Ухвала

від 22.10.2024 по справі 463/2605/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 463/2605/24

провадження № 61-13016ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Альховською Іриною Богданівною на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 26 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року у справі за заявою Львівської міської ради про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Львівська міська рада звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову.

Заяву обґрунтовано тим, що Львівською міською радою готується позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту загальною площею 35,2 кв. м з припиненням права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. А-1, загальною площею 35,2 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1135087446101.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 26 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 серпня

2024 року, заяву про забезпечення позову задоволено.

Заборонено сторонам, а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі літ. А-1, загальною площею 35,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1135087446101.

У вересні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Альховською І. Б., на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова

від 26 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Альховською І. Б., залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Запропоновано заявнику подати до суду касаційної інстанції виправлену касаційну скаргу, яка за формою і змістом повинна відповідати вимогам

статті 392 ЦПК України, із обов`язковим зазначенням у ній чітко викладених вимог касаційної скарги, які узгоджуються із повноваженнями суду касаційної інстанції, визначеними статтею 409 ЦПК України. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова

від 26 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Львівської міської ради про забезпечення позову.

Касаційну скаргу обґрунтовує незастосуванням у оскаржуваних судових рішеннях правової позиції щодо оцінки мети вжиття заходів забезпечення позову, викладеної у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Указує, що до заяви про вжиття заходів забезпечення не було долучено достатніх доказів на підтвердження потенційної можливості реалізації відповідачем спірного нерухомого майна, відтак підстави для задоволення такої заяви у суду першої інстанції були відсутні.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії та встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником нерухомого майна площею 35,2 кв. м за адресою АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про придбання з прилюдних торгів від 10 вересня 2021 року № 581).

Спірний об`єкт знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, яка станом на момент подання позову не передана у користування третім особам.

Згідно з листом Управління архітектури та урбаністики від 09 червня 2023 року

№ 4-2401-7780, вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва) за адресою АДРЕСА_1 не надавались.

Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

від 06 червня 2023 року № 4-0006-7493 у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутня інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації (щодо об`єкту за адресою АДРЕСА_1 ).

Відповідно до листа Управління державного контролю за використанням та охороною земель від 15 червня 2023 року № 4-2412-8048 за результатами обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0038 га для обслуговування будівлі тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував предмет спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких здійснено звернення до суду.

Висновок про обґрунтованість припущення позивача про те, що вчинення відповідачем будь-яких реєстраційних дій щодо спірної нежитлової будівлі не дозволить Львівській міській раді виконати рішення суду, є мотивованим та відповідає фактичним обставинам справи, оскільки для відновлення порушених прав та інтересів у позивача виникне необхідність звертатися з новим позовом до актуального власника спірного об`єкта. Судом також враховано фактор співмірності застосованого заходу забезпечення позову, оскільки зазначені процесуальні дії (обмеження виключно правомочності розпорядження) не можна розцінювати як невиправдане обмеження майнових прав відповідача.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до частини першої статті 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Керуючись вищенаведеними нормами, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не позбавлений можливості звернутися із вмотивованим клопотанням про заміну або скасування тимчасових заходів забезпечення позову з підстав, передбачених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень, додаткового правового аналізу не потребують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Альховською Іриною Богданівною на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 26 березня

2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року у справі за заявою Львівської міської ради про забезпечення позову відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник