Постанова

від 21.10.2024 по справі 916/496/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/496/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса - не з`явися;

від Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року, м. Одеса, суддя Волков Р.В., повний текст рішення складено та підписано 24.05.2024 року

у справі № 916/496/24

за позовом Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса

до відповідача Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса

про стягнення 334 114 грн.99 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2024 року Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса про стягнення 334 114 грн. 99 коп., з яких 300 681 грн.18 коп., основного боргу, 13 406 грн. 44 коп. - пені, 1 254 грн. 41 коп. - 3% річних, 18 772 грн. 96 коп. - штрафу.

В обґрунтування позову посилається на укладання між сторонами договору № КД-22081 від 06.07.2023, яким встановлено обов`язок відповідача сплачувати орендну плату протягом 15-ти календарних днів з моменту виставлення рахунків, проте внаслідок невиконання взятих на себе зобов`язань, а саме, нездійснення відповідачем оплати, у останнього виникла заборгованість у розмірі 300 681 грн.18 коп., що і стало підставою для нарахування позивачем відповідно до умов договору та ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України за прострочку виконання грошових договірних зобов`язань 13 406 грн. 44 коп. - пені, 1 254 грн. 41 коп. - 3% річних, 18 772 грн. 96 коп. - штрафу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі №916/496/24 (суддя Волков Р.В.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса основний борг у розмірі 300 681 грн. 18 коп., пеню у розмірі 13 406 грн. 44 коп., 3 % річних у розмірі 1 254 грн. 41 коп., штраф у розмірі 18 772 грн. 96 коп., 5 011 грн. 72 коп., витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено факт невиконання Приватним підприємством «ФРОГ АГРОСЕРВІС» умов договору № КД-22081 від 06.07.2023 в частині сплати орендної плати за стоянку біля борту несамохідної майстерні «ПСМ-650» для нафтоналивного судна «ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК», з огляду на що позовні вимоги позивача визнав обґрунтованими. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та штрафу, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість та відповідність вимогам закону та договору, тому стягнув їх з відповідача.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, судом першої інстанції зазначено, що з наведених відповідачем доказів не вбачається наявності таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які б в силу своєї надзвичайності та невідворотності об`єктивно унеможливили для відповідача виконання зобов`язань з оплати послуг, передбачених умовами договору.

Щодо твердження відповідача про порушення його прав іншими державними органами та суб`єктами, судом першої інстанції зазначено, що вони не входять до предмету доказування по цій справі, оскільки вказані органи та суб`єкти не є стороною по справі та відповідні позовні вимоги відповідачем до них не пред`являлись.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі №916/496/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса в повному обсязі, а також вирішити питання розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд допустив неповне дослідження доказів і встановлення обставин у справі. Так, скаржник стверджує, що суд не здійснив належну перевірку нарахованого позивачем розміру заборгованості.

Скаржник зазначає, що з наявних документів і рахунків, позивач тричі за 2023 рік підняв для Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса тариф на стоянку - з 5 грн/м - до 15 грн/м - до 35 грн/м, тобто, тариф за півроку збільшився на 700 %. При цьому, протягом 2023 року не відбулося таких подій в економіці держави, щоб на 700% зросли тарифні ставки робітників та накладні витрати ПСМ.

Відтак, скаржник вважає, що Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса здійснило безпідставне підвищення тарифу за стоянку, і при цьому, таке підвищення стосувалося тільки Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса, а інші контрагенти так і продовжують оплачувати вартість стоянки за попередніми тарифами.

Отже, скаржник вважає, що, виходячи з принципу змагальності, позивач зобов`язаний був довести належними доказами розмір тарифу, який використовувався для розрахунку заборгованості. В укладеному між сторонами договорі не зазначений конкретний тариф. А позивач не надав суду відомості з приводу існування тарифів у тому розмірі, який використовувався для обчислення заборгованості.

Відтак на думку відповідача, оскільки позивач є державним підприємством, тому встановлення та затвердження тарифів має відбуватися централізовано, як мінімум, погодженим з власником підприємства чи органом виконавчої влади.

Крім того скаржником зауважено, що суд безпідставно відхилив доводи Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса про неможливість застосування будь-яких штрафних санкцій до нього через те, що невчасне виконання зобов`язань сталося через дію форс-мажорних обставин та з вини Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» і інших державних органів, які, посилаючись на воєнний стан, обмежують право власності Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса.

