Ухвала

від 21.10.2024 по справі 2-754/2007

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 2-754/2007

провадження № 61-13737 ск24

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Олег Петрович, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності на 1/4 частку квартири в порядку спадкування та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2007 року позов ОСОБА_2 задоволено.

03 жовтня 2007 року Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено додаткове рішення.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2024 року скасовані заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2007 року у справі 2-754/2007, шляхом зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 .

12 вересня 2024 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко О. П. подав апеляційну скаргуна рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2007 року з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2007 року.

14 жовтня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко О. П.подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, у якій просив її скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 не була обізнана про розгляд справи, позов не отримувала, судова кореспонденція повернулась до суду першої інстанції зі спливом строку зберігання, про оголошення в засобах масової інформації їй не було відомо, рішення суду першої інстанції не отримувала, тому висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі є помилковим, що позбавляє заявника права на захист порушених прав, свобод та інтересів. При цьому зазначає, що у порушення постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 року № 52 оголошення про розгляд справи 17 вересня 2007 року було розміщено в газеті «Рекламние Вісті» № 72 (860) від 06 вересня 2007 року, однак для таких оголошень у Дніпропетровській області на 2007 рік було визначено газету «Вісті Придніпров`я».

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною другою статті 294 ЦПК України (в редакції, яка була чинною станом на час ухвалення рішення) було передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У той же час, вимогами частини третьої статті 3 нині діючого ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи, оскільки судом першої інстанції вживалися всі заходи щодо її належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи у спосіб, визначений процесуальним законом, який діяв станом на час вирішення справи. Зокрема, судові повістки надсилалися на адресу її місця проживання, однак були повернуті до суду першої інстанції за закінченням терміну зберігання. Також про розгляд справи ОСОБА_1 повідомлялася в місцевих засобах масової інформації, шляхом розміщення оголошення.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд, враховуючи вказані вище норми процесуального права, виходив із того, що апеляційна скарга на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2007 року подана заявником 12 вересня 2024 року, тобто після спливу майже сімнадцяти років з моменту проголошення судового рішення. Заявник не надала доказів, що протягом такого тривалого періоду часу вона не мала можливості дізнатися про наявність оскаржуваного рішення.

Суд врахував, що ОСОБА_1 повідомлялася про розгляд справи належним чином, однак не скористалася своїми процесуальними правами на подання апеляційної скарги у визначений процесуальним законом строк за відсутності обставин непереборної сили, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, правильно застосувавши положення частини другої статті 358 ЦПК України.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Зазначені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм процесуального права та зводяться до незгоди з висновками суду і тлумачення на свій розсуд норм процесуального права.

Для цілей перевірки дотримання особою, яка бере участь у справі, процесуальних строків, визначених законом, суди мають керуватися нормами процесуального права та враховувати фактичні обставини справи. Посилання особи на свою необізнаність не може розцінюватися як безумовний факт підтвердження або спростування таких обставин.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов`язків щодо оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не надала.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом вимог частини другої статті 358 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткаченко Олег Петрович, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності на 1/4 частку квартири в порядку спадкування та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара