Рішення

від 22.10.2024 по справі 910/9301/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024Справа № 910/9301/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Весттрейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна»

про стягнення 146 375,10 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Весттрейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» про стягнення 146 375,10 грн, яка обґрунтована невиконанням відповідачем своїх зобов`язань із відшкодування вартості послуг перевезення товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9301/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

21.08.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 відзив відповідача повернуто без розгляду.

05.09.2024 через відділ діловодства суду та через систему Електронний Суд від відповідача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, до якого долучено відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 910/9301/24 та долучено відзив до матеріалів справи.

Також вказаною ухвалою виправлено допущену у вступних та мотивувальних частинах ухвал Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 та від 03.09.2024 у справі № 910/9301/24 описку в частині найменування відповідача.

30.09.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла відповідь на відзив, яка містить вимогу про поновлення пропущеного строку на її подання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 поновлено позивачу пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив у справі № 910/9301/24 та долучено відповідь на відзив до матеріалів справи.

07.10.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшли заперечення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТТРЕЙД» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» (покупець) укладено договір поставки № 1005-24 (надалі - Договір поставки), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується постачати (передавати у власність покупця) сипучі будівельні матеріали (щебінь, пісок та інше) (надалі - товар), а покупець зобов`язується приймати цей товар та здійснювати за нього оплату на умовах даного Договору.

Асортимент, кількість та ціна товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються в додатках до цього Договору (рахунках, накладних на товар), що є невід`ємними частинами даного Договору. Додатки складаються на кожну партію товару (п. 1.2. Договору поставки).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціни на товар є договірними та вказується з урахуванням ПДВ в рахунках до даного Договору поставки.

Загальна сума Договору визначається як загальна вартість товару, постачання якого здійснюється відповідно до доданих до нього Специфікацій. Зміна загальної суми даного Договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін кожної специфікації (п. 2.3. Договору поставки).

Згідно з п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до схваленого постачальником замовлення (заявки) покупця на поставку товару.

Постачальник зобов`язується поставити покупцю товар протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання від покупця оплати за товар (партію товару) (п. 3.3. Договору поставки). Місцем поставки товару є адреса покупця, вказана в заявці (п. 3.4. Договору поставки).

В п. 3.5. Договору поставки сторони погодили, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом.

Перехід права власності на поставлену партію товару відбувається в момент отримання товару покупцем та підписання ним накладної на товар (п. 3.6. Договору поставки).

Загальна сума цього Договору визначається сумою вартості всіх поставок товару, що здійснені на підставі цього Договору та становить суму всіх накладних на відвантаження товару на поставки за цим Договором (п. 4.1. Договору поставки).

Відповідно до п. 4.2. Договору поставки покупець здійснює розрахунок з постачальником за замовлену партію товару шляхом здійснення 100% передоплати за товар.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 року, але в будь-якому випадку до моменту його повного виконання (п. 9.1. Договору).

На виконання умов Договору поставки та заявки Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» від 10.05.2024 № 1005-01 позивач поставив, а відповідач прийняв товар (щебінь гранітний) загальною вартістю 1 283 558,50 грн, про що сторонами було підписано та скріплено печатками видаткові накладні від 14.05.2024 № 9 та № 10.

Як вказує позивач та підтверджує відповідач, кошти за поставлений товар було сплачено останнім у повному обсязі.

Втім, позивач зазначає, що сплачена відповідачем грошова сума на виконання зобов`язань за Договором стосувалася виключно оплати за товар, в той час як вартості послуг із перевезення цього товару відповідачем не відшкодовано.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до відповідача із вимогою в порядку ст. 530 ЦК України від 08.07.2024, у якій просив перерахувати безпідставно збережені кошти за послуги із доставки товару у розмірі 146 375,10 грн.

Оскільки вказана вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Весттрейд» звернулося до суду із даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» коштів у розмірі 146 375,10 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що позивачем не доведено наявності правових підстав для стягнення з відповідача коштів за послуги перевезення, які між сторонами не погоджувались. При цьому, позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми коштів за даним позовом. При цьому, відповідач зазначає, що поставлений позивачем товар завантажував згідно з окремим договором, укладеним ним з ТОВ «БАГЕР ТРАНС», а транспортування щебеню із залізничної станції «Воловець» до села Нижні Ворота Закарпатської області здійснювалось вантажним автомобільним транспортом компаніями ТОВ «ВАГО» та ТОВ «Куппер-Транс», в той час як за наданим позивачем договором № 01/05 від 01.05.2024, укладеним із ТОВ «ВАГО», у відповідача жодних зобов`язань не виникло.

Позивач у відповіді на відзив зазначив про безпідставність заперечень відповідача, які повністю спростовуються відповіддю ТОВ «ВАГО» на адвокатський запит від 25.08.2024 № 03/08/2024. Водночас, позивач звертав увагу на те, що відповідачем на підтвердження своєї позиції не було долучено доказів оплати ним вартості наданих ТОВ «ВАГО» послуг із перевезення вантажу, а також відповідного договору, на підставі якого такі послуги надавались.

Відповідач, в свою чергу, у поданих в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України запереченнях вказував, що ТОВ «ВАГО» надавало йому послуги з перевезення у позадоговірному порядку. Водночас, відповідач зазначає, що вказане товариство не приймає у нього оплату за послуги та не підтверджує податкову накладну, оскільки уклало договір з позивачем за більшими цінами. При цьому, будь-якого укладання позивачем договорів на виконання умов Договору поставки відповідач не погоджував, про існування укладеного із ТОВ «ВАГО» договору № 01/05 від 01.05.2024 йому не було відомо, та вказаний правочин відповідачем не був схвалений. Більше того, вказаний договір не містить жодних посилань на Договір поставки, укладений між сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача вартості послуг з перевезення товару, який був поставлений відповідачу за Договором поставки.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, внаслідок укладення Договору поставки між сторонами виникли взаємні права та зобов`язання.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов Договору поставки здійснив поставку товару вартістю 1 283 558,50 грн, що підтверджується видатковими накладними від 14.05.2024 № 9 та № 10.

Факт оплати відповідачем вказаної суми коштів за поставлений згідно з Договором поставки товар сторонами не оспорюється, а відтак в силу приписів ч. 1 ст. 75 ГПК України у суду відсутні підстави вважати такий факт недостовірним.

Водночас, позивач стверджує, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо відшкодування вартості послуг з перевезення товару, у зв`язку з чим, з урахуванням відмови відповідача підписувати відповідний договір, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на послуги перевезення у розмірі 146 375,10 грн в порядку ст. 1212 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Отже, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Суд встановив, що позивач 01.05.2024 уклав із ТОВ «ВАГО» договір № 01/05 про надання послуг, відповідно до якого ТОВ «ВАГО» зобов`язалось надати позивачу послуги із завантаження фронтальним навантажувачем та перевезення вантажу (пісок, щебінь) вантажним автомобільним транспортом, а позивач зобов`язався в порядку та на умовах цього договору прийняти та оплатити надані послуги.

Додатком № 1 до договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024 є Специфікація, якою визначено найменування послуг та їх вартість, а саме передбачено: послуги із завантаження вантажу фронтальним навантажувачем із ціною 28,35 грн без ПДВ за 1 тону та послуги перевезення вантажу із залізничної станції «Воловець» до Нижноворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (біля с. Латірка) із ціною 87,50 грн без ПДВ за 1 тону.

На виконання договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024 ТОВ «ВАГО» було надано послуги позивачу на загальну суму 124 711,50 грн, що підтверджується актами надання послуг від 18.05.2024 № 109 та від 17.05.2024 № 108.

На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на послуги з перевезення останнім, крім вище зазначеного договору та актів надання послуг, в матеріали справи надано:

- товарно-транспортні накладні від 18.05.2024 №№ 62, 61, 60, 59, 58, 57, 56, 55, 54, 53, 52/1, 51, 50, 49 (щодо вантажу по видатковій накладній від 14.05.2024 № 9); від 17.05.2024 №№ 47, 48, 45, 44, 46, 43, 42, 41, 40, 39, 38, 37, 36, 35, 34, 33, 32, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31 (щодо вантажу по видатковій накладній від 14.05.2024 № 10);

- рахунок на оплату № 11 від 17.05.2024 на суму 146 375,10 грн;

- проєкт договору про надання послуг № 10/05 від 10.05.2024 між позивачем та відповідачем, з додатком № 1 до нього (Специфікація);

- акти надання послуг від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 11, загальна сума яких складає 146 375,10 грн;

- податкові накладні від 18.05.2024 № 6 та від 17.05.2024 № 5, складені ТОВ «ВАГО» щодо господарських операцій із перевезення вантажу та податкові накладні від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 10, складені відповідачем щодо господарських операцій із транспортно-експедиторських послуг;

- платіжні інструкції від 31.05.2024 № 5626, від 24.05.2024 № 5588 та від 15.05.2024 № 5585, за якими позивачем сплачено на користь ТОВ «ВАГО» загальну суму 150 000,00 грн згідно з договором № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024;

- докази надсилання відповідачу вимоги від 08.07.2024 з копією договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024 та копіями платіжних інструкцій від 31.05.2024 № 5626, від 24.05.2024 № 5588 та від 15.05.2024 № 5585.

В свою чергу, відповідач на противагу наданим позивачем доказів надав в матеріали справи, зокрема: заявку ТОВ «Гранітгруп Україна» від 10.05.2024 № 1005-01 на відвантаження щебеню; договір від 15.04.2024 № 1/4-24, укладений між відповідачем та ТОВ «БАГЕР ТРАНС»; акт надання послуг від 21.05.2024 № 5 та додаток до вказаного акту; рахунок на оплату від 21.05.2024 № 12; товарно-транспортні накладні від 18.05.2024 №№ 18/05-2, 18/05-3, 18/05-6, 18/05-7, 18/05-8, 18/05-9, 18/05-10, 18/05-11, 18/05-15, 18/05-18, 18/05-20, 18/05-21, 18/05-22, 18/05-26 та від 17.05.2024 №№ 17/05-1, 17/05-2, 17/05-4, 17/05-5, 17/05-6, 17/05-8, 17/05-9, 17/05-10, 17/05-12, 17/05-13, 17/05-15, 17/05-16, 17/05-18, 17/05-19, 17/05-21, 17/05-22, 17/05-23, 17/05-24, 17/05-27, 17/05-28, 17/05-29, 17/05-30, 17/05-33, 17/05-35.

Частиною 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).

Дослідивши подані сторонами докази, суд встановив, що між сторонами даного спору існують правовідносини на підставі Договору поставки товарів № 1005-24 від 10.05.2024, яким передбачалось лише здійснення позивачем поставки відповідачу товару (щебеню, піску та іншого). Як вбачається із умов пунктів 1.1., 1.2., 2.3., 4.1., 4.2., 4.3. Договору поставки, відповідач, як покупець за цим договором, зобов`язався сплачувати лише вартість товару. Покладення на відповідача будь-яких інших витрат даним договором не передбачено, а інших договорів щодо відшкодування послуг із перевезення між сторонами не укладено.

Водночас, із укладеного між ТОВ «ВЕСТТРЕЙД» та ТОВ «ВАГО» договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024 не вбачається, що такий договір укладався на виконання Договору поставки товарів № 1005-24 від 10.05.2024, а відповідач не є стороною вказаного договору надання послуг від 01.05.2024.

Надані позивачем товарно-транспортні накладні від 17.05.2024 та від 18.05.2024, а також акти надання послуг від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 11 не можуть бути належними доказами надання позивачем відповідачу транспортно-експедиторських послуг на суму 146 375,10 грн, оскільки не містять підпису представника відповідача. При цьому, акти від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 11 містять посилання на Договір поставки № 1005-24 від 10.05.2024, яким такого виду послуг (щодо перевезення) не передбачено.

Суд також зазначає, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума коштів за надані ТОВ «ВАГО» послуги перевезення у розмірі 146 375,10 грн не узгоджується із сумою послуг, які вказаним товариством було надано позивачу, оскільки відповідно до актів надання послуг від 18.05.2024 № 109 та від 17.05.2024 № 108 за договором про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 надано послуги загальною вартістю 124 711,50 грн. Вказана сума співпадає також із загальною сумою господарських операцій, за якими ТОВ «ВАГО» зареєстровано податкові накладні від 18.05.2024 № 6 та від 17.05.2024 № 5.

В свою чергу, Додатком № 1 до договору про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 було узгоджено надання ТОВ «ВАГО» позивачу послуг із перевезення вантажу із залізничної станції «Воловець» до Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, тоді як в акті надання послуг від 17.05.2024 № 108, складеним на виконання вказаного договору, значаться також послуги із перевезення вантажу по маршруту залізнична станція «Доманиці» до Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, що договором про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 не передбачалось.

В будь-якому разі, правовідносини за договором про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 стосуються виключно позивача та ТОВ «ВАГО», будь-якого відношення відповідача до цих правовідносин судом не встановлено.

Судом також досліджено подані відповідачем в матеріали справи докази щодо надання останньому ТОВ «БАГЕР ТРАНС» послуг із навантаження та перевезення вантажу (щебеню) автомобільним перевізником ТОВ «ВАГО», а також долучену позивачем до відповіді на відзив відповідь на адвокатський запит ТОВ 2ВАГО» від 18.09.2024 № 198, однак, із цих доказів неможливо встановити, що відповідні перевезення стосувались саме поставленого позивачем відповідачу за Договором поставки товару.

Суд зазначає, що виходячи із умов п. 3.4. Договору поставки, укладеного між сторонами даної справи, та наданої відповідачем заявки від 10.05.2024 № 1005-01, місцем поставки товару було визначено: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21А, офіс. Відповідно, за вказаною адресою позивачем було поставлено відповідачу товар за Договором поставки, що вбачається із видаткових накладних від 14.05.2024 № 9 та № 10.

Отже, із наведеного вище суд доходить висновку, що зобов`язання відповідача перед позивачем за Договором поставки є виконаними, а будь-яких інших зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТТРЕЙД», зокрема, із компенсації вартості послуг з перевезення, не встановлено. Між сторонами не відбулося погодження відшкодування таких послуг ні у Договорі поставки, ні в заявці, ні в будь-який інший документально засвідчений спосіб.

З урахуванням вищевикладеного, суд констатує, що при розгляді даної справи не встановлено підстав для стягнення з відповідача коштів у розмірі 146 375,10 грн як в порядку ст. 1212 ЦК України (так як відсутні докази того, що відповідач збагатився за рахунок позивача), так і в порядку виконання договірних зобов`язань.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Суд вказує, що інші доводи сторін судом ураховані, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.10.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко