Постанова

від 17.10.2024 по справі 699/334/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 699/334/23

провадження № 51-1648 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Черкаського апеляційного суду від 07 березня 2024 року в кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021250360000896 і 12023255380000040, які було об`єднано в суді, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 )

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286-1, ч. 4 ст. 358 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2023 року засуджено ОСОБА_6 та призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 грн; за ч. 2 ст. ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом складання покарань суд призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 3025 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 425 грн, з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 років, яке постановлено виконувати окремо.

Також у вироку суд розподілив процесуальні витрати й вирішив долю речових доказів.

Черкаський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив у цій частині новий вирок від 07 березня 2024 року, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років; ухвалив вважати його засудженим за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 грн; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років, а в решті цей вирок залишив без змін.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 20 серпня 2021 року близько 22:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним мотоциклом «Spark SP200R» (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись зі швидкістю 70 км/год на проїжджій частині вул. Соборної біля будинку № 16 у с. Квітки Звенигородського району Черкаської області в напрямку від с. Петрушки до с. Журовка, на заокругленні дорожнього полотна праворуч відносно напрямку його руху з порушенням вимог пунктів 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху з`їхав із проїзної частини ліворуч відносно напрямку свого руху і на узбіччі допустив наїзд на перешкоду - металобетонну електроопору № 12. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру мотоцикла ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: відкритого перелому середньої третини лівої великогомілкової кістки зі зміщенням, рваної рани середньої третини лівої гомілки, рани лівої гомілки, що належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя; перелому верхньої третини лівої стегнової кістки, який належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я; забійні рани на лобку та садно на правому колінному суглобі, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

Крім того, ОСОБА_6 у червні 2022 року, діючи умисно, використавши мережу «Інтернет» і додаток «Instagram», замовив у невстановленої особи посвідчення водія на власне ім`я категорій «В» і «С» зі своєю фотокарткою. Після цього ОСОБА_6 всупереч вимогам пунктів 16, 23 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою КМУ від 08 травня 1993 року № 340, отримав указане посвідчення серії НОМЕР_2 , виготовлене на бланку, який не відповідає тим, що перебувають в офіційному обігу України, і став використовувати його. Так, 10 березня 2023 року близько 17:05 ОСОБА_6 , перебуваючи на АДРЕСА_2 , у процесі перевірки його документів, яка здійснювалася у зв`язку з порушенням ним правил дорожнього руху під час керування автомобілем ВАЗ-2101 (д.н.з. НОМЕР_3 ), достовірно знаючи, що вказане посвідчення водія є підробленим, пред`явив його працівникам поліції, тим самим використав завідомо підроблений документ.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду з огляду на невідповідність призначеного покарання його особі внаслідок суворості та залишити покарання, призначене йому судом першої інстанції із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді штрафу. Вважає, що апеляційний суд не врахував повною мірою відсутність умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, повного визнання ним своєї вини і жаль щодо його наслідків. Зауважує, що під час ДТП він також отримав тілесні ушкодження, у зв`язку з якими набув статусу особи з інвалідністю ІІ групи. Крім того, звертає увагу, що потерпілий є його молодшим братом, якому він надає матеріальну допомогу, зокрема на лікування, з огляду на що останній просив не застосовувати до нього покарання. Засуджений вказує і на те, що компрометуючих даних про його особу немає, натомість у провадженні встановлено ряд обставин, які пом`якшують покарання, серед яких щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. З урахуванням викладеного, наполягає, що його виправлення й перевиховання можливе без ізоляції від суспільства.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, просить залишити вирок апеляційного суду без зміни як законний, а скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 також вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, і кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286-1, ч. 4 ст. 358 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи, наведені засудженим у касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність унаслідок незастосування положень ст. 69 КК України, що зумовило невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Як передбачено ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Пропорційність покарання зазначеним вище складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Положеннями ч. 1 ст. 69 КК України в редакції, що діяла на час вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Тобто призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Під час визначення поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають перебувати у зв`язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного.

Так, вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України, відповідно до ст. 12 цього Кодексу є тяжким злочином (санкція передбачає основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років).

Суд першої інстанції, мотивуючи рішення щодо обрання міри покарання, також зважив на дані про особу ОСОБА_6 , перебування його в сімейних відносинах із потерпілим. Щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання щодо себе викривальних показань, добровільне відшкодування завданих збитків і подальшу додаткову допомогу потерпілому суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Наведене суд розцінив як підставу для застосування положень ст. 69 КК України, з урахуванням яких призначив ОСОБА_6 покарання за вказане кримінальне правопорушення у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років, зауваживши, що обрання інших видів покарань щодо нього є неможливим унаслідок законодавчих заборон.

Однак апеляційний суд, перевіряючи правильність і справедливість призначеного ОСОБА_6 покарання, установив, що під час призначення засудженому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, місцевий суд не звернув уваги на особливості правозастосування норми матеріального права, передбаченої ст. 69 КК України, і належним чином не вмотивував того, яким чином обставини, які враховано під час призначення покарання, істотно знизили тяжкість вчиненого кримінального правопорушення.

Так, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку ступеню тяжкості злочину з огляду не лише на визначені у ст. 12 КК України формальні критерії, а й особливості його конкретних обставин, проаналізувавши зміст й обсяг небезпечних винних дій ОСОБА_6 , котрий, не маючи права керувати транспортними засобами, рухаючись у стані алкогольного сп`яніння на мотоциклі, на якому перевозив малолітнього пасажира, 2010 року народження, у темну пору доби, у населеному пункті перевищив дозволену швидкість та не вжив передбачених ПДР заходів, які б гарантували безпеку руху, внаслідок чого сталася ДТП, а потерпілому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені в цьому кримінальному провадженні обставини, які пом`якшують покарання, істотно не знижують реального ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення з огляду на рівень загрози відповідного діяння для безпеки руху, а також життя й здоров`я осіб, тому положення ст. 69 КК України було застосовано неправильно, а призначене основне покарання у виді штрафу, яке є найм`якшим видом покарання, є неспівмірним вчиненому злочину. Тому апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив новий вирок, призначивши засудженому покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України в межах санкції, яка передбачає відповідальність за це кримінальне правопорушення.

Усупереч доводам засудженого, наведеним у касаційній скарзі, апеляційний суд, урахувавши те, що він раніше не судимий, визнав свою вину, був травмований під час згаданої ДТП, позитивно характеризується за місцем проживання, обрав йому основне й додаткове покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України. Водночас самі собою ці дані про особу засудженого не є підставою для застосування положень ст. 69 цього Кодексу.

Щодо позиції потерпілого і його законного представника стосовно призначення покарання, то у справах цієї категорії, вона не є обов`язковою для суду, однак враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не має над ними пріоритету, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не тільки потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.

Отже, з огляду на суспільну небезпеку дій засудженого та конкретні обставини кримінального правопорушення, зміст і обсяг допущених ОСОБА_6 грубих порушень правил безпеки дорожнього руху, які спричинили заподіяння малолітньому потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, Суд уважає призначене йому покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та не вбачає підстав для його пом`якшення відповідно до ст. 69 КК України, оскільки встановлені в цьому кримінальному провадженні обставини, які пом`якшують покарання, та дані про особу винного не є противагою ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Таке покарання є справедливим, пропорційним та співмірним вчиненому. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість, як про це твердить засуджений, немає.

Інших переконливих аргументів щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність чи явну несправедливість призначеного покарання внаслідок суворості, які б за своїми якісно-кількісними характеристиками превалювали, домінували над індивідуальною тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, тим самим нівелюючи його суспільну небезпеку, та ставили під сумнів висновок апеляційного суду щодо міри покарання, засуджений у касаційній скарзі не навів.

Враховуючи, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог процесуального законодавства не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду -без зміни.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Черкаського апеляційного суду від 07 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_10 ОСОБА_2 ОСОБА_3