Рішення

від 07.10.2024 по справі 914/1635/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024 Справа № 914/1635/24

м.Львів

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри», смт. Олександрівка, Миколаївська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд», м.Пустомити Львівська область

про стягнення грошових коштів у розмірі 453 660,28 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд» про стягнення грошових коштів у розмірі 453 660,28 грн.

Ухвалою суду від 01.07.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» залишено без руху.

08.07.2024, за вх.№17589/24, від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та без виклику сторін. Встановлено відповідачу строк протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

30.07.2024, за вх.№19221/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступив відзив на позовну заяву.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці прийнято без його проголошення 07.10.2024.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що між ТОВ «Корпорація Бугські Кар`єри» та ТОВ «Ресурстехнобуд» укладено договір №4/12-2019 від 25.12.2019 року.

26 грудня 2019 року позивачем по справі, на адресу покупця видано видаткову накладну № 2963 на загальну суму 162 300,00 грн. 26.12.2019 року, відповідно до товарно-транспортних накладних, позивачем було відвантажено товар за зазначеною видатковою накладною, який отримано відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень.

Однак відповідач не провів розрахунок за отриманий товар.

15.04.2024 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію щодо погашення заборгованості у розмірі 162300,00 грн. Відповіді на дану претензію позивач не отримав.

Позивач зазначає, що заборгованість за зобов`язаннями з поставки становить 162 300,00 грн., період прострочення грошового зобов`язання з 25.01.2020 по 11.06.2024.

Відтак, позивач просить стягнути з ТзОВ «Ресурстехнобуд» грошові кошти у сумі 453 660,28 грн., з яких 162 300,00 грн.-сума боргу, 90 112,37 грн.-інфляційне збільшення та 201 247,91 грн.-штрафні санкції.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву ( вх.№19221/24 від 30.07.2024) відповідач зазначає про те, що ним визнається сума основного боргу перед позивачем, але заперечується сума нарахованих інфляційних втрат та пені.

Зазначає, що як вбачається із результатів розрахунку наданого позивачем, останній розраховує інфляційні втрати з 25.01.2020 по 11.06.2024, тобто за чотири з половиною роки, відтак, відповідачем наведено власний контррозрахунок інфляційних нарахувань з 25.01.2020 по 25.01.2023 у розмірі 76 462,96 грн.

Щодо нарахування позивачем пені, відповідач зазначає про те, що позивач неправомірно просить суд стягнути штрафні санкції у вигляді пені за період з 25.01.2020 по 11.06.2024 року. Таким чином, відповідачем у контррозрахунку була нарахована пеня за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 14 358,67 грн. за період з 25.01.2020 по 25.07.2020 року.

Відтак, відповідач просить задовольнити позовні вимоги ТзОВ «Ресурстехнобуд» частково.

Обставини справи.

25.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд» укладено Договір №4/12-2019.

Відповідно до п.1.1 Договору, продавець поставляє покупцю гранітні матеріали (щебінь, відсів, к/бут) по заявці останнього.

Ціна на продукцію погоджується сторонами на кожну партію товару. ( п.1.2 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору, продавець зобов`язується поставити покупцю сипучі матеріали/щебінь, відсів, пісок для його господарських потреб.

Всі матеріали поставляються в обсягах та в термін указаних в поданій заявці, усно чи письмово покупцем продавцю. ( п.2.3 Договору).

Продавець проводить поставку замовлених матеріалів. ( п.2.4 Договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, на підтвердження чого надав товарно-транспортні накладні від 26.12.2019 року, а саме: №000000101 найменування вантажу щебень гранітний фракція 5/20 в кількості 32,00т.; №000000105 найменування вантажу щебень гранітний фракція 5/20 в кількості 31,800т.; №000000119 найменування вантажу щебень гранітний фракція 5/20 в кількості 32,400т; №№000000222 найменування вантажу щебень гранітний фракція 5/20 в кількості 29,600т.; №№000000242 найменування вантажу щебень гранітний фракція 5/20 в кількості 29,200т.; №000000102 найменування вантажу відсів в кількості 33,000т.; №000000108 найменування вантажу відсів в кількості 31,700т.; №000000120 найменування вантажу відсів в кількості 27,900т.; №000000231 найменування вантажу відсів в кількості 34,800т.; №000000245 найменування вантажу відсів в кількості 33,800т.; №000000270 найменування вантажу відсів в кількості 33,700т.; №000000286 найменування вантажу відсів в кількості 34,000т.; №000000319 найменування вантажу відсів в кількості 20,620т.; №000000403 найменування вантажу відсів в кількості 20,480т.

Відтак, товарно-транспортними накладними підтверджується передача відповідачу товару (щебню гранітного фракції 5-20 -155 т та відсіву 0-5 - 270 т).

Факт вчинення між сторонами господарської операції за договором купівлі-продажу підтверджується видатковою накладеною від 26.12.2019 №2963 та товарно-транспортними накладними. Зазначена видаткова накладна і перелічені вище товарно-транспортні накладні підписані уповноваженими особами позивача і відповідача, без жодних зауважень та претензій до товару і засвідчені печатками юридичних осіб.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3. Договору, покупець проводить розрахунок з продавцем за кожну поставлену партію матеріалів по 100 % передплаті. При поставці матеріалів понад оплачений обєм покупець зобов`язаний оплатити заборгованість протягом 3-х днів з дня отримання матеріалів. Розрахунок за отримані матеріали проводиться в безготівковій формі в національній валюті України-гривні на розрахунковий рахунок продавця. Сума договору визначається як загальна сума вартості кожної партії товару, поставленої покупцю, відповідно до рахунків-фактур та видаткових накладних.

Як зазначає позивач, 15.04.2024 року ним було надіслано на адресу відповідача Претензію ( вимогу) про погашення суми боргу, однак, відповіді не отримано.

Відповідачем в повному обсязі вартість поставленого товару не сплачено, а, відтак, утворилася заборгованість за зобов`язаннями в розмірі 162 300,00 грн.

Відповідно до п.5.1 Договору, за кожен день прострочки оплати покупець оплачує пеню розміром подвійної облікової ставки НБУ, встановлений на цей період, на суму прострочених платежів.

За період прострочення грошового зобов`язання з 25.01.2020 по 11.06.2024, позивачем нараховано інфляційне збільшення в розмірі 90 112,37 грн., та пеню в розмірі 201 247,91 грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з ТзОВ «Ресурстехнобуд» грошові кошти у сумі 453 660,28 грн., в тому числі суму боргу-162 300,00 грн., інфляційне збільшення-90 112,37 грн., пеню-201 247,91 грн., а також судовий збір у розмірі 6804,90 грн.

Оцінка суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п.3.1 Договору, покупець проводить розрахунок з продавцем за кожну поставлену партію матеріалів по 100 % передплаті.

Водночас, відповідачем не було здійснено попередню оплату вартості товару, позивач передав товар відповідачу без дотримання вимоги про попередню оплату. Таким чином, сторони відступили від положень п. 3.1. договору та погодились провести розрахунки після отримання відповідачем товару.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за договором виконав повністю, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткової накладної №2963 від 26.12.2019 та товарно-транспортних накладних від 26.12.2019 № 000000101, № 000000105, № 000000119, №000000222, № 000000242, № 000000102, № 000000108, №000000120, № 000000231, № 000000245, № 000000270, № 000000286, № 000000319, № 0000004036.

Згідно з відмітками у видатковій накладній та товарно-транспортних накладних товар відповідачем отримано.

Частинами першою, другою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Як зазначалося судом вище, в п.2.1 Договору, договору передбачено, що позивач зобов`язався поставити покупцю сипучі матеріали (щебінь, відсів, пісок) для його господарських потреб.

У відзиві на позов відповідачем визнано, що товар ним прийнято і заборгованість по основному боргу у розмірі 162300 грн ним визнається.

Таким чином, відповідачем не спростовано факт поставки товару на загальну суму 162 300,00 грн згідно накладної №2963 від 26.12.2019 та товарно-транспортних накладних від 26.12.2019 № 000000101, № 000000105, № 000000119, №000000222, № 000000242, № 000000102, № 000000108, №000000120, № 000000231, № 000000245, № 000000270, № 000000286, № 000000319, № 0000004036.

З огляду на викладене, обов`язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки. Таким чином, відповідач має право вимагати у відповідача оплати вартості товару одразу після його отримання відповідачем, а відповідач зобов`язаний сплати вартість товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником щодо оплати вартості товару, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось судом вище, прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого товару виникло у відповідача на наступний день після отриманого товару, тобто з 27.12.2019.

Позивачем, у зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання, заявлено до стягнення 90112,37 грн інфляційних втрат, нарахованих з 25.01.2020 року по 11.06.2024 року включно на суму основного боргу 162300,00 грн.

Водночас, перерахунок здійснюється за період часу з 25.01.2020 по 11.06.2024, тобто з дня, який зазначений позивачем у позовній заяві, з огляду на те, що позивач не звертався до суду із заявою в порядку ст.46 ГПК України в частині визначення періодів нарахування інфляційних втрат, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог (ст.237 ГПК України).

Суд, здійснивши власний арифметичний перерахунок заявлених інфляційних втрат за заявлений позивачем період на суму простроченого грошового зобов`язання по видатковій накладній №2963 від 26.12.2019, дійшов висновку, що їх розрахунок проведено вірно, а тому в цій частині вимоги як правомірні підлягають до задоволення.

Щодо заперечення відповідача щодо строку нарахування інфляційних втрат, то з цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст.625 ГПК України, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Щодо заявлених вимог в частині нарахованої пені в розмірі 201247,91грн, яку нараховано з 25.01.2020 до 11.06.2024 на суму боргу в розмірі 162300,00грн, суд враховує наступне.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони у п.5.1 договору передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені, зокрема, за кожен день прострочки оплати покупець оплачує пеню розміром подвійної облікової ставки НБУ, встановленій на цей період, на суму прострочених платежів.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

В пункті 1 частини 2 вказаної статті передбачено, зокрема, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, суд враховує, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Відповідно до пункту 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання на час дії карантину не припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а продовжується до дати закінчення карантину. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.02.2023 у справі № 910/13704/21.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року) викладені у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі № 926/1812/21.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятою відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022 був неодноразово продовжений.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 №928 внесено зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 продовжено до 31.12.2022. В подальшому дію карантину продовжено до 30.06.2023 (постанова №383 від 25.04.2023).

Відтак, враховуючи приписи ч.6 ст. 232 ГК України, пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п.7 Прикінцевих положень ГК України, а також заяви-заперечення відповідача щодо строку нарахування пені та строку звернення з позовом з вимогоюпро стягнення пені, суд вважає обґрунтованим закінчення періоду нарахування пені по 30.06.2023 (дата скасування карантину).

Наведеним вище також спростовуються доводи відповідача щодо порушення позивачем строку нарахування пені понад шість місяців від дати прострочення відповідачем виконання зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що ним здійснено нарахування пені за період з 25.01.2020 до 11.06.2024 на суму простроченого боргу на суму 201247,91грн.

Суд зазначає Перебіг строку нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Водночас, перерахунок здійснюється за період часу з 25.01.2020 по 30.06.2023, тобто з дня, який зазначений позивачем у позовній заяві, з огляду на те, що позивач не звертався до суду із заявою в порядку ст.46 ГПК України в частині визначення періодів нарахування пені, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог (ст.237 ГПК України).

Відтак, здійснивши перерахунок пені за період часу з 25.01.2020 по 30.06.2023, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 148 075,14 грн (розрахунок долучено до справи).

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Судові витрати.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з цим позовом до суду, позивач заявив одну вимогу майнового характеру про стягнення 453 660,28 грн заборгованості.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовну заяву було подано через систему «Електронний Суд» 24.06.2024.

Відповідно до приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 (провадження № 12-26гс22) застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у разі подання до суду процесуальних документів в електронній формі.

Приймаючи до уваги викладені норми Закону України Про судовий збір, а також з огляду на обставини подання позивачем позовної заяви через підсистему Електронний суд, розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становить 5 443,92 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 6804,90 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №24477 від 20.06.2024.

Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (наразі є переплата судового збору в розмірі 1 360,98 грн.).

Відтак, судом береться до уваги судовий збір в сумі 5 443,92 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги підлягають до задоволення частково, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4805,85 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України Про судовий збір, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним клопотанням про повернення судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд» (81100, Львівська область, м.Пустомити, вул.Грушевського, буд.8, код ЄДРПОУ 36621754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Бугські Кар`єри» (56530, Миколаївська область, Вознесенський район, смт.Олександрівка, вул.Першотравнева, буд.22, код ЄДРПОУ 39549435) 162300,00 грн. основного боргу, 148075,14 грн пені, 90112,37 грн. інфляційних втрат та 4805,85 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

СуддяКітаєва С.Б.