З огляду на вказане, скаржник вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не було з`ясовано усі обставини, що мали значення для справи, а надані відповідачем докази були оглянуті поверхнево, без належного їх дослідження, що призвело до неправильного вирішення справи, тому вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року підлягає повному скасуванню.

Крім того, 02.08.2024 року через електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 року від Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса надійшло клопотання про витребування доказів, в обґрунтування якого відповідач зазначає, що відповідне клопотання було подано до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву, проте протокольною ухвалою від 15.05.2024 було відхилене заявлене клопотання з огляду на те, що відповідач не приєднав докази неможливості самостійно отримати запитувані докази.

Отже, відповідач вказує, що докази, які він просить витребувати, містять інформацію, яка необхідна для перевірки дійсності тарифу, відсутності дискримінації в його виключному застосуванні до Приватного підприємства «ФРОГ АРГОСЕРВІС», м. Одеса, що може бути використане з метою оцінки посилання апелянта на вину позивача в можливому допущенні прострочення відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі №916/496/24, справу призначено до судового розгляду.

19.09.2024 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі № 916/496/24 та залишити вказане рішення без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач вказує, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджені мотиви відповідача щодо незгоди з позовними вимогами, викладені у відзиві на позов, а тому, твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не здійснювалась належна перевірка розміру заборгованості не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи і змістом оскаржуваного рішення.

Щодо розміру тарифу з послуг за надання місця стоянки біля борту несамохідної майстерні «ПСМ-650» для нафтоналивного судна «ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК», позивач зазначає, що, укладаючи договір про надання послуг, відповідач погодився з його умовами, а саме, у п.3.1 договору сторони встановили, що вартість послуг за надання відповідачу міста стоянки (відстою) біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650", визначається за тарифами позивача, чинними на момент надання цих послуг. Також у п.3.2 договору сторони чітко визначили, що у разі зміни тарифів, відповідач зобов`язується сплачувати вартість послуг позивачу за новими чинними тарифами. Договір є чинний та не визнавався недійсним.

Щодо клопотання відповідача про витребування доказів, позивач вказує, що Приватне підприємство «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса не подало відзив на позовну заяву Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса та доданого до нього клопотання про витребування доказів у строк, встановлений судом, без поважних причин. В зв`язку з чим позивач вважає, що суд першої інстанції цілком правомірно відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання, також зважаючи і на його невідповідність приписам ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач вважає, що на стадії апеляційного розгляду не має законних підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, через його недбале ставлення до здійснення своїх процесуальних прав при розгляді справи у суді першої інстанції.

У зв`язку із вищевикладеним позивач вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга не містить доводів та доказів, які б доводили порушення суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в розумінні положень ст. 277 Господарського процесуального кодексу України та подана з пропуском строку на апеляційне оскарження без поважних причин.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до електронного кабінету ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду. Від Приватного підприємства «ФРОГ АРГОСЕРВІС», м. Одеса будь-яких клопотань чи заяв з процесуальних питань додатково не надходило.

21.10.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» Пахомова Костянтина Юрійовича надійшла заява про розгляд справи №916/496/24 без його участі, яку прийнято та задоволено судом апеляційної інстанції.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, судом задоволено клопотання скаржника про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників сторін..

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

З аналізу ст. 81 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що особа, яка подає клопотання про витребування доказів, має зазначити обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати та вказати заходи, яких особа, яка подає клопотання вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Разом з тим відповідач, подаючи клопотання про витребування доказів суду апеляційної інстанції, не вказав, які заходи для отримання зазначених доказів ним вживалися самостійно, та не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів, адже відповідач є стороною договору і повинен мати затребувані докази.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Тому за нормами цієї статті, такі докази будуть додатковими і скаржник, між іншого, повинен був додатково довести суду винятковість випадку неможливості подання ним таких доказів самостійно.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса, не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі № 916/496/24 відповідає вимогам чинного законодавства України і відсутні підстави для його скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

06.07.2023 року між Приватним підприємством «ФРОГ АГРОСЕРВІС» (замовник) та Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» (виконавець) було укладено договір №КД-22081, згідно якого виконавець надає замовнику місце стоянки біля борту несамохідної майстерні «ПСМ-650» для нафтоналивного судна «ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК», яке є власністю відповідача, а також у разі потреби надає електроенергію та питну воду (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.2.1 договору замовник зобов`язаний сплачувати вартість наданих виконавцем послуг та відшкодовувати (компенсувати) виконавцю вартість спожитих замовником комунальних послуг згідно виставлених рахунків.

У п.3.1 договору сторони встановили, що вартість послуг за надання відповідачу міста стоянки (відстою) біля борту несамохідної майстерні «ПСМ-650», визначається за тарифами позивача, чинними на момент надання цих послуг.

Також у п.3.2 договору сторони визначили, що у разі зміни тарифів, відповідач зобов`язується сплачувати вартість послуг позивачу за новими чинними тарифами.

Згідно з п.3.4 договору оплата за надані послуги здійснюється відповідачем протягом 15-ти календарних днів з моменту виставлення рахунків позивача. Під таким виставленням сторони визначили, зокрема, надсилання сканованої копії рахунку на електронну поштову адресу відповідача frog.agroservis@gmail.com.

Пунктом 4.1.1 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати рахунків відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми.

Відповідно до п.4.1.5 договору, у разі не реєстрації відповідачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у визначені Податковим кодексом строки, відповідач за першою вимогою позивача зобов`язаний сплатити на користь останнього штраф у розмірі суми зменшення податкового зобов`язання.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, та діє до 31.12.2023 року, а в частині розрахунків за надання послуг до повного виконання зобов`язань.

У п.6.2 договору з посиланням на ч.3 ст.631 Цивільного Кодексу України сторони встановили, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме, починаючи з 10.02.2023.

Договір укладено сторонами належним чином, підписано уповноваженими особами, скріплено печатками, в добровільному порядку, без заперечень та зауважень.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу місце стоянки судна та виставив йому наступні рахунки-фактури на оплату: №700063 від 27.07.2023 на суму 44011 грн. 61коп.; №700071 від 01.09.2023 на суму 44011 грн. 61 коп.; №700083 від 29.09.2023 на суму 42591 грн. 88 коп.; №700093 від 31.10.2023 на суму 44011 грн. 61 коп.; №700100 від 30.11.2023 на суму 42591 грн. 88 коп.; №700102 від 23.12.2023 на суму 100944 грн. 06 коп.

25.08.2023 року Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса було надіслано Приватному підприємству «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса лист-вимогу №03/0292/365 з розрахунками, яким було запропоновано добровільно сплатити штрафні санкції в розмірі 18 772 грн. 96 коп. Позивачем враховано, що між сторонами підписано Акт №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог до 20.07.2023 року, відповідно до якого сторони визначили заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 17 481 грн.70 коп., та воліли зарахувати її в рахунок погашення майбутніх зобов`язань відповідача перед позивачем за договором КД-22081.В зв`язку із цим, позивачем по рахунку-фактурі №700063 від 27.07.2023 на суму 44011 грн.61 коп., до стягнення заявлено 26 530 грн.14 коп.

Крім того, відповідна вимога надіслана позивачем відповідачу та містить відмітку про її отримання відповідачем 05.09.2023. У вказаному листі-вимозі зазначено про складання та надсилання із застосуванням програмного комплексу «M.E.Doc» через сервер ДПС на адресу відповідача розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних по спірному договору для їх реєстрації відповідачем в ЄРПН. Також зазначалось про анулювання реєстрації відповідача як платника ПДВ за рішенням контролюючого органу з 31.07.2023 за ненадання декларації протягом року, та, як наслідок, неможливість для позивача на підставі п.п.192.1.1 ст.192 ПКУ зменшити суму податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 18 772 грн. 96 коп. згідно наданого розрахунку.

Також матеріали справи містять відзив відповідача на позовну заяву, до якого надані наступні документи:

копія протоколу електронного аукціону від 04.01.2022 року, з якого вбачається, що організатором аукціону є Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт». Продаж державного майна-нафтоналивне судно «ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК» разом з приписаним до нього обладнанням, переможцем електронного аукціону є Приватне підприємство «ФРОГ АГРОСЕРВІС»;

копія акту прийому-передачі державного майна: нафтоналивне судне «ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК» разом з приписаним до нього обладнанням від 10.02.2023;

лист від Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса від 14.02.2023 про погодження з продавцем маршруту виводу майна з акваторії Одеського порту шляхом надання інформації про спосіб буксирування майна, місце його кінцевої та проміжних дислокацій, з вказанням їх глибин та технічних характеристик;

лист до ОСУВ «ОДЕСА» від 20.03.2023, в якому Приватне підприємство «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса просить розглянути можливість разового переходу нафтоналивного судна «ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК» до рейду п. Рені, згідно з затвердженням РСУ планом перегону;

повідомлення директору Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса від Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» від 05.06.2023 про зміну тарифу з 01.06.2023 року, з якого вбачається, що з 01.06.2023 вартість використання 1 м причальної лінії для стоянки суден на 1 добу складає 15,26 грн. без ПДФ;

копія договору №КД-22081 від 06.07.2023 року;

копія акту про зарахування зустрічних однорідних вимог №1 від 20.07.2023,

лист Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса про термінове погашення боргу від 24.11.2023 року, з якого вбачається, що на поточний момент сума боргу відповідача перед позивачем складає 175 918 грн. 20 коп., з яких: 157 145 грн. 24 коп. борг за стоянку біля борту «ПСМ-650»; 18 772 грн. 96 коп. борг за штрафними санкціями. Також, зазначено, що згідно наказу директора Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» № 363 від 14.11.2023 року «Про встановлення тарифу на стоянку суден біля борту, лагом до Несамохідної майстерні («ПСМ-650») Державним підприємством з 01.12.2023 року застосовується тариф використання 1м. причальної лінії для стоянки суден -35 грн. без ПДВ за добу.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справа не містять.

Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості та штрафних санкцій за спірним договором у загальному розмірі 334 114 грн. 99 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Нормами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати беззаперечне виконання договірних зобов`язань.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС» м. Одеса, колегією суддів встановлено, що 06.07.2023 року між Приватним підприємством «ФРОГ АГРОСЕРВІС» (замовник) та Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» (виконавець) було укладено договір №КД-22081, згідно якого виконавець надає замовнику місце стоянки біля борту несамохідної майстерні «ПСМ-650» для нафтоналивного судна «ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК», яке є власністю відповідача, а також у разі потреби надає електроенергію та питну воду (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.2.1 договору замовник зобов`язаний сплачувати вартість наданих виконавцем послуг та відшкодовувати (компенсувати) виконавцю вартість спожитих замовником комунальних послуг згідно виставлених рахунків.

У п.3.1 договору сторони встановили, що вартість послуг за надання відповідачу міста стоянки (відстою) біля борту несамохідної майстерні «ПСМ-650», визначається за тарифами позивача, чинними на момент надання цих послуг.

Також у п.3.2 договору сторони чітко визначили, що у разі зміни тарифів, відповідач зобов`язується сплачувати вартість послуг позивачу за новими чинними тарифами.

Згідно з п.3.4 договору оплата за надані послуги здійснюється відповідачем протягом 15-ти календарних днів з моменту виставлення рахунків позивача. Під таким виставленням сторони визначили, зокрема, надсилання сканованої копії рахунку на електронну поштову адресу відповідача frog.agroservis@gmail.com.

Тобто, сторони встановили, що вартість послуг визначається у розмірі тарифу позивача, а також погодили обов`язок відповідача, що у разі зміни тарифів він сплачує вартість послуг за новими чинними тарифами,

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, при укладенні договору, що визначено в якості підстави позову, відповідачем будь-яких заперечень та зауважень не висловлено в цій частині та частині, що обумовлює його договірну відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Відповідачем належних та допустимих доказів плати позивачу за користування місцем стоянки біля борту несамохідної майстерні «ПМС-650» для нафтоналивного судна «ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК» ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було, до того ж, таке останнім при розгляді справи Господарським судом Одеської області не заперечувалось.

Відтак, у зв`язку з невиконанням відповідачем його договірних господарських зобов`язань, позивачем правомірно нараховано суму загальної заборгованості за договором, а доводи апелянта про те, що Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса здійснило безпідставне підвищення тарифу за стоянку, судовою колегією розглянуті та відхилені, бо умови про обов`язок відповідача сплачувати вартість послуг, у тому числі у разі зміни тарифу в добровільному порядку передбачено сторонами у пунктах 3.1 та 3.2 договору, який не визнано недійсним, не розірвано у встановленому чинним законодавством порядку.

З огляду на наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази у їх сукупності, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок Господарського суду Одеської області, викладений в оскаржуваному рішенні від 15.05.2024 року, щодо наявності підстав для стягнення з Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса, на користь позивача основного боргу у розмірі 300 681 грн. 18 коп. у зв`язку з невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе господарських зобов`язань за договором № КД-22081 від 06.07.2023 року щодо оплати у повному обсязі в строки, встановлені договором.

Крім того, колегія суддів зауважує, що також правомірним є нарахування позивачем та стягнення з відповідача відповідних сум 3% річних та штрафу з огляду на вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування суми пені відповідно до розділу п.4.1.5 договору №КД-22081 від 06.07.2023 року, оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а умовами пункту 4.1.1 та 4.1.5 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати рахунків відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми, а у разі не реєстрації відповідачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у визначені Податковим кодексом строки, відповідач за першою вимогою позивача зобов`язаний сплатити на користь останнього штраф у розмірі суми зменшення податкового зобов`язання.

При цьому, знову ж таки, як вже зазначалося вище, договір, що визначений позивачем в якості підстави позову, підписаний відповідачем в добровільному порядку, без заперечень та зауважень.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання грошового договірного зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум пені, 3% річних та штрафу, зроблений позивачем, погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що суми пені у розмірі 13 406 грн.44 коп., 3% річних у розмірі 1254 грн.41 коп. та штрафу у розмірі 18 7792 грн. 96 коп. за період прострочки з липня 2023 року по грудень 2023 року є арифметично правильними.

Відтак, зважаючи на відсутність оплати у повному обсязі з боку відповідача за спірним договором, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, викладеною у оскаржуваному рішенні по справі №916/496/24 про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих Приватному підприємству «ФРОГ АГРОСЕРВІС» 3% річних, пені та штрафу у визначеному позивачем розмірі, оскільки, уклавши в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір №КД-22081 від 06.07.202, виходячи з принципу свободи договору, зазначеному вище, сторони у справі прийняли на себе передбачені зазначеним договором зобов`язання як щодо порядку виконання умов договору, так і щодо умов оплати за користування місцем стоянки біля борту несамохідної майстерні «ПМС-650» для нафтоналивного судна «ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК».

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає наступне.

В договорі питання наявності форс-мажорних обставин сторони оговорили у розділі 5. Відповідно до п.5.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-яких положень цього договору, якщо його невиконання стало внаслідок причин, які знаходяться поза сферою контролю виконуючої сторони, до таких причин відносяться: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські заворушення та т.і.

Пунктом 5.3. договору передбачає обов`язок сторони повідомити іншу сторону про такі обставини або їх припинення негайно, однак не пізніше 5 днів з моменту їх настання (припинення) у письмовій формі. В цьому ж пункті зазначено, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилання на будь-яку вищевказану обставину як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

При цьому, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

В той же час, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст.14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

За умовами п.6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладання, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п.6.12 регламенту).

Відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21, надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок.

При цьому, непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Аналогічної правової позиції дотримався суд касаційної інстанції також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 року у справі №914/374/21.

Крім того, суд касаційної інстанції виснував, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №904/5328/21).

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Отже, наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для не застосування до боржника заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання ним основного зобов`язання, також незважаючи на те, здійснює він підприємницьку діяльність або ні.

Також, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постановах від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21, від 15.06.2023 року у справі №910/8580/22, від 07.06.2023 року у справі №912/750/22, від 07.06.2023 року у справі №906/540/22, від 29.06.2023 року у справі №922/999/22, яка полягала в тому, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, враховуючи наведене вище, судова колегія зауважує, що саме лише посилання відповідача про те, що невчасне виконання зобов`язань сталося саме через форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявися форс-мажор під час виконання такого зобов`язання, до того ж, як вже зазначалося вище, такі обставини не звільняють відповідача від виконання ним своїх зобов`язань за договором, якщо сторони не домовилися про інше. Мова може йти тільки про можливість незастосування до відповідача відповідальності за таке невиконання при наявності для цього підстав, що в даному випадку не доведено відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

В даному випадку відповідачем не надано належних, допустимих та вірогідних доказів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції на підтвердження своїх доводів щодо наявності форс-мажорних обставин у нього, як підстави неможливості виконання ним його зобов`язань.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт», м.Одеа, на підтвердження обставини не сплати відповідачем плати за користування місцем стоянки біля борту несамохідної майстерні «ПМС-650» для нафтоналивного судна «ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК» є такими, що відповідають таким стандартам.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі № 916/496/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі № 916/496/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 року у справі № 916/496/24 - залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.10.2024 року.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош