Постанова

від 14.01.2025 по справі 159/4581/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/4581/24 Головуючий у 1 інстанції: Павлусь О. С. Провадження № 22-ц/802/71/25 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради, третя особа Відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради про стягнення середнього заробітку, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом.

Покликалась на те, що 10 вересня 2016 року вона була прийнята на посаду та працює вчителем української мови і літератури Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області.

Також позивач вказувала, що 11 квітня 2023 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлена для проходження військової служби до військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У зв`язку із чим, наказом директора Любомльського ліцею № 2 від 12 квітня 2023 року № 14-К була увільнена від роботи у зв`язку із мобілізацією із збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби.

Крім того зазначала, що з 12 квітня 2023 року за місцем роботи їй було припинено нарахування і виплату середнього заробітку, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту», яка передбачала за педагогічними працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, збереження попереднього середнього заробітоку та втратила чинність з 24 грудня 2023 року після внесення відповідних законодавчих змін Верховною Радою України.

Вважаючи зазначені дії відповідача щодо припинення їй виплати середнього заробітку як особі призваній на військову службу такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та порушують її трудові права, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів середній заробіток за період з 12 квітня 2023 року по 24 грудня 2023 року в сумі 105550 грн 74 коп.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним і необґрунтованим, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і ухвалити судове рішення, яким задовольнити її позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові, не врахував вимог чинного законодавства щодо строку звернення до суду з позовом про виплату грошових сум, що належать працівникові при звільненні (увільненні) з роботи не дав їм належної правової оцінки і безпідставно відмовив у задоволенні позову саме з підстав пропуску строку звернення до суду та відсутності підстав для його поновлення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Любомльський ліцей № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.

Сторони по справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із даним позовом до суду позивачем було пропущено строк позовної давності, визначений законодавством про працю і підстав для його поновлення не встановлено.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року перебуває в трудових відносинах з Любомльським ліцєм № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області (попередня назва Любомльська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2) та займає посаду вчителя української мови і літератури (а.с. 26-34).

Згідно з наказом директора Любомльського ліцею №2 від 12 квітня 2023 року №14-к ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 12 квітня 2023 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період із збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби, але без збереження/виплати середнього заробітку (а.с. 25).

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13 квітня 2023 №902 ОСОБА_1 наказом цього ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 квітня 2023 року № 97-од призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період і направлена для проходження військової служби до військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (а.с. 14).

Крім того з довідок Військової частини НОМЕР_1 від 10 червня 2024 року № 2642 та довідок Військової частини НОМЕР_2 від 13 червня 2024 року № 342 вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебувала на віськовій службі у цих військових частинах та періодично брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України (а.с. 15-18).

Також, з наявних в матеріалах справи довідок про доходи № № 60-64, виданих ОСОБА_1 відповідачем 12 червня 2024 року, встановлено, що нарахування і виплату останній заробітної плати за місцем роботи як мобілізованій особі була припинена з 12 квітня 2023 року, а її заробітна плати за два останні повні місяці роботи (лютий, березень 2023 року) становила 24801 грн 38 коп. та середньоденна зарплата відповідно 576 грн 78 коп. Тому сума невиплаченого позивачу середнього заробітку за період з 12 квітня 2023 року по 23 грудня 2023 року дорівнює (576,78*183)=105550 грн 74 коп. (а.с. 19-20, 22-24).

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Однак, відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що «на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Отже, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 119 КЗпП України) нормою. Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 119 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми. Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.

Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.

Отже, наведене дає підстави вважати, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.

Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 158/2181/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 716/2152/23.

Отже, у справі, яка розглядається апеляційним судом, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що оскільки ОСОБА_1 є педагогічним працівником і 11 квітня 2023 року була призвана на військову службу за призовом під час мобілізації та увільнена від роботи з 12 квітня 2023 року, то відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення наказу про увільнення з роботи, мала право на отримання середнього заробітку до 24 грудня 2023 року.

Однак щодо відмови у задоволенні позову із-за пропуску строку звернення до суду встановленого статтею 233 КЗпП України, як вважав суд першої інстанції колегія суддів погодитись не може з таких підстав.

Згідно зі статтею 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час видачі інстанції оспорюваного наказу) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18).

Оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що позивач ОСОБА_1 отримала копію наказу про припинення виплати середнього заробітку від 12 квітня 2023 року, а довідки про суми нарахованих та виплачених грошових коштів заробітної плати після увільнення з роботи остання отримала лише 12 червня 2024 року, то на думку колегії суддів, позивач не пропустила тримісячний строк для звернення до суду з трудовим спором, визначений статтею 233 КЗпП України, як вважав суд першої інстанції, відмовляючи у позові з цих підстав.

Отже, беручи до уваги встановлені обставини справи та зазначені норми матеріального права, які їх регулюють, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення про відмову у задоволенні позову.

Тому рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, а саме з відповідача Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 12 квітня 2023 року по 24 грудня 2023 ороку в сумі 105550 грн 74 коп.

Разом з ти у позові до Управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради про стягнення середнього заробітку слід відмовити як до неналежного відповідача у цій справі.

Також, в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області в дохід держави слід стягнути судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в сумі 3028 грн.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2024 року скасувати та постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради, третя особа Відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради про стягнення середнього заробітку задовольнити.

Стягнути з Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період мобілізації під час воєнного стану з 12 квітня 2023 року по 24 грудня 2023 року в сумі 105550 грн 74 коп.

Стягнути з Любомльського ліцею № 2 Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області в дохід держави судовий збір у розмірі 3028 грн.

У позові ОСОБА_1 до управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради про стягнення середнього заробітку відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді