Ухвала

від 14.10.2024 по справі 522/14732/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/2325/24

Справа № 522/14732/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 16.09.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в об?єднаних кримінальних провадженнях № 12021160000001109 від 30.07.2021 року та №12021160000000182 від 05.02.2021 року щодо:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянина України, з неповною вищою освітою, працюючого директором ТОВ «Кавітад», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.358; ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.358; ч.3 ст.27, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.3 ст.15, ч.4 ст.190 КК України,

встановив:

На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебувають об`єднані кримінальні провадження № 12021160000001109 від 30.07.2021 року та №12021160000000182 від 05.02.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.358, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.358, ч.3 ст.27, ч.4 ст.190, ч.3 ст.27 ч.3 ст.15, ч.4 ст.190, ч.5 ст.27, ч.4 ст.190, ч.5 ст.27, ч.4 ст.190 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 року, в порядку ст.331 КПК України, задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, до 14.11.2024 року, із визначенням застави у розмірі 10000 (десять тисяч) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 24810000 (двадцять чотири мільйони вісімсот десять тисяч) гривень, із покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався на тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме переховування від суду та здійснення незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, які ще не допитані судом. Також суд дійшов висновку, що застава у розмірах, передбачених п.3 ч.5 ст.182 КПК України не здатна забезпечити запобіганню встановленим ризикам.

Не погоджуючись з ухвалоюсуду,захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою зменшити розмір застави обвинуваченому ОСОБА_8 до 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Захисник зазначає, що судом визначено завідомо непомірний розмір застави для обвинуваченого та його родини, який не відповідає приписам ст.182 КПК.

Мотивуючи апеляційні вимоги, захисник вказує, що з червня 2022 року ОСОБА_8 утримується під вартою, за цей час стороною обвинувачення не доведено причетність обвинуваченого до скоєння інкримінованих йому кримінальних правопорушень, однак прокурор тривалий час подає ідентичні клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому.

Також захисник посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_8 має міцні соціальні зв`язки, має родину та постійне місце проживання в м. Одесі, до затримання працював директором ТОВ «Кавітад», співпрацював зі слідством.

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду оскаржена не була.

Відповіднодо вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Судовий розгляд апеляційної скарги проведено за відсутності обвинуваченого, який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участі не надсилав.

Заслухавши суддю-доповідача;прокурора, який заперечував на задоволенні скарги, захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістомч.1ст.331КПК підчас судовогорозгляду судза клопотаннямсторони обвинуваченняабо захистумає правосвоєю ухвалоюзмінити,скасувати,обрати абопродовжити запобіжнийзахід щодообвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу.За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.

З матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.358; ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.4 ст.358; ч.3 ст.27, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.3 ст.15, ч.4 ст.190 КК України.

Відповідно до ст.12 КК України, кримінальні правопорушення, передбачені ч.3 ст.190, ч.4 ст.190 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та на законних підставах визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог абз.2 ч.5 ст.182 КПК.

Апеляційний суд зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.

Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.

Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).

Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).

Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, розмір якої перевищує, передбачений п.3 ч.5 ст.182 КПК України розмір, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків.

Стосовно доводів захисника про недоведеність стороною обвинувачення протягом тривалого часу перебування ОСОБА_8 під вартою, його причетності до скоєння інкримінованих кримінальних правопорушень, колегія суддів зазначає, що винуватість чи не винуватість особи, має бути перевірена судом першої інстанції за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, за результатами судового розгляду кримінального провадження, оскільки на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченомудій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики незнизилися іне відпали,оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.

На думку апеляційного суду,наведені обставинив достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатніпідстави припускати, що останнійможе здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України. Покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновкомсуду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Ухвала суду першої інстанції містить всі передбачені вимогами кримінального процесуального закону відомості стосовно обставин, які свідчать про існування передбачених положеннями ч.1 ст.177 КПК ризиків, а також обґрунтування стосовно неможливості на теперішній час застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу, не пов`язаного із позбавленням волі.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а обвинувачений не позбавлений можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання його під вартою, або зміни обставин, а також наявності у нього реального місця проживання, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Доводи захисника щодо непомірності визначеного для обвинуваченого розміру застави, з посиланням на його майновий стан, колегія суддів визнає необґрунтованими.

Так, застосувавши до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою, суддя з достатньою повнотою мотивував своє рішення та на законних підставах визначив розмір застави, який відповідає приписам абз. 2 ч.5 ст.182 КПК.

На думку колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадженнята обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, особливо великий розмір майнової шкоди, а також особи обвинуваченого, визначений місцевим судом розмір застави є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скаргиобвинуваченого, скасування ухвали суду першої інстанції та зменшення розміру застави.

Водночас, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд, кримінального провадження по суті ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 2627, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , в об?єднаних кримінальних провадженнях № 12021160000001109 від 30.07.2021 року та №12021160000000182 від 05.02.2021 року залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4