Постанова

від 03.10.2024 по справі 752/5364/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №752/5364/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/15342/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Фінансова компанія «Житло-Інвест» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до комунального підприємства «Фінансова компанія «Житло-Інвест» Виконавчого орану Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 18.03.2010 року між ОСОБА_2 та комунальним підприємством «Фінасова компанія «Житло-Інвест» виконавчого орану Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за його згодою був укладений договір №КНТР-000201/кв про участь у фонді фінансування будівництва, за умовами якого ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання виконувати Правила ФФБ та передавати фінансовій компанії в управління грошові кошти з метою отримання у власність об`єкта інвестування.

З метою здійснення оплати за цим договором, позивач надав відповідачці свої особисті грошові кошти в розмірі 367 200,00 грн., які належали особисто йому на праві приватної власності.

У квітні 2021 року позивач дізнався у комунального підприємства «Фінансова компанія «Житло-Інвест» Виконавчого орану Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що в договір про участь у фонді фінансування будівництва 20.12.2010 року було внесені. Відповідно до таких Змін та доповнень до договору №КНТР-000201/кв від 18.03.2010 року ОСОБА_2 відступила право вимоги за цим договором на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках. При цьому позивач своєї згоди на укладання таких змін своєю дружиною ОСОБА_2 не надавав. Більш того, про існування таких змін до договору він довідався лише у 2021 році.

У зв`язку з викладеним, просив суд:

- визнати договір змін та доповнень до договору №КНТР-000201/кв від 18.03.2010 року недійсним;

- застосувати наслідки недійсності правочину;

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь кошти в сумі 367 200, 00 грн., надані ним на придбання об`єкту інвестування за договором №КНТР-000201/кв від 18.03.2010 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 05 серпня 2024 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

27 серпня 2024 року відповідачі направили на адресу суду відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання, призначене на 03 жовтня 2024 року, з`явився позивач та представник відповідача.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , зазначив, що грошові кошти, сплачені в рахунок оплати за договором від 18.03.20210 року №КНТР-000201/кв є спільною сумісною власністю подружжя. Належних доказів, які б спростовували зазначений висновок, суду надано не було. При підписанні оспорюваних позивачем змін і доповнень до договору від 18.03.20210 №КНТР-000201/кв про участь у фонді фінансування будівництва позивач здійснив письмове застереження про те, що він надає свою згоду на укладання цього договору, засвідчене підписом позивача.

Як вбачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію позивача, заявлену в його позові. Така позиція була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

У матеріалах справи міститься договір №КНТР-000201/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 18 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінасова компанія «Житло-Інвест», на якому міститься погодження про укладення такого договору ОСОБА_1 . Не заперечував цього і сам позивач.

Основним спірним питанням в даній справі є те, що за твердженням позивача він не погоджував укладення Змін та доповнень до договору № №КНТР-000201/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 18 березня 2010 року.

В той же час така позиція позивача прямо спростовується матеріалами справи.

У матеріалах справи (а.с.65) міститься заповнений бланк, відповідно до якого ОСОБА_1 надав свою згоду на укладення цього договору своїй дружині ОСОБА_2 . При цьому, вказаний дозвіл, зважаючи на зазначені в ньому статуси підписантів, а саме - «первісний довіритель», «довіритель 1», що відповідає термінам, зазначеним у Змінах та доповненнях до договору № №КНТР-000201/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 18 березня 2010 року, а також, зважаючи на зміст вказаного погодження, спростовує позицію позивача про те, що підпис на вказаному документі він ставив для надання його дружині права на внесення платежів за первісним договором, оскільки суть такого документа полягала саме у наданні ОСОБА_2 права на укладення договору, а не на сплату платежів.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько