Постанова

від 09.10.2024 по справі 922/4250/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4250/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Мачульського Г.М.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Баклан Н.Ю.

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - Погудіна Д.О.

відповідача - 3 - Рижков І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 (у складі колегії суддів: Шевель О.В. (головуючий), Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2020 (суддя Аюпова Р.М.)

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2

до:

1. Харківської міської ради,

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

3. Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків"

про скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 23.12.2019 заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління, Відповідач-2), Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" (далі - Громадська організація, Відповідач-3) про:

- визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку 1 до рішення 12 сесії Харківської міськради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283 (далі - Рішення міськради);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 №5460-В-С, укладеного між Управлінням та Громадською організацією, посвідченого приватним нотаріусом і зареєстрованого в реєстрі за №589 (далі - Договір купівлі-продажу) та скасування його державної реєстрації;

- зобов`язання Громадської організації повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міськради нежитлові приміщення підвальної частини № 28-32, 29а, 29б, розташовані у житловому будинку літ. А-5 за адресою: м. Харків, вул. Культури, 16.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що рішення є незаконним та підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Прокурор також зазначає, що Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління) - укласти Договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, в даному випадку - шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебував у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Разом з цим у звітах про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про поліпшення відсутні. За доводами Прокурора, орендарем під час приватизації до органу приватизації не подавались документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди. Таким чином, Харківська міськрада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

За доводами Прокурора, обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки він фактично свідчить про умисне непроведення конкурсного продажу цих об`єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється за початковою вартістю, що дорівнює ринковій, та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись. Крім того, Управління та орендар були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в Договорі купівлі - продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено, що викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні чи за конкурсом.

З огляду на викладене, враховуючи положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України Прокурор вважає, що Договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

1.3. В обґрунтування свого права на звернення в інтересах держави Прокурор з посиланням на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначає, що безпідставний продаж комунального майна на неконкурентних засадах призводить до неефективного його використання та недоотримання значних коштів місцевим бюджетом, що призвело до порушення економічних інтересів держави, а також прав та інтересів мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до статті 3 Конституції України. Прокурор зазначив, що з урахуванням того, що Харківська міськрада представляє інтереси громади міста Харкова, проте саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, він самостійно подає вказаний позов, а міськрада є відповідачем у справі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 03.08.2020 у позові відмовлено повністю.

2.2. При цьому суд повністю погодився з доводами Прокурора про невідповідність оспорюваного Рішення міськради вимогам законодавства, також прийшов до висновку, що позбавлення набувача придбаного майна шляхом задоволення позову є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2.3. Водночас місцевий господарський суд врахував заяви Відповідача-2 та Відповідача-3 про застосування наслідків спливу позовної давності та виснував про відсутність поважності причин його пропуску Прокурором та відмовив у позові на цій підставі.

2.4. За результатами розгляду апеляційної скарги Прокурора постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове про задоволення позову.

2.5. При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість доводів Прокурора щодо незаконності оскаржуваного Рішення міськради та, як наслідок, з наявністю підстав для задоволення і інших позовних вимог.

2.6. Також суд апеляційної інстанції погодився з доводами Прокурора про те, що ним не пропущено строк позовної давності з огляду на встановлення судом моменту обізнаності Позивача про порушення прав територіальної громади.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

3.1. Харківська міськрада у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020.

3.1.1. При цьому Відповідач-1 посилається на ухвалення оскаржуваної постанови без врахування висновків Верховного Суду щодо:

- застосування наслідків пропуску строку позовної давності;

- ефективності обраного способу захисту у вигляді скасування рішення міськради;

- наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному спорі.

3.1.2. Також Харківська міськрада просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 № 31-рп/2009 щодо переважного права орендаря на викуп орендованого нерухомого майна.

3.2. Управління у своїй касаційній скарзі та у додаткових поясненнях від 22.08.2024 просить Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову Прокурора залишити без змін.

3.2.1. При цьому Відповідач-2 посилається на ухвалення оскаржуваної постанови без застосування висновків Верховного Суду щодо:

- наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному спорі;

- застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

3.2.2. У доданому до касаційної скарги клопотанні Управління просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 стосовно переважного права орендаря на викуп орендованого приміщення без проведення невід`ємного поліпшення такого майна, оскільки такі висновки, за доводами скаржника, є взаємовиключними з викладеними у рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2009 № 31-рп/2009.

3.2.3. Вказане клопотання також містить посилання на незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду (викладених у постанові від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20) щодо ефективності такого способу захисту, як скасування рішення міськради, яке вже реалізовано та вичерпало свою дію.

3.3. Громадська організація у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021, а рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 змінити у мотивувальній частині.

3.3.1. При цьому Відповідач-3 посилається на ухвалення оскаржуваної постанови без застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справах № 488/5027/14 та № 183/1617/16 щодо перебігу позовної давності у справах за позовами прокурора.

3.3.2. Відповідач-3 у своїй касаційній скарзі також обґрунтовує підстави відступу від правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 стосовно переважного права орендаря на викуп орендованого приміщення без проведення невід`ємного поліпшення такого майна, оскільки такі висновки не узгоджуються з вимогами чинного законодавства та висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 10.12.2009 № 31-рп/2009, щодо переважного права орендаря на викуп орендованого нерухомого майна.

3.3.3. Також Громадська організація посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статей 237, 243, 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо наявності підстави касаційного оскарження судових рішень з огляду на зазначення неправильних реквізитів оскаржуваного Рішення міськради.

3.3.4. У отриманих судом додаткових поясненнях від 22.09.2024 Громадська організація зазначає про інші правові позиції Верховного Суду, висловлені за час, упродовж якого касаційне провадження у даній справі було зупинено. Зокрема оспорюване Рішення Харківської міськради на даний час вичерпало свою дію шляхом виконання, тому відповідна позовна вимога Прокурора є неефективним способом захисту та, як наслідок, задоволенню не підлягає.

Також Громадська організація зазначає про неналежний суб`єктний склад учасників спору про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, про помилкове посилання Прокурора на Програму приватизації на 2017-2022 роки замість на 2012-2016 роки, неналежність такого способу захисту як скасування державної реєстрації права власності.

3.4. Прокурор не скористався своїм правом надати Суду відзив на касаційні скарги та пояснення у справі.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. За касаційними скаргами Відповідача-1 та Відповідача-2 касаційне провадження у справі відкрито 15.07.2021 за пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача-3 відкрито 05.08.2021 на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. У подальшому 05.08.2021 касаційне провадження було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 у спорі, що виник у подібних правовідносинах.

4.4. Підставою для передачі вищевказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду стала необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права (частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України) з метою забезпечення вимог верховенства права, невід`ємною складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, враховуючи, що юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом. Також потребувало вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2024 задоволено заяву Управління та зупинено виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

4.6. Оскільки 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду у справі № 925/1133/18 ухвалено постанову, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024, провадження у даній справі № 922/4361/19 Судом 02.08.2024 поновлено.

4.7. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

4.8. З огляду на зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, а також врахування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 927/1206/21 при прийнятті судового рішення, колегія суддів розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. 12.02.2016 між Управлінням (орендодавець) та Громадською організацією (орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини № 28-32, 29а, 29б загальною площею 61,4 кв.м в житловому будинку у м. Харків по вул. Культури, 16, літ. "А-5", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та перебуває на балансі комунального підприємства "Жилкомсервіс" (далі - спірні нежитлові приміщення). Договір укладено на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.02.2016 року № 59 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень".

5.2. Відповідно до пункту 5.6 договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

5.3. У подальшому рішенням Харківської міськради від 06.07.2016 року № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження ряду об`єктів (згідно з додатком) комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу.

Згідно з пунктом 62 додатку до вищевказаного рішення спірні нежитлові приміщення підлягали приватизації шляхом викупу Харківською міською громадською організацією "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків".

5.4. Громадська організація 27.07.2016 звернулась до Управління із заявою про приватизацію. Останнє, у свою чергу, забезпечило проведення оцінки вартості спірних нежитлових приміщень з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу.

Оціночна вартість зазначеного об`єкта склала 193100 грн без ПДВ.

5.5. У подальшому між Управлінням та Громадською організацією укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 03.03.2017 № 5460-В-С, який посвідчений нотаріально та зареєстрований у передбаченому порядку.

5.6. При цьому ні у звіті про оцінку майна, ні у договорі оренди, ні у договорі купівлі-продажу, ні у заяві орендаря про приватизацію немає відомостей про здійснені орендарем поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків його ринкової вартості. Тобто орендарем до органу приватизації не подавались документи, що свідчать про проведені ним невід`ємні поліпшення, що, у свою чергу, не надає йому права на приватизацію орендованого майна у неконкурентному порядку (шляхом викупу без оголошення відповідного конкурсу).

5.7. За таких обставин Прокурор наполягає на незаконності обраного Харківською міськрадою способу приватизації спірного майна у вигляді викупу орендарем.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників відповідачів, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Щодо підстав представництва Прокурором інтересів держави у даній справі

6.3.1. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

6.3.2. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

6.3.3. Зважаючи на приписи вищевказаних норм закону, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

6.3.4. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, довід прокурора щодо відсутності такого органу суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

6.3.5. У даній справі Прокурор у тексті позовної заяви обґрунтував свою позицію щодо відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах, з посиланням на те, що Харківська міська рада представляючи інтереси територіальної громади міста Харкова, водночас вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста. Тому Прокурор звертається з даним позовом самостійно та обґрунтовує, у чому полягає порушення цих інтересів.

6.3.6. Таким чином Прокурор звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави, виступаючи у процесуальному статусі позивача у даній справі, що узгоджується з вимогами процесуального закону.

6.3.7. Касаційне провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18, переданої для необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зокрема задля вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача.

За результатами розгляду вищевказаної справи Велика Палата Верховного Суду дійшла до наступних висновків.

6.3.8. Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Насамперед Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи та є особою, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Отже з метою реалізації конституційної функції представництва прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування (раду) відповідачем у справі.

Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

6.3.9. У даній справі № 922/4250/19 Прокурор звернувся за захистом інтересів територіальної громади міста Харкова, при цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог (визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним Договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління, та стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах, а саме міська рада, не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то Прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив Харківську міськраду раду співвідповідачем.

6.3.10. Наведений висновок судів попередніх інстанцій стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин четвертої та п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.

6.3.11. З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду (за висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17), колегія суддів не приймає до уваги та не надає оцінку посиланням скаржників на інші постанови Верховного Суду.

6.3.12. Суд також зазначає, що викладене у цій постанові правозастосування повністю узгоджується з аналогічними висновками Великої Палати Верховного Суду та (постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17) та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах, зокрема але не виключно, від 06.08.2024 у справі № 912/1742/21, від 06.08.2024 у справі № 922/1156/21, від 03.09.2024 у справі № 910/5698/23, від 10.09.2024 у справі № 910/5550/19, від 10.09.2024 у справі № 914/1261/22.

6.4. Щодо визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради

6.4.1. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.4.2. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

6.4.3. Відповідно до положень статті 60 цього закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

6.4.4. За частиною четвертою статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

6.4.5. Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

6.4.6. Відповідно до частини другої статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

6.4.7. Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції на момент прийняття Рішення) передбачено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж. Продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації, створені місцевими Радами (стаття 4 зазначеного закону).

6.4.8. Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином орган місцевого самоврядування реалізує право власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

6.4.9. Згідно частин першої, третьої статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (станом на дату прийняття Рішення) викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

6.4.10. Положеннями статті 10 цього ж закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об`єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

6.4.11. Відповідно до статті 13 цього закону продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу (статті 14 зазначеного Закону України).

6.4.12. З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимально економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації, та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.

6.4.13. Частиною першою статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, зокрема, що приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

6.4.14. З урахуванням викладеного викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах в силу приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за вказаної умови.

6.4.15. Верховний Суд додатково звертає увагу, що до правовідносин сторін даної справи у процесі приватизації спірного нерухомого майна пріоритетно застосовуються норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України.

За таких обставин помилковими є посилання відповідачів на наявність у орендаря переважного права на викуп об`єкта оренди відповідно до положень статті 289 Господарського кодексу України та статті 777 Цивільного кодексу України.

6.4.16. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, за період перебування спірного нерухомого майна у оренді Відповідача-3 останнім не було здійснено невід`ємних поліпшень у визначеному спеціальним законом обсязі та порядку.

6.4.17. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскаржуване Прокурором рішення Харківської міськради не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює відносини у сфері приватизації. При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені обставини справи, задовольнив позов Прокурора в частині визнання незаконним та скасування Рішення міськради.

6.4.18. В контексті аналізу доводів Скаржника щодо неналежності такого способу захисту як визнання недійсним рішення, що вичерпало свою дію, Суд зазначає наступне.

6.4.19. Згідно з частинами першою та другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.4.20. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

6.4.21. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

6.4.22. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16.

6.4.23. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.4.24. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

6.4.25. У даній справі позовна вимога Прокурора про скасування Рішення міськради обґрунтована його незаконністю та порушенням внаслідок його прийняття прав територіальної громади міста Харкова.

6.4.26. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке на час звернення до суду з позовом виконано шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143). Тобто обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Харківської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача.

6.4.27. За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання необхідно відмовити саме з мотивів неефективності обраного Прокурором способу захисту прав територіальної громади міста Харкова, а не в зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності за заявами Харківської міськради та Управління, чим помилково суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

6.4.28. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим доводам касаційних скарг стосовно оспорюваного рішення.

6.5. Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування його державної реєстрації

6.5.1. Що стосується позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.03.2017 № 5460-В-С колегія суддів зазначає наступне.

6.5.2. Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.5.3. Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

6.5.4. Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

6.5.5. Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

6.5.6. У спірному Договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 року №283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

6.5.7. Оскільки колегія суди дійшла висновку про визнання пункту 62 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 року №283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" незаконним та його скасування, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України і при укладенні Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень

6.5.8. Крім того Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що під час процедури викупу сторонами було допущено порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що також є підставою для визнання оспорюваного Прокурором правочину недійсним.

6.5.9. За таких обставин позовна вимога про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного між Управлінням та Громадською організацією, правомірно задоволена судом апеляційної інстанції.

6.5.10. Разом з тим суд касаційної інстанції зазначає, що заявлена Прокурором позовна вимога про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного між Управлінням та Громадською організацією, та скасування його державної реєстрації в частині "скасування його державної реєстрації" не відповідає вимогам статті 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки носить неконкретний характер та не містить будь-яких правових обґрунтувань, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення у цій справі.

6.5.11. З урахуванням викладеного та з огляду на положення статті 14, частини п`ятої статті 269, частини третьої статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд позбавлений можливості вирішити зазначену частину позовної вимоги, тому в абзаці 6 резолютивної частини постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 слід виключити слова "скасувавши його державну реєстрацію".

6.6. Щодо зобов`язання Відповідача-3 повернути територіальній громаді нежитлові приміщення

6.6.1. Як вже зазначалося, продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкретності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".

6.6.2. Порушення Харківською міськрадою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недоотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

6.6.3. Таким чином, у даній справі вбачаються обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

6.6.4. Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) юридичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

6.6.5. З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даному випадку позбавлення Відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна здійснено останнім з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого Відповідача-3.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №922/623/20 від 22.01.2021 та у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 16.03.2021 у справі №922/1009/20, від 24.03.2021 у справі №922/2244/19, від 24.03.2021 у справі №922/3276/19, у від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, від 01.04.2021 у справі №922/250/20.

6.6.6. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовної вимоги Прокурора про зобов`язання Відповідача-3 повернути територіальній громаді міста Харкова спірні нежитлові приміщення.

6.7. Щодо строку позовної давності

6.7.1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

6.7.2. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

6.7.3. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

6.7.4. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

6.7.5. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

6.7.6. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

6.7.7. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

6.7.8. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

6.7.9. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у якій предметом позову є, зокрема, визнання неправомірним і скасування пункту рішення, сформульовано такі релевантні до спірних правовідносин правові висновки:

"Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог".

6.7.10. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17).

6.7.11. Апеляційним судом встановлено, що Прокурор дізнався про незаконність обраного способу приватизації Громадською організацією спірного майна шляхом викупу без проведення аукціону або конкурсу (за відсутності проведення невід`ємних поліпшень) лише у лютому 2019 року.

6.7.12. Ці обставини свідчать про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності без поважних причин.

6.8. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

6.8.1. Доводи касаційних скарг у справі обґрунтовані, серед іншого, посиланнями на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, стосовно твердження суду щодо порушень процедури приватизації та протиправної поведінки покупця.

6.8.2. Так об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядалася справа № 922/623/20 у подібних правовідносинах щодо оскарження процедури приватизації шляхом викупу нежитлових приміщень орендарем, проведеної на підставі положень Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації.

6.8.3. За результатами розгляду Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 дійшов, зокрема, таких висновків.

"За змістом частини першої статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною другою статті 5-1, частиною другою статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (далі - ФДМУ) (частини перша, третя статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений ФДМУ. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений ФДМУ від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Виходячи з аналізу наведених вище норм, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна Харківської міськради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

У справі № 922/623/20 суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем здійснювалися будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди від 30.10.2017 № 1376, а тому правильно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що Рада як орган місцевого самоврядування має право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.

Судом апеляційної інстанції також правильно зазначено про помилковість здійснених судом першої інстанції, на підтвердження свого висновку про право Харківської міськради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації, посилань на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

Правильними є і висновки суду апеляційної інстанції про те, що посилання відповідачів на пункт 5.6 договору оренди нежитлового приміщення від 30.10.2017 № 1376, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає в орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно із частиною десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси".

Ураховуючи викладене, Верховний Суд у справі № 922/623/20 вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що пункт 76 додатку 1 до рішення Ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади" прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації, а тому є незаконним.

6.8.4. Суд погоджується з наведеним правовим висновком та зазначає, що він є чітким, зрозумілим і сприяє однозначному застосуванню норм права, тому не вбачає підстав для відступу від нього.

6.8.5. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що доводи касаційних скарг не спростовують вказаного висновку та не містять вагомих аргументів, які можуть бути підставою для відступу від цього висновку. Таку правову позицію було неодноразово підтримано Верховним Судом (постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі 922/3272/18, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 07.07.2021 у справі № 922/318/20, від 30.11.2021 у справі № 922/2761/19). Тому Суд доходить висновку, що клопотання скаржників про передачу справи № 922/4250/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

6.8.6. Так само не вбачається підстав і для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми, а саме взаємовиключністю висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (справа № 922/623/20) та висновків Конституційного Суду України (справа № 1-46/2009) стосовно переважного права орендаря на викуп орендованого майна без проведення поліпшення такого майна у випадку, коли таке право передбачено чинним договором оренди.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути, з урахуванням: правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявних обставин, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; того, як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання скаржників на Рішення Конституційного Суду України від 10.09.2009 № 31-рп/2009 у справі № 1-46/2009 за конституційним зверненням Приватного підприємства "Автосервіс" щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна) Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України виходив з того, що співвідношення між нормами Цивільного кодексу України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Цивільного кодексу України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Цивільного кодексу України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (абзац 4 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України також зазначив, що оскільки закони України "Про оренду державного та комунального майна", "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" не передбачили заборони щодо переважного права орендаря на придбання державного, в тому числі військового, майна, то на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу військового майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у частині 2 статті 777 Цивільного кодексу України (абзац п`ятий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

Разом з тим у постанові від 22.02.2021 у справі № 922/623/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 зазначила, що викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Крім того, у Рішенні від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) Конституційний Суд України роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

6.8.7. Додатково Суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається ні кількісного, ні якісного критерію виключної правової проблеми, оскільки відсутні протилежні висновки судів касаційної інстанції з питань праовзастосування вказаних скаржниками норм, а також не виявлено глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

6.8.8. Враховуючи викладене, наявність сталої правозастосовчої практики з наведеного питання, а також з огляду на відсутність належного обґрунтування скаржників, не вбачається підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6.8.9. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

6.9. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

6.9.1. Оцінивши доводи Відповідача-3 про вихід суду апеляційної інстанції за межі позовних вимог при виправленні описки у резолютивній частині постанови від 25.05.2024, Верховний Суд відхиляє їх як такі, що не обґрунтовані та спрямовані на незгоду з судовим рішенням. Така незгода скаржника з постановою Східного апеляційного господарського суду (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.06.2021 у порядку статті 243 Господарського процесуального кодексу України) не є належним та достатнім обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.9.2. Як наслідок, відсутні підстави для формування висновку з питання, про яке зазначає Відповідач-3.

6.10. Інші доводи касаційних скарг відповідачів підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Як випливає з вищевикладеного, при наданні правової кваліфікації спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов хибного висновку про задоволення позовних вимог про скасування Рішення Харківської міськради та скасування державної реєстрації Договору купівлі-продажу. За таких обставин Суд скасовує оскаржувану постанову у вказаній частині та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

7.3. Тобто у цій частині підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала часткове підтвердження.

7.4. Відповідно до частин першої та четвертої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд змінює судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, якщо воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.5. Згідно з приписами статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.6. Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг шляхом скасування оскаржуваної постанови в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Рішення Харківської міськради, а також щодо скасування державної реєстрації Договору купівлі-продажу.

Натомість у частині задоволення решти позовних вимог оскаржувану постанову необхідно залишити без змін.

7.7. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2024 зупинено виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

В такий спосіб колегія суддів доходить висновку про необхідність поновлення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

8. Розподіл судових витрат

8.1. З огляду на те, що касаційні скарги Відповідача-1, Відповідача-2 та Відповідача- 3 підлягають частковому задоволенню, а саме Суд скасовує оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині однієї позовної вимоги та приймає у цій частині нове рішення про відмову у позові, то з урахуванням статті 129 Господарського процесуального кодексу України Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, відповідно розподіляє судові витрати у цій справі, а саме покладає сплачений скаржниками судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі, визначеному для внесення касаційної скарги в частині однієї немайнової вимоги, на Харківську обласну прокуратуру.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 922/4250/19 скасувати в частині визнання незаконним та скасування пункту 62 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16" та залишити рішення Господарського суду Харківської області від 03.08.2020 у цій частині в силі з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 922/4250/19 змінити, виключивши з абзацу 6 резолютивної частини слова "скасувавши його державну реєстрацію".

4. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 922/4250/19 залишити без змін.

5. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн у відшкодування судового збору за подання касаційної скарги.

6. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн у відшкодування судового збору за подання касаційної скарги.

7. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) на користь Харківської міської громадської організації "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків" (код ЄДРПОУ 24662645) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн у відшкодування судового збору за подання касаційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

9. Поновити виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 922/4250/19, що зупинене ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

Г. Мачульський