Постанова

від 15.10.2024 по справі 920/910/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/910/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Мачульський Г.М., Чумак Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

представники учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тростянецької міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024

та рішення Господарського суду Сумської області від 12.02.2024

у справі № 920/910/23

за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області

до Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Центр комунальних послуг"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

1. Виконавчий комітет Тростянецької міської ради

2. Тростянецька міська рада

про визнання договору оренди продовженим,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області звернулось до Господарського суду Сумської області позовом до Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Центр комунальних послуг", у якому просило визнати договір оренди нерухомого майна №251 від 02.10.2017 нежитлової будівлі загальною площею 78,3 м2 по вул. Миру, буд. 9а в м. Тростянець продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на автоматичне продовження договору оренди, строк дії якого закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану в силу імперативних приписів пунктів 5 та 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, водночас відповідач цього права не визнає.

Відповідач у відзиві вважав позовні вимоги необґрунтованими та просив відмовити в задоволенні позовної заяви посилаючись на те, що строк дії договору закінчився, орендар повідомлений про те, що строк дії договору не продовжується, оскільки нежитлове приміщення необхідно власнику для власних потреб.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.02.2024 (суддя Котельницька В.Л.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 (колегія суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий, Євсіков О.О., Алданова С.О.), позов задоволено. Визнано договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №251 від 02.10.2017 нежитлової будівлі загальною площею 78,3 м2, що розташована за адресою: Сумська обл., м. Тростянець, вул. Миру, буд. 9а, продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Судами обох інстанцій встановлено, що 02.10.2017 між Комунальним підприємством Тростянецької районної ради «Райкомунгосп» (орендодавець) та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району.

Пунктом договору 1.1 передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району, загальною площею приміщень 78,3 м2, що розташована за адресою: Сумська область, м. Тростянець, вул. Миру, буд. 9а (надалі - орендоване майно), яке знаходиться на балансі Комунального підприємства Тростянецької районної ради "Райкомунгосп" (балансоутримувач).

Згідно з п. 1.2. договору орендоване майно надається для розміщення службових приміщень Тростянецького районного суду Сумської області.

Пунктом 9.1. договору визначено, що цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців та діє з 02.10.2017 до 02.09.2020 включно.

02.10.2017 між орендодавцем та орендарем підписано акт приймання-передачі майна за договором.

02.10.2020 між орендарем та орендодавцем укладена додаткова угода до договору, відповідно до пунктів 1-2 якої продовжено термін дії договору №251 від 02.10.2017 оренди нежитлових приміщень, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, міста Тростянецького району до 02.08.2023; усі інші пункти договору №251 від 02.10.2017 залишаються незмінними і сторони підтверджують щодо них свої зобов`язання.

13.10.2020 Тростянецькою міською радою прийняте рішення №480 «Про безоплатне прийняття Комунального підприємства «Райкомунгосп» зі спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району до комунальної власності Тростянецької міської об`єднаної територіальної громади», згідно з пунктом 1 якого вирішено прийняти безоплатно зі спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району до комунальної власності Тростянецької міської об`єднаної територіальної громади в особі Тростянецької міської ради комунальне підприємство Тростянецької районної ради «Райкомунгосп» (єдиний майновий комплекс), яке розташоване за адресою: 42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Миру, 2, код ЄДРПОУ 35799973.

25.11.2020 Тростянецькою міською радою прийняте рішення №89 «Про передачу виконавчому комітету Тростянецької міської ради повноважень щодо управління майном комунальної власності Тростянецької міської територіальної громади», за пунктом 1 якого надано виконавчому комітету Тростянецької міської ради (органу приватизації) повноваження щодо визначення суб`єктів оціночної діяльності, затвердження висновків про вартість, передачі в оренду, відчуження (приватизації), передачі з балансу на баланс між комунальними підприємствами, установами закладами Тростянецької міської ради майна комунальної власності Тростянецької міської територіальної громади.

02.12.2020 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.05.2021 №255518764 за Тростянецькою міською радою на праві комунальної власності зареєстрована будівля (нежитлова будівлі «А-1», прибудова «а») загальною площею 78,3 м2 за адресою: вул. Миру, буд. 9а, м.Тростянець, Сумська обл.

02.12.2020 між орендарем та орендодавцем підписана угода про зміни договору, за пунктом 1.1. якої у зв`язку зі зміною назви, реквізитів, керівника орендодавця в договорі оренди нежитлового приміщення №251 від 02.10.2017 змінено назву з Комунального підприємства Тростянецької районної ради «Райкомунгосп» на Комунальне підприємство Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг».

28.06.2023 Тростянецька міська рада надіслала відповідачу лист №2806/2 з проханням розглянути можливість виділення нежитлового приміщення орієнтовною площею 50-100 м2 в центрі міста для облаштування громадської вбиральні, а також терміново повідомити Тростянецьку міську раду про наявність вільних нежитлових приміщень, які можуть бути використані для зазначених цілей.

Відповідач надіслав позивачу лист №49 від 28.06.2023, в якому відповідно до ст. 19, 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 9.8, п. 9.11 договору оренди № 251 від 02.10.2017 та враховуючи постанову Кабінету Міністрів від 27.05.2022 № 634, рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 25.04.2023 №177, КП ТМР «Центр комунальних послуг» повідомило ТУ ДСА України в Сумській області про припинення договору оренди з 03.08.2023, надавши для підпису акт повернення майна з оренди та нагадавши про зобов`язання орендаря повернути майно протягом трьох робочих днів з дати припинення договору. Позивач отримав зазначений лист 06.07.2023 за вхідним №2107.

29.06.2023 КП Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг» надіслав Тростянецькій міській раді лист №51 (отриманий адресатом 30.06.2023 за вхідним №3145), в якому відповідач просив погодити непродовження договору оренди №251 від 02.10.2017, укладеного між КП ТМР «Центр комунальних послуг» та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області та розглянути можливість використання будівлі по вул. Миру, 9а для розміщення громадської вбиральні.

30.06.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою №05-1580/23, в якій Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області просило продовжити термін дії договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району №251 від 02.10.2017 (зі змінами) на нежитлову будівлю загальною площею приміщень 78,3 м2, яка розташована за адресою: Сумська область, м. Тростянець, вул. Миру, буд. 9а, і знаходиться на балансі Комунального підприємства Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг» строком на 5 років, але не менше ніж на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

06.07.2023 виконавчим комітетом Тростянецької міської ради прийняте рішення №284 «Про погодження КП ТМР «Центр комунальних послуг» непродовження строку дії договору оренди нежитлової будівлі», пунктами 1, 2 якого вирішено:

1) погодити Комунальному підприємству Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг» не продовження строку дії договору оренди №251 від 02.10.2017 нежитлової будівлі площею 78,3 м2, яка розташована за адресою: Сумська обл., Охтирський р-н., м. Тростянець, вул. Миру, 9а, укладеного з територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області, термін дії якого закінчується 03.08.2023, як такої, що необхідна для власних потреб балансоутримувача;

2) відмовити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Сумській області у продовженні терміну дії договору оренди №251 від 02.10.2017 нежитлової будівлі площею 78,3 м2, розташованої за адресою: Сумська обл., Охтирський р-н., м. Тростянець, вул. Миру, 9а, укладеного з Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області, як такої, що необхідна для власних потреб балансоутримувача.

06.07.2023 ТУ ДСА України в Сумській області листами №02-1637/23 та №02-1637/23 звернуло увагу Тростянецької міської ради та КП Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг», що оренда будівлі за договором для розміщення Тростянецького районного суду Сумської області зумовлена тим, що орендована будівля примикає стіною до існуючої будівлі суду, земля під будівлею суду має відповідне цільове призначення. Використання будівлі, що примикає стіною до будинку суду для іншого цільового призначення ніж розміщення суду, створить небезпеку для життя і здоров`я мешканців Тростянецької громади, унеможливить облаштування приміщення для конвою та камер для тимчасового тримання підсудних, призведе до порушень санітарних та будівельних норм. Вимоги ДБН В.2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» не дозволяють розміщення будівлі суду із примиканням стіною до будівель з іншим цільовим призначенням. Також зауважено, що орендована будівля не є вільною, використовується для розміщення суду, сприяє реалізації принципу доступності до правосуддя, що безумовно має неоціненне значення для мешканців громади ніж розміщення в будівлі площею 78,3 м2 громадської вбиральні (туалету). Враховуючи викладене, позивач просив відповідача переглянути рішення щодо припинення договору оренди №251 від 02.10.2017 та продовжити договір відповідно до раніше направленого орендарем звернення.

20.07.2023 виконавчим комітетом Тростянецької міської ради прийняте рішення №352 «Про повторний розгляд питання продовження строку дії договору оренди», пунктами 1 та 2 якого вирішено:

1)відмовити у продовженні терміну дії договору оренда №251 від 02.10.2017 нежитлової будівлі площею 78,3 м2, розташованої за адресою Сумська обл., Охтирський р-н., м. Тростянець, вул. Миру, 9а, укладеного між КП ТМР «Центр комунальних послуг» та територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області, як такої ще необхідна для власних потреб балансоутримувача;

2)рішення виконавчого комітету Тростянецької міської рада №284 від 06.07.2023 «Про погодження КП ТМР «Центр комунальних послуг» непродовження строку дії договору оренди нежитлової будівлі» залишити без змін.

25.07.2023 відповідач надіслав позивачу лист №70, за яким повідомив орендаря, що копія його листа направлена на розгляд виконавчого комітету Тростянецької міської ради, який на засіданні від 20.07.2023 прийняв рішення №352 «Про повторний розгляд питання продовження строку дії договору оренди», яким відмовив у продовженні терміну дії договору оренди №251 від 02.10.2017.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що за зазначених вище обставин він набув право на автоматичне продовження договору оренди на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану і це право безпідставно не визнається відповідачем.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що у спірних правовідносинах наявні підстави для автоматичного продовження дії договору оренди в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця щодо погодження дії спірного договору, оскільки строк дії спірного договору оренди закінчився у період дії воєнного стану; надісланий орендарю орендодавцем лист від 28.06.2023 з відмовою у продовженні договору оренди був надісланий без відповідного рішення уповноваженого органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, а саме без відповідного рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради, що суперечить приписам Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, враховуючи що ці рішення приймалися 06.07.2023 та 20.07.2023, тобто поза межами строку за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди. Рішення уповноваженим органом щодо непродовження спірного договору оренди, прийнято після встановленого 30-денного строку до дати закінчення договору оренди, а тому не впливає на правові підстави для автоматичного продовження договору оренди в силу прямої вказівки нормативно-правового акта - пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний господарський суд виснував, що виходячи із змісту положень Статуту та норм чинного на час виникнення спору законодавства лише за погодженням органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, останній вправі вчиняти дії пов`язані з повідомленням орендаря про непродовження договору оренди. Вчинення орендодавцем таких дій до прийняття місцевим органом самоврядування рішення про погодження продовження чи непродовження договорів оренди свідчить про недотримання встановленої законодавством та статутними документами процедури, за відсутності волевиявлення уповноваженого органу. Тобто зазначене погодження уповноваженого органу на розпорядження майном територіальної громади повинно передувати відповідним діям орендодавця (балансоутримувача). Рішення уповноваженого органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, про погодження непродовження договору оренди було прийнято після направлення відповідачем листа від 28.06.2023 № 49. А саме на звернення КП Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг» до Тростянецькій міській раді згідно листа від 29.06.2023 №51 органом місцевого самоврядування прийнято рішення від 06.07.2023 №284, яким погоджено не продовжувати договір оренди. За таких обставин, направлене відповідачем повідомлення про непродовження договору оренди згідно листа від 28.06.2023 № 49 не може бути розцінено як засвідчене (погоджене) у встановленому законодавством та статутними документами порядку волевиявлення орендодавця, в користуванні та володінні якого знаходиться майно територіальної громади, на припинення договірних відносин з оренди комунального майна. Також суд зазначив, що керівник апарату Тростянецького районного суду Сумської області не є уповноваженою особою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області на отримання кореспонденції адресованої позивачу, адже до посадових обов`язків такої особи віднесено саме забезпечення роботи відповідного суду. Тоді як прийняття ДСА України на роботу особи для заміщення відповідної вакантної посади автоматично не наділяє її представницькими функціями такого державного органу у системі правосуддя. Отже отримання 29.06.2023 керівником апарату суду листа відповідача не є належним доказом повідомлення саме позивача за 30 календарних днів до дати завершення строку дії договору. Зазначений лист, згідно вхідного штемпелю ТУ ДСА України у Сумській області, отримано стороною 06.07.2023 за реєстраційним номером 2307.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Тростянецька міська рада звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій не надано належної оцінки обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав та законних інтересів, що призвело до застосування норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1926/16 від 11.09.2018, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 916/1126/19 від 27.05.2020, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 910/6916/17 від 18.04.2018, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарсько суду у справі № 910/6642/18 від 14.06.2019, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/6914/17 від 04.04.2018, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/10764/19 від 04.08.2020. Також судами здійснено неправильне тлумачення п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 № 634, що, у свою чергу призвело до прийняття необґрунтованих рішень, і відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 № 634, у подібних правовідносинах відсутній в контексті уточнення «з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління» у даній нормі, що, на думку скаржника, не зобов`язує балансоутримувача у цей же термін погодити дане повідомлення чи потребу з власником майна чи органом управління.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.) відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.09.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 19.08.2024.

До Верховного Суду 10.09.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, а також поновити пропущений строк на подачу відзиву посилаючись на те, що станом на час підготовки та подачі відзиву у м. Суми постійно тривали повітряні тривоги та обстріли, що об`єктивно унеможливило подати відзив у визначений судом в ухвалі строк. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Оскільки строк на подачу відзиву встановлений судом в ухвалі, а клопотання про його продовження подане поза межами встановленого строку разом з відзивом, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для продовження встановленого процесуального строку на подання відзиву на касаційну скаргу, у зв`язку з чим останній, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2024, у зв`язку з запланованим відрядженням судді доповідача, повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги 24.09.2024 не відбудеться і скарга буде розглядатися 15.10.2024.

У зв`язку з відрядженням судді Случа О.В. та запланованим відрядженням судді Волковицької Н.О. 10.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для її розгляду призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

У зв`язку з відрядженням судді Краснова Є.В. 14.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для її розгляду призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Мачульський Г.М., Чумак Ю.Я.

Судове засідання 15.10.2024 в режимі відеоконференції не відбулося з огляду на те, що представник скаржника не зміг до нього підключитися.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обгрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій не надано належної оцінки обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав та законних інтересів, що призвело до застосування норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1926/16 від 11.09.2018, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 916/1126/19 від 27.05.2020, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 910/6916/17 від 18.04.2018, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарсько суду у справі № 910/6642/18 від 14.06.2019, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/6914/17 від 04.04.2018, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/10764/19 від 04.08.2020. На думку скаржника, заявлена позовна вимога є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належним та ефективним способам захисту.

Так у справі № № 905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 виснувала, що вимога надати акт приймання-передачі електроенергії за відповідним договором купівлі-продажу не може бути предметом позову, оскільки такий акт є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору (в цій справі - електроенергії). Тобто такий акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а підписання акта не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові у справі № 916/1126/19 від 27.05.2020 вказав, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України та дійшли помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є правильним та ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу позивача у справі (про визнання неправомірними нарахування, що здійснені суб`єктом господарювання, який надає послуги з централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічних вод), з тих підстав, що акт відбору проб є неналежним доказом у справі, оскільки були допущені порушення вимог чинного законодавства під час відбору контрольних проб стічних вод та проведення аналізу проб стічних вод).

У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/6916/17 вказано, що позивачем заявлено вимогу визнати за ним право на використання помісячно у конкретному обсязі природного газу, який вже спожито і його не існує в природі, а договором поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до споживача після підписання актів приймання-передачі, така вимога є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню у господарському процесі.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарсько суду у справі № 910/6642/18 від 14.06.2019 викладено висновок, що позивач звернувся з вимогою про визнання його права на споживання природного газу за договорами з відповідачем-1 у визначених обсягах у січні-березні 2018 року, тобто у періоді, який на час звернення до суду з позовом минув. Тобто позивач просив суд визнати існування у нього права на споживання газу у минулому, стверджуючи, що інакше спожитий газ може бути розцінений як несанкціоновано відібраний, внаслідок чого відповідач-2 вимагатиме від позивача оплату спожитого газу у підвищеному розмірі. Отже заявлено вимогу, спрямовану на визнання існування права у минулому, а не визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/6914/17 вказано, що позивачем заявлено вимогу визнати за ним право на використання помісячно у конкретному обсязі природного газу, який вже спожито і його не існує в природі, а договором поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до споживача після підписання актів приймання-передачі, така вимога є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню у господарському процесі.

У постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 910/10764/19 вказано, що вимога про визнання у позивача наявності прав учасника TOB "Юкрейніан фільм дистриб`юшн" є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належним та ефективним способам захисту.

Відтак, колегія суддів доходить висновків, що правовідносини у розглядуваній справі та тих, на висновки Верховного Суду у яких посилається скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не є подібними.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України порушеного за касаційною скаргою позивача за підставою, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Водночас Верховний Суд зауважує, що ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Так скаржник вказує на те, що судами здійснено неправильне тлумачення п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 № 634, і у подібних правовідносинах відсутній в контексті уточнення «з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління» у даній нормі, що, на думку скаржника, не зобов`язує балансоутримувача у цей же термін погодити дане повідомлення чи потребу з власником майна чи органом управління.

У пункті 5 Постанови КМУ № 634 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Пунктом 16 Постанови КМУ № 634 орендодавцям державного та комунального майна постановлено забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.

Отже, за змістом визначених Постановою КМУ № 634 положень автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

В свою чергу судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (Закон № 157-ІХ), який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 названого Закону рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

18.02.2022 рішенням Тростянецької міської ради №103 затверджено в новій редакції статут Комунального підприємства Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг» (далі - Статут).

Пунктом 1.1. Статуту визначено, що Комунальне підприємство Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг» (далі - Підприємство) є комунальним унітарним підприємством утворено на підставі діючого законодавства на базі відокремленої частини майна комунальної власності Тростянецької міської територіальної громади, закріпленого за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п. 1.2. Статуту засновником і власником Підприємства є Тростянецька міська рада, іменована надалі - «Власник», що діє від імені Тростянецької міської територіальної громади.

Згідно з п. 1.3. Статуту виконавчий комітет Тростянецької міської ради є органом, який виконує функції органу управління господарською діяльністю в межах та обсягах, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Підприємство є об`єктом комунальної власності Тростянецької міської територіальної громади. Тростянецька міська рада від імені та в інтересах територіальної громади здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження Підприємством.

За пунктом 4.3. Статуту майно Підприємства є комунальною власністю Тростянецької міської територіальної громади, управління яким здійснює Засновник, і закріплюється за Підприємством на праві господарського відання. На майно Підприємства не може бути звернено стягнення без згоди Засновника. Підприємство володіє та користується зазначеним майном відповідно до чинного законодавства та цього Статуту.

Відповідно до пункту 4.6 Статуту згода на передачу в оренду нерухомого майна, продовження чи непродовження договорів оренди надається органом управління господарською діяльністю підприємства.

Отже, виходячи із змісту положень Статуту та норм чинного на час виникнення спору законодавства за погодженням органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, останній вправі вчиняти дії пов`язані з повідомленням орендаря про непродовження договору оренди. Вчинення орендодавцем таких дій до прийняття місцевим органом самоврядування рішення про погодження продовження чи непродовження договорів оренди свідчить про недотримання встановленої законодавством та статутними документами процедури, за відсутності волевиявлення уповноваженого органу. Тобто зазначене погодження уповноваженого органу на розпорядження майном територіальної громади повинно передувати відповідним діям орендодавця (балансоутримувача).

Судами встановлено, що рішення уповноваженого органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, про погодження непродовження договору оренди було прийнято після направлення відповідачем листа від 28.06.2023 № 49. А саме на звернення КП Тростянецької міської ради «Центр комунальних послуг» до Тростянецькій міській раді згідно листа від 29.06.2023 №51 органом місцевого самоврядування прийнято рішення від 06.07.2023 №284, яким погоджено не продовжувати договір оренди.

Відтак, направлене відповідачем повідомлення про непродовження договору оренди згідно листа від 28.06.2023 № 49 не може бути розцінено як засвідчене (погоджене) у встановленому законодавством та статутними документами порядку волевиявлення орендодавця, в користуванні та володінні якого знаходиться майно територіальної громади, на припинення договірних відносин з оренди комунального майна.

При цьому, твердження скаржника про відсутність термінів погодження та прийняття уповноваженим органом рішення до закінчення строку дії договору жодним чином не доводять існування обставин погодження уповноваженим органом дій орендодавця із непродовження дії договору станом на час надіслання ним листа від 28.06.2023 № 49.

В контексті наведеного, непогоджені уповноваженим органом дії відповідача з направлення орендарю листа від 28.06.2023 № 49 не можуть бути підставою для висновку про дотримання відповідачем визначених Постановою КМУ № №634 від 27.05.2022 положень про належне повідомлення орендаря про припинення договірних відносин в межах тридцятиденного строку до закінчення строку дії договору оренди.

Відтак апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що отримання 29.06.2023 керівником апарату Тростянецького районного суду Сумської області листа відповідача не є належним доказом повідомлення саме позивача за 30 календарних днів до дати завершення строку дії договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки, попередніми судовими інстанціями достеменно встановлені у цій справі обставини справи та надано оцінку усім необхідним доводам учасників справи, а доводи скаржника зводяться до незгоди з відповідними висновками судів попередніх інстанцій, які є правильними.

Інші доводи касаційної скарги підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, а тому судом касаційної інстанції не розглядаються.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3. ч. 2 ст. 287 ГПК України, немає, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін. В свою чергу, в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційне провадження підлягає закриттю.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Тростянецької міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 12.02.2024 у справі № 920/910/23, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрити.

Касаційну скаргу Тростянецької міської ради в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 12.02.2024 у справі № 920/910/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г.М.

Чумак Ю.Я.