Рішення

від 16.10.2024 по справі 346/2210/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/2210/24

Провадження № 2/346/1200/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Біди Ю.Д.

представника позивача адвоката Голіней Л.Д.

відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника цих відповідачів адвоката Головатюк Л.А.

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Кедруна Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галайчук Оксана Лук`янівна, про визнання права власності на майно колгоспного двору та скасування договору про поділ спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

свої вимогипозивач обгрунтовуєтим,що житловий будинокз господарськимибудівлями таспорудами в АДРЕСА_1 ,належав направі власностіколгоспному двору,головою якогобув йогобатько ОСОБА_5 ,який начас ліквідаціїколгоспних дворівпроживав успірному будинкуразом здружиною ОСОБА_6 ,синами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,дочками ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (позивачемта відповідачами).Тому коженз нихмає (мав)право на1/6частину вказаногонерухомого майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер таспадщину післянього прийнялайого дружина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 останняпомерла тапісля їїсмерті відкриласяспадщина зазаповітом вкористь позивача,яка складаєтьсяіз 2/6частин спірногобудинку.Із заявоюпро прийняттяспадщини звернулисяпозивач якспадкоємець зазаповітом,та ОСОБА_1 як спадкоємецьна обов`язковучастку спадковогомайна.Тому,на думкупозивача,частки спадкоємців успадковому майнізгідно іззаконом маютьстановити: ОСОБА_8 5/24часток (1 /24 + 1/6, (враховуючи половину від того, що могла отримати по закону (2/6 : 4 (четверо дітей) : 2 = 1/24 )); ОСОБА_9 11/24 часток ( 7/24 +1/6 ); Ярослав 1/6 частка; Ганна 1/6 частка.

З метою оформлення спадщини після смерті матері позивач 25.08.2021 року звернувся до приватного нотаріуса із відповідною заявою. Однак, остання відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_5 як головою колгоспного двору, частки померлого та інших власників у майні колгоспного двору не виділено, правовстановлюючий документ на житловий будинок відсутній.

27.12.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про поділ спадщини, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відмовилась від будь-яких прав на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а взамін отримала дві земельні ділянки. Враховуючи це, частка позивача у спірному майні має становити 2/3 ( 5/24 + 11/24), а інші 2/6 частки залишаються за ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ( по 1/6 частки).

Водночас, ОСОБА_1 претендує на частку спірного будинку, порушуючи умови договору про поділ спадщини, згідно з яким нотаріусом встановлено спадкову масу, до якої входить цілий житловий будинок, а не 2/6 частки, з яких потрібно вираховувати обов`язкову частку ОСОБА_1 , чим введено сторони в оману. В результаті не встановлення дійсної спадкової маси сторони уклали договір, за яким позивач не може реалізувати свої права в повному обсязі, в той час як ОСОБА_1 отримала дві земельні ділянки площами 0,38 га та 0,68 га на підставі свідоцтв про право на спадщину за №1369, № 1370, які по закону не повинні були їй належати. Остання, маючи на меті узаконити свою частку у спірному домоволодінні, ввела в оману позивача щодо відмови від своєї частки в його користь, переконавши, що після підписання договору, взамін на дві земельні ділянки, йому належатиме ціле домоволодіння. Однак, оскільки спадкова маса у договорі визначена не достовірно, а договір підписаний шляхом введення в оману, що призвело до помилкового трактування договору про поділ спадщини, то такий договір як вид правочину є недійсним. Тому позивач, посилаючись також на ст. 1301 ЦК України, просить визнати недійсним договір про поділ спадщини, укладений між ним та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Галайчук О.Л. 27.12.2021 року та зареєстрований в реєстрі за №1368; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.12.2021 року за реєстровим №1369 та витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №292707344 від 27.12.2021 року; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.12.2021 року за реєстровим №1370 та витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №292712703 від 27.12.2021 року; визнати за ним право власності на 2/3 частки вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд.

04.06.2024 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду відзив на позовну заяву, в якому вказали, що договором про поділ спадщини від 27.12.2021 року між позивачем та ОСОБА_1 врегульовано питання розподілу спадкового майна після смерті їхньої матері ОСОБА_6 . Ще до укладення вказаного договору, а саме 25.08.2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Однак, остання відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що частку померлої ОСОБА_6 у майні колгоспного двору не виділено. Таким чином, на час укладення договору позивачу вже було відомо, що будинковолодіння є майном колгоспного двору і їхня мати не являлась його єдиним власником. Постанова приватного нотаріуса від 25.08.2021 року спростовує твердження позивача про те, що у оспорюваному договорі нотаріусом встановлено спадкову масу, до якої входить саме цілий житловий будинок. Також твердженням, що відповідно до умов договору ОСОБА_5 відмовилась від будь-яких прав на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та отримала за це дві земельні ділянки в цілому позивач вводить суд в оману. Відповідно до умов договору, його предметом є спадкове майно, яке належало матері сторін, а також на яке вона мала право на день смерті. Частка в майні колгоспного двору, яка не належить спадкодавцю, не є спадковим майном та не може бути предметом договору, а нотаріус не наділений повноваженнями визначати частку спадкодавця в майні колгоспного двору. У договорі спадковим майном визначено 4 земельні ділянки та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, оскільки частка спадкодавця ще була виділена в судовому порядку, та за його умовами ОСОБА_1 не претендувала і не претендує на спадкову частину будинку, а земельні ділянки вони вирішили поділити порівну. Будь-яких заперечень щодо умов договору на час його укладення позивач не висловлював. Позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на 2/3 частки зазначеного будинку вказані відповідачі вважають необґрунтованими. Так, кожен з членів колгоспного двору має (мав ) право на 1/6 частку вказаного нерухомого майна. Голова двору ОСОБА_5 помер, його частку, як спадкоємець за заповітом, прийняла його дружина, мати сторін, ОСОБА_6 та після смерті якої 17.01.2012 року відкрилась спадщина на 2/6 частки будинку та 4 земельні ділянки. Таким чином, позивач відповідно до умов договору від 27.12.2021 року та з урахуванням його частки в майні колгоспного двору може набути у власність 1/2 частку спірного будинку ( 2/6 + 1/6 ). Крім того, позивачем заявлені взаємовиключні позовні вимоги, зокрема, він просить визнати недійним договір про поділ спадщини, скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, та посилаючись на вказаний договір, визнати за ним право власності на 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. При цьому він замовчує щодо виданих йому свідоцтв про право на спадщину на дві інші земельні ділянки, намагаючись отримати у власність все спадкове майно та частку ОСОБА_1 у майні колгоспного двору. Тому вказані відповідачі просять в задоволенні позову відмовити.

Позивач в судове засідання не з`явився, його представник адвокат Голіней Л.Д. позовні вимоги підтримала, з підстав, вказаних в позовній заяві, а також вказала, що перед укладенням договору нотаріус запевнила позивача в тому, що йому перейде у власність весь житловий будинок, а ОСОБА_1 - дві земельні ділянки. Оскільки спірне майно належить до колгоспного двору, а його частки не виділені, нотаріус мала відмовити в посвідченні (укладенні) договору від 27.12.2021 року та направити сторони до суду для визначення часток і лише після цього посвідчувати договір про поділ спадкового майна.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні просять в задоволенні позову відмовити. Їхній представник, адвокат Головатюк Л.А. заперечила щодо задоволення позовних вимог, з підстав, зазначених у відзиві, та вказала, що відповідачі не заперечують, що позивачу як члену колгоспного двору належить 1/6 частка спірного житлового будинку, а також 2/6 частки в порядку спадкування після смерті батьків. Тому він може претендувати на 1/2 частку будинку, але не на 2/3.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, її представник, адвокат Кедрун Л.С. в судовому засіданні вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки нотаріус при посвідченні договору грубо порушив норми закону, адже бачив, що свідоцтво про право власності видано на голову колгоспного двору, де частки його членів не виділені, а спадкодавцю не належав в цілому житловий будинок. Позивач, в свою чергу не міг знати тонкощів законодавства щодо колгоспних дворів. Позивача ввели в оману. Крім того, нотаріус зобов`язаний був до посвідчення вказаного договору, який є підставою для видачі правовстановлюючих документів, отримати довідку з БТІ про технічну характеристику будинку та частки всіх членів у колгоспному дворі, однак, він свідомо уклав незаконний договір.

Приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галайчук О.Л. в судове засідання не з`явилась, 28.05.2024 року подала до суду письмові пояснення, в яких вказала, що предметом розгляду у даній справі є визнання за позивачем в порядку спадкування за законом та за заповітом після смерті батьків права власності на домоволодіння та перерозподіл спадщини.

Договір про поділ спадщини укладений та спрямований на реальне настання саме тих наслідків, які обумовлені в ньому. ОСОБА_4 розумів, що після укладення цього договору йому перейдуть у власність земельні ділянки площами 0,4 га та 0,68 га, а ОСОБА_1 - площами 0,38 га та 0,68 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області. Договір не є підставою для державної реєстрації прав на спадщину, ним не визначається спадкова маса та він може бути укладений лише щодо частини майна спадкодавця. Тому твердження позивача, що ОСОБА_1 згідно з договором зареєструвала свої права, а він не зміг, є неправильними. На підставі вказаного договору їм видані свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, а у видачі свідоцтва про право на спадщину на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено у зв`язку з тим, що частка спадкодавця у майні колгоспного двору не виділена, а також відсутній правовстановлюючий документ. Більше того, ОСОБА_4 на час укладення договору знав і розумів, що спірне домоволодіння є майном колгоспного двору і що виділ часток у його майні та визнання права власності на майно колгоспного двору не входить до компетенції нотаріуса.

Нотаріусом не визначалась та не могла бути визначена частка спадкодавця у майні колгоспного двору, відповідно, розмір частки не міг бути прописаний в укладеному спадкоємцями договорі.

Пункт договору, у якому сторони домовились про те, що домоволодіння належатиме ОСОБА_4 , є їх домовленістю тільки щодо часток, які належатимуть їм, та не може поширюватись на майно інших учасників (власників) майна колгоспного двору, які не були сторонами договору, та спрямована саме на права спадкоємця, що виникнуть в майбутньому. Факт обману та наявність умислу зі сторони ОСОБА_1 позивач повинен довести. Суперечливість вимог позивача полягає також в тому, що він просить визнати недійсними тільки свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_1 , водночас замовчуючи, що йому на підставі договору від 27.12.2021 року видано два свідоцтва на земельні ділянки в цілому, які у випадку визнання договору недійсним теж мають бути скасовані, а не їх частина. За відсутності договору йому б належало тільки 7/8 часток кожної земельної ділянки та 7/8 від тієї частки будинковолодіння (за різницею 1/8 частки, яка належала б ОСОБА_1 згідно з вимогами ст. 1241 ЦК України, частка її становила б 1/8 (1/4 розділити на 1/2 = 1/8), яка належала б спадкодавцю у випадку поділу майна колгоспного двору. Конфлікт між дітьми померлої ОСОБА_6 виник вже після укладення зазначеного договору. У даному випадку, визнання договору про поділ спадщини недійсним внаслідок неправильного його тлумачення чи через виникнення спору між спадкоємцями після його укладення є зловживання правом. Всі сумніви, питання й вимоги щодо нібито невигідних умов слід заявляти саме на момент укладення договору, а не після спливу двох років після його укладення. Заявлений позов є відмовою від правочину після його укладення, зміною намірів та наслідком конфлікту, який виник після його укладення та не тягне його недійсність. Договір не має жодного відношення до поділу спірного будинковолодіння та не впливає на поділ майна колгоспного двору, а тому нотаріус просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, і, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , його батьками вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про що свідчать дані копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 27.03.1970 року (а.с. 8).

У відповідності до копії заповіту, посвідченого 24.12.1999 року секретарем Джурківської сільської ради та зареєстрованого в реєстрі за № 37А, ОСОБА_5 заповів все своє майно ОСОБА_6 (а.с. 33).

Відповідно до даних заповіту, посвідченого 19.09.2017 року секретарем вказаної сільської ради та зареєстрованого в реєстрі за № 19, ОСОБА_6 заповіла все своє майно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто позивачу ( а.с. 19 ).

Згідно з даними свідоцтв про смерть серій НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Джурків Коломийського району Івано-Франківської області, а ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Волиця Красилівського району Хмельницької області ( а.с. 15, 17).

03.12.2009 року державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори Петрук О.Л. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване з реєстрі за № 2772, про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із земельної частки (паю) у землі, яка перебуває у спілці селян імені Шевченка села Джурків Коломийського району Івано-Франківської області, розміром 44,60 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі ( на місцевості ( а.с. 16 )).

Відповідно до копії довідки №9, довідок, №88, №89 та №90, виданих відповідно 12.01.2022 року та 16.04.2024 року Джурківським старостинським округом Підгайчиківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_6 належали житловий будинок в АДРЕСА_1 ; земельні частки (паї) та земельні ділянки, що знаходяться в с. Джурків Коломийського району Івано-Франківської області. Тип двору колгоспний. За адресою: АДРЕСА_1 числяться землі: БОЖ площею 0,2500 га, ОСГ площею 0,5800 га, які рахуються за ОСОБА_6 . Станом на 01.07.1990 року у вказаному будинку проживали: ОСОБА_5 голова двору; ОСОБА_6 дружина; ОСОБА_4 та ОСОБА_2 сини; ОСОБА_1 та ОСОБА_12 дочки. Станом на 15.04.1991 року у вказаному будинку проживали: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 . На час смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у вказаному будинку проживали та були зареєстровані: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . На час смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у цьому будинку проживав та був зареєстрований ОСОБА_4 . Заповіт від імені ОСОБА_5 , посвідчений у виконкомі Джурківської сільської ради 24.12.1999 року за № 37А, не змінювався та не скасовувався. Заповіт від імені ОСОБА_6 посвідчувався виконавчим комітетом вказаної сільської ради 14.01.2005 року за №2, 28.04.2012 року за №12, 19.09.2017 року за №19, який не змінювався та не скасовувався ( а.с. 18, 30-32 ).

Згідно з копією виписки з інвентаризаційних матеріалів ОКП Коломийське МБТІ, виданою 23.07.2021 року за № 69239, згідно з архівними даними станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , з належними до нього будівлями і спорудами, зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Коломийської районної ради 02.05.1989 року на підставі рішення №59 від 12.04.1989 року, за ОСОБА_5 як головою колгоспного двору (а.с. 10).

Відповідно до даних технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, виготовленого ОКП «Коломийське МБТІ» 26.07.2021 року, спірне нерухоме майно складається з житлового будинку загальною площею 44,4 кв. м., житловою площею 31,3 кв. м. та господарських будівель і споруд: літньої кухні - літера «Б»; гаражу - літера «В»; сараю літера «Г»; навісу - літера «Д»; вбиральні - «Ж»; криниці - «№1»; огорожі - «№ 2-3». Рік побудови будинку - 1961 (а.с. 26-28).

22.02.2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Галайчук О.Л. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 , а 02.06.2021 року ОСОБА_1 із аналогічною заявою звернулась до приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Хмельницької області Паршенко М.В. (а.с. 138, 148-149).

Даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 63642958, виданого приватним нотаріусом Галайчук О.Л. 22.02.2021 року, стверджується, що до вказаного реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація спадкової справи № 30/2021 за номером у спадковому реєстрі 67237859, спадкодавець ОСОБА_6 ( а.с.147).

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 63642894 від 22.02.2021 року у зазначеному реєстрі мітиться інформація щодо заповіту, посвідченого 19.09.2017 року за № 19, заповідач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 (а.с. 142-146).

Судом встановлено, що 25.08.2021 року позивач звернувся до вказаного нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.150).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії вказаного нотаріуса від 25.08.2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний вище житловий будинок в зв`язку з тим, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_5 як головою колгоспного двору, частки померлого та інших його власників у майні колгоспного двору не виділено, правовстановлюючий документ на житловий будинок відсутній (а.с.21, 151).

Згідно з даними копії договору про поділ спадщини, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого вказаним нотаріусом 27.12.2021 року за реєстровим № 1368, сторони якого склали його про поділ спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , до складу спадщини входить: земельні ділянки площею 0,38 га, кадастровий номер 2623282002:02:001:0015; площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0265; площею 0,4 га, кадастровий номер 2623282000:02:009:0004; площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0230, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Iвано - Франківської області; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.3 вказаного договору після його укладення у приватну власність ОСОБА_1 переходять земельні ділянки площею 0,38 га, кадастровий номер 2623282002:02:001:0015, та площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0265, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради, Коломийського району Iвано-Франківської області, а до ОСОБА_4 - земельні ділянки площею 0,4 га, кадастровий номер 2623282000:02:009:0004, та площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0230, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Iвано-Франківської області; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В пунктах 4, 6 договору сторони засвідчили, що будь-яких прав щодо майна, що є предметом цього договору, у третіх осіб немає, воно не обтяжене боргом, а також підтвердили, зокрема, що укладення договору відповідає їх інтересам; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому ( а.с. 20, 153 ).

27.12.2021 року позивач та відповідач ОСОБА_1 звернулися до приватного нотаріуса Галайчук О.Л. із заявами про видачу їм свідоцтв про право на спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 згідно з договором про поділ спадщини від 27.12.2021 року за реєстром № 1368 на вищевказані земельні ділянки (а.с. 154, 155).

27.12.2021 року вказаним нотаріусом відповідно до договору про поділ спадщини від 27.12.2021 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровані з реєстрі за № 1369, №1370, про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 є її дочка ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видані ці свідоцтва, складається із земельних ділянок площею 0,38 га, кадастровий номер 2623282002:02:001:0015, та площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0265, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Iвано-Франківської області. Вказані свідоцтва як підстава виникнення права власності (підстава для державної реєстрації) вказані у витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 292707344 та №292712703 від 27.12.2021 року (а.с. 22-25).

27.12.2019 року цим же нотаріусом відповідно до договору про поділ спадщини від 27.12.2021 року також видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстровані в реєстрі за № 1371, №1372, про те, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 є її син ОСОБА_4 . Спадщина, на яку видані ці свідоцтва, складається із земельних ділянок площею 0,4 га, кадастровий номер 2623282000:02:009:0004, та площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0230, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Iвано-Франківської області ( а.с. 162, 165 ).

Згідно з даними витягів про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27.12.2021 року до вказаного Реєстру внесено реєстраційні записи, параметрами яких є реєстрація видачі вищезазначених свідоцтв про право на спадщину (а.с. 157-158, 160-161, 163-164, 166-167).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22.11.2022 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31.08.2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 , відмовлено; в постанові зазначено, зокрема, що визнання права власності за позивачем на 5/6 часток спірного будинку (за адресою: АДРЕСА_1 ) порушує право ОСОБА_1 як співвласника будинку, однак, судом її не залучено до участі у справі ( а.с. 11-14 ).

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини 3 вказаної статті спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частинами 1, 2 статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з положеннями п.11 ч.1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Частинами першою, третьою статті 347 ЦК України передбачено, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з частиною першоюстатті 120 ЦК Української РСРмайно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина другастатті 123 цього Кодексувизначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Закон Української РСР «Про власність», який набрав чинності 15.04.1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Відповідно до ст. 17цього Законумайно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

06.01.1994 року набрав чинностіЗакон України від 16.12.1993 року № 3718-XII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено зЦК Української РСРстатті 120-127, що врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563 щодо спадкування майна колгоспного двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Подібні правовідносини проаналізовані Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Згідно з пунктами 2.1, 4.9. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5(далі - Порядок) спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Відповідно до ч.1-2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 202 ЦК України - правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Встановлено, що укладений 27.12.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 оспорюваний договір про поділ спадщини посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Галайчук О.Л.

Нотаріальне посвідчення правочину не робить його окремою формою, а є різновидом письмової форми. Правочини, які посвідчуються нотаріально, відрізняються від інших правочинів, учинених без такого посвідчення, лише тим, що спеціально уповноважена посадова особа - нотаріус, здійснює на письмовому документі посвідчувальний напис.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Частинами 9-14 ст.44 Закону України «Про нотаріат» визначено повноваження нотаріуса для встановлення дійсного наміру сторін правочину. У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Усі наведені вимоги законодавства покликані убезпечити правочин, а отже, і права осіб, яких цей правочин стосується. Крім того, правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, оскільки нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити чимало дій, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону.

З викладеного вище можна зробити висновок, що дії нотаріуса слугують укріпленню права через встановлення зовнішнього посвідчувального напису, що свідчить про існування права. Підсилення вагомості договору надає його нотаріальне посвідчення, оскільки до цього залучається спеціально визначена державою особа - нотаріус.

Частинами 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту оспорюваного договору про поділ спадщини вбачається, що даний договір відповідав дійсним намірам сторін, зокрема, ними самостійно визначено склад спадкового майна після смерті ОСОБА_6 та порядок його розподілу, а у пункті 6 договору вказано, що вони (сторони) стверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків.

Позивачпідписав договір про поділ спадщини від 27.12.2021 року в присутності приватного нотаріуса ( яким встановлена його особа, його дієздатність) без будь-яких зауважень та застережень, що свідчить про надання ним згоди по всіх його істотних умовах. Більше того, після укладення оспорюваного договору позивач подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, таким чином, вчинив дії на реальне виконання умов договору про поділ спадкового майна. Свідоцтво про право на спадщину просив видати саме з урахуванням умов оспорюваного договору ( а.с. 154 ).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Верховного Суду у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Крім того, як зазначалося вище правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи на його укладення.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 937/5316/20 (провадження № 61-8217св21) вказано, що «тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позовуоднією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину».

Відповідно до ч.1 ст.15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, просить визнати договір про поділ спадщини недійсним, як такий, що підписаний шляхом введення в оману, оскільки у ньому недостовірно визначена спадкова маса.

За змістом ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.03.2020 року в справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28.04.2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19) і від 02.10.2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.07.2022 у справі № 760/21633/15 зазначено, що «тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28.08.2019 року у справі № 753/10863/16-ц, від 20.01.2021року у справі № 522/24005/17».

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року в справі № 463/1540/14 (провадження № 61-5735св19) висловлено позицію, що аналізстатті 1301 ЦК Українисвідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до положень ч.1, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог щодо визнання оспорюваного договору недійсним. Під час розгляду справи позивач не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності даного правочину, а також не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, не довів належними і допустимими доказами факту вчинення ним правочину під впливом обману зі сторони ОСОБА_1 , тобто позивач не довів обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого ним правочину, що їх наявність не відповідає його волі перебувати у відносинах, породжених правочином, а також, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Крім того з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. (Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Таким чином, проаналізувавши та оцінивши всі вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що підстави для скасування оспорюваного договору відсутні. Позовні вимоги щодо визнання недійсними та скасування виданих на підставі вказаного договору частини свідоцтв про право на спадщину за законом є похідними від вирішення питання про недійсність договору про поділ спадщини, а тому задоволенню не підлягають, як і вимоги щодо визнання недійсними та скасування витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки останні лише підтверджують актуальну інформацію у вказаному Реєстрі про об`єкт та про права власності на нього на підставі рішення про державну реєстрацію прав, що здійснюється, зокрема, на підставі відповідного правовстановлюючого документу, що є не ефективним способом захисту, адже останній має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Саме по собі скасування вказаних витягів, навіть у випадку встановлення порушеного права позивача, не призвело б до його поновлення. Слід зазначити, що договором про поділ спадщини сторони можуть погодити розподіл самого майна, проте право власності на майно оформляється свідоцтвом про право на спадщину, яке видається нотаріусом з урахуванням домовленостей сторін про розподіл спадкового майна.

Поряд з тим, судом встановлено, що станом на 01.07.1990 року позивач, його батьки, сестри та брат були членами колгоспного двору, а тому кожному із них належало по 1/6 частці у спірному майні. 07.01.2000 року ОСОБА_5 як голова колгоспного двору помер та після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняла його дружина ОСОБА_6 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 якої відкрилася спадщина за заповітом, згідно з яким все своє майно вона заповіла своєму сину ОСОБА_4 .

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про наявність передбаченої законом підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна, виходячи зрівності частокусіх йогочленів (з врахуванням належних йому 1/6 частки, а також в порядку спадкування належних його батьку ОСОБА_5 та матері ОСОБА_6 по 1/6 частці в колгоспному дворі), оскільки право власностіна спірнийбудинок зареєстрованоза ОСОБА_5 як головоюколгоспного двору,а часткипомерлого таінших йогочленів умайні колгоспногодвору невиділено та позивач як спадкоємець за заповітом, який прийняв спадщину після смерті матері, а вона її прийняла після смерті свого чоловіка, не може набути права на ці частки у вказаному майні. Відповідачам як членам колгоспного двору у спірному майні належить по 1/6 частці, належних доказів щодо відмови від яких, в тому числі на користь позивача, матеріали справи не містять.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі наведеного, ст. ст. 203, 204, 207, 230, 346, 347, 392, 626-628, 1216, 1217, 1234, 1268 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності та, керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 89, 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженцем с. Джурків Коломийського району Івано-Франківської області, жителем АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку загальною площею 44,4 кв. м., житловою площею 31,3 кв. м. та господарськихбудівель іспоруд: літньої кухні - літера «Б»; гаражу - літера «В»; сараю літера «Г»; навісу - літера «Д»; вбиральні - «Ж»; криниці - «№1»; огорожі - «№ 2-3», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити в зв`язку з їх безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець с.Джурків Коломийського району Івано-Франківської області, житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_5 , жителька АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , 1964 року народження, реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_6 , житель АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , 1972 року народження, реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_7 , жителька АДРЕСА_3 .

Третя особа: приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галайчук Оксана Лук`янівна, м. Коломия, вул. Театральна, 46, прим. 4, Івано-Франківської області.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2024 року.

Суддя: Яремин М. П.