Ухвала

від 07.10.2024 по справі 201/5004/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 201/5004/22

провадження № 61-11531ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства «Веслава-Партнер» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня

2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до

приватного підприємства «Веслава-Партнер» про визнання незаконними дій, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання підстав звільнення, зобов`язання внести зміни у трудову книжку,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Веслава-Партнер» (далі - ПП «Веслава-Партнер») про визнання незаконними дій, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання підстав звільнення, зобов`язання внести зміни у трудову книжку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, позов задоволено частково.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-стоматолога ПП «Веслава-Партнер» у наказі №5/к від 11 липня 2022 року зі «звільнена з втратою довіри згідно з пунктом 2 статті 41 КЗпП України» на «звільнена за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України».

Зобов`язано ПП «Веслава-Партнер» внести запис до трудової книжки

ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , у розділі «відомості про роботу» та зазначити «звільнена 11 липня 2022 року за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП України».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року касаційну скаргу

ПП «Веслава-Партнер» задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року апеляційну скаргу ПП «Веслава-Партнер» залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2023 року - без змін.

07 серпня 2024 року ПП «Весла-Партнер» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Ухвалою Верховного суду від 02 вересня 2024 року касаційну скаргу

ПП «Весла-Партнер» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме заявнику необхідно подати нову редакцію касаційної скарги, в якій обґрунтувати підстави касаційного оскарження, визначені

пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, надати копії нової редакції касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі

та сплатити судовий збір.

Вимога вказаної ухвали заявник виконав.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання

права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом позову є вимоги немайнового характеру про визнання незаконними дій, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання підстав звільнення, зобов`язання внести зміни у трудову книжку.

Справа є незначної складності і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявник мотивував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявницею не обґрунтовано.

Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Веслава-Партнер» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства

«Веслава-Партнер» про визнання незаконними дій, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання підстав звільнення, зобов`язання внести зміни у трудову книжку.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська