Рішення

від 21.10.2024 по справі 159/4581/24

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/4581/24

Провадження № 2/163/367/24

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Павлуся О.С.

розглянувши в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради про стягнення середнього заробітку (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради),

в с т а н о в и в :

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить поновити їй строк для звернення до суду із цим позовом та стягнути з відповідачів середній заробіток за період з 12.04.2023 по 24.12.2023 в сумі 105550,74 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказала, що з 01 вересня 2016 року працює вчителем української мови і літератури Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області (далі - Любомльський ліцей №2). Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.04.2023 призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлена для проходження військової служби до військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У зв`язку із цим наказом директора Любомльського ліцею № 2 від 12 квітня 2023 року № 14-К її увільнено від роботи зі збереженням місця роботи та посади на період проходження служби, але без збереження/виплати середнього заробітку. З 12 квітня 2023 року за місцем роботи припинено нарахування і виплату середнього заробітку. Припинення виплати середнього заробітку вважає незаконним, оскільки суперечить ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», яка є спеціальною нормою і має перевагу над загальною - ч.3 ст.119 КЗпП. Прийнята пізніше в часі норма не скасовує спеціальної норми, тому за педагогічними працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток. Лише 22 листопада 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон № 3494-ІХ, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким внесені зміни до ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» і скасовано право педагогічних працівників, які проходять військову службу за мобілізацією, на збереження середнього заробітку за основним місцем роботи (у закладі освіти). Тобто до 24 грудня 2023 року за педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом по мобілізації зберігався середній заробіток. У зв`язку із цим їй підлягає виплаті середній заробіток за період з 12.04.2023 по 24.12.2023, розмір якого з урахуванням довідки про доходи становить 105550,74 грн.

Ухвалою суду від 14 серпня 2024 року за позовом відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам згідно їх процесуального статусу надано строки для подання заяв по суті спору у формі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

Ухвалою суду від 03 вересня 2024 року за клопотанням відповідача Любомльського ліцею № 2 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради, якому встановлено 10-ти денний строк для подання пояснень на позовну заяву з дня отримання копії цієї ухвали.

Представник відповідача Любомльського ліцею № 2 в особі його директора ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву. У ньому вказала, що при прийняті наказу від 12 квітня 2023 року № 14-К роботодавець керувався ч.3 ст.119 КЗпП України зі змінами відповідно до Закону України № 2352, який набрав законної сили 19 липня 2022 року, що має вищу юридичну силу та ці зміни були прийняті пізніше за Закон «Про освіту», вважаючи дану норму пріоритетною для уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників. Внесеними змінами за призваними на військову службу працівниками зберігається лише місце роботи і посада. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Обов`язок щодо виплати таким працівникам заробітної з 19 липня 2022 року держава зняла з роботодавців, які в умовах війни та воєнного стану мають обмежені фінансові можливості. Також зазначила, що кошти на виплату заробітної плати мобілізованим працівникам у них не передбачені. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради в особі його начальника подала письмові пояснення на позов та відзив відповідача. Зазначила, що у даному випадку у роботодавця був відсутній обов`язок по виплаті позивачу з 12 квітня 2023 року середнього заробітку в силу прийнятих до ч.3 ст.119 КЗпП України змін. Наказ від 12 квітня 2023 року № 14-К є виключно внутрішнім розпорядчим документом, яким реалізовано приписи чинного законодавства. Звернула увагу на те, що в грудні 2022 року уряд розподілив кошти освітньої субвенції між громадами на 2023 рік і вніс суттєві зміни до формули розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами, до якої не враховані видатки на виплату середньої заробітної плати педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти, які проходять військову службу. Обмежені фінансові можливості на 2023 рік по виплаті заробітної плати педагогічним працівникам мали місце й у Любомльскій ОТГ, через що додаткові кошти на виплату середнього заробітку мобілізованим педагогічним працівникам не передбачені засновником закладів освіти - Любомльською міською радою.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.279 ЦПК, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року перебуває в трудових відносинах з Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області (попередня назва Любомльська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2) та займає посаду вчителя української мови і літератури.

Наказом директора Любомльського ліцею №2 від 12 квітня 2023 №14-к ОСОБА_1 , вчителя української мови та літератури, увільнено від роботи з 12 квітня 2023 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період із збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13 квітня 2023 №902 ОСОБА_1 наказом цього ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 квітня 2023 року № 97-од призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період і направлена для проходження військової служби до військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Стаття 4 КЗпП України визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції на дату увільнення позивача від роботи 12.04.2023 визначала, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Частина 3 статті 119 КЗпП України у редакції на дату увільнення позивача від роботи 12.04.2023 (зі змінами згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022) передбачала, що за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» у редакції на дату увільнення позивача від роботи 12.04.2023 передбачала, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток.

Отже, чинні на дату прийняття роботодавцем у цій справі наказу від 12 квітня 2023 №14-к норми ч.3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» містили протилежні положення щодо збереження за призваними на військову службу під час мобілізації, в особливий період педагогічними працівниками середнього заробітку.

Кодекс Законів про працю України має вищу юридичну силу, а Закон України «Про освіту» є спеціальним законом.

Згідно із ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частини 4 статті 263 ЦПК України містить аналогічне положення і визначає, що при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене суд у спірних правовідносинах враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2023 року в справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) та від 11 вересня 2024 року в справі № 158/2181/23 (провадження № 61-16956св23).

Так, у цих постановах Верховний Суд зазначив, що на рівні Кодексу Законів про працю України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів, зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток.

У частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників.

Ця норма Закону має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.

Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.

Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку про те, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.

У цій справі, як встановлено з досліджених доказів, позивач ОСОБА_1 є педагогічним працівником, яка з 12 квітня 2023 року призвана на військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період, а тому відповідно до ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час прийняття відповідачем наказу про її увільнення з роботи, мала право на отримання середнього заробітку до 24 грудня 2023 року.

Невиплата позивачу у період з 12.04.2023 по 24.12.2023 середнього заробітку є порушенням її права, яке підлягає відновленню у спосіб стягнення з відповідача Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області відповідної суми середнього заробітку, який обраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08 лютого 1995 року.

Відповідно до цього Порядку середній заробіток у випадку призову працівника на військову службу під час мобілізації обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, у якому працівника було мобілізовано.

Відповідно до довідки про доходи від 12 червня 2024 року № 62 заробітна плата позивача за два місяці, що передували увільненню її від роботи, за лютий - березень 2023 року складала 24801,38 гривень. Розмір середньоденної заробітної плати складає 576,78 гривень з розрахунку 43 робочих дні за указаний період.

Кількість робочих днів з 12 квітня 2023 року по 23 грудня 2023 року становить 183 дні, відповідно сума невиплаченого позивачу середнього заробітку становить 105550,74 гривень (576,78 х 183).

Окрім Любомльського ліцею № 2, позивач заявлені вимоги адресував управлінню освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради.

Проте управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради стосовно позивача не є роботодавцем, не є його засновником, рішення про невиплату позивачу середнього заробітку не приймав.

Якими діями, бездіяльністю чи рішенням цей відповідач порушив права позивача у позовній заяві не наведено та з матеріалів справи не встановлено.

У зв`язку із цим, управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до цього відповідача.

Отже, заявлені позовні вимоги по своїй суті і змісту є підставними та обґрунтованими щодо відповідача Любомльського ліцею № 2.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Отже, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.

На підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП строки, визначені ст. 233 КЗпП, були продовжені на строк дії карантину, введеного для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Тому для позивача ОСОБА_1 початок обрахунку тримісячного строку на подання позовної заяви для вирішення даного трудового спору до суду обраховується з 01 липня 2023 року та сплив 01 жовтня 2023 року.

Проте, із цим позовом позивач звернулась до суду 08 липня 2024 року, що підтверджується штемпелем на поштовому конверті, у якому на адресу суду надійшов цей позов.

Тобто, позивач звернулась до суду із пропуском встановленого законом строку. Разом з цим, позивач просить поновити їй строк для звернення до суду із цим позовом та в обґрунтування поважності пропуску цього строку зазначила, що з 06 червня 2023 року по 13 червня 2024 року фактично безперервно приймала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на території Донецької та Запорізької областей. Постійно відчуває психологічне напруження та побоювання за власне життя, через оточуючу обстановку не може вести звичайний спосіб життя, вимушена витрачати час на психологічну реабілітацію для відновлення свого життя.

Згідно із ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року в справі № 466/10419/19 вказав, що стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, визначених статтею 233 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Отже, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду, і ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

На підтвердження своїх доводів щодо поновлення строку звернення до суду із цим позовом позивач додала довідку військової частин НОМЕР_2 від 10.06.2024 № 2642 та довідку військової частини НОМЕР_3 від 13.06.2024 №342, відповідно до яких у період з 06.06.2023 по 24.11.2023, з 12.12.2023 по 15.01.2024, 19.01.2024 по 05.05.2024, з 17.05.2024 по 13.06.2024 вона брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Лиманській (в районі н.п. Лиман, Зарічне) територіальній громаді Донецької області, в с.Степове Василівського району Запорізької області, м.Новоградівка та м.Селідове Покровського району Донецької області.

Проте, наведені довідки об`єктивно підтверджують лише факт проходження позивачем військової служби та її участь у заходах із захисту вітчизни, проте така її участь не була безперервною, про що свідчать вищевказані періоди таких заходів.

Крім цього, указані довідки не містять вказівок про те, що у період участі у таких заходах позивач взагалі була позбавлена фізичної чи іншої можливості на реалізацію тих чи інших своїх власних прав та інтересів.

Із поштового конверта вбачається, що позов позивач надіслала із міста Покровськ, тобто з регіону проходження військової служби. Причин неможливості подання позову у більш короткий термін позивач не навела.

З приводу інших доводів позивача, то слід зазначити, що проходження військової служби саме по собі не свідчить про поважність причин пропуску строків, визначених у статті 233 КЗпП України. Законодавець, усвідомлюючи небезпеку та обстановку військовослужбовців, їх психологічний стан тощо, не виокремив на законодавчому рівні певні пільги із цього питання щодо даної категорії працюючих військовослужбовців.

Також суд враховує, що правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

З викладених вище підстав суд дійшов висновку, що наведене позивачем обґрунтування не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою. Доказів існування об`єктивно непереборних обставин, що позбавили чи істотно ускладнили можливість подати позов у визначений законом строк, позивачем не надано та судом не встановлено.

Враховуючи наведене, а також звернення позивача до суду із цим позовом більше як через рік від дня початку відліку цього строоку, що суперечить вимогам ст.234 КЗпП України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення їй даного процесуального строку.

Таким чином, підводячи підсумки, позовні вимоги позивача щодо необхідності стягнення середнього заробітку за період з 12.04.2023 по 24.12.2023 в сумі 105550,74 гривень є обґрунтованими та підставними, однак суд відмовляє у задоволенні цих вимог у зв`язку з пропуском позивачем визначеного статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду та відсутністю підстав для його поновлення.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради про стягнення середнього заробітку (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Інформація про сторін:

позивач - ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_4 ;

відповідач - Любомльський ліцей № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області; місце знаходження - вулиця Поштова, буд.16, місто Любомль Ковельського району Волинської області; ЄДРПОУ - 23018215;

відповідач - управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради про стягнення середнього заробітку; місце знаходження - вулиця Незалежності, буд.101, місто Ковель Волинської області; ЄДРПОУ - 02141680;

третя особа - відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради; місце знаходження - вулиця Незалежності, буд.23, місто Любомль Ковельського району Волинської області; ЄДРПОУ - 42025698.

Головуючий : суддя О.С.Павлусь