Постанова

від 03.10.2024 по справі 904/5468/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5468/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 (суддя Ярошенко В.І.)

у справі № 904/5468/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Придніпровська державна академія фізичної культури і спорту

про визнання договору продовженим

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Київстар" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в якому просить суд визнати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01 березня 2006 № 12/02-2273-ОД, укладений між Приватним акціонерним товариством «Київстар» та Регіональним відділенням Фондом державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській області, продовженим (поновленим) на тих самих умовах і на той же строк, а саме до 19 січня 2025, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД (зі змінами).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Київстар" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.03.2006 №12/02-2273-ОД, укладений між Приватним акціонерним товариством «Київстар» та Регіональним відділенням Фондом державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській області, продовженим (поновленим) на тих самих умовах і на той же строк, а саме по 31.12.2034 року, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД (зі змінами) відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням Приватним акціонерним товариством "КИЇВСТАР" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 у справі №904/5468/23, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права з порушенням норм процесуального права, в результаті неповного встановлення обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- зі спливом одного місяця після 31.07.2020 року, враховуючи продовження користування майном зі сторони орендаря та відсутність заперечень від орендодавця, Договір оренди поновився на новий строк у силу прямої норми ч. 1 ст. 764 ЦК України (за «мовчазною згодою»);

- апелянт ніколи не отримував листа від 26.08.2020 року №11-02- 04623, а належні й допустимі докази його направлення на нашу адресу (не говорячи про вручення) у справі відсутні. Отже, наявні всі (обидві) правотворчі складові для застосування норми ч. 1 ст. 764 ЦК України продовження користування майном і відсутність доведених до відома орендаря заперечень орендодавця проти такого користування. І правовим наслідком такої ситуації є автоматичне поновлення Договору оренди безпосередньо в силу припису ч. 1 ст. 764 ЦК України, що не вимагає інших дій;

- суд першої інстанції помилково ствердив про фактичну незастосовність ч. 1 ст. 764 ЦК України до відносин оренди державного майна, хоча положення цивільного законодавства такого обмеження не містять, а прийняття «нового» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року №157-IX не спричинило зміну (чи обмеження в дії) відповідних норм ЦК України. Отже і до, і після набрання чинності Законом України від 03.10.2019 року №157-IX питання правових наслідків продовження користування будь-яким нерухомим майном після закінчення строку договору найму повинні підкорятися незмінним положенням правового акта вищої сили основного акта цивільного законодавства ЦК України, ч. 1 ст. 764 якого є незмінною (не зазнала змін, коригувань чи обмежень за наслідком прийняття «нового» Закону України від 03.10.2019 року №157-IX) та не містить винятків для окремих категорій орендованого майна (напр. для державного майна);

- за сукупності наведених вище обставин строк дії Договору оренди автоматично продовжився після 31.07.2020 року в силу припису ч. 1 ст. 764 ЦК України, а теза Відповідача та висновки суду першої інстанції про те, що Договір оренди припинився 31.07.2020 року є хибними і не ґрунтуються на нормі закону та на належних, допустимих і вірогідних доказах.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 03.10.2024 приймав участь представник позивача (апелянта). Відповідач та третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта в судовому засіданні 03.10.2024 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 01.03.2006 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого відповідно до наказу Фонду державного майна України № 39 від 17.01.2019 є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі орендодавець, відповідач) та Закритим акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем", правонаступником якого є позивач (далі орендар, позивач), було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2273-ОД (далі договір, договір оренди) (т. 1 а.с. 58-60).

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно частину даху гуртожитку /надалі Майно/, площею 30, 0 кв. м, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 116, на даху поверсі(ах) 9-ти поверхового будинку, приміщення будівлі/, що знаходиться на балансі Дніпропетровського державного інституту фізичної культури та спорту, вартість якого, згідно належної оцінки становить 35 427 грн.

Майно передається в оренду з метою під розташування обладнання базової станції мобільного зв`язку (пункт 1.2 договору).

За умовами пунктів 2.1, 2.2 договору орендар набуває права строкового платного користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата 300,54 гривень/базова за лютий місяць 2006 рік/коригується на індекс інфляції, починаючи з березня місяця, розрахована за Методикою розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами).

За змістом пункту 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з пунктом 3.6 договору (зі змінами внесеними додатковою угодою від 23.04.2012) орендна плата перераховується таким чином:

50% - до державного бюджету за місцем реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства, у розмірі 3 129,78 грн;

50% - балансоутримувачу у розмірі 3 129,77 грн.

Орендна плата сплачується Орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарчої діяльності Орендаря (пункт 3.4 договору з урахуванням додаткової угоди від 22.10.2018).

Відповідно до пункту 3.11 договору з урахуванням додаткової угоди від 22.10.2008 у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Сторони встановили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (пункт 5.6 договору).

Пунктом 5.22 договору (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 22.10.2008) встановлено, що у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, орендар зобов`язаний не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення терміну дії договору подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу).

За умовами пункту 7.3 договору орендар зобов`язаний письмово повідомити орендодавця, не пізніше ніж за 30 діб, про свій намір щодо закінчення, припинення або розірвання цього договору.

Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір укладено строком на один рік, що діє з 01 березня 2006 року по 01 лютого 2007 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації, наданої органами державного пожежного нагляду, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені в договорі.

Згідно з пунктом 10.2 договору зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін і оформлюються додатковими угодами. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Умови цього договору зберігають силу протягом усього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати до виконання зобов`язань (пункт 10.3 договору).

Чинність цього договору припиняється, серед іншого, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (пункт 10.8 договору).

Відповідно до умов договору об`єкт оренди передано орендарю в платне користування за актом приймання-передачі від 01.03.2006 (т. 1 а.с. 61).

Додатковими угодами від 09.08.2007, 22.10.2008, 11.12.2009, 23.04.2012, 13.11.2014, 02.11.2017 про внесення змін до договору оренди сторони, серед іншого, продовжували строк дії договору відповідно з 01.02.2007 по 01.01.2008 включно; з 01.01.2008 по 01.12.2008 включно; з 01.12.2008 по 01.11.2011 включно, з 01.11.2011 по 30.09.2014 включно, з 01.10.2014 по 31.08.2017 включно, з 01.09.2017 по 30.07.2020 включно.

Відповідач зазначає, що Листом від 21.07.2020 №16-02-03924 Регіональне відділення повідомило балансоутримувача Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту, що 07.12.2019 року набрав чинності Закон України від 03.10.2019 №157-IX «Про оренду державного та комунального майна», який за винятком окремих положень вступив в дію з 1 лютого 2020 року. Зокрема, пунктом 4 статті 18 передбачено, що рішення про продовження терміну дії договору оренди державного майна, який відповідає вимогам пункту 2 цієї статті, або про відмову у його продовженні, приймаються орендодавцем з урахуванням та на підставі довідки балансоутримувача. Інформацію Регіональне відділення просило надати з урахуванням граничного строку прийняття відповідного рішення, який визначено вимогами ст. 18 Закону про оренду. Звертало увагу балансоутримувача, що у разі порушення термінів подачі довідки або не надання запитуваної інформації, у Регіонального відділення відсутні правові підстави для проведення роботи по продовженню терміну дії договору оренди та прийняття позитивного рішення.

В подальшому, листом від 26.08.2020 № 11-02-04623 Регіональне відділення повідомило ПрАТ «Київстар» та балансоутримувача, що термін дії договору оренди № 12/02-2273-ОД припинено з 01.08.2020 та просило позивача терміново повернути майно за актом приймання-передачі балансоутримувачу, що ПрАТ «Київстар» виконано не було.

Приватне акціонерне товариство "Київстар" не погоджується з тим, що дія спірного договору оренди припинилася 30.07.2020 та просить визнати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД, укладений між Приватним акціонерним товариством "Київстар" та Регіональним відділенням Фондом державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській області, продовженим (поновленим) на тих самих умовах і на той же строк, а саме - по 31.12.2034, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.03.2006 року № 12/02-2273-ОД.

Однак, на думку позивача останньою додатковою угодою від 02.11.2017 року сторони в т.ч. внесли зміни до п. 10.1 договору оренди (щодо строку дії) та пролонгували такий договір до 31.07.2020 року включно.

Після 31.07.2020 року орендар продовжував користуватися об`єктом оренди та сповна і належним чином виконувати положення Договору оренди, зокрема, у частині справляння орендної плати, здійснення страхування майна тощо.

Тому, правовідносини між сторонами за Договором оренди продовжилися (пролонгувалися) після 31.07.2020 у особливий спосіб за «мовчазною згодою», тому Договір оренди є чинним по цей час.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню..

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Приватне акціонерне товариство "Київстар" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в якому просить суд визнати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01 березня 2006 № 12/02-2273-ОД, укладений між Приватним акціонерним товариством «Київстар» та Регіональним відділенням Фондом державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській області, продовженим (поновленим) на тих самих умовах і на той же строк, а саме до 19 січня 2025, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД (зі змінами).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняте відповідачем рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна № 12/02-2273-ОД від 01.03.2006 (далі - договір оренди) є незаконним, оскільки суперечить умовам договору, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 284 Господарського кодексу України та статті 764 Цивільного кодексу України. Тому позивач вважає договір оренди має бути поновлено відповідно до п. 10.1 договору з 01.08.2020 по 31.12.2034, тобто строком на 14 років і 5 місяців.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

Зазначає, що сторони не погодили продовження дії договору оренди, у зв`язку з тим, що аукціон на його продовження проведений не був, та та може бути пролонгований за наявності відповідних умов в даному випадку за результатами аукціону.

Листом від 21.07.2020 № 16-02-03924 Регіональне відділення повідомило балансоутримувача Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту, що 27 грудня 2019 року набрав чинності Закон України від 03.10.2019 №157-IX «Про оренду державного та комунального майна», який за винятком окремих положень вступив в дію з 1 лютого 2020 року. Зокрема, пунктом 4 статті 18 передбачено, що рішення про продовження терміну дії договору оренди державного майна, який відповідає вимогам пункту 2 цієї статті, або про відмову у його продовженні, приймаються орендодавцем з урахуванням та на підставі довідки балансоутримувача. Інформацію Регіональне відділення просило надати з урахуванням граничного строку прийняття відповідного рішення, який визначено вимогами ст. 18 Закону про оренду. Звертало увагу балансоутримувача, що у разі порушення термінів подачі довідки або не надання запитуваної інформації, у Регіонального відділення відсутні правові підстави для проведення роботи по продовженню терміну дії договору оренди та прийняття позитивного рішення.

В подальшому, листом від 26.08.2020 № 11-02-04623 Регіональне відділення повідомило ПрАТ «Київстар» та балансоутримувача, що термін дії договору оренди № 12/02-2273-ОД припинено з 01.08.2020 та просило позивача терміново повернути майно за актом приймання-передачі балансоутримувачу, що ПрАТ «Київстар» виконано не було.

Також відповідач звертає увагу, що після припинення дії договору оренди ПАТ «Київстар» жодного разу не звертався до Регіонального відділення з приводу визначення статусу договору оренди від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД. Натомість, позивач продовжував незаконно займати приміщення, які належать до державної власності без належних на те підстав та самовільно сплачувати до Державного бюджету орендні платежі, хоча листом від 26.08.2020 № 11-02-04623 в місячний термін після припинення дії договору оренди Регіональне відділення повідомило позивача про припинення договору оренди з 31.07.2020 та необхідність, у зв`язку з цим, терміново повернути за актом приймання-передачі орендоване майно в належному стані.

Зазначене, на думку відповідача, підтверджує факт виконання Регіональним відділенням вимог статей 18, 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 764 Цивільного кодексу України. Відтак договір оренди державного майна від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД є таким, що припинив свою дію та не може бути продовжений на той самий строк, на тих самих умовах.

Апеляційний суд зазначає, що статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини оренди майна державної власності.

Так, правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", положеннями Цивільного та Господарського кодексів України щодо найму (оренди).

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Подібні за змістом правові приписи містяться і в Законі України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", чинного до 01.02.2020.

Пунктом 10.1 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2273-ОД від 01.03.2006 сторони передбачили порядок його продовження.

Проте, положення договору чи то дії сторін, учасників господарських правовідносин не можуть суперечити вимогам законодавства, яке має вищий пріоритет.

Так, 27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію з 01.02.2020 (далі Закон № 157-ІХ).

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

За змістом пункту 10.1 договору (в редакції додаткової угоди від 02.11.2017) строк його дії закінчується 31.07.2020, тобто після настання дати (01.07.2020), визначеної абзацом другим пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 157-ІХ, після якої продовження договорів оренди державного або комунального майна, укладених до набрання чинності цим Законом, повинно відбуватися в порядку, визначеному Законом № 157-ІХ.

Відповідно до положень частини першої статті 18 Закону № 157-ІХ продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, які для продовження спірного договору оренди відсутні, а тому застосовані бути не можуть.

Так, за ч. 2 ст. 18 Закону № 157-ІХ без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Отже, оскільки договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2273-ОД від 01.03.2006 уже продовжувався й позивач (орендар) не належить ані до суб`єктів, перелік яких наведений у частинах першій, другій статті 15 Закону № 157-ІХ, ані до підприємств, що надають соціально важливі послуги населенню, указаний договір підлягає продовженню виключно за результатами проведення аукціону й автоматична його пролонгація є неможливою.

За приписом частини третьої статті 18 Закону № 157-ІХ договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем (абзац перший частини четвертої статті 18 Закону № 157-ІХ).

Згідно ч. 5 ст. 18 Закону № 157-ІХ граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Частиною шостою статті 18 Закону № 157-ІХ встановлено, що будь-яке рішення, передбачене частиною четвертою цієї статті, приймається з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, на підставі довідки балансоутримувача, в якій зазначається інформація про:

наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки;

факти суттєвого (більше ніж на три місяці) прострочення сплати орендної плати чи інших обов`язкових за договором платежів;

результати перевірок, які балансоутримувач та/або орендодавець здійснювали протягом строку оренди, а також інформація про цільове призначення, за яким об`єкт оренди фактично використовувався протягом строку оренди. У разі якщо перевірками виявлено порушення умов договору оренди, зазначається інформація про вжиті орендарем заходи для припинення порушення або про те, що порушення тривало і після строку, визначеного орендодавцем або балансоутримувачем для усунення порушення. Строк на усунення виявлених порушень не може перевищувати 30 календарних днів з дати отримання орендарем відповідного припису.

Порядком передачі майна в оренду можуть бути встановлені додаткові вимоги до довідки балансоутримувача та порядку її подання.

За змістом положень ч. 7 ст. 18 Закону № 157-ІХ договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.

Частиною восьмою статті 18 Закону № 157-ІХ передбачено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 18 Закону № 157-ІХ після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень:

про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем;

про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Зміст оголошення, особливості проведення аукціону на продовження договору оренди, порядок компенсації вартості невід`ємних поліпшень та застосування переважного права чинного орендаря на продовження договору оренди в ході аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду (ч. 10 ст. 18 Закону № 157-ІХ).

У разі якщо об`єкт не було передано в оренду за результатами аукціону, проведеного згідно з частиною десятою цього Закону, протягом п`яти робочих днів з дати формування протоколу про визнання аукціону таким, що не відбувся, публікується оголошення про проведення аукціону та здійснюється проведення аукціону відповідно до статті 13 цього Закону (частина одинадцята статті 18 Закону № 157-ІХ).

Статтею 19 Закону № 157-ІХ визначені підстави для відмови у продовженні договору оренди.

Так, рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято:

у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону;

якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю;

якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк;

якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця;

якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців;

якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

Системний аналіз статті 18 Закону № 157-ІХ дозволяє дійти висновку, що договір оренди, який продовжується в порядку аукціону, а спірний договір є саме таким, може бути продовжений на той самий строк, на який він був укладений, на підставі заяви позивача, поданої ним відповідачеві не пізніше 30.04.2020; лише після отримання у встановлений законом строк заяви позивача (орендаря) відповідач (орендодавець) повинен був прийняти одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону № 157-ІХ та згідно з Порядком передачі майна в оренду. Подання заяви про продовження договору оренди разом із документами, передбаченими частинами четвертою, восьмою статті 18 Закону № 157-ІХ (звіт про оцінку майна та рецензія на цей звіт тощо), стосується випадків, коли аукціон не проводиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", яка набрала чинності 17.06.2020, затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі Порядок передачі майна в оренду, Порядок), який визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Зокрема, цим Порядком передбачено й процедуру продовження договорів оренди як за результатами проведення аукціону, так і без його проведення у передбачених Законом випадках (пункти 134 - 152).

Так, за приписами пункту 143 цього Порядку орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Абзацом першим підпункту 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ визначено, що положення статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), які стосуються внесення (включення) та опублікування інформації в ЕТС, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в ЕТС, опублікування в ЕТС Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року.

Абзацом третім підпункту 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ передбачено, що подання заяв, у тому числі заяв на оренду, передбачених статтями 6, 11, 14 цього Закону, здійснюється в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС) до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень.

Відтак, до 01.10.2020 подання заяви про продовження договору оренди могло відбуватись у паперовій формі або в електронній формі на сайті орендодавця без використання ЕТС.

За змістом пункту 144 Порядку передачі майна в оренду після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону.

Рішення про відмову в продовженні договору оренди може бути прийнято у випадках, передбачених статтею 19 Закону, а також у разі невідповідності орендаря вимогам, установленим статтею 4 Закону. Таке рішення оприлюднюється орендодавцем в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення.

У разі прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди на підставі необхідності майна для власних потреб балансоутримувача, здійснюються дії, передбачені пунктом 142 цього Порядку.

Рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення.

Пункти 145 - 147 Порядку передачі майна в оренду визначають зміст оголошення про проведення аукціону, порядок визначення стартової орендної плати та розміру гарантійного внеску.

Пунктами 148 - 150 Порядку передачі майна в оренду встановлено безпосередньо порядок проведення електронного аукціону, який передбачає можливість участі в ньому як чинного орендаря та реалізації його переважного права на продовження договору оренди в ході аукціону, так і участі інших учасників з метою набуття права оренди щодо об`єкта оренди.

Аналізуючи нормативні положення Порядку передачі майна в оренду у контексті Закону № 157-ІХ суд зауважує, що передбачена цим Порядком законодавча процедура продовження договору оренди на умовах аукціону із залученням широкого кола його учасників додатково підтверджує висновок суду про те, що дотримання цієї процедури з відповідними рішеннями орендодавця (протягом десяти робочих днів з дати отримання заяви) про оголошення аукціону, про відмову у продовженні договору тощо можлива та обов`язкова до застосування лише за обставин вчинення орендарем (позивачем) дій у межах правової площини, за правилами чинного законодавства. Тобто у разі, якщо орендар своєчасно, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору, звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди. В іншому випадку настають правові наслідки, передбачені пунктом 143 Порядку передачі майна в оренду припинення договору оренди на підставі закінчення строку, на який його було укладено та необхідність звільнення орендарем орендованого приміщення й підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Варто зауважити, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що позивач (орендар) звернувся до відповідача (орендодавця) із заявою про продовження договору оренди, тобто останнім порушено вимоги Закону № 157-ІХ строку.

Апелянтом цих обставин не спростовано.

Неминучим наслідком таких дій позивача за імперативним приписом чинного законодавства є обов`язок відповідача (орендодавця) повідомити орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено.

Листом № 11-02-04623 від 26.08.2020 Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області повідомило ПрАТ «Київстар» про припинення строку дії оренди за договором від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД з 01.08.2020.

Факт направлення позивачу (орендарю) листа від 26.08.2020 № 11-02-04623 про припинення договору оренди підтверджується наявними у матеріалах справи копіями фіскального чеку Дніпровської дирекції АТ "Укрпошта" від 03.09.2020 та списку № 10556 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих (т. 1 а.с. 187-188).

Відповідачем також надано суду оригінали списку № 16 згрупованих відправлень рекомендованих листів з відміткою поштового відділення про прийняття 26.08.2020, списку № 10556 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих та фіскального чеку від 26.08.2020 про надсилання списку № 10556 (т. 1 а.с. 205-208).

При цьому господарським судом правильно встановлено, що адресати у списку № 16 є повністю ідентичними з адресатами у списку згрупованих поштових відправлень № 10556, зокрема, № 20 у списку є ПрАТ «Київстар».

У списку № 16 зазначено про надсилання на адресу ПрАТ «Київстар» листа № 11-02-04623, що є належним доказом повідомлення позивача про припинення строку дії договору. Позивач не спростував дану обставину.

Отже, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2273-ОД від 01.03.2006, є таким, що припинився 31.07.2020 на підставі закінчення строку, на який його було укладено.

Натомість апелянт зазначає, що зі спливом одного місяця після 31.07.2020 року, враховуючи продовження користування майном зі сторони орендаря та відсутність заперечень від орендодавця, Договір оренди поновився на новий строк у силу прямої норми ч. 1 ст. 764 ЦК України (за «мовчазною згодою»).

Проте, задекларована у статті 627 Цивільного кодексу України свобода договору має свої чітко окреслені законодавцем межі, загальне правило яких полягає в тому, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Законодавство України, чинне на момент спливу строку договору та звернення позивача до відповідача із заявою про продовження цього договору, не передбачало можливості автоматичного продовження договору оренди поза процедурою аукціону.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Продовження відповідачем, який є органом державної влади, укладеного із позивачем договору у спосіб, що не відповідає Закону № 157-ІХ та затвердженому на його виконання Порядку передачі майна в оренду, суперечило б нормам Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.

До того ж, судом враховується направлення Регіональним відділенням ФДМУ по Дніпропетровській області позивачу Листа № 11-02-04623 від 26.08.2020 про припинення строку дії оренди за договором від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД з 01.08.2020.

Твердження скаржника про те, що апелянт ніколи не отримував листа від 26.08.2020 року №11-02- 04623, а належні й допустимі докази його направлення на нашу адресу (не говорячи про вручення) у справі відсутні. Отже, наявні всі (обидві) правотворчі складові для застосування норми ч. 1 ст. 764 ЦК України продовження користування майном і відсутність доведених до відома орендаря заперечень орендодавця проти такого користування. І правовим наслідком такої ситуації є автоматичне поновлення Договору оренди безпосередньо в силу припису ч. 1 ст. 764 ЦК України, що не вимагає інших дій, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, оригіналами списку № 16 згрупованих відправлень рекомендованих листів з відміткою поштового відділення про прийняття 26.08.2020, списку № 10556 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих та фіскального чеку від 26.08.2020 про надсилання списку № 10556.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що докази на підтвердження направлення позивачем відповідачу листа № 11-02-04623 від 26.08.2020 видаються достатньо переконливими, тобто обставини повідомлення ПрАТ «Київстар» про припинення строку дії оренди за договором від 01.03.2006 № 12/02-2273-ОД з 01.08.2020 є більш вірогідними.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими аргументи апелянта, що суд першої інстанції помилково ствердив про фактичну незастосовність ч. 1 ст. 764 ЦК України до відносин оренди державного майна, хоча положення цивільного законодавства такого обмеження не містять, а прийняття «нового» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року №157-IX не спричинило зміну (чи обмеження в дії) відповідних норм ЦК України. Отже і до, і після набрання чинності Законом України від 03.10.2019 року №157-IX питання правових наслідків продовження користування будь-яким нерухомим майном після закінчення строку договору найму повинні підкорятися незмінним положенням правового акта вищої сили основного акта цивільного законодавства ЦК України, ч. 1 ст. 764 якого є незмінною (не зазнала змін, коригувань чи обмежень за наслідком прийняття «нового» Закону України від 03.10.2019 року №157-IX) та не містить винятків для окремих категорій орендованого майна (напр. для державного майна).

За приписами ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Водночас, як встановлено ч. 3 цієї статті особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом{Офіційне тлумачення положень статті 760 див. в Рішенні Конституційного Суду № 31-рп/2009 від 10.12.2009}.

Тобто Цивільним кодексом України прямо передбачено визначення особливостей найму окремих видів майна, зокрема, іншим законом.

Судом враховується, що правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим врегульовані спеціальним нормативно-правовим актом Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

За приписами ч.ч. 2, 6 ст. 2 цього Закону Законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про наукові парки".

Предметом договору оренди №12/02-2273-ОД від 01.03.2006 є нерухоме майно, що належить до державної власності, відповідно особливості укладення договору щодо цього майна, в тому числі регулювання строків оренди, умов продовження тощо, визначаються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який встановив загальне правило про те, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону (за певними винятками).

Як вже було зазначено та не спростовано ПрАТ «Київстар», договір уже продовжувався й позивач (орендар) не належить ані до суб`єктів, перелік яких наведений у частинах першій, другій статті 15 Закону № 157-ІХ, ані до підприємств, що надають соціально важливі послуги населенню, указаний договір підлягає продовженню виключно за результатами проведення аукціону й автоматична його пролонгація є неможливою.

Більше того, навіть якби й існувала неузгодженість щодо умов продовження договору оренди державного майна у випадку користування майном після закінчення строку його дії, то неможливо оминути ту обставину, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 (Пз/9901/22/18) (провадження № 11-532заі18)

За таких умов, судом відхиляються доводи скаржника, що строк дії Договору оренди автоматично продовжився після 31.07.2020 року в силу припису ч. 1 ст. 764 ЦК України, а теза Відповідача та висновки суду першої інстанції про те, що Договір оренди припинився 31.07.2020 року є хибними і не ґрунтуються на нормі закону та на належних, допустимих і вірогідних доказах.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 у справі №904/5468/23, яке відповідає вимогам, встановленим ст. 236 ГПК України.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі, які складаються з судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 у справі № 904/5468/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 у справі №904/5468/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "КИЇВСТАР".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 21.10.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко