Постанова

від 14.10.2024 по справі 903/468/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Справа № 903/468/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Романець Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 (повний текст - 11.07.2024) у справі №903/468/24 (суддя Дем`як В.М.)

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова"

про стягнення 1884028,97 грн

за участю представників

Прокурор - Мельничук Лілія Олександрівна (в залі суду);

Луцької міської ради не з`явився;

відповідача - Мельничук Сергій Миколайович (в залі суду);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 відмовлено у позові Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" про стягнення 1884028,97 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі прокурор зазначає, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру. Така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23.

Стверджує, що будівництво відповідачем об`єкту було розпочато 02.07.2019 та станом на 01.01.2020 такий об`єкт не був введений в експлуатацію, а тому за відсутності укладеного договору про сплату пайової участі у відповідача виник обов`язок протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 звернутися до Луцької міської ради з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Якщо замовником об`єкта будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття такого об`єкта в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, в постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22.

За доводами апелянта суд при прийнятті оскаржуваного рішення, всупереч норм матеріального та процесуального права, прийшов до хибного висновку, що з долучених до матеріалів справи доказів, неможливо встановити, з якої саме дати розпочато будівництво секцій №3 та №4 будинку №7 на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:21:117:0024.

Зазначаючи у рішенні, що у відповідача міг виникнути обов`язок зі сплати пайової участі з 02.07.2019 до 01.01.2021, суд першої інстанції не зазначив, яку суму пайової участі він вважає доведеною, та не вжив заходи щодо самостійного визначення суми пайової участі, тим самим суд порушив вимоги статей 86, 236, 237 ГПК України.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції прийшов помилкового висновку, що наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 27.07.2023 №647 є доказом на підставі якого визначено суму позову, а не лише нормативним документом.

Вказаний наказ є нормативно-правовим актом, який опублікований на офіційному сайті Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України за посиланням https://mtu.gov.ua/documents/2308.html та на офіційному порталі Верховної Ради України https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0647938-23#Text та перебуває у вільному доступі, а відтак не потребує долучення його як окремого доказу.

На підставі викладеного прокурор просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 та ухвалити нове, яким позов заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" про стягнення 1884028,97 грн із замовника будівництва коштів пайової участі до місцевого бюджету, задовольнити повністю; покласти на відповідача всі витрати, пов`язані з розглядом вказаної справи в суді.

30.07.2024 матеріали справи витребувано з господарського суду Волинської області.

09.08.2024 матеріали справи надійшли до апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 23.09.2024 об 14:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано відповідачу у строк до 30.08.2024 подати відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

28.08.2024 через систему "Електронний суд" до суду від Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві відповідач зазначає, що оскільки дата отримання дозволу на будівництво багатосекційного будинку (02.07.2019) не має жодного відношення до початку будівництва (зведення) секції №№3,4, то для правомірного застосування п.2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX прокурор мав довести, що будівництво другої черги розпочалося не пізніше 31.12.2020.

Відповідач звертає увагу, що разом з відзивом надав суду акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року, який підтверджує будівництво у цей період лише 1 черги (секції 1, 2). Ця обставина знайшла своє відображення і на супутникових знімках Державного космічного агентства України, які додані до пояснень прокурора від 06.06.2024 №53-5187вих24.

Фотознімок «Супутникова зйомка 2020-09-16» має погану якість, на відміну від інших фотознімків, і при його детальному огляді, навіть при збільшені на екрані комп`ютера, неможливо прийти до висновку про наявність будівництва секцій 3-4, а тому суд цілком правильно вказав, що із долучених до матеріалів справи супутникових знімків земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:117:0024 встановити з якої саме дати розпочато будівельні роботи по секціях №3 та №4 будинку №7 не вбачається можливим.

Ні скріншоти із сайту «ЛУН», а ні відеоматеріали з чийогось каналу на youtube.com, із накладеними на них датами, не є належним і достовірними доказами того, що будівництво 2 черги (секцій 3-4) розпочалося у 2020 році.

Також зазначає, що оскільки обов`язок не є абстрактною величиною, а повинен мати грошове вираження, розмір якого у різні періоди (до 01.01.2020 і упродовж 2020) визначався за різними методиками, то прокурор мав довести у який момент і у якому розмірі виникло зобов`язання кооперативу щодо сплати пайової участі. Законодавство не передбачало зміну розміру зобов`язання з плином часу.

Стверджує, що розрахунок розміру пайової участі за показником опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області в 2023 році у розмірі 20367 грн за один квадратний метр є абсолютно безпідставним, а тому суд вказав, що прокурор подаючи позов до суду та в судовому засіданні не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об`єкта в експлуатацію (2023 рік) та застосування в 2023 році порядку розрахунку який встановлений законом для 2020 року.

Позицію прокурора, що суд першої інстанції не зазначив, яку суму пайової участі він вважає доведеною, та не вжив заходи щодо самостійного визначення суми пайової участі, відповідач вважає проявом зухвалості і неповаги до суду, на який апелянт намагається перекласти свій обов`язок щодо доказування. Статус прокурора не є для суду підставою нехтування засадами рівності і змагальності сторін у господарському процесі.

На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 без змін, а апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури - без задоволення.

10.09.2024 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення.

У поясненнях прокурор стверджує, що строк виконання будівельних робіт (зокрема їх початок та завершення) відраховується саме від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт.

У даному випадку в матеріалах справи за №903/468/24 наявний акт готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 07.09.2023), підписаний уповноваженими особами, зокрема відповідачем (замовником будівництва), у пункті 5 якого зазначено, що будівельні роботи виконано в період із липня 2019 року (початок робіт) по липень 2023 року (закінчення робіт).

За доводами прокурора долучений відповідачем до відзиву на позов акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року не стосується об`єкта будівництва у судовій справі №903/468/24, а будівельні роботи, відображені у цьому акті, виконані на іншому об`єкті в період із жовтня 2019 року по листопад 2020 року, а не у грудні 2021 року.

Прокурор стверджує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі, право Луцької міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі ст.1212 ЦК України.

Звертає увагу, що на дату прийняття даного об`єкта в експлуатацію (04.10.2023) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27.07.2023 №647. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 20367 гривень.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 1884028,97 гривні

Прокурор просить врахувати наведені пояснення під час розгляду справи №903/468/24 та задовольнити позовні вимоги прокурора.

12.09.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення на додаткові пояснення прокурора від 10.09.2024. У цих поясненнях відповідач зазначає, що постанова Верхового Суду від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23 жодним чином не підтверджує правомірність відліку початку будівельних робіт від дати отримання дозволу на будівельні роботи, водночас, спростовує доводи прокурора щодо правомірності розрахунку у справі №903/468/24, який зроблений з використанням опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області станом на час завершення будівництва другої черги будинку (2023р.). Будівництво другої черги (секції 3-4) будинку АДРЕСА_1 підтверджується лише фотознімками починаючи з 2021-04-05, які надав прокурор. Тобто, початок будівництва у 2019 або 2020 роках не підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами і відповідачем не визнається. Оскільки прокурор не довів момент виникнення зобов`язання кооперативу щодо сплати пайового внеску, то суд позбавлений можливості самостійно визначити суму нарахувань. Відповідач просить врахувати наведені пояснення під час розгляду справи №903/468/24 та відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

23.09.2024 до суду від Луцької міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою від 23.09.2024 розгляд справи відкладено на 14.10.2024 об 15:00 год.

11.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про долучення доказів. У заяві відповідач зазначає, що оскільки у позовній заяві прокурора не зазначено, якої черги будівництва стосуються позовні вимоги, то на підтвердження строку будівництва до відзиву був долучений акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021р. по І черзі (секції №1,2). Стверджує, що не міг припустити, що позов може стосуватися іншої черги будівництва.

Відповідач просить з метою об`єктивного розгляду справи та недопущення порушення прав пайовиків, просимо долучити до матеріалів справи акт приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022р. по ІІ черзі, секція №3,4.

14.10.2024 від прокурора надійшли додаткові пояснення у яких зазначає, що прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів матиме наслідком порушення ст. 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Вважає, що звертаючись до апеляційного суду із клопотанням про долучення доказів відповідач не довів наявності об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій (подання доказів разом із відзивом на позов прокурора, тощо) з причин, що не залежали від нього. Просить врахувати наведені пояснення під час розгляду справи №903/468/24 та задовольнити апеляційну скаргу і позов прокурора.

Щодо долучених відповідачем документів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20).

Разом із тим надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України.

Наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603 (на які послався скаржник у касаційній скарзі).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №873/228/23, від 05.07.2023 у справі №910/19369/15, від 18.07.2023 у справі №914/3143/21, від 11.05.2023 у справі №910/17285/21.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/18264/20).

Відповідачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які він хоче долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому суд апеляційної інстанції не приймає до розгляду подані відповідачем документи.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 14.10.2024 з`явилися представник відповідача та прокурор. Луцька міська рада не забезпечив явку свого представника, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся у встановленому законом порядку.

Враховуючи клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, а також, що суд належним чином повідомляв всіх учасників провадження у справі про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

У судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю

Відповідач заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд апеляційної інстанції скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 - без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

Державною інспекцією архітектури та містобудування України Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" видано сертифікат від 04.10.2023 №ІУ123230926412, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: секції №3, 4 житлового будинку №7 по вул.Цегельній, 28 у м.Луцьку проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Даний об`єкт побудовано згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301 Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м.Луцьку.

Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018¬2000: 1122.1 - Будинки багатоквартирні масової забудови.

Як вбачається із п.12 акта готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 07.09.2023), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні від 20.09.2019 №132-IX).

Вказані відомості наявні також у відкритому доступі в мережі Інтернет - Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (вебсайт e-construction.gov.ua).

Згідно даних сертифіката від 04.10.2023 №ІУ123230926412, загальна площа квартир об`єкта будівництва по секціям 3, 4 становить 4625,2 квадратних метрів.

За доводами прокурора у період із 02.07.2019 по 28.07.2023 Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив "Супернова", згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301, було здійснено будівництво об`єкта: Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (Позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м.Луцьку.

На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ123230926412, виданим 04.10.2023) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 27.07.2023 № 647. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 20367 гривень.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, прокурор вважає, що розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає до стягнення з відповідача до бюджету на користь позивача становить 1884028,97 грн (4625,2 квадратних метрів х 20367 грн = 94201448,4 грн; 94201448,4 грн х 2% =1884028,97 грн).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Щодо участі прокурора у справі колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч.ч.3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст.53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у його постановахвід 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.

У постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Покурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурорувідомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Луцької міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Луцька міська рада.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч.3 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні). Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п.п.4-1 ч.1 ст.71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Крім цього, порушення у діях відповідача можуть призвести до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Луцька.

Луцька окружна прокуратура Волинської області, відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру, поінформувала Луцьку міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 03.04.2024 №53- 2868вих-24 та від 16.04.2024 №53-3365вих-24).

Прокурор зазначає, що позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету. Унаслідок нездійснення позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, прокурором було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні даного позову до суду.

Предметом спору у даній справі є стягнення із забудовника пайової участі як безпідставно збережених коштів, обчисленої на дату здачі об`єкта в експлуатацію згідно ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

При цьому, згідно ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Правова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту регулювалася положеннями статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності №3038-VІ від 17.02.2011 в редакції, яка діяла до 31.12.2019.

Відповідно до норм даної статті порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч.1).

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч.2).

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч.3).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (ч.5).

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків (ч.6).

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону (ч.7).

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь (ч.8).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч.9).

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту (ч.10).

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (ч.11).

Підпунктом 3 пункту 13 розділу I Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні від 20.09.2019 №132-IX, який набрав чинності з 01.01.2020, було виключено статтю 40 у Законі Україні Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 №3038-VI.

Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні від 20.09.2019 №132-IX, установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Підпунктом 5 п.а) ч.1 ст.28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 71 Бюджетного кодексу України надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт частина 2 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом зазначеної вище статті Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України Про регулювання містобудівної діяльності для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

За правовою позицією Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 перевірка судом дотримання такого порядку, визначеного законом, та відповідність (обґрунтованість) розрахованого прокурором розміру (величини) пайової участі мають істотне значення для розгляду та вирішення даного спору.

Між тим, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності було виключено на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні (далі - Закон №132-ІХ).

Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення, а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

Відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч.1 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

У даній справі, суду слід встановити та надати правову оцінку:

- моменту, коли відповідач розпочав будівництво;

- чи виникли правовідносини у відповідача та Луцької міської ради зі сплати пайового внеску;

- чи виник обов`язок у відповідача зі сплати пайового внеску в силу Закону та його повернення на підставі ст.1212 ЦК України, якщо виник то встановити його період (дата виникнення та дата до якої зобов`язання мало бути виконане);

- встановити розмір пайової участі який підлягає сплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301, було видано на весь об`єкт будівництва на вул. Цегельній, 28 у м.Луцьку, багатоквартирний житловий будинок №7 - Секції 1, 2, Секції 3, 4, Секції 5, 6.

Відповідно до акта готовності об`єкта до експлуатації від 07.09.2023 будівельні роботи виконані у строк: початок робіт - липень 2019, закінчення робіт - липень 2023.

У позовній заяві прокурор не вказує за яку саме чергу будівництва, які секції просить стягнути пайову участь.

Водночас, прокурор здійснив розрахунок за закінчене будівництво секцій 3, 4 які вказані в сертифікаті №ІУ123230926412 від 04.10.2023.

Як уже судом зазначено вище, норми Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні (пункт 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення) пов`язують дату виникнення обов`язку щодо визначення розміру пайової участі, яка підлягає сплаті із початком будівництва об`єкта.

Одним зі спірних питань, на які має надати відповідь суд, оскільки воно безпосередньо впливає на можливість задоволення позову, є питання щодо моменту, коли відповідач розпочав будівництво, адже, як вже вказано вище, з 01.01.2021 скасовано обов`язок замовника будівництва сплачувати пайову участь внаслідок набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

На підтвердження обставин, що будівництво вказаного об`єкта було розпочато в період дії ст.40 Закону, прокурор посилався на матеріали космічного знімання на території інтересу, а саме тематичні карти надані Національним центром управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України за №1869-4-04.01.02-2024 від 05.06.2024.

Прокурор доводив, що відповідно до розділу архітектурні рішення вбачається розмежування нумерації секцій в межах кожної з черг, зокрема секції спірного будинку - №3 та №4. Шляхом опрацювання вказаних даних секції №3 та №4 будинку №7, знаходяться навпроти п`яти інших багатоквартирних житлових будинків, зокрема між другим та співставлення вказаних матеріалів із отриманими від Державного космічного агентства України супутникових знімків земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:117:0024 прокурор вважає, що будівельні роботи по секціях №3 та №4 розпочато ще до 2021 року, зокрема станом на 16.09.2020 згідно знімків такі роботи вже велися.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, із долучених до матеріалів справи супутникових знімків земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:117:0024 встановити з якої саме дати розпочато будівельні роботи по секціях №3 та №4 будинку №7 не вбачається можливим.

Будівництво другої черги (секції 3-4) будинку №7 по вулиці Цегельній, 28 у м.Луцьку підтверджується лише фотознімками починаючи з 2021-04-05, які надав прокурор.

При цьому, з наданого відповідачем акту виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року (т.1, арк.справи 52-56) вбачається, що активно велися роботи по першій черзі будівництва (секції №1,2).

Інші докази про початок будівельних робіт по секції 3, 4 будинку №7 в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором належними доказами не підтверджено та відповідачем не спростовано, що будівництво об`єкта щодо якого заявлено позов, а саме секцій 3,4 будинку №7 по вулиці Цегельній, 28 у м.Луцьку було розпочато з 02.07.2019 (з дати видачі дозволу) і до 01.01.2021.

За таких обставин встановити період в якому було розпочато будівництво за наявними документами в справі не вбачається можливим.

Договір пайової участі на будівництво секцій 3, 4 будинку №7 по вулиці Цегельній, 28 у м.Луцьку між Луцькою міською радою та Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" укладено не було, а тому правовідносини із сплати пайової участі на підставі договору у сторін не виникли.

При цьому, колегія суддів відмічає, що відповідач здійснював будівництво з 2019 року по 2023 рік, тобто протягом чотирьох років. За цей період було здійснено будівництво 6 секцій у три черги.

Враховуючи, що будівництво вказаного комплексу здійснювалося у три черги та розпочалося у 2019 році, при цьому тривало чотири роки, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими твердження відповідача, що будівництво другої черги (3, 4 секції) до 2021 року ще не почалося.

Прокурор зазначає, що Верховний Суд у постанові від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 строк виконання будівельних робіт (зокрема їх початок та завершення) відраховує саме від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт.

Посилання прокурора на висновки Верхового Суду у постанові від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 не приймаються до уваги, оскільки відповідач у справі №914/2145/23, пояснення якого описані у рішенні Господарського суду Львівської області від 12.02.2024, не заперечував моменту початку будівництва, на відміну від даної справи №903/468/24.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу і на здійснений прокурором розрахунок безпідставно збережених коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України.

Пунктом 3 частини третьої статті 162 ГПК України визначено, що позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Обґрунтований розрахунок позовних вимог це такий розрахунок, що містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше) та підстави такого нарахування, передбачені законом або умовами угоди, відображення проведених оплат, тощо.

Для проведення нарахування суми безпідставно збережених коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України прокурор посилається на сертифікат №ІУ123230926412 від 04.10.2023 та дозвіл на будівництво будинку №7 (в цілому) по вулиці Цегельній, 28 у м.Луцьку датований 02.07.2019.

У листі-відповіді Луцької міської ради №1.1-9/2206/2024 від 17.05.2024 на адресу окружної прокуратури, який прокурор додав до позовної заяви, розмір пайової участі обчислений органом місцевого самоврядування виходячи з вартості будівництва житла 11390 грн/кв.м., тобто, станом на час отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а в розрахунку суми позову, поданому прокурором до суду, використана вартість 1 кв.м. з площі квартир будинку, зазначена станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію у розмірі 20367 грн.

Колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені у постанові Верхового Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23.

Аналіз правовідносин між сторонами у справі №914/2145/23 дозволяє дійти висновку про те, що відповідач здійснював будівництво у кілька черг в період з 2019 року по 2021 рік. Розрахунок розміру пайового внеску виконано прокурором наступним чином:

- по першій черзі, будівництво якої було розпочато 26.09.2019 - на підставі п.2 ч.6 ст.40 Закону №3038-VІ (4% загальної кошторисної вартості будівництва), оскільки будівництво розпочато у 2019 році, однак договір пайової участі укладено не було;

- по другій черзі, будівництво якої було розпочато 10.08.2020 - на підставі п.2 р.ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ (2% опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01.10.2020), оскільки будівництво розпочато у 2020 році.

Позовну заяву у справі №914/2145/23 було подано прокурором у липні 2023 року, а розрахунок пайової участі по другій черзі будівництва виконано, використовуючи показник опосередкованої вартості спорудження житла на час початку її будівництва.

У постанові від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що такий розрахунок визнаний судом першої інстанції обґрунтованим та арифметично правильним, з чим погоджується й суд касаційної інстанції, оскільки він відповідає приписам абз.2 п.2 р.ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, висновки, наведені у постанові Верхового Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 не підтверджують доводів прокурора щодо правомірності розрахунку пайової участі у справі №903/468/24, який виконаний з використанням опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області станом на 2023 рік, тобто на час завершення будівництва першої черги будинку.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, прокурор подаючи позов до суду не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об`єкта в експлуатацію (2023 рік) та застосування в 2023 році порядку розрахунку який встановлений законом для 2020 року.

Крім цього, здійснюючи такий розрахунок прокурор лише послався на наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 27.07.2023 №647 та не надав його до матеріалів справи, однак, в даному випадку вказаний наказ є доказом на підставі якого визначено суму позову, а не лише нормативним документом.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тлумачення змісту вказаних статей свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Супернова" про стягнення 1884028,97 грн.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 у справі №903/468/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскарженою до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 21.10.2024.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.