплачувалась НОМЕР_4 прикордонним загоном (в/ч НОМЕР_2 ), оскільки начальником прикордонного загону до якого був відряджений позивач не надано підтверджуючих документів щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 наказу № 392-АГ, зокрема за формою, наведеною у додатку 1, додатку 2 до наказу № 392-АГ (не надано довідки згідно яких нараховуються виплати).

Згідно п. 11 наказу № 392-АГ інформація (довідка) на військовослужбовців відряджених дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подається начальниками органів (командиром прикордонного загону до якого відряджено позивача) до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи (командиру НОМЕР_4 прикордонного загону), в яких ці військовослужбовці проходять службу (перебувають на грошовому забезпеченні), за формою, наведеною у додатку 2 (у виді довідки визначеної форми) до цього наказу.

Крім того, відповідачем зазначено, що у зв`язку з не отриманням довідки до 5 числа (щомісячно) військовою частиною НОМЕР_2 з метою реалізації вимог Постанови № 168 та наказу № 392-АГ на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 направлявся лист відповідачем від 25.11.2022 року № 22/2811-22-вих з клопотанням про надання інформації щодо відряджених військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах, за встановленою формою (у виді довідок) визначених наказом № 392-АГ, для нарахування і виплат підвищеної додаткової винагороди. На адресу військової частини НОМЕР_2 від начальника НОМЕР_5 прикордонного загону надійшов лист від 04 грудня 2022 року № 22/4928-22 вих «Про надання інформації», в якому зазначено, що НОМЕР_5 прикордонний загін не вбачає підстав надання довідок для виплати підвищеної (до 100000 грн.) додаткової винагороди підрозділам (військовослужбовцям) військової частини НОМЕР_2 , за час їх перебування у відрядженні на ділянці НОМЕР_5 прикордонного загону.

Відповідачем також зазначено, що встановлений порядок і підстави (механізм) нарахування і виплати підвищеної грошової винагороди до 100 000 гривень: військова частина НОМЕР_2 зобов`язана здійснити нарахування коштів і видати наказ про виплату підвищеної додаткової винагороди до 100000 гривень за період перебування військовослужбовця у відряджені на підставі підтверджуючих документів такої безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах наданих командиром до якого був відряджені військовослужбовці, а такою підставою для відряджених військовослужбовців являється довідки, за формою що встановлена наказом № 392-АГ. Але відносно позивача, командир до якого був відряджений позивач, не надавав підтверджуючих документів безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах за формою встановленою наказом № 392-АГ. Крім того, на звернення відповідача щодо необхідності отримання підтверджуючих документів безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах під час його відрядження до НОМЕР_5 прикордонного загону, ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що підтверджуючі документи не будуть надані у зв`язку з тим, що відрядженні до НОМЕР_5 прикордонного загону військовослужбовці в/ч НОМЕР_2 не приймали участі у бойових діях і заходах. (лист 105 прикордонного від 04 грудня 2022 року № 22/4928-22 вих. «Про надання інформації»).

Встановлений порядок і підстави (механізм) нарахування і виплати підвищеної грошової винагороди до 100000 грн не передбачає іншого порядку і підстав нарахування та виплати коштів відрядженим військовослужбовцям до інших органів (військових частин). Правовою підставою для виплат являються виключно підтверджуючі документи видані органом (військовою частиною) до якої був відряджений військовослужбовець (позивач).

Отже, з урахуванням вищевикладеного та керуючись положеннями зазначених наказів, представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_1 .

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_6 , виданого 16.12.2011 року.

Позивач має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_7 , виданого 16.08.2021 року.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 01 березня 2023 року № 12/615 старший сержант ОСОБА_1 11 липня 2022 року вибув у службове відрядження на ділянку НОМЕР_8 прикордонного загону Південного регіонального управління, а з 28 вересня 2022 року по 07 січня 2023 року перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, за тією самою довідкою, з 15 листопада 2022 року по 19 листопада 2022 року позивач був у відпустці.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Держприкордонслужби від 09 січня 2023 року № 7-ВВ позивач 08 січня 2023 року прибув зі службового відрядження зі ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з наказами начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Держприкордонслужби про виплату додаткової винагороди від 02 жовтня 2022 року № 397-ОС, від 03 листопада 2022 року № 456-ОС, від 02 грудня 2022 року № 503-ОС позивач за період вересень-грудень 2022 року отримав додаткову винагороду із розрахунку 30000,00 грн на місяць пропорційно часу виконання обов`язків військової служби. За текстом судових рішень, це підтверджується архівною відомістю № 14947.

Водночас, як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду даної справи, додаткова винагорода у збільшеному розмірі до 100000,00 грн за спірний період позивачу не нараховувалася.

На адвокатський запит від 03 січня 2023 року відповідач листом від 13 січня 2023 року № 14-259-23-вих повідомив, що підвищена додаткова винагорода за період перебування військовослужбовця у відрядженні на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_1 не нараховувалася і не вплачувалася, оскільки начальник цього прикордонного загону не надав інформації про дні безпосередньої участі в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», за формою, наведеною в додатку 2 до вказаного Наказу.

Крім того, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 04 грудня 2022 року № 22/4928-22-вих. повідомив, що не має інформації, яка би підтверджувала факт безпосередньої участі військовослужбовця в бойових діях або в забезпечені здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення бойових дій. З цієї причини відповідач не має підстав для нарахування ОСОБА_1 підвищеної додаткової винагороди за період перебування у відрядженні.

У відповідь на адвокатський запит від 03 січня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 12 січня 2023 року № 22/281-23-вих. повідомив, що позивач у складі 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_4 прикордонного загону Держприкордонслужби приступив до виконання завдань в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 . Додав також, що документи, передбачені додатком 2 до наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» на адресу відповідача не направлялися.

ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 29 листопада 2022 року № 22/4820-22 повідомив також, що підрозділи Держприкордонслужби, які перебувають в межах Чернігівської та Сумської областей, не виконують бойових завдань на лінії бойового зіткнення. Довідки про військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які брали участь у бойових діях або заходах, за вересень та жовтень 2022 року у складі військової частини НОМЕР_9 , не опрацьовувалися.

Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивач у період з 26 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року не отримав додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн відповідно до пункту 1 Постанови № 168, хоча, як він вважає, мав на це право, виконуючи бойові завдання у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, враховуючи висновку Верховного суду, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 17 Конституції України, Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем органів системи Національної гвардії України винагороди за працю (службу) додатково до ст. 43 Конституції України деталізовані приписами ст. 21 Закону України від 13.03.2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію України», ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ), а також нормами постанови КМУ від 07.11.2007 року № 1294 (з 01.01.2008 року) та постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 (з 01.03.2018 року).

Так, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом ч. 4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008 року структура та розміри складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007 року № 1294.

30.08.2017 року з цього ж самого питання КМУ було прийнято постанову № 704 (далі за текстом - постанова КМУ № 704), котра набула чинності з 01.03.2018 року.

На подальший розвиток норм Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 та від 24.02.2022 року№ 69 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022 року № 168, якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн та до 100000,00 грн.

За змістом частини першої статті 6 Закону України від 03 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

За пунктом 1 Положення про Адміністрацію Держприкордонслужби, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533 (далі Положення № 533), Адміністрація Держприкордонслужби є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 661-IV, до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Згідно зі статтею 16 Закону № 661-IV умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 (затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який був введений строком на 30 діб, але згодом продовжувався й діє дотепер.

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 (у редакції, яка діяла у період виникнення спірних відносин) військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

За пунктом 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у пункті 1 якої зазначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відтак Кабінет Міністрів України постановою від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі Постанова № 793) вніс низку змін до Постанови № 168, зокрема: в абзаці першому пункту 1 Постанови № 168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнив також Постанову № 168 новим пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

На підставі цього пункту Адміністрація Держприкордонслужби видала Наказ від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ, який був уведений в дію з 01 серпня 2022 року.

Відповідно до пункту 2 Наказу від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ заходами, передбаченими абзацом другим пункту 1 цього наказу, визначається виконання у відповідні дні військовослужбовцем: 1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України; 2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійна розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами; 3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з і виявлення та огневого ураження повітряних цілей; 4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту; 5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником; 6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час вогневого ураження; 7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому » числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; 8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які: виконують завдання у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням 3 противником.

У пункті 4 Наказу від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах: 1) бойового наказу (бойового розпорядження); 2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад; 3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 Наказу від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього Наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 Наказу).

Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця. У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзаци другий, третій пункту 5 Наказу).

Відповідно до пункту 10 Наказу від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій.

Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу.

Відповідно до пункту 11 Наказу від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 11 Наказу).

Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу (абзац другий пункту 11 Наказу).

Згідно з пунктом 12 наказу № 392-/0/81-22-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби на підставі наказів вищих начальників (командирів).

До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.

З 01 грудня 2022 року був уведений в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», яким був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, але залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Отже, до даних спірних правовідносин необхідного застосовувати саме положення постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168.

Більш того таку позицію висловив Верховний Суд постанові від 21 грудня 2023 року по справі № 200/193/23.

Отже, як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23, Інструкція № 188 визначала порядок та розміри виплати конкретно тієї винагороди, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року № 18, тому колегія суддів вважає помилковим застосування судами першої та апеляційної інстанцій її положень при визначенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, встановленої на період дії воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України № 168, яка власне також не передбачала можливості такого застосування».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 зазначив, що «передбачений пунктами 4 і 5 наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 року № 392/0/81-22-АГ (пунктами 3 і 7 наказу від 09.12.2022 року № 628/0/81-22-АГ) перелік документів, що в сукупності підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах (у тому числі довідка (список), складена керівником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії, про безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі), майже повністю дублює відповідний перелік документів, визначений пунктом 3 розділу IV Інструкції № 188, тому застосування судами в цій частині Інструкції № 188 замість наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 року № 392/0/81-22-АГ не призвело до неправильного вирішення справи».

Отож, можна стверджувати, що у вимірі подібних обставин Верховний Суд висловив позицію, за якою: Інструкція № 188 не може застосовуватися до правовідносин, які стосуються додаткової винагороди, виплата якої встановлена Постановою № 168 і пов`язана з дією воєнного стану.

В той же час, накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ і від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ, встановлюють порядок і умови виплат, які передбачені Постановою № 168, можуть застосовуватися до правовідносин, які виникають у зв`язку із застосуванням/реалізацією приписів пункту 1 цієї Постанови.

Зазначеної позиції (підходу) щодо застосовності наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ і від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ до правовідносин, які, подібно до спірних, виникли у зв`язку з (не)виплатою військовослужбовцям Держприкордонслужби додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у період вересень-грудень 2022 року Верховний Суд дотримувався також під час розгляду інших справ такої самої категорії, як ця.

Приміром, у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 200/216/23 Верховний Суд, слідуючи позиції, яка була започаткована у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23, звернув увагу іще на умови (контекст), за яких (якого) Адміністрація Держприкордонслужби видала згадувані накази, а також на мету їх видання, позаяк у тій справі скаржник теж наполягав на тому, що згадувані акти Адміністрації Держприкордонслужби не можуть застосовуватися до відносин, пов`язаних з виплатою додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168.

Висловивши свої міркування з цього приводу касаційний суд у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 200/216/23 підсумував, що в наказах Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ, від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ виписані ті умови і порядок, які покликані були сприяти практичній реалізації приписів пункту 1 Постанови № 168, аби, з одного боку, ті військовослужбовці, які залучені до виконання бойових завдань/заходів, отримали додаткову винагороду, що теж є однією з умов бойової і мобілізаційної готовності Держприкордонслужби, а з іншого забезпечити ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Пунктом 1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 умовами призначення додаткової винагороди у фіксованому розмірі 30000,00 грн щомісячно є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України, військовослужбовців Національної гвардії України); 3) несення особою служби у правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди.

Пунктом 1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 умовами призначення додаткової винагороди у розмірі понад 30000,00 грн і до 100000,00 грн є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України, військовослужбовців Національної гвардії України); 3) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди; 5) особиста та безпосередня участь особи або у бойових діях, або у заходах з національної безпеки, заходах з оборони, заходах з відсічі і стримуванні збройної агресії; 6) фізичнеперебування особи у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії.

За відповідності переліченим кваліфікаційним умовам громадянин набував право на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 1 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у редакції постанови КМУ від 01.04.2022 року № 400 право на отримання додаткової винагороди до 100000,00 грн було поширено на такі категорії осіб які: 1) у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії; 2) захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення); 3) загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Пунктом 1 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022 року № 793 (датою опублікування постанови КМУ від 07.07.2022 року № 793 є 19.07.2022 року) право на отримання додаткової винагороди до 30000,00 грн було обтяжено додатковою кваліфікаційною ознакою «пропорційно в розрахунку на місяць», а згідно з п. 21постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022 року № 793 повноваження з визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди було передані у відання керівників відповідних міністерств та державних органів.

Аналізуючи зміну правових підходів законодавця до визнання умов набуття особою права на додаткову винагороду у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168, суд доходить до переконання про те, що словосполучення «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» стосується виключно такої категорії публічних службовців як - особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Юридичні наслідки запровадженої постановою КМУ від 07.07.2022 року № 793 нової кваліфікаційної умови обчислення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» з огляду на приписи ст. 58 Конституції України підлягають поширенню на виключно відносини з оплати часу фактично виконаної служби, котрі склались не раніше від настання події оприлюднення постанови КМУ від 07.07.2022 року № 793 у газеті «Урядовий кур`єр» від 19.07.2022 року № 156, позаяк значно погіршують фінансове становище громадянина.

Отже, у період 24.02.2022 року - 19.07.2022 року особи мають право на отримання у порядку п. 1 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 додаткової винагороди у фіксованому розмірі - 30000,00 грн на місяць (тобто у сталому розмірі) із розрахунку відпрацьованих днів служби.

Після 20.07.2022 року обчислення розміру означеної додаткової винагороди повинно відбуватись згідно з п. 1 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022 року № 793 у межах від 0,1% до 100% обрахункового показника - максимальної величини виплати у 30000,00 грн.

З положень наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення з приводу визначення конкретного розміру додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у межах до 30000,00 грн або у межах до 100000,00 грн, є виключною прерогативою суб`єкта владних повноважень, свобода адміністративного розсуду якого обмежена запровадженим ст. 8 Конституцією України принципом верховенства права в частині неприпустимості вчинення свавілля та запровадженою нормами Закону України від 06.09.2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» неприпустимістю дискримінації як неоднакового ставлення до однакових осіб в однакових умовах.

Суд підкреслює усвідомлення змісту ст. 3 Конституції України (де указано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю), змісту ст. 17 Конституції України (відповідно до якої держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей), змісту ст. 65 Конституції України (згідно з якою захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України), усі ризики для життя та здоров`я людини, спричинені безпосереднім та особистим виконанням громадянином завдання із захисту суверенітету України та територіальної цілісності України, проте у силу приписів ст. 6 Конституції України не знаходить підстав для втручання в зазначену свободу адміністративного розсуду суб`єкта владних повноважень із інших підстав, ніж окреслені вище.

При цьому, суд зважає, що вимога особи про виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у бажаному розмірі одночасно означає і несформульоване текстуально, але існуюче у реальності звинувачення відповідної компетентної військової посадової особи (командира, начальника) у неправильному обліку часу військової служби, у неправильній кваліфікації умов несення військової служби, у неправильному визначенні розміру додаткової винагороди.

Оскільки і заявник, і згадана компетентна військова посадова особа (командир, начальник) особисто та безпосередньо виконують завдання із захисту суверенітету України та територіальної цілісності України, то суд не знаходить у останньої об`єктивних мотивів існування будь-якого інтересу до вчинення відносно заявника протиправного управлінського волевиявлення в частині обліку часу військової служби, кваліфікації умов несення військової служби, визначенні розміру додаткової винагороди, окрім неприязні, помсти, конфлікту.

Проте, матеріали справи таких доказів відносно обставин спірних правовідносин не містять.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі № 520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21, також указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Відтак, у межах даного спору заявник має виконати обов`язок із доведення обставин безпосередньої та особистої участі у бойових діях чи безпосередньої та особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії та обов`язок із доведення обставин фізичного знаходження у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії.

Усупереч ч. 2 ст. 79 та ч. 4 ст. 161 КАС України заявником таких доказів до суду у ході розгляду справи подано не було.

Доводів про подання заявником рапортів по команді стосовно неправильної кваліфікації будь-яким із безпосередніх чи прямих командирів умов проходження військової служби у тексті позову заявником не викладено, доказів на підтвердження цих доводів матеріали справи не містять.

На виконання приписів ч. 4 ст. 9 КАС України судом не виявлено існування будь-яких об`єктивних даних на підтвердження існування у будь-якої військової посадової особи із штату Військової частини НОМЕР_2 прагнення чи наміру вдаватись до неправильної кваліфікації умов несення заявником військової служби в аспекті участі у бойових діях, участі у заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії ворога, місця фізичного знаходження військовослужбовця.

Суд також вказує на те, що позивачем не надані документи на підтвердження обставин безпосередньої та особистої участі заявника у бойових діях або у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії із фізичним знаходженням у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії (за той період, який залишився неоплаченим додатковою винагородою у порядку постанови КМУ від 24.02.2002 року № 168) відповідають положенням Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (затверджена наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 року № 89, до якого згодом вносилися також зміни, зокрема згідно з наказом командувача Національної гвардії України від 19.12.2022 року № 481.

Зважаючи на те, коли були затверджені наступні порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, суд вимушений констатувати, що протягом періоду, якого стосується спір у цій справі (вересень-грудень 2022 року) Міністерством внутрішніх справ України або іншими компетентними суб`єктами права не було затверджено підзаконного локального нормавтино-правового акту з питання визначення більш детальних умови виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 24.02.2022 року № 168.

Проте, даний Наказ № 89 залишається чинним і щонайменше протягом спірного періоду регулював ті питання, які необхідні для належного виконання постанови КМУ від 24.02.2022 року № 168.

Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 року по справі № 520/690/23 і відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню у межах даних правовідносин.

Порядок і умови виплати додаткової винагороди в Збройних силах України, станом на дату виникнення спірних правовідносин було врегульовано окремими дорученнями Міністра оборони України № 248/1298 від 25.03.2022 року, № 912/з/29 від 23.06.2022 (далі Доручення № 248/1298 та Доручення № 912/з/29) та наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам(далі Наказ)».

Відповідно до пункту 1 окремого доручення Міністра оборони України № 248/1298 від 25.03.2022 року, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини, яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угрупувань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань: та інші підстави, які наведені у вищезазначеному Окремому дорученні.

Відповідно до пункту 2 вищезазначеного Окремого доручення, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, було встановлено виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в наступних розмірах:

- 100 000 гривень військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- 30 000 гривень іншим військовослужбовцям.

Відповідно до пункту 3 вищезазначеного Окремого доручення, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість; рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових завдань.

Приписи пункту 1 постанови КМУ від 24.02.2022 року № 168 пов`язують виплату військовослужбовцямдодаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000,00 грн з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Суд вважає, що текстуальний виклад п. 1 постанови КМУ від 24.02.2022 року № 168 (щодо умов для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000,00 грн) має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

Для отримання виплати додаткової винагороди, особа має не лише перебувати у зоні, а безпосередньо приймати участь у бойових діях у відповідні періоди.

Підставою для виплати відповідно до Окремих доручень та Наказу, як вже зазначалось вище, є саме наказ командира, якому передує документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, яким є один з вищевказаних документів.

Для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил на період дії воєнного стану, необхідно встановити такі обставини, як: несення військової служби у період дії воєнного стану; несення військової служби у статусі військовослужбовця Збройних Сил; безпосередня участь в бойових діях/забезпечення здійснення заходів з національної безпеки; перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів», як вже зазначалося раніше, слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу) яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей та ін.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій, рапорту командиру підрозділу.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні всі належні та допустимі докази безпосередньої участі ОСОБА_1 саме у бойових діях на відповідних територіях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у спірні періоди.

Матеріали справи також не містять в собі жодних відомостей стосовно того, які саме бойові дії, у зазначений період, вчиняв позивач, знаходячись у спірний період, зокрема, але не виключно в Чернігівській та Сумській областях, як то наприклад, дії військ з метою знищення живої сили, бойової техніки і військових споруд противника, заволодіння територією, яку він обіймав, надання протидії наступу противника, відбиття його ударів й утримання захопленої своїми військами, території, що підпадало під критерії виплати саме підвищеної додаткової винагороди до рівня 100000 грн.

Окреме доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 року у 1 пункті дає більш розширений перелік розуміння терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», яке в свою чергу лише доповнює попереднє Окреме доручення Міністра оборони України. Втім, ОСОБА_1 , із наявних документів у матеріалах справи, ніяким чином не підпадає під розуміння терміну безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях, для отримання підвищеної додаткової винагороди до рівня 100000 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

З наведених міркувань суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду командування Військової частини НОМЕР_2 діяло правомірно, коли у свій діяльності та в умовах дії воєнного стану дотримувалося затверджених Наказом № 89 вимог Інструкції і Порядку та діяло відповідним чином.

У контексті цього спору це означає, що ВЧ НОМЕР_2 мала б пов`язувати виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн з виконанням військовослужбовцем завдань, які перелічені у пункті 1 Порядку № 89.

Крім того, суд зазначає, що відсутність скарг заявника на неправильну кваліфікацію умов проходження військової служби, відсутність бойових наказів (бойових розпоряджень), відсутність записів у журналах бойових дій або журналах ведення оперативної обстановки, бойових донесень, книгах служби нарядів та подій, що відбувалися, у постових відомостях під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку), на який було здійснено збройний напад, відсутність рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), періодів (кількості днів) участі військовослужбовця в бойових діях або заходах, відсутність посилань заявника на обставини грошового забезпечення іншого військовослужбовця, котрий у цей же самий час діяв у співставних умовах, унеможливлюють визнання судом у якості доказаних відображених у тексті позову аргументів заявника.

За змістом постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 відсутність наказу суб`єкта владних повноважень про призначення додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у конкретній сумі унеможливлює проведення грошового платежу (ініціювання переказу коштів) на користь громадянина.

Суд зазначає, що віднесення військової частини (її місяця дислокації) до районів, в яких ведуться активні бойові дії, не свідчить про безумовну наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень.

Суд наголошує на тому, що фізична присутність будь-якого військовослужбовця (у тому числі і заявника) на території міста у період часу, котрий охоплюється дією наказів Головнокомандувача Збройних Сил України щодо проведення там бойових дій, сама по собі не є тією обставиною, з якою закон пов`язує набуття права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 24.02.2022 року № 168 у підвищеному до 100000,00 грн розмірі.

З матеріалів адміністративної справи суд встановив і це не заперечується сторонами, а також досліджено Донецьким окружним адміністративним судом під час ухвалення Постанови від 10 квітня 2023 року, що у спірному в даній справі періоду, відповідач нарахував та виплатив позивачу додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень (вересень, жовтень 2022 року), за період з 01.11.2022 року по 14.11.2022 року виплачено 14 000 грн, за період з 20.11.2022 року по 30.11.2022 року виплачено 11000 грн, відповідно до Постанови № 168.

Виплата додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць за вересень грудень підтверджуються архівною відомістю № 14947 щодо позивача з січня 2022 року по грудень 2022 року. При цьому, підвищена до 100000,00 грн додаткова винагорода за спірний період не нараховувалася.

Суд зазначає, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень має бути підтверджено відповідними документами, а нарахування і виплата здійснюватися на підставі чітко визначеного переліку документів (бойових наказів (бойове розпорядження), журналів бойових дій (вахтовий журнал), рапортів (донесення) командира підрозділу (групи) тощо), якими засвідчено особисту та безпосередню участь військовослужбовця або у веденні бойових дій (що для стрілецьких підрозділів означає, зокрема, або участь у бойових зіткненнях, або знаходження на лінії зіткнення з ворогом в умовах вогневого ураження противника тощо), або у визначених нормативним рішенням відповідної компетентної військової посадової особи заходах з національної безпеки, заходах з оборони, заходах з відсічі і стримуванні збройної агресії.

Крім того, конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах позивач не наводить, незважаючи на необхідність їх визначення для застосування пропорційності, що передбачена пунктом 1 постанови КМУ від 24.02.2022 року № 168.

При цьому, до суду також не подано жодних доказів неналежного оформлення документів та доказів виконання службових обов`язків позивачем з боку відповідальних осіб.

З огляду на те, що доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, позивач не надав, його доводи про порушення відповідачем приписів постанови КМУ від 24.02.2022 року № 168 під час нарахування грошового забезпечення, суд вважає необґрунтованими.

Суд відмічає, що за визначенням п. 6 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Як то указано у ч. 1 ст. 47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

За правовою суттю діяння з приводу невиконання суб`єктом владних повноважень покладеного законом обов`язку з повної оплати праці публічного службовця підлягає кваліфікації у якості бездіяльності, зумовлює виникнення боргу минулих періодів, потребує як видання наказу про призначення виплати (у межах даного спору - додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168), так і ініціювання процедури внесення змін до кошторису бюджетної установи задля отримання додаткових асигнувань.

Протилежне тлумачення змісту перелічених норм права явно та очевидно є неправильним, позаяк призводить до абсолютної неможливості виконання суб`єктом владних повноваженьрозпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, зокрема, як вимог ст. 235 Кодексу законів про працю України в частині оплати часу вимушеного прогулу через незаконне звільнення, так і вимог ст. 24 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», ст. 115 Кодексу законів про працю України в частині виплати боргу з винагороди за працю/службу за хронологічно попередні проміжки часу, позаяк такі нездійснені своєчасно витрати минулих періодів взагалі не відображаються у складі відомостей кошторису бюджетної установи на поточний календарний рік за відсутності події видання розпорядчого акту про їх призначення та нарахування.

Проте, суд зауважує, що сам по собі факт вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності не означає однозначної протиправності такого діяння, адже у силу правового висновку постанови Великої палати Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі № 9901/276/19 протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі законута/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі собою строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не матимуть правового значення, якщо в зобов`язаної особи існували певні об`єктивні обставини, які перешкодили належному виконанню функцій державним органом. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких установлюється цей строк.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст. 77 КАС України у поєднанні з приписами ч. ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі № 520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та положень ч. 2 ст. 2 КАС України, оплата часу військової служби заявника у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 проведена згідно з даними обліку, стосовно якого відсутні об`єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивача за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 у підвищеному до 100000,00 грн розмірі, то вимоги позову належить залишити без задоволення.

При вирішенні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосуванняст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справіГарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 року у справіКрасуля проти Росії, від 05.05.2011 року у справіІльяді проти Росії, від 28.10.2010 року у справіТрофимчук проти України, від 09.12.1994 року у справіХіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 року у справіСуомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 року у справіМелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; у достатньому поза розумним сумнівом обсязі виклав власні мотиви тлумачення змісту належних норм права, оцінки обставин справи та аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору, а судові витрати на правову допомогу у справі не заявлено, у зв`язку з чим питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко