Постанова

від 21.01.2025 по справі 910/19845/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19845/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Прокопенко І. І.,

відповідача - Щербак І. І., Кулуняк М. А. (керівник),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (судді: Андрієнко В. В. - головуючий, Шапран В .В., Буравльов С. І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 (суддя Зеленіна Н.І.) у справі

за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури"

про усунення перешкод у користування майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог та заперечень на них

1.1. У грудні 2023 року Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" (далі - Заповідник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (далі - ГО "УТОПІК") про усунення перешкод у користуванні майном - "Готельний корпус" (корпус № 19) за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 19, шляхом його звільнення.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.07.1996 року між Заповідником та ГО "УТОПІК" було укладено охоронний договір № 6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19) за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 19, за умовами якого Заповідник передав у безоплатне та безстрокове користування відповідачу в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури загальною площею 3135 м2.

Згідно з пунктом 8 цього договору капітальний ремонт орендованої пам`ятки архітектури провадиться ГО "УТОПІК" за свій рахунок, власними матеріалами та коштами не менше 1 разу на 15 років. Строк першого капітального ремонту згідно з додатком до договору (актом технічного стану) встановлено 1997 рік.

Проте з 1997 року ГО "УТОПІК" не проводив капітальний ремонт орендованої пам`ятки архітектури.

Відповідно до пункту 16 договору у випадку, коли орендована пам`ятка архітектури буде призначена рішенням Заповідника до проведення реставраційних робіт або ж, коли оренда пам`ятки створює загрозу для її цілісності, договір підлягає достроковому розірванню з виселенням ГО "УТОПІК" без надання йому приміщення взамін. Про майбутнє розірвання договору Заповідник повинен попередити ГО "УТОПІК" за три місяці вперед.

Також позивач зазначав, що відповідно до охоронного договору від 30.12.2016 № 3428, укладеного між Заповідником та Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (КМАД), Заповідник взяв на себе зобов`язання щодо охорони корпусу готельного та за змістом пункту 111 цього договору зобов`язався своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки і робити упорядження території.

Позивач наголошував, що враховуючи технічний стан пам`ятки архітектури, тривалу відсутність капітального ремонту будівлі, зобов`язання Заповідника щодо охорони цієї пам`ятки, позивачем було прийнято рішення щодо проведення негайних реставраційних робіт у корпусі № 19 та розірвання охоронного договору від 01.07.1996 № 6 з 01.09.2023.

Про прийняття вказаного рішення ГО "УТОПІК" було повідомлено листом від 31.05.2023 № 04-25/502 з вимогою звільнити приміщення до 01.09.2023.

Однак відповідач не звільнив пам`ятку та продовжує нею користуватися, що вбачається, у тому числі, з листів відповідача від 06.07.2023 № 06-07/23-1, від 14.09.2023 № 86/03 та від 17.10.2023 № 92/03.

Також позивач звертав увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.1998 № 784" було визнано такими, що втратили чинність пункти пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351, якими передавався ГО "УТОПІК" у безоплатне користування корпус № 19 для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач як титульний володілець спірного майна, яке передано йому в оперативне управління, не може вільно користуватися та розпоряджатися майном та проводити ремонт, оскільки там знаходиться відповідач, який створює перешкоди у користуванні майном, що стало підставою для звернення до суду.

1.3. У відзиві на позовну заяву ГО "УТОПІК", заперечуючи проти її задоволення, вказувала на те, що позивачем при зверненні до суду не надано жодних доказів виконання ним вимог статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо підготовки та здійснення реальних дій, спрямованих на реставрацію пам`ятки архітектури -"Готельний корпус" (корпус № 19), а також існування на момент звернення Заповідника до ГО "УТОПІК" з листом від 31.05.2023 № 04-25/502 про розірвання охоронного договору від 01.07.1996 № 6 та вимоги про звільнення приміщення до 01.09.2023 необхідних та достатніх дозвільних документів для проведення реставрації.

Відповідач також посилався на те, що протягом більше ніж 26 років при здійсненні заходів щодо охорони та збереження об`єкту історико-культурного заповідника, не було нарікань чи претензій до відповідача стосовно стану приміщення корпусу № 19, не було вимог про проведення капітального ремонту чи незадовільного стану майна.

Відповідним органом охорони культурної спадщини будь-яких фактів, які б підтверджували, що пам`ятці - корпусу № 19 загрожує небезпека, пошкодження, руйнування чи знищення не встановлено.

Щодо посилань позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.1998 № 784", відповідач зазначає про її оскарження до Київського окружного адміністративного суду та відкриття провадження у справі № 320/14568/23, остаточне судове рішення в якій ще не ухвалено.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач заявив негаторний позов, а саме про усунення перешкоди у здійсненні права користування майном, не будучи при цьому володільцем майна, що свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту його порушених прав та є самостійною підставою для відмови у позові.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 скасовано, позов задоволено повністю, вирішено усунути перешкоди Заповіднику у користуванні майном шляхом його звільнення ГО "УТОПІК".

Суд апеляційної інстанції з посиланням на правові висновки Верховного Суду вказав на те, що оскільки за позивачем на праві оперативного управління закріплено цілісний майновий комплекс Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника, а саме усі споруди Києво-Печерської Лаври, у тому числі спірне майно - "Готельний корпус" (корпус № 19) за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корпус 19, то Заповідник наділений правомочностями титульного володільця, а тому має право на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.

Також суд апеляційної інстанції установив, що умовами укладеного між Заповідником та ГО "УТОПІК" охоронно-орендного договору від 01.07.1996 № 6 встановлено право Заповідника на односторонню відмову від договору шляхом направлення відповідачу відповідного попередження у визначений строк. Суд апеляційної інстанції встановивши обставини щодо направлення позивачем такого повідомлення, вказав на розірвання договору від 01.07.1996 № 6 з 01.09.20023, а отже і підстави для звільнення майна.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024, ГО "УТОПІК" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині наявності у позивача права на звернення до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні майном, одночасно вважає постанову суду апеляційної інстанції незаконною та безпідставною.

На думку заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, щодо розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, та висновки у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 922/527/23, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 23.04.2024 у справі № 908/2205/22, від 31.10.2024 у справі № 914/3740/21 щодо застосування статей 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України.

Судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінку тому, що як вказував відповідач, позивачем не надано доказів щодо проведення реставрації спірного майна та виконання вимог статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо підготовки та здійснення реальних дій, спрямованих на реставрацію пам`ятки архітектури - "Готельний корпус" (корпус № 19), та існування на момент звернення Заповідника до відповідача з листом від 31.05.2023 про розірвання охоронного договору від 01.07.1996 № 6 з вимогою про звільнення приміщення до 01.09.2023, необхідних та достатніх дозвільних документів для проведення реставрації.

Не надано позивачем також доказів наявності претензій до відповідача щодо охорони та збереження об`єкту історико-культурного заповідника.

Натомість відповідач 06.07.2023 звертався до Міністерства культури та інформаційної політики України з пропозицією проведення спільного огляду пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19), з метою встановлення обсягу та видів робіт, які потрібно виконати, однак такий огляд було визнано недоцільним.

Позивачем не надано жодних документальних та і взагалі будь-яких доказів того, що оренда пам`ятки архітектури створює загрозу для її цілісності, що доводить незаконність та безпідставність позовних вимог.

Також скаржник вказує на те, що апеляційним судом не надано належної оцінки тому факту, що відповідачем оскаржено до Київського окружного адміністративного суду постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359, на яку посилався суд.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Заповідник просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, вказуючи на безпідставність, необґрунтованість та суперечливість доводів скаржника з підстав, наведених у відзиві, посилаючись зокрема на те, що скаржник посилається на неврахування судом правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 про те, що ініціатива однієї зі сторін щодо припинення договору без отримання згоди на це іншої сторони не тягну за собою таких правових наслідків як дострокове припинення дії договору.

Однак наразі наявні нові висновки Верховного Суду щодо одностороннього розірвання договору, а саме у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 зазначено, що за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від и15.06.2023 у справі № 910/17401/21, від 22.08.2023 у справі № 918/883/22.

Відповідач звертав увагу на те, що Заповідником виконані всі умови, узгоджені сторонами щодо одностороннього розірвання договору, а саме прийнято рішення стосовно реставрації пам`ятки архітектури - "Готельний корпус" (корпус № 19) у зв`язку з тривалою відсутністю капітального ремонту та попереджено ГО "УТОПІК" про розірвання договору за 3 місяці.

При цьому предмет та підстави цього позову не стосуються питання правомірності передачі приміщення у користування, його ремонту чи умов розірвання договору, а стосуються питання усунення перешкод у користуванні майном за наявності факту відсутності договірних відносин і не звільненні відповідачем приміщення.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції та передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Суд апеляційної інстанції установив такі обставини:

- постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351 "Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва" передано у безоплатне користування Українському товариству охорони пам`яток історії та культури корпус № 19 Музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник" для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України;

- розпорядженням Київської міської адміністрації від 10.06.1996 № 851 "Про передачу в безоплатне користування корпусу № 19 Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Українському товариству охорони пам`яток історії та культури" надано дозвіл на передачу Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус № 19 Заповідника для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України на умовах охоронно-орендного договору;

- 01.07.1996 між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам`яток історії та культури було укладено охоронний договір № 6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус", корпус № 19, за умовами якого Заповідник з 01.07.1996 і безстроково та безоплатно здає, а орендар - Українське товариство охорони пам`яток історії та культури приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури "Готельний корпус" корпус № 19, загальною площею 3135 м2 для використання приміщень цієї пам`ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України;

- згідно з додатковими угодами до цього договору від 05.07.2004 та 05.04.2011 змінювались значення загальної площі приміщення, що перебувало у користуванні відповідача (2785,15 м2);

4.3. Суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 83-р "Про передачу національних закладів культури до сфери управління Мінкультури" цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника передано до сфери управління Міністерства культури України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 1897-р "Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність" цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника передано у державну власність з віднесенням його сфери управління Міністерства культури і туризму України (на сьогодні Міністерство культури та інформаційної політики України).

Наказом Міністерства культури та туризму України від 29.10.2010 № 990/0/16-10 " Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору у державну власність" (зі змінами) створено комісію з питань передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору у державну власність з віднесенням до сфери управління Міністерства культури України у складі згідно з додатком. Наказано Комісії з питань приймання-передачі здійснити приймання-передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору із власності територіальної громади м. Києва у державну власність до сфери управління Міністерства культури України та подати акт приймання-передачі на затвердження до Міністерства культури України.

Наказом Міністерства культури України від 01.10.2012 № 1079 "Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність» наказано затвердити акти приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність; закріпити за Національним Києва-Печерським історико-культурним заповідником на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника та будівлю Успенського собору згідно з актами приймання-передачі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1419-р "Деякі питання управління Міністерством культури та інформаційної політики об`єктами державної власності" (з урахуванням змін, внесених згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 № 231) цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника передано із сфери управління Міністерства культури України до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики.

Суд апеляційної інстанції установив, що цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (усі споруди Києво-Печерської Лаври, у тому числі, "Готельний корпус" (корпус №19) за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корпус 19 є об`єктом державної власності, який перебуває у сфері управління Міністерства культури та інформаційної політики.

Вказане майно обліковується на балансі та закріплено на праві оперативного управління за Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (який згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 16.12.2020 № 2390 було перейменовано у Національний заповідник "Києво-Печерська лавра").

Зазначені обставини учасниками справи не заперечуються.

4.4. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" у цій справі заявив негаторний позов (вимогу про усунення перешкоди у здійсненні права користування майном), не будучи при цьому володільцем майна, що свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту його порушених прав та є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки балансоутримувач майна не має права в порядку статті 391 Цивільного кодексу України вимагати усунення перешкод у користуванні майном.

4.5. Відповідно до статей 316, 317 та 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За приписами статей 15, 16 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, на яку посилався суд апеляційної інстанції, вказано, що у розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

4.6. Як вбачається з матеріалів справи відповідно до пункту 3 наказу Міністерства культури України від 01.10.2012 № 1079 "Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у державну власність" закріплено за Національним Києво-Печерськимо історико-культурного заповідником на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлю Успенського собору згідно з актами приймання-передачі.

4.7. Суд апеляційної інстанції з посиланням на положення статті 391 Цивільного кодексу України та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, установив, що оскільки за позивачем на праві оперативного управління закріплено цілісний майновий комплекс Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника, а саме усі споруди Києво-Печерської Лаври, у тому числі "Готельний корпус" (корпус № 19) за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корпус 19, Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" наділений правомочностями титульного володільця, а тому має право на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.

При цьому як вбачається зі змісту касаційної скарги оскаржуючи рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 ГО "УТОПІК" погодився з таким висновком суду першої інстанції.

4.8. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Заповідника до ГО "УТОПІК" про усунення перешкод у користуванні майном - "Готельний корпус" (корпус № 19) за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 19, шляхом його звільнення.

4.9. У постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17 викладений висновок, згідно з яким умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Верховний Суд у постанові від 27.03.2024 у справі № 907/66/23 вказав на те, що умовою подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17).

Суд надає захист позивачу у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, що існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути зазначені порушення.

4.10. Яке вже зазначалося, здійснюючи розгляд справи суд апеляційної інстанції установив, що між Заповідником та ГО "УТОПІК" 01.07.1996 було укладено охоронний договір № 6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19), за умовами якого Заповідник безстроково та безоплатно передає, а відповідач приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19), загальною площею 3135 м2 для використання приміщень цієї пам`ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України (зі змінами щодо площі згідно з додатковими угодами від 05.07.2004 та 05.04.2011).

Відповідно до пункту 16 цього договору у випадку, коли орендована пам`ятка буде призначена рішенням заповідника до проведення реставраційних робіт або ж, коли оренда пам`ятки створює загрозу для її цілісності, договір підлягає достроковому розірванню з виселенням ГО "УТОПІК" без надання йому приміщення взамін. Про майбутнє розірвання договору Заповідник повинен попередити організацію за три місяці вперед.

Крім того суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до охоронного договору від 30.12.2016 № 3428, укладеного між Заповідником та Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Заповідник взяв на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки архітектури - Корпусу готельного та зобов`язався своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки і робити упорядження території пам`ятки.

4.11. Як свідчать матеріали справи та установлено судом апеляційної інстанції, Заповідник у листі від 31.05.2023 № 04-25/502 повідомив ГО "УТОПІК" про розірвання з 01.09.2023 охоронного договору від 01.07.1996 № 6 на використання пам`ятки архітектури - "Готельний корпус" (корпус № 19) та вимагав звільнити приміщення корпусу № 19 до вказаної дати.

У вказаному листі зазначено, зокрема з посиланням на пункт 16 охоронного договору від 01.07.1996 № 6, про вкрай незадовільний стан орендованої пам`ятки та прийняття Заповідником рішення щодо проведення негайних реставраційних робіт у корпусі № 19.

4.12. У пунктах 46-54 постанови Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23 зазначено таке:

"46. Верховний Суд зазначає, що свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК України, є однією із засад цивільного законодавства.

47. Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

48. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

49. За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

50. Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

51. За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

52. Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

53. Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

54. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін".

Подібна правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 №756/420/17, від 12.06.2024 у справі № 903/725/23, від 11.11.2024 у справі 912/335/24.

4.13. Суд апеляційної інстанції установив, що пункт 16 охоронного договору від 01.07.1996 № 6 встановлює право Заповідника на односторонню відмову від договору шляхом направлення відповідачу відповідного попередження.

Так, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зважаючи на технічний стан пам`ятки архітектури, тривалу відсутність капітального ремонту будівлі, зобов`язання Заповідника щодо охорони даної пам`ятки, позивачем було прийнято рішення про необхідність проведення негайних реставраційних робіт пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19).

Судом встановлено, що на виконання вимог пункту 16 охоронного договору від 01.07.1996 № 6 Заповідник у листі 31.05.2023 № 04-25/502 повідомив ГО "УТОПІК" про розірвання з 01.09.2023 охоронного договору від 01.07.1996 № 6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19) та виселення відповідача до 01.09.2023.

Ураховуючи встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що охоронний договір від 01.07.1996 № 6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19), є розірваним з 01.09.2023 і це свідчить про відсутність у ГО "УТОПІК" належних правових підстав для використання пам`ятки архітектури - "Готельний корпус" (корпус № 19).

4.14. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ГО "УТОПІК" вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, щодо розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, та висновки у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 922/527/23, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 23.04.2024 у справі № 908/2205/22, від 31.10.2024 у справі № 914/3740/21 щодо застосування статей 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.

4.15. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.16. Так, у справі № 916/1684/18 (постанова Верховного Суду від 05.07.2019), на неврахування якої посилається скаржник, Верховний Суд вказав на те, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

У справі № 916/1684/18 попередніми судовими інстанціями встановлено, що пунктами 7.3 спірних договорів сторони визначили випадки припинення дії цих договорів: закінчення терміну, на який їх укладено, та за ініціативою однієї із сторін (сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці). Водночас зазначений пункт 7.3 спірних договорів не містить ані підстав розірвання договору чи припинення ним дії (за виключенням закінчення строку, на який він був укладений), ані посилання на можливість вчинення певних дій в односторонньому порядку, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України. У свою чергу, ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору. Із встановлених судами обставин вбачається, що відповідач у відповідь на ініціативу позивача щодо припинення дії договорів згоди на це не надавав, а Міністерство з приводу розірвання згаданих договорів (припинення ними дії) у визначеному законом порядку до суду не зверталося, отже обґрунтованими є висновки судів про те, що спірні договори не були припиненими в зв`язку з їх розірванням в односторонньому порядку за ініціативою Міністерства відповідно до пунктів 7.3 цих договорів.

Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що у пункті 16 охоронного договору від 01.07.1996 № 6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19) встановлено, що у випадку, коли орендована пам`ятка буде призначена рішенням заповідника до проведення реставраційних робіт або ж, коли оренда пам`ятки створює загрозу для її цілісності, договір підлягає достроковому розірванню з виселенням ГО "УТОПІК" без надання йому приміщення взамін. Про майбутнє розірвання договору Заповідник повинен попередити організацію за три місяці вперед.

Суд апеляційної інстанції, установивши обставини щодо прийняття Заповідником рішення про проведення реставраційних робіт та надіслання відповідачеві відповідного повідомлення про дострокове розірвання договору та звільнення приміщення з 01.09.2023, такий договір є припиненим з 01.09.2023 в односторонньому порядку згідно з пунктом 16 договору.

З огляду на обставини справи, яка розглядається, встановлені судом апеляційної інстанції, та обставини, встановлені судами у справі, на неврахування висновку в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ГО "УТОПІК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 910/19845/23.

4.17. Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду викладених у наведених у касаційній скарзі постановах щодо застосування статей 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки за своїм змістом є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. При цьому Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

У справі, в якій подано касаційну скаргу, фактичні обставини встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, свідчать про безпідставне неповернення відповідачем пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19) після припинення договору відповідно до його умов, натомість відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.18. Щодо доводів заявника касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінку тому, що як вказував відповідач, позивачем не надано доказів щодо проведення реставрації спірного майна та виконання вимог статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо підготовки та здійснення реальних дій, спрямованих на реставрацію пам`ятки архітектури - "Готельний корпус" (корпус № 19), та існування на момент звернення Заповідника до відповідача з листом від 31.05.2023 про розірвання охоронного договору від 01.07.1996 № 6 з вимогою про звільнення приміщення до 01.09.2023, необхідних та достатніх дозвільних документів для проведення реставрації, колегія суддів вважає зазначити таке.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 26 цього Закону, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, передбачений порядок здійснення консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам`яток, як то наявність письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації, розроблення відповідних проектів, проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних, а також вимоги щодо проведення таких робіт відповідно до норм та правил.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що пунктом 16 охоронного договору від 01.07.1996 № 6 встановлено право Заповідника на односторонню відмову від договору шляхом направлення відповідачу відповідного попередження, що ним було зроблено відповідно до умов договору.

При цьому ані договором, ані чинним законодавством не передбачено обов`язку власника (титульного володільця) надавати користувачу майна (у цьому випадку пам`ятки архітектури) документи на проведення, зокрема, реставрації.

Отже, відповідні доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови, як не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення доводи скаржника про відсутність претензій до відповідача щодо охорони та збереження об`єкту історико-культурного заповідника.

4.19. Посилання заявника на його звернення 06.07.2023 до Міністерства культури та інформаційної політики України з пропозицією проведення спільного огляду пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19), з метою встановлення обсягу та видів робіт, які потрібно виконати, однак такий огляд було визнано недоцільним та ненадання позивачем доказів того, що оренда пам`ятки архітектури створює загрозу для її цілісності, що доводить незаконність та безпідставність позовних вимог також не беруться до уваги, оскільки як правильно встановлено судом апеляційної інстанції умовами укладеного між сторонами договору передбачено право Заповідника на односторонню відмову від договору у разі прийняття відповідного рішення та повідомлення відповідача про таке рішення у строки, передбачені договором.

4.20. У касаційній скарзі ГО "УТОПІК" вказувало на ненадання апеляційним судом належної оцінки тому факту, що відповідачем оскаржено до Київського окружного адміністративного суду (справа № 320/14568/23) постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359, на яку посилався суд.

Так, суд апеляційної інстанції установив, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359 "Про визнання такими, що втратили чинність, пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. № 784" було визнано такими, що втратили чинність пункти 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351, якими передавався ГО "УТОПІК" у безоплатне користування корпус № 19 для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/14568/23 за позовом ГО "УТОПІК" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року № 351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 року № 784".

Остаточне рішення у вказаній адміністративній справі не ухвалено, про що сам скаржник вказує у касаційній скарзі.

Однак оскарження відповідачем до адміністративного суду постанови Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359 не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства та наявності підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки не доводить наявність підстав, з якими закон пов`язує необхідність врахування відповідних обставин при розгляді спору про усунення перешкод у користуванні майном (пам`яткою архітектури) за встановлених судом обставин щодо припинення правовідносин за договором відповідно до його умов.

4.21. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, згідно з пунктом 9 рішення Рахункової палати від 23.11.2023 № 28-3 "Про розгляд Звіту про результати аналізу управління об`єктами Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" (Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника), що мають фінансові наслідки для державного бюджету" Рахунковою палатою було встановлено, що ГО "УТОПІК" як орендарем порушено умови охоронного договору про використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус" (корпус № 19) від 01.07.1996 № 6 щодо користування державним майном: 306,1 м2 (27 % площі приміщень, які перебувають у безпосередньому користуванні ГО "УТОПІК") здається в суборенду стороннім суб`єктам господарювання для провадження діяльності без погодження із Заповідником. При цьому аналіз даних бухгалтерського обліку Заповідника засвідчив, що заборгованість ГО "УТОПІК" перед Заповідником за електричну енергію станом на 01.07.2023 становить 137,6 тисяч грн (2022 рік - 27,2 тисяч грн, 2023 рік - 110,4 тисяч грн), що є додатковим фінансовим навантаженням на державний бюджет.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що матеріали справи не містять будь-яких дозволів або погоджень Заповідника на передачу відповідачем нерухомого майна в користування третім особам, що свідчить про порушення відповідачем умов підпункту "д" пункту 5 охоронного договору стосовно зобов`язання користувача не здавати в суборенду орендованого приміщення пам`ятки, а також не передавати його іншим організаціям без писаної згоди Заповідника.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване у справі судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ГО "УТОПІК", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником - залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 910/19845/23 без змін.

5.4. Колегія суддів також зазначає, що ГО "УТОПІК" у касаційній скарзі просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024, яке, у свою чергу було скасовано судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд переглянувши оскаржувану у справі постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 дійшов висновку про її ухвалення на підставі встановлених фактичних обставин справи із правильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/19845/23, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/19845/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак