Постанова

від 17.10.2024 по справі 761/31966/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 761/31966/15-к

провадження № 51-2361км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянуву відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 32014000000000008, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, яка зареєстрована в АДРЕСА_1 ) та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205; ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 в тому, що вона, вступивши в попередню злочинну змову з Особою АДРЕСА_3 та іншими не встановленими слідством особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, діючи умисно, з корисливих мотивів, у період з 2009 по 2011 роки здійснювала тривалу злочинну діяльність, пов`язану з незаконним збагаченням, організованою групою та скоїла на території м. Києва і Київської області злочини різного ступеня тяжкості.

З метою вчинення злочинів Особа 1 та ОСОБА_6 , з корисливих мотивів використовували реквізити й банківські рахунки підконтрольних їм підприємств TOB «Компанія «Вайліс» (код ЄДРПОУ 36445186), ПП «Клер Шато Фиорд» (код ЄДРПОУ 32395460) та TOB «Остін Трейд» (код ЄДРПОУ 37582931) для надання послуг іншим суб`єктам господарської діяльності з незаконної мінімізації ними податкових зобов`язань перед бюджетом, за винагороду.

Так, ОСОБА_8 як співорганізатор групи, діючи за попередньою злочинною змовою з її учасниками, з метою створення видимості ведення звичайної господарської діяльності з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), прикриття незаконної діяльності, спрямованої на незаконну мінімізацію податкових зобов`язань суб`єктів господарської діяльності, посягаючи на встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької діяльності, у грудні 2008 року придбали ПП «Клер Шато Фиорд», а у квітні 2009 року та в березні 2011 року створили і зареєстрували ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Остін Трейд» відповідно.

По рахунках указаних підприємств, які постійно функціонували та весь час були підконтрольні членам організованої групи, під керівництвом Особи 1 і ОСОБА_6 , проводилися перерахування грошових коштів у значних розмірах. Контроль за рухом грошових коштів по рахунках здійснювали ОСОБА_6 , Особа 1, Особа 2 та залучені ними для вчинення злочинів Особа 3, Особа 4, Особа 5. Передачу платіжних доручень до банківської установи здійснювала Особа 2 за дорученням, яка також отримувала готівкові грошові кошти з рахунків для подальшої їх передачі представникам підприємств - вигодонабувачів.

При цьому Особа 3, Особа 4, Особа 5, Особа 2, виконуючи свою роль у скоєнні злочинів, прикривали незаконну діяльність вказаних вище юридичних осіб шляхом здійснення контролю за надходженням і списанням грошових коштів з банківських рахунків, складання податкової та фінансової звітності, надання її до державних контролюючих органів, представлення інтересів в органах державної влади для створення видимості звичайної господарської діяльності таких суб`єктів господарювання.

Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що вона в складі організованої групи з Особою АДРЕСА_3 , використовуючи реквізити, печатки та банківські рахунки зареєстрованих і придбаних за вказаних вище обставин TOB «Компанія «Вайліс» (код ЄДРПОУ 36445186), ПП «Клер Шато Фиорд» (код ЄДРПОУ 32395460) та TOB «Остін Трейд» (код ЄДРПОУ 37582931), у період із жовтня 2010 року по грудень 2011 року в складі очолюваної нею організованої групи шляхом документального оформлення безтоварних операцій сприяла умисному ухиленню від сплати податків службовим особам: директору TOB «Євро клас трейд» ОСОБА_9 в період 2011 року, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету держави коштів у вигляді податків (ПДВ) на загальну суму 668 415,72 грн; директору TOB «Альянс-сервіс» ОСОБА_10 у період 2010 року, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету держави коштів у вигляді податків (ПДВ) на загальну суму 2 259 866 грн; а всього податків (ПДВ) на загальну суму 2 928 281,72 грн.

Також орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що вона за домовленістю з Особою АДРЕСА_4 здійснила оформлення документів від імені директора TOB «Остін Трейд» ОСОБА_11 , директора TOB «Компанія «Вайліс» ОСОБА_12 та директора ПП «Клер Шато Фиорд» ОСОБА_13 , у яких відображені відомості не відповідають дійсності, оскільки зазначені в них операції мали безтоварний характер. Метою складання та видачі вказаних документів організованою групою під керівництвом Особи 1 і ОСОБА_6 було пособництво в умисному ухиленні від сплати податків TOB «Євро клас трейд» та TOB «Альянс-сервіс». Надалі ці документи в не встановлений слідством час і місці через Особу 2 й Особу 4 були передані в адресу TOB «Євро клас трейд» та TOB «Альянс-сервіс».

Для втілення злочинного наміру, спрямованого на ухилення від сплати податків, ОСОБА_6 спільно з Особою 1, Особою 2, Особою 3 організували, а Особа 5 за їх вказівкою підписала фінансово-господарські документи від імені директора TOB «Остін Трейд» ОСОБА_11 в адресу TOB «Євро клас трейд», що, на переконання сторони обвинувачення, підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 22 березня 2012 року № 244, згідно з яким підписи від імені громадянина ОСОБА_11 у документах TOB «Євро клас трейд» у взаємовідносинах із TOB «Остін Трейд» виконані Особою 5.

Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 02 травня 2019 року визнав ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205; ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК, та виправдав у зв`язку з недоведеністю, що в її діяннях є склад указаних злочинів. Звільнив усе рухоме та нерухоме майно ОСОБА_6 з-під арешту, накладеного в межах цього кримінального провадження.

Київський апеляційний суд ухвалою від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вказаний вирок місцевого суду - без змін.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 10 грудня 2020 року частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

За результатом нового розгляду Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 23 жовтня 2023 року визнав ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205; ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358 КК, та виправдав у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення. Скасував арешт майна, накладений на цінності, все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_6 .

Київський апеляційний суд ухвалою від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржені судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що місцевий суд, визнаючи недопустимими доказами надані стороною обвинувачення копії матеріалів кримінального провадження № 32013000000000148 від 06 листопада 2013 року щодо Особи АДРЕСА_5 , які були отримані прокурором за наслідком ознайомлення з матеріалами судового провадження у справі № 761/32059/13-к та відкриті обвинуваченій ОСОБА_6 після направлення обвинувального акта щодо неї до суду, неправильно трактував положення ст. 290 КПК та висновки Верховного Суду України в постанові від 16 березня 2017 року (провадження № 5-364кс16), унаслідок чого, порушуючи приписи ст. 23 КПК, безпосередньо не дослідив відповідних доказів.

Указує, що під час судового розгляду прокурор звертався до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до матеріалів кримінального провадження № 32013000000000148 від 06 листопада 2013 року, які перебувають у Шевченківському районному суді м. Києва, проте в задоволенні такого клопотання суд першої інстанції безпідставно, на переконання прокурора, відмовив.

Ці порушення, за доводами сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції не виправив, погодившись із висновками місцевого суду в частині оцінки таких доказів як недопустимих, чим порушив вимоги ст. 26 КПК.

Також прокурор зазначає, що суди попередніх інстанцій, порушуючи приписи ст. 23 КПК, не надали оцінки всім наявним у розпорядженні суду доказам, зокрема актам ДПА України про результати документальних позапланових перевірок від 09 грудня 2012 року № 388/23-522-36068723 та від 28 лютого 2012 року № 148/23-6-31035740, з якими належним чином було ознайомлено сторону захисту під час закінчення досудового розслідування у вказаному провадженні.

Крім того, за змістом касаційної скарги, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив стороні обвинувачення в задоволенні клопотання щодо направлення запиту про надання міжнародної правової допомоги в цьому кримінальному провадженні в частині виклику свідків, які проживають на території Російської Федерації (далі - рф), мотивуючи відмову тим, що прокурор повідомив про місце проживання вказаних осіб на території рф після початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України. Однак ці висновки суду не відповідають дійсності, оскільки таке клопотання було заявлено прокурором на відповідній стадії судового слідства, у матеріалах кримінального провадження є документи із зазначенням місця проживання свідків, а також копія аналогічного клопотання, заявленого прокурором під час розгляду в суді кримінального провадження № 32013000000000148 від 06 листопада 2013 року, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Прокурор також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно продовжив судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК, незважаючи на декриміналізацію вказаної норми, а також попри відмову прокурора від її обвинувачення в цій частині на підставі того, що 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України від 18 вересня 2019 року № 101-ІХ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес». Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням місцевого суду в цій частині, доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення вважав необґрунтованими, проте належним чином не мотивував своїх висновків.

Таким чином, прокурор стверджує про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій положень КПК щодо оцінки певних доказів на предмет їх допустимості, засад кримінального провадження, передбачених статями 22, 26 КПК, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також порушення вимог статей 370, 419 цього Кодексу щодо належного мотивування оскаржених судових рішень, що є підставою до їх скасування, з огляду на приписи пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав викладені в касаційній скарзі доводи та просив її задовольнити.

Виправдана та захисник просили залишити без задоволення скаргу прокурора.

Від виправданої ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора, де вона просить залишити вимоги прокурора без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни та викладає мотиви своєї незгоди з доводами сторони обвинувачення.

Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.

Як установлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

За ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.

За вимогами, встановленими в ст. 370 цього Кодексу, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).

За п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Мотивувальна частина виправдувального вироку за п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі й визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі поданих у судовому засіданні.

Наведені приписи вказують на те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за вимогами ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті, зокрема, щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Як неодноразово зазначав касаційний суд, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вказаних вимог закону.

Суд першої інстанції дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_6 у пред`явленому за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205; ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358 КК обвинуваченні та виправдав її у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.

Місцевий суд зазначив, що в перебігу судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що висунуте ОСОБА_6 обвинувачення не знайшло свого підтвердження, у зв`язку з чим у силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст. 62 Конституції України, необхідно виправдати ОСОБА_6 .

Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, погодився з мотивами і висновками суду першої інстанції, визнав їх обґрунтованими й такими, що відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які суд безпосередньо дослідив під час судового розгляду.

Колегія суддів відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог КПК з огляду на таке.

У касаційній скарзі прокурор вказує, що місцевий суд безпідставно застосував наслідки, передбачені ч. 12 ст. 290 КПК, стосовно доказів, які були отримані прокурором з матеріалів судового провадження у справі № 761/32059/13-к та відкриті обвинуваченій ОСОБА_6 під час судового розгляду після направлення обвинувального акта щодо неї до суду. Зазначає, що під час судового розгляду прокурор звертався до суду із клопотанням про надання тимчасового доступу до матеріалів кримінального провадження № 32013000000000148 від 06 листопада 2013 року, які перебувають у Шевченківському районному суді м. Києва, проте в задоволенні клопотання суд першої інстанції безпідставно відмовив.

Ці порушення, за доводами прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно не виправив, необґрунтовано погодився з висновками місцевого суду в частині оцінки згаданих доказів як таких, що не можуть бути використані для доведення винуватості.

Оцінюючи наведені доводи прокурора, колегія суддів виходить із такого.

У постанові від 10 грудня 2020 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, надаючи оцінку доводам прокурора про безпідставне посилання судів попередніх інстанцій на порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК та ненадання оцінки усім долученим стороною обвинувачення під час судового розгляду додатковим письмовим доказам, дійшов висновку про наявність підстав до скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції з огляду на те, що причини невідкриття своєчасно матеріалів кримінального провадження стороною обвинувачення не були встановлені судом, отже їм не було надано належної оцінки, відповідно висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є передчасними.

У ході нового розгляду в суді першої інстанції прокурор заявив клопотання про надання тимчасового доступу до матеріалів кримінального провадження № 32013000000000148 з можливістю вилучення їх копій. Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 30 травня 2022 року зазначене клопотання залишив без задоволення як необґрунтоване та навів докладні й переконливі мотиви постановленого рішення.

Можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження під час судового провадження згідно з положеннями розділу II КПК та з урахуванням особливостей, визначених у розділі IV КПК, передбачена положеннями ч. 1 ст. 333 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 163 КПК передбачено, що слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи: 1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв`язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні; 3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 333 КПК під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування.

З огляду на те, що клопотання прокурора про тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження № 32013000000000148 від 06 листопада 2013 року не містить будь-якої інформації щодо причин, які унеможливили отримання таких доказів стороною обвинувачення в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 , а також відомостей про те, що орган досудового розслідування взагалі робив спроби отримати такі докази, місцевий суд обґрунтовано відмовив у його задоволенні. При цьому вказав, що органу досудового розслідування у ході здійснення досудового розслідування було достовірно відомо про наявність таких матеріалів, однак у клопотанні прокурор не зазначив, з яких причин орган досудового розслідування на цій стадії не вжив заходів для збирання доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують і не заперечують цих висновків та фактично зводяться до думки, що надані прокурором матеріали суд мав оцінити в аспекті ч. 11 ст. 290 КПК, проте до такої оцінки суд не мав законних підстав.

Місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимими доказами копії матеріалів кримінального провадження № 32013000000000148 від 06 листопада 2013 року з тих підстав, що вони були відкриті обвинуваченій ОСОБА_6 після направлення обвинувального акта щодо неї до суду з порушенням вимог ст. 290 КПК.

Із зазначеними висновками, з урахуванням мотивів, покладених місцевим судом у їх обґрунтування, погодилася і колегія суддів апеляційного суду, яка також дійшла переконання, що копії матеріалів зазначеного вище кримінального провадження були відкриті обвинуваченій ОСОБА_6 вже після направлення обвинувального акта щодо неї до суду і є недопустимими доказами, про що слушно вказав суд першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначають, що вказані вище докази були відкриті ОСОБА_6 вже після направлення обвинувального акта щодо неї до суду, що підтверджується відповідними протоколами про їх відкриття. При цьому протокол про відкриття матеріалів досудового розслідування в порядку, визначеному ст. 290 КПК, у матеріалах кримінального провадження відсутній і на неодноразові запити суду не наданий стороною обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Таким чином, законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися з доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватися у змагальній процедурі судового розгляду.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2017 року (провадження № 5-364 кс16), невідкриття матеріалів сторонами одна одній у порядку ст. 290 КПК після закінчення досудового розслідування, а також додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, є підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як доказ.

В аспекті застосування ч. 11 ст. 290 КПК додатковими є матеріали, про які відомо стороні, проте вони відсутні в розпорядженні на час завершення досудового розслідування, не отримані з об`єктивних причин (перешкод), або про існування яких сторона не знає. Системне тлумачення ст. 290 КПК свідчить, що у ч. 11 статті йдеться про ситуації, коли матеріали було отримано стороною після завершення виконання вимог цієї кримінальної процесуальної норми та закінчення досудового розслідування.

За ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. За наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було в розпорядженні сторони обвинувачення, можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.

У ході ретельної перевірки доводів прокурора, суд установив, що сторона обвинувачення не зазначила будь-якої інформації щодо причин, які унеможливили отримання та відкриття нею таких доказів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 , а також відомостей про те, що орган досудового розслідування взагалі робив спроби отримати ці докази, при тому, що органу досудового розслідування у процесі здійснення досудового розслідування було достовірно відомо про наявність таких матеріалів; прокурор не зазначив з яких причин орган досудового розслідування не вжив заходів для збирання доказів та їх відкриття після його завершення.

Колегія суддів ураховує, що в касаційній скарзі також не йдеться про існування причин, які унеможливили отримання таких доказів стороною обвинувачення в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 , про спроби отримати ці докази до завершення досудового розслідування, про те, що органу досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування не було достовірно відомо про наявність таких матеріалів чи про поважність причин, з яких не було вжито заходів для збирання доказів та їх відкриття.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є переконливими.

У касаційній скарзі прокурор також зазначає, що, порушуючи приписи ст. 23 КПК, суд не надав оцінки всім наявним у розпорядженні суду доказам, зокрема актам ДПА України про результати документальних позапланових перевірок від 09 грудня 2012 року № 388/23-522- 36068723 та від 28 лютого 2012 року № 148/23-6-31035740, з якими, як указує прокурор, належним чином було ознайомлено сторону захисту під час закінчення досудового розслідування у вказаному провадженні.

Такі доводи прокурора є безпідставними, оскільки згідно з протоколом про надання доступу до додаткових матеріалів від 11 вересня 2018 року вказані вище акти були відкриті під час судового розгляду, а тому суди першої та апеляційної інстанцій надали їм оцінку разом з іншими матеріалами, відкритими з порушенням вимог ст. 290 КПК, про що йшлося вище. З огляду на це твердження прокурора про те, що апеляційний суд, який погодився з висновками місцевого суду в цій частині, не надав належної оцінки аналогічним доводам апеляційної скарги прокурора, є неспроможними.

Щодо доводів прокурора про забезпечення явки до суду першої інстанції свідків сторони обвинувачення

У касаційній скарзі прокурор стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив стороні обвинувачення в задоволенні клопотання щодо направлення запиту про надання міжнародної правової допомоги в цьому кримінальному провадженні в частині виклику свідків, які проживають на території рф, мотивуючи відмову тим, що прокурор повідомив про місце проживання вказаних осіб на території рф лише після початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України. На думку прокурора, ці висновки суду не відповідають дійсності, оскільки таке клопотання було заявлено на відповідній стадії судового слідства, у матеріалах кримінального провадження є документи із зазначенням місця проживання свідків, а також копія аналогічного клопотання, заявленого прокурором під час розгляду в суді кримінального провадження № 32013000000000148 від 06 листопада 2013 року, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів відхиляє такі доводи прокурора з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час нового розгляду в суді першої інстанції прокурор заявив клопотання про надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні, а саме про доручення компетентним органам рф вручити повістки про виклик до Шевченківського районного суду м. Києва для допиту свідків, які є громадянами рф та, ймовірно, проживають у цій країні.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, місцевий суд ухвалою від 30 травня 2022 року залишив указане клопотання без задоволення, мотивувавши своє рішення тим, що, здійснивши 24 лютого 2022 повномасштабний військовий наступ на Україну, рф порушила фундаментальні принципи та норми міжнародного права, а також низку двосторонніх і багатосторонніх договорів та угод, а тому, в умовах припинення дипломатичних відносин та здійснення ЗСУ збройної відсічі на агресію рф, отримати від компетентних органів держави-агресора відповідь на запит про міжнародно-правову допомогу буде неможливо.

Також місцевий суд зазначив, що клопотання прокурора про надання міжнародної правової допомоги у формі доручення компетентним органам рф вручити повістки про виклик до Шевченківського районного суду м. Києва для допиту як свідків не містить відомостей про можливий спосіб виконання такого доручення в умовах припинення дипломатичних відносин з рф та здійснення ЗСУ збройної відсічі на агресію рф, а вчинення таких процесуальних дій у кримінальному провадженні буде лише втіленням принципу «процес заради процесу», не сприятиме реальному виконанню завдань кримінального провадження, суперечитиме вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та спричинить значне затягування судового розгляду кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з рішенням апеляційного суду про законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині.

Щодо доводів прокурора про безпідставне продовження судового розгляду в загальному порядку попри відмову прокурора від обвинувачення за ст. 205 КК через її декриміналізацію.

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що суд першої інстанції безпідставно продовжив судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК, незважаючи на декриміналізацію вказаної норми, а також факт відмови прокурора від її обвинувачення за цими статтями КК на підставі того, що 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес».

Аналогічні доводи були предметом перегляду апеляційного суду, який відхилив їх як безпідставні, оскільки суд першої інстанції, приймаючи таке рішення, врахував вимоги ст. 479-2 КПК та позицію обвинуваченої, яка заперечувала проти закриття кримінального провадження за п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК та наполягала на продовженні судового провадження та її виправданні.

Із висновками судівв цій частині колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 479-2 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 1-2 ч. 2 ст. 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.

13 грудня 2022 року під час судового розгляду прокурор виніс постанову про відмову від обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК у зв`язку з набуттям чинності указаним вище Законом, відповідно до положень якого ст. 205 виключено з КК.

У зв`язку із цим прокурор у судовому засіданні 16 лютого 2023 року заявив клопотання про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК.

Місцевий суд ухвалою від 16 лютого 2023 року відмовив у закритті кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК, обґрунтувавши своє рішення тим, що порядок, передбачений ст. 340 КПК, застосовується лише у випадку, коли в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред`явлене особі обвинувачення не підтверджується, і такий висновок прокурора має бути належним чином мотивований, а вказані мотиви мають бути викладені у відповідній постанові прокурора. Натомість постанова прокурора обґрунтована виключно тим, що судове провадження здійснюється щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, жодних згадок про те, що він дійшов до висновку, що пред`явлене ОСОБА_6 в цій частині обвинувачення не підтверджується, вказана постанова не містить.

Місцевий суд також урахував імперативну вимогу КПК щодо обов`язкової згоди обвинуваченої на закриття кримінального провадження з підстав втрати чинності законом, який встановлював кримінальну протиправність інкримінованого обвинуваченій діяння. Обвинувачена в судовому засіданні проти такого закриття провадження заперечувала, а тому закриття провадження за відсутності згоди обвинуваченої, у запропонований прокурором спосіб грубо порушувало б установлений КПК порядок закриття провадження з указаних підстав та протиправно позбавляло б її права на доведення своєї невинуватості.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з такими висновками місцевого суду.

Колегія суддів, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій в тій частині, виходить із того, що закриття кримінального провадження стосовно особи без її на те згоди та ефективного судового захисту, внаслідок чого залишається сумнів у невинуватості особи, унеможливлення реабілітації особи після такого закриття є порушенням конституційного права на судовий захист.

Оскаржений вирок суду першої інстанції є належно обґрунтованим та вмотивованим, відповідає приписам статей 370, 374 КПК, у ньому зазначено відповідні підстави і положення закону, якими керувався суд, ухвалюючи його.

Оскаржена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. У частині оцінки дотримання судом апеляційної інстанції положень ст. 419 КПК колегія суддів також враховує, що приписи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент, а питання про те, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання належного обґрунтування, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні відповідні стандарти вмотивування судового рішення судом апеляційної інстанції дотримано.

Отже, за доводами касаційної скарги прокурора неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для зміни чи скасування оскаржених судових рішень щодо ОСОБА_6 , суд касаційної інстанції не встановив, а тому в Суду відсутні підстави до застосування повноважень, передбачених положеннями ст. 436 КПК у їх взаємозв`язку з приписами ст. 438 цього Кодексу, з огляду на що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, акасаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3