Постанова

від 07.10.2024 по справі 520/1213/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 р.Справа № 520/1213/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2022, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.07.22 по справі №520/1213/22

за позовом ОСОБА_1

до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції , Міністерства юстиції України третя особа Регіональна профспілкова організація Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач1, Мін`юст, апелянт), Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - відповідач2, ПС МУ з ПВКП Мін`юсту), третя особа Регіональна профспілкова організація Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Мін`юсту щодо не розгляду по суті заяв ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Мін`юсту щодо не розгляду по суті заяв ОСОБА_1 про надання матеріальних допомоги на вирішення соціально-побутових питань заяви від 12.10.2021 в частині погодження надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та зобов`язати розглянути по суті та зобов`язати погодити надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік;

- визнати протиправною бездіяльність ПС МУ з ПВКП Мін`юсту щодо ненадання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік та невжиття належних заходів реагування на бездіяльність Мін`юсту з питання погодження даної допомоги на підставі заяв ОСОБА_1 про надання матеріальних допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік;

- зобов`язати ПС МУ з ПВКП Мін`юсту надати ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2020 рік на підставі заяви від 12.10.2021 та 06.07.2020; зобов`язати Мін`юст розглянути по суті заяви ОСОБА_1 за 2021 рік та погодити надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до подання ПС МУ з ПВКП Мін`юсту від 09.09.2021;

- зобов`язати ПС МУ з ПВКП Мін`юсту надати ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до подання ПС МУ з ПВКП Мін`юсту від 09.09.2021.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 18 липня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Мін`юсту щодо неприйняття рішення за заявами ОСОБА_1 від 07.09.2021 та 12.10.2021 щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до подання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань ПС МУ з ПВКП Мін`юсту від 09.09.2021.

Зобов`язано Мін`юст розглянути заяви ОСОБА_1 від 07.09.2021 та 12.10.2021 щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до подання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань ПС МУ з ПВКП Мін`юсту від 09.09.2021 та прийняти відповідне рішення.

В іншій частині позову відмовлено.

Мін`юст не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування та надання не правильної оцінки обставинам, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суд від 18 липня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Мін`юст посилався на те, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є дискреційним правом роботодавця та виплачується за погодженням із відповідним органом вищого рівня, та пов`язано безпосередньо з наявністю коштів у межах фонду оплати праці.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу в якому просила залишити апеляційну скаргу Міністерства юстиції України по справі на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 по справі № 520/1213/22 без задоволення, а також з метою захисту порушених та не поновлених прав змінити судове рішення в резолютивній частині та зобов`язати Відповідачів надати їй відпустку за 2020 рік та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік, та розглянути прохання і надати обґрунтовану відповідь на нього щодо надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік за заявою від 12.10.2021 та за заявою від 07.09.2021 за 2021 рік (за 2021 рік відповідно й розглянути подання від 09.09.2021).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом були встановлені такі обставини.

З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що 05.04.2018 наказом Мін`юсту №1346/к позивача призначено на посаду заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту ПС МУ з ПВКП Мін`юсту.

Листом №32881/8585-32-20/14.7 від 24.07.2020 Мін`юст повідомив позивача, що відповідно до статті 57 ЗУ «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

У наданні позивачу відпустки з 06.07.2020 Мін`юстом не погоджено, про що листом від 26.06.2020 №28405/7381-32-20/14.7 було проінформовано ПС МУ з ПВКП Мін`юсту, підстав для виплати грошової допомоги немає.

Водночас відповідач проінформував, що наказом Мін`юсту від 13.07.2020 №2220/к позивача звільнено з посади заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, 14.07.2020 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» в зв`язку з припиненням державної служби.

ОСОБА_1 не погодилась зі звільненням та звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мін`юсту, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту від 13.07.2020 №2220/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту з 14.07.2020 з відновленням державної служби; стягнути з Мін`юсту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення, з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 по справі № 520/10516/2020 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Мін`юсту від 13.07.2020 №2220/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або на іншій рівнозначній посаді.

Стягнуто з Мін`юсту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення. У решті позовних вимог відмовлено.

На час ухвалення рішення суду у цій справі (№ 520/1213/22) рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 по справі № 520/10516/2020 було чинним.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 26.05.2021 по справі №520/1277/21 було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Мін`юсту, треті особи ПС МУ з ПВКП Мін`юсту, Регіональна профспілкова організація ПС МУ з ПВКП Мін`юсту, Профспілкова організація ПС МУ з ПВКП Мін`юсту, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправними дії Мін`юсту щодо відмови ОСОБА_1 у погодженні надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення. Зобов`язано Мін`юст погодити надання ОСОБА_1 щорічної відпустки та грошової допомоги для оздоровлення на підставі заяв, зареєстрованих в Мін`юсті від 06.07.2020 №8044-32-20 та від 16.07.2020 №8585-32-20.

Зобов`язано Мін`юст розглянути заяву Пузікової ОСОБА_1 від 06.07.2020 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

Наказом Мін`юсту від 25.08.2021 № 2014/к, виданим на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 по справі 520/10516/2020, скасовано наказ Мін`юсту від 13.07.2020 № 2220/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.

Наказом Мін`юсту від 12.11.2021 № 2709/к позивача було звільнено з посади заступника начальника ПС МУ з ПВКП МінЮсту з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, 17 листопада 2021 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.

06.07.2020 позивач звернулася до міжрегіонального управління із заявою на ім`я Державного секретаря про надання та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

12.10.2021 позивач звернулася до начальника Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції із заявою, в якій просила надати щорічну оплачувану основну відпустку протягом 21 календарний день з 21.10.2021 на підставі заяв ОСОБА_1 , зареєстрованих в Міністерстві юстиції від 06.07.2020 №8044-32-20 та від 16.07.2020 №8585-32/20 та відповідну грошову допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати станом на 06.07.2020. Надати допомогу на вирішення соціально-побутових питань на підставі заяви від 06.07.2020.

В адміністративному позиві позивач зазначає, що на теперішній час їй не надано матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань відповідно до її заяв від 07.09.2021 за 2020 рік та заяви від 12.10.2021.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не ухвалив жодного рішення за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 від 07.09.2021 та 12.10.2021 щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому належним способом захисту є визнання протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України та зобов`язання розглянути заяви.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вказує, що ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб`єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб`єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб`єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.

Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб`єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб`єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.

Нарешті, "у спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов`язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб`єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов`язкових для інших суб`єктів рішень. По-третє, суб`єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.

Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб`єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб`єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.

Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб`єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб`єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до частин 2, 3 стаття 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону № 889-VIII).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.

Статтею 50 Закону №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 Законом № 889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розмір визначено Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року №500 (далі - Порядок № 500).

Згідно з п. 2 Порядку №500, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.

Приписами пункту 3 Порядку № 500 закріплено, що рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

З аналізу вищезазначених норм убачається, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника. Рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника, за наявності коштів на цю мету. Наявність чи відсутність обставин для надання такої допомоги є оціночним поняттям, а тому подання заяви не є безумовною підставою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань може надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини. Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, при цьому вказуючи будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.

На підставі вказаного, суд зазначає, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не належить до обов`язкових виплат, а її виплата здійснюється на підставі обґрунтованої заяви працівника за рішенням керівника відповідного органу у межах встановленого фонду оплати праці.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач зверталася до відповідача з заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 26.05.2021 по справі №520/1277/21) було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов`язано Мін`юст розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.07.2020 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

Наказом Мін`юсту від 25.08.2021 № 2014/к, виданим на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 по справі 520/10516/2020, було скасовано наказ Мін`юсту від 13.07.2020 № 2220/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.

Наказом Мін`юсту від 12.11.2021 № 2709/к позивачку було звільнено з посади заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, 17 листопада 2021 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.

07.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб, взятих під варту, із заявою про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.

12.10.2021 позивач звернулася до начальника Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції із заявою, в якій просила надати щорічну оплачувану основну відпустку протягом 21 календарний день з 21.10.2021 на підставі заяв ОСОБА_1 , зареєстрованих в Мін`юсті від 06.07.2020 №8044-32-20 та від 16.07.2020 №8585-32/20 та відповідну грошову допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати станом на 06.07.2020. Надати допомогу на вирішення соціально-побутових питань на підставі заяви від 06.07.2020.

09.09.2021 Департаментом з питань виконання кримінальних покарань ПС МУ з ПВКП Мін`юсту було сформоване подання на ім`я Державного секретаря Мін`юсту №22-4410/4.3/1/57-21 про надання матеріальної допомоги заступнику начальника міжрегіонального управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту ПС МУ з ПВКП Мін`юсту ОСОБА_1 .

Зокрема, у зазначеному поданні вказано, що відповідно до Закону України «Про Державну службу», Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою КМУ від 08.08.2016 №500, Порядком погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції та їх заступників, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.02.2017 №437/5, направлено заяву про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань заступника начальника міжрегіонального управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту ПС МУ з ПВКП Мін`юсту ОСОБА_1 .

Листом від 15.10.2021 №22/22/1/70-21/ЗПІ-ЗПІ-ФО-17 Департамент з питань виконання кримінальних покарань ПС МУ з ПВКП Мін`юсту на заяву позивача повідомив, що ПС МУ з ПВКП Мін`юсту направило заяву про надання грошової допомоги за 2021 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати заступника начальника ПС МУ з ПВКП Мін`юсту з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту ОСОБА_1 та заяву про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Доказів на підтвердження прийняття Мін`юстом відповідного рішення за вказаним поданням, відповідачами не надано.

Однак, матеріали справи свідчать, що позивач зверталася до начальника Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції із заявою від 12.10.2021, в якій просила надати, зокрема допомогу на вирішення соціально-побутових питань на підставі заяви від 06.07.2020.

Проте, доказів на підтвердження того, що Мін`юстом прийнято відповідне вмотивоване рішення на підставі вказаних заяв позивача та подання від 09.09.2021, до матеріалів справи не надано.

У відзиві на позов ПС МУ з ПВКП Мін`юсту зазначено, що погодження Державного секретаря заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік відповідно до подання начальника на адресу міжрегіонального управління не надходило.

Отже, заяви позивача від 07.09.2021 та 12.10.2021 залишаються фактично нерозглянутими, уповноваженою особою Мін`юсту (якому надано право вирішувати відповідні питання щодо виплати допомоги) відповідне рішення про надання (відмову у наданні) допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , як це передбачено Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016, № 500, фактично не приймалося.

Посилання відповідача у відзиві на адміністративний позов, що заява від 12.10.2021 не є окремою заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, а є заявою в порядку виконання судового рішення по справі №520/1277/21, є безпідставним, оскільки у зазначені заві від 12.10.2021 позивач просила, зокрема: надати допомогу на вирішення соціально-побутових питань на підставі заяви від 06.07.2020.

Відповідачами, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не надано жодних доказів того, що МінЮсту ухвалив рішення стосовно спірних заяв позивача (про надання або про відмову у наданні відповідної допомоги).

Отже, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що Мін`юст ухилився від прийняття рішення, що віднесене до його компетенції, оскільки по факту не прийняло жодного рішення щодо заяв позивача від 07.09.2021 та 12.10.2021 за поданням від 09.09.2021.

Колегія суддів наголошує на тому, що чинним законодавством не надано право роботодавцю, а тим більше суб`єкту владних повноважень ігнорувати звернення його працівника.

Як правильно вказав суд першої інстанції, розгляд будь-якої заяви працівника повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про надання або відмову у наданні відповідної допомоги).

При цьому, колегія суддів вважає, що апелянт помилково ототожнює власну бездіяльність щодо належного розгляду заяви свого працівника з наявним дискреційним повноваженням, оскільки його дискреція полягає виключно в ухваленні конкретного рішення про задоволення заяви позивача або про відмову у задоволенні заяви позивача про надання відповідної матеріальної допомоги (погодити або непогодити її виплату).

Також, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні наголосив на тому, що прийняття рішення про надання або ненадання грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань на підставі заяв позивача є виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями) відповідача - Мін`юсту, за поданням міжрегіонального управління.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання Мін`юсту розглянути заяви ОСОБА_1 від 07.09.2021 та 12.10.2021 та ухвалити відповідне рішення за результатами їх розгляду.

Стосовно вимог відзиву на апеляційну скаргу, поданого позивачем 03.11.2022, змінити судове рішення в резолютивній частині та зобов`язати відповідачів надати відпустку за 2020 рік та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік, та розглянути прохання та надати обґрунтовану відповідь на нього щодо надання мені матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік за заявою від 12.10.2021 та за заявою від 07.09.2021 за 2021 рік (за 2021 рік відповідно й розглянути подання від 09.09.2021), колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач до суду апеляційної інстанції із саме апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в частині обраного судом першої інстанції способу захисту її порушеного права не зверталася, а тому відсутні підстави для розгляду вказаних вимог відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року по справі №520/1213/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 17.10.2024.