Рішення

від 16.10.2024 по справі 906/840/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/840/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Андрощук О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Якименко М.М. - ордер серія АІ №1666495 від 26.07.2024,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Шведи Миколи Романовича

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 157 615,10 грн.

Фізична особа - підприємець Шведа Микола Романович звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 157 615,10 грн, з яких: 137 750,00 грн - заборгованість за поставлений товар, 6 695,83 грн - 3% річних та 13 169,27 грн - інфляційні.

Ухвалою від 09.08.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

14.08.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява від 14.08.2024, згідно якої він просив розглянути справу за правилами загального позовного провадження та призначити дату підготовчого судового засідання з повідомленням сторін.

Ухвалою від 03.09.2024 суд відмовив у задоволенні заяви представника відповідача від 14.08.2024 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 16.09.2024.

06.09.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення 137750,00 грн основного боргу, закриття провадження у справі в частині стягнення 137750,00 грн основного боргу, у якій водночас представник позивача підтримав решту заявлених позовних вимог в частині стягнення 13169,27 грн інфляційних та 6695,83 грн 3% річних.

Протокольною ухвалою від 16.09.2024 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 26.09.2024.

16.09.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява, у якій останній просить врахувати наведені у ній аргументи при вирішенні справи, долучити до матеріалів справи докази сплати заборгованості у розмірі 137750,00 грн, а також просить відмовити в решті позовних вимог повністю.

Враховуючи те, що відзив на позовну заяву відповідач у встановлений строк не подав, а аргументи, викладені у вказаній заяві, за своїм змістом містять ознаки відзиву на позовну заяву, з огляду на те, що клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву відповідач не заявляв, суд на підставі ч.2 ст.118 ГПК України залишає подану заяву без розгляду в частині клопотання про врахування наведених у ній аргументів при вирішенні справи, та задовольняє в частині долучення доказів сплати заборгованості у розмірі 137750,00 грн, оскільки такі сплати були здійснені після звернення позивача до суду.

26.09.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні.

26.09.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки на час призначеного судового засідання тривала повітряна тривога на території м. Житомира та Житомирської області.

Ухвалою від 26.09.2024 суд призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 16.10.2024.

16.10.2024 до суду від представника позивача надійшли:

- заява про проведення судового засідання без його участі, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання за станом здоров`я;

- заява, згідно якої він повідомляє, що з наслідками відмови від позову в частині позовних вимог ознайомлений.

Представник відповідача у засіданні суду заперечив щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 6695,83 грн - 3% річних та 13169,27 грн - інфляційних. Наголошував, що зважаючи на відсутність доказів сплати авансу, сторони не дотрималися встановленого договором порядку проведення розрахунків, тому умови договору щодо визначеного терміну оплати не підлягають застосуванню, а сторони у контексті ст.205 ЦК України змінили умови оплати поставленого товару. Таким чином, у відповідача виник обов`язок оплати 100% тільки після поставки товару, що відповідно обумовлювало надалі отримання від постачальника вимоги щодо оплати всього уже поставленого товару і узгодження у спосіб надання замовникові вимоги щодо строків сплати. Також представник відповідача зазначив, що 15.05.2024 позивач направив відповідачу претензію на суму 137750,00 грн, у відповідь на яку 24.05.2024 було запропоновано та погоджено наступний графік виконання зобов`язань з оплати товару: червень 2024 року - 45916,67 грн, липень 2024 року - 45916,67 грн, серпень 2024 року - 45916,67 грн. Погодившись на пропозицію відповідача щодо графіку здійснення платежів на користь позивача, сторони тим самим відповідно до ст. 205 ЦК України знову узгодили новий порядок, строки і розмір сплати відповідачем коштів позивачу, адже заперечень чи незгоди із запропонованим відповідачем графіком сплати коштів від позивача не надходило. Водночас зазначив, що всупереч приписам п.4.3 договору, акт приймання-передачі сторони не підписали. За вказаного вважає, що строки проведення розрахунків не визначені. При цьому стверджував, що звернення позивача до суду є передчасним, оскільки погоджений сторонами та відображений у відповіді на претензію термін сплати останньої частини заборгованості не настав. Стверджуючи зазначене, вважає нарахування 3% річних та інфляційних безпідставним.

Також представник відповідача просив покласти судові витрати на позивача, з огляду на те, що спір виник саме внаслідок неправильних дій позивача, оскільки останній передчасно звернувся з вказаним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №255-2209 від 22.09.2022 в частині оплати за поставлений товар.

Позивач вказує, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 163728,00 грн, який відповідач оплатив частково на суму 25978,00 грн, заборгувавши 137750,00 грн.

Крім того, на підставі ст.625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 13169,27 грн інфляційних за період з січня 2023 року по червень 2024 року та 6695,83 грн 3% річних за період з 23.12.2022 по 05.08.2024, нарахованих на суму заборгованості 137750,00 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлені судом строки не подав. Водночас після відкриття провадження у справі відповідач сплатив заборгованість за поставлений товар у розмірі 137750,00 грн, у зв`язку з чим представник позивача подав заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі в цій частині. При цьому представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 13169,27 грн інфляційних та 6695,83 грн 3% річних.

Розглянувши подану представником позивача заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі в частині стягнення 137750,00 грн заборгованості, господарський суд вважає її такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.46 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч.2 ст.191 ГПК України, до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч.3-4 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Суд враховує, що згідно заяви від 16.10.2024 представник позивача повідомив, що з наслідками відмови від позову в частині позовних вимог ознайомлений.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про відмову від позову в частині стягнення 137750,00 грн заборгованості подана представником Фізичної особи - підприємця Шведи Миколи Романовича адвокатом Очичем Андрієм Юрійовичем через систему "Електронний суд". Згідно наданого до справи ордеру серії АМ №1096134 від 05.08.2024, повноваження адвоката Очича А. Ю. не обмежуються.

Згідно з платіжною інструкцією №4038 від 26.08.2024 відповідач сплатив позивачу заборгованість за договором №255-2209 від 22.09.2022 у розмірі 137750,00 грн (а.с.75), що підтверджується також випискою АТ "Сенс Банк" від 29.08.2024 по особовому рахунку позивача (а.с.47).

Водночас суд враховує, що відмова від позову, згідно вищенаведених приписів ГПК України, є правом позивача.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Враховуючи наведене, оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, відмова позивача від частини позовних вимог у розмірі 137750,00 грн, не суперечить закону та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, представник позивача не обмежений у повноваженнях на вчинення такої дії, суд приймає відмову Фізичної особи - підприємця Шведи Миколи Романовича від позову в частині стягнення 137750,00 грн заборгованості та закриває провадження у справі в частині стягнення 137750,00 грн заборгованості на підставі п.4 ч.1 ст.231 ГПК України.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2022 між Державним підприємством "Білокоровицьке лісове господарство" (замовник) та Фізичною особою - підприємцем Шведою Миколою Романовичем (підрядник) був укладений договір купівлі-продажу №255-2209 (а.с.4-5).

Відповідно до п.1.1 договору, за завданням замовника підрядник зобов`язується виготовити скляні вироби та фурнітуру, а саме: "Виготовлення та комплектація скляних перегородок та скляних дверей в кімнатах на 1-му та 2-му поверхах адміністративного приміщення ДП "Білокоровицький лісгосп", що знаходиться за адресою: 11051, вул. Гагаріна, 1, смт. Нові Білокоровичі, Коростенський район, Житомирська область."

Згідно з п.1.2 договору, замовник зобов`язується прийняти та оплатити поставлені матеріали згідно умов, визначених цим договором.

До обов`язків замовника, згідно з п.3.4 договору, належить оплачувати виконані підрядником роботи на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

За умовами п.4.1 договору, загальна вартість поставки по даному договору визначається згідно додатку 2 до договору на суму 163728,00 грн.

Пунктом 4.2 договору визначено, що до початку поставки замовник зобов`язується сплатити підряднику аванс. Розмір авансу складає 60 відсотків, 98236,00 грн. Інша частина коштів сплачується після закінчення поставки.

Відповідно до п.4.3 договору, остаточні розрахунки за чинним договором здійснюються замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом п`яти робочих днів з дня поставки підрядником на об`єкті замовника та підписання акту передачі-приймання.

Факт поставки позивачем відповідачу товару та обов`язок останнього провести розрахунки на загальну суму 163728,00 грн підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною №ШМ-255-2209 від 15.12.2022 (а.с.6).

Відповідач частково сплатив відповідачу за поставлений товар 25978,00 грн, у зв`язку з чим заборгованість станом на дату звернення з цим позовом становила 137750,00 грн.

Згідно з додатковою угодою №1 від 05.01.2023 до договору №255-2209 від 22.09.2022 (а.с.7), на підставі п.8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №836 "Про припинення державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство" та затвердження складу комісії", наказу державного агентства лісових ресурсів України від 05.01.2023 №51 "Про затвердження передавального акту державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство" Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство". Відповідно до п.3.1 Положення про філію "Білокоровицьке лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" філія діє від імені ДП "Ліси України" та в його інтересах, у зв`язку з чим сторони внесли зміни у договір, змінивши у преамбулі і реквізитах та підписах сторін замовника з Державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство" на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство".

Позивач звертався до відповідача з претензією №01 від 15.05.2024 про сплату заборгованості за договором у розмірі 137750,00 грн (а.с.8).

У відповідь на вказану претензію відповідач повідомив позивача, що філія "Білокоровицьке лісове господарство "ДП "Ліси України" як правонаступник ДП "Білокоровицький лісгосп" не змогла своєчасно та в повному обсязі виконати взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг та запропонував графік оплати заборгованості у розмірі 137750,00 грн: червень 2024 року - 45916,67 грн, липень 2024 року - 45916,67 грн, серпень 2024 року - 45916,67 грн (а.с.9).

Водночас, суд вважає безпідставними твердження представника відповідача про погодження сторонами іншого порядку проведення розрахунків, ніж визначений договором, шляхом надіслання відповідачем позивачу відповіді на претензію, у якій був запропонований графік оплати заборгованості, оскільки відповідно до п.8.5 договору, якщо інше прямо не передбачено договором або чинним законодавством України, зміни в договір можуть бути внесені тільки за взаємною домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до договору.

Натомість матеріали справи не містять додаткової угоди про погодження іншого порядку проведення розрахунків, ніж визначений договором, як не містять і інших доказів погодження позивачем вказаного графіку сплати заборгованості.

Також суд враховує, що у судовому засіданні 16.09.2024 представник позивача заперечив щодо погодження сторонами іншого, ніж визначено договором, порядку проведення розрахунків та наголосив на умовах п. 8.5 договору.

Так, згідно з ч.1 ст.652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч.1,2 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Із наведеного вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, згідно з п.4.2, 4.3 договору, сторони передбачили строк здійснення авансу, а також термін остаточного розрахунку за договором - протягом п`яти робочих днів з дня поставки підрядником на об`єкті замовника та підписання акту передачі-приймання.

Як вказує позивач та вбачається з наданого до справи підписаного сторонами акта звірки (а.с.10), відповідач здійснив аванс у меншому розмірі, ніж було передбачено п.4.2 договору, однак позивач 15.12.2022 поставив відповідачу товар у повному обсязі, що не призвело до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, тому у відповідача виник обов`язок оплатити поставлений товар у строк до 22.12.2022.

Також, зважаючи на заперечення відповідача, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд враховує, що відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Тобто, як видаткова накладна, так і акт приймання передачі є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, за результатами якої виникають права і обов`язки сторін.

При цьому суд зазначає, що видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг і по суті завершує купівлю-продаж між продавцем і покупцем. Акт приймання виконаних робіт (послуг) фіксує закінчення будь-яких робіт (послуг) та приймання їх замовником за кількістю та якістю.

За вказаного суд враховує, що умовами договору було передбачено проведення остаточних розрахунків протягом п`яти робочих днів з дня поставки та підписання акту передачі-приймання, натомість передача товару була здійснена за видатковою накладною, яка підписана сторонами без зауважень. Надана до справи видаткова накладна підтверджує отримання відповідачем від позивача товару за договором купівлі-продажу із зазначенням дати передачі товару, його кількості та не містить жодних зауважень щодо якості товару та кількості. Крім того, отримання товару на підставі цієї видаткової накладної не заперечується відповідачем, а питання стосовно відсутності підписаного між сторонами акту приймання-передачі, незважаючи на визначений сторонами строк закінчення поставки - 2022 рік (п.5.1 договору) не піднімалося відповідачем до звернення позивача з цим позовом до суду, зокрема і у відповіді на претензію, при цьому погашення основного боргу відповідачем здійснено у повному обсязі.

Також з поведінки сторін під час вчинення дій щодо досудового врегулювання спору вбачається розуміння існування заборгованості за поставлений товар на підставі вказаної вище видаткової накладної, про що додатково свідчить і відповідь на претензію, у якій відповідач не наполягав на необхідності підписання акту приймання-передачі, а фактично визнав наявність заборгованості за договором за відсутності такого акту, однак при наявності видаткової накладної та пропонував графік оплат для уникнення додаткових витрат, пов`язаних із примусовим виконанням.

Крім того, після звернення позивача до суду з цим позовом - 26.09.2024, відповідач сплатив заборгованість за поставлений згідно з видатковою накладною №ШМ-255-2209 від 15.12.2022 товар у повному обсязі, не вимагаючи при цьому додаткового підписання акту приймання-передачі товару та не заперечуючи належного виконання позивачем зобовязань останнього за договором купівлі-продажу. При цьому у призначенні платежу відповідач вказав: "Оплата кредиторської заборгованості за надані послуги ремонту контори за 2022 р. зг. дод угоди дод угода до дог№255-2209 від 22 вересня 2022..."

За вказаного суд враховує, що визначену у п. 4.3 договору поставку товару підтверджено сторонами шляхом підписання первинного документа - зазначеної видаткової накладної, що обумовлює проведення розрахунків протягом п`яти робочих днів з дня такої поставки.

Позивач врахував зазначене при зверненні з позовом до суду.

Водночас, зважаючи на твердження відповідача про не застосування до спірних відносин п. 4.3 договору, суд зауважує, що відповідно до ст. 693 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, ч. 1,2 ст. 538 ЦК України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 599 ЦК України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно дост.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач сплатив заборгованість за договором у розмірі 137750,00 грн лише після звернення позивача з цим позовом до суду (платіжна інструкція №4038 від 26.08.2024 на суму 137750,00 грн, а.с.75).

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 13169,27 грн інфляційних за період з січня 2023 року по червень 2024 року та 6695,83 грн 3% річних за період з 23.12.2022 по 05.08.2024, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 137750,00 грн (розрахунки - а.с.11).

Перевіривши розрахунки інфляційних та 3% річних, суд встановив, що заявлені суми є обґрунтованими та арифметично вірними, тому вимоги про стягнення 6695,83 грн 3% річних та 13169,27 грн інфляційних підлягають задоволенню.

Розрахунки здійснені судом за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон".

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене, з огляду на закриття провадження у справі в частині стягнення 137750,00 грн заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 6695,83 грн 3% річних та 13169,27 грн інфляційних.

Частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Натомість суд враховує, що відмова від позову у даній справі мала місце лише щодо частини заявлених вимог і саме у зв`язку з проведеними відповідачем розрахунками. При цьому, звертаючись з позовом до суду, позивач сплатив судовий збір у мінімальному розмірі 3028,00 грн, визначеному пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", тому питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, суд не вирішує, а відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Водночас суд враховує, що матеріалами справи та встановленими вище обставинами підтверджується, що вказаний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, тому доводи представника відповідача про необхідність покладення судових витрат на позивача є безпідставними.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 123 ГПК України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (ч. 3 ст. 130 ГПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 123 ГПК України).

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з матеріалами справи, правова допомога Фізичній особі - підприємцю Шведу Миколі Романовичу надавалася адвокатом Очичем Андрієм Юрійовичем, який діяв на підставі ордеру АМ №1096134 від 05.08.2024 (а.с.12).

Суд встановив, що між адвокатом Очичем А.Ю. та ФОП Шведою М.Р. (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги від 29.07.2024 (а.с.48), відповідно до п.1 якого адвокат надає правову допомогу клієнту з приводу представництва та захисту його інтересів у будь-яких підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності, а також у судах загальної юрисдикції, адміністративних судах та господарських судах всіх ланок.

Згідно з п.3 договору за виконання обов`язків захисника клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 25000,00 грн, а саме за представлення інтересів клієнта в Господарському суді Житомирської області з приводу стягнення заборгованості по договору купівлі-продажу №255-2209 від 22.09.2022.

Відповідно до акта виконаних робіт по наданню юридичних послуг (правової допомоги) від 05.09.2024 (а.с.51), адвокат Очич А.Ю. надав позивачу юридичні послуги на суму 25000,00 грн, а саме:

- вивчення наданих клієнтом документів;

- вивчення та правовий аналіз судової практики у аналогічних справах;

- консультації в телефонному режимі та зустрічі з клієнтом, в тому числі поза робочого місця адвоката;

- підготовка копій та завіряння копій документів, які були додатками до позовної заяви;

- підготовка розрахунку штрафних санкцій;

- направлення позовної заяви з додатками відповідачам;

- підготовка та подача позовної заяви до Господарського суду Житомирської області;

- підготовка та подача заяви про відмову від позову в частині стягнення основного боргу, однак стягнення індексу інфляції та 3% річних, а також судових витрат до господарського суду Житомирської області.

На підтвердження понесених позивачем витрат до суду надано квитанції від 01.08.2024 на суму 12500,00 грн та від 30.08.2024 на суму 12500,00 грн (а.с.49-50).

Відповідно до частин першої і другої статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, згідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, тобто виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанняміншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з контррозрахунком від відповідача до суду не надходило.

Водночас, як уже було зазначено вище, суд не вбачає підстав для покладення судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу на позивача, стосовно чого клопотав представник відповідача.

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України,під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд також може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9статті 129 ГПК України.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд вважає за необхідне зазначити, що даний спір не відноситься до категорії складних справ, які потребують додаткового вивчення судової практики, опрацювання значного обсягу доказової бази, у позивача в наявності були всі документи, необхідні для звернення до суду з позовом, тому від адвоката не вимагалося додаткових дій щодо їх збирання (витребування) та значного обсягу часу та зусиль для підготовки відповідних документів до суду.

Крім того, такі юридичні послуги як "підготовка копій та завіряння копій документів, які були додатками до позовної заяви", "підготовка розрахунку штрафних санкцій", "направлення позовної заяви з додатками відповідачам" є складовими наданої адвокатом послуги "підготовка та подача позовної заяви до Господарського суду Житомирської області".

Також суд враховує, що послуга щодо підготовки та подачі заяви про відмову від позову в частині стягнення основного боргу, однак стягнення індексу інфляції та 3% річних не була необхідною у цій справі, оскільки відповідачем були надані докази сплати основної суми заборгованості, на підставі яких суд міг самостійно, керуючись п.2 ч.1 ст.231 ГПК України закрити провадження у справі у цій частині, та продовжити розгляд справи стосовно решти позовних вимог, без необхідності подання відповідної заяви позивачем.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що заявлені витрати позивача на правничу допомогу порівняно з предметом спору та складністю справи, є неспіврозмірними та завищеними, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати неспіврозмірні із виконаною роботою.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що розумними, справедливими, а також пропорційними до предмета спору та складності справи, є витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, у зв`язку з чим саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 126, 129, 231, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (11054, Житомирська область, Коростенський район, смт. Нові Білокоровичі, вул. Зелена, 1, код ЄДРПОУ 45066737) на користь Фізичної особи - підприємця Шведи Миколи Романовича ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ):

- 13169,27 грн інфляційних;

- 6695,83 грн 3% річних;

- 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;

- 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 137750,00 грн основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.10.24

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - у справу;

- сторонам через електронний суд.