Постанова

від 16.10.2024 по справі 910/9782/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9782/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транселектромонтажбуд»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (колегія суддів: Агрикова О. В. - головуючий, Гончаров С. А., Мальченко А. О.), рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (суддя Мандриченко О. В.), додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (колегія суддів: Агрикова О. В. - головуючий, Мальченко А. О., Гончаров С. А.), постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (колегія суддів: Агрикова О. В. - головуючий, Мальченко А. О., Гончаров С. А.) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 (суддя Мандриченко О. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транселектромонтажбуд»

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю та іноземними інвестиціями «Санворд-Україна»

2. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Санворд Київ»

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання права на оформлення в оренду земельної ділянки

за участю:

позивача: Безносик А. О. (адвокат)

відповідача: Пилипчук І. І. (адвокат)

третьої особи-3: Груба Д. І. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транселектромонтажбуд» звернулося до суду з позовом до Київської міської ради, у якому просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 29.04.2010 № 610/4048 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.07.2000 № 63-6-00003»;

- визнати за позивачем право на оформлення в оренду земельної ділянки по вул. Зрошувальна, 17 у Дарницькому районі м.Києва розміром 2,8339 га, кадастровий номер: 8000000000:63:324:010 для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень у межах, які перенсені в натурі (на місцевість).

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення порушує принцип єдності юридичної долі орендованої земельної ділянки й розташованих на ній об`єктів нерухомості та порушує права позивача, як нового власника нерухомого майна розташованого на земельній ділянці та придбаного позивачем у Закритого акціонерного товариства «Транселектромонтаж».

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Суди розглядали справу неодноразово.

2.2 Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.3 Відмовляючи у позові місцевий господарський суд своє рішення мотивував, зокрема, тим, що сторони договору, виражаючи власне волевиявлення вчинили спільні дії щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, за наслідком вчинення яких, Київська міська рада прийняла спірне рішення. За вказаних обставин місцевий господарський суд зазначив, що оскільки підстави для задоволення заявленого позову відсутні, тому не застосовуються положення законодавства щодо позовної давності.

2.4 Також суди виходили, зокрема, із того, що позивач не звертався до Київської міської ради із заявою про передачу йому в оренду земельною ділянки, і жодних дій щодо оформлення права користування землею, або оформлення іншого титулу на землю не вчиняв.

2.5 Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Санворд Київ» (далі - Товариство) про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з позивача на користь Товариства 50 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

2.6 Додаткове рішення суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у розмірі 50 000, 00 грн, оскільки такі витрати є реальними та співрозмірні з виконаною роботою.

2.7 Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024, заяву Товариства про прийняття додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з позивача на користь Товариства 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

2.8 Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що заявлені витрати на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 194 448,56 грн не є пропорційними до предмета спору, не відповідають критерію реальності таких витрат та становлять надмірний тягар для позивача в умовах воєнного стану, що суперечить принципу розподілу таких витрат, тому підлягають обмеженню до 50 000, 00 грн.

3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 17.11.2020 у справі № 904/5968/19, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19, від 22.06.2023 у справі № 910/16433/21, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 24.09.2020 у справі № 910/1566/19, від 27.06.2018 у справі № 910/4198/18 та суди не дослідили зібрані у справі докази.

3.3 У касаційній скарзі позивач просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання Товариства про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.

3.4 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що судові рішення в оскаржуваній частині прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування статей 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1593/23, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20, від 04.05.2022 у справі № 916/2100/20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

3.5 У касаційній скарзі позивач просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання Товариства про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.

3.6 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що додаткова постанова в оскаржуваній частині прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування статей 124, 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1593/23, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20, від 04.05.2022 у справі № 916/2100/20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

3.7 Товариство у клопотанні від 09.09.2024 просить закрити касаційні провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, на які посилається позивач у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними у справі, яка розглядається.

3.8 Поданий Товариством відзив на касаційні скарги, не може бути прийнятий до розгляду виходячи із наступного.

3.9 Частиною першою статті 295 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

3.10 У даній справі ухвалою Верховного Суду від 12.09.2024 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 04.10.2024. Проте відзив на касаційні скарги Товариство безпосередньо подало до Верховного Суду 05.10.2024, тобто поза межами зазначеного строку.

3.11 Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

3.12 Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

3.13 Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.

3.14 На підставі викладеного, відзив Товариства на касаційні скарги залишений судом без розгляду.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що пунктом 8 рішення Київської міської ради від 23.09.1999 № 27/529 «Про оформлення права користування земельними ділянками» оформлено дочірньому підприємству «Транселектромонтаж» право тимчасового довгострокового користування на умовах оренди строком на 24 роки земельною ділянкою площею 2,83 га для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень на вул. Зрошувальній, 17 у Дарницькому районі у зв`язку з передачею на баланс дочірнього підприємства основних фондів відповідно до реєстру від 1997 року за рахунок земель, відведених згідно з рішеннями виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 19.05.1959 № 787 «Про відвод тресту «Променергоавтоматики» земельної ділянки під будівництво промислово-складської бази в Дарницькому районі» та від 02.10.1972 № 1563 «Про закріплення за Київським управлінням механізації № 428 Міністерства монтажних та спеціальних робіт УРСР земельної ділянки по вул. Ремонтній у Дарницькому районі».

4.2 14.06.2000 Київської міською радою (орендодавець) та Дочірнім підприємством «Транселектромонтаж» (орендар), правонаступником якого є ЗАТ «Транселектромонтаж» укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. 14.06.2000 за реєстровим № 1910 та зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 28.07.2000 за № 63-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - договір).

4.3 За умовами пункту 1 договору, орендодавець на підставі рішення Київради від 23.09.1999 за № 27/529 передав, а орендар прийняв в оренду на 24 (двадцять чотири) роки земельну ділянку, місце розташування якої вул. Зрошувальна, 17 (сімнадцять) у Дарницькому районі м. Києва, розміром 2,8339 га для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

4.4 Суди встановили, що строк оренди за договором спливав 28.07.2024.

4.5 Згідно з пунктами 13, 15, 16 договору, його дія припиняється, зокрема, у випадку його дострокового розірвання за згодою сторін. Перехід права власності на земельну ділянку до третьої особи не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору. Реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для перегляду умов цього договору оренди за вимогою орендодавця.

4.6 Відповідно до плану земельної ділянки, яка надається в оренду, кадастровий номер вказаної земельної ділянки 63324010.

4.7 26.03.2010 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з ЗАТ «Транселектромонтаж», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 462 (далі - договір купівлі-продажу), позивач набув у власність нерухоме майно, а саме майновий комплекс загальною площею 3654,80 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17.

4.8 Згідно з пунктом 1.8 договору купівлі-продажу, позивачу перейшло право користування на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:324:010) площею 2,8339 га, на якій розташоване вищевказане нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених договором для ЗАТ «Транселектромонтаж».

4.9 29.04.2010 відповідачем прийнято рішення № 610/4048 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.07.2000 № 63-6-00003». Вказане рішення, як зазначено у його преамбулі, було прийняте за результатами розгляду звернення ЗАТ «Транселектромонтаж» від 01.04.2010 № 12/2, у зв`язку з відчуженням нерухомого майна, адміністративного будинку та складських приміщень за договором купівлі-продажу.

4.10 Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач вказував, що він є законним землекористувачем земельної ділянки по вул. Зрошувальна, 17 з кадастровим номером 8000000000:63:324:010.

4.11 Також встановлено, що при розгляді справи № 910/1566/19 позивачу стало відомо про існування спірного рішення відповідача, яким розірвано договір, яке позивач вважає незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм земельного та цивільного законодавства, що є підставою для його скасування.

4.12 Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував на те, що спірне рішення було прийняте за результатами розгляду відповідного звернення орендаря та договір розірваний за взаємною згодою сторін, що не суперечить приписам законодавства; позивач, як новий власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, орендованій попереднім власником такого майна, не вчиняв жодних дій, спрямованих на оформлення його права користування такою земельною ділянкою; відповідач не порушував та не оспорював прав позивача на оренду земельної ділянки, натомість до виникнення ситуації, в якій на переконання позивача порушено його право на користування земельною ділянкою, призвела саме бездіяльність, допущена позивачем; позивачем обраний неналежний спосіб захисту його прав; матеріали справи не містять доказів про оплату позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою; вказаний у наданому позивачем договорі купівлі-продажу кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться його нерухомість, не може бути доказом, який ідентифікує вказану земельну ділянку, оскільки останній структурний елемент у кадастровому номері містить лише три цифри, тоді як він має бути чотиризначним і визначати земельну ділянку у межах кадастрового кварталу; сплив строку позовної давності для позовних вимог, заявлених позивачем в межах даного спору.

Щодо розгляду касаційної скарги позивача на судові рішення, ухвалені по суті спору

4.13 Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.14 Встановивши, з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі № 910/1566/19, яке набрало законної сили, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він є землекористувачем земельної ділянки, яка є суміжною зі спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:324:0230, а також те, що з моменту набуття права власності на майновий комплекс, позивач не звертався до відповідача із заявою про передачу йому в оренду земельною ділянки, і жодних дій щодо оформлення права користування землею, або оформлення іншого титулу на землю не вчиняв і ним не сплачувався земельний податок та/або орендна плата взагалі, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позовна давність не застосовується.

4.15 За цих обставин апеляційний суд, погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

4.16 Колегія суддів не погоджується з вище наведеними висновками судів з огляду на таке.

4.17 Глава 15 Земельного кодексу України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.

4.18 Право оренди земельної ділянки визначено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

4.19 Аналогічне визначення закріплено також у статті 1 Закону України "Про оренду землі", згідно зі статтею 13 якого договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

4.20 Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін (частина 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі").

4.21 Водночас згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

4.22 У касаційній скарзі заявник посилався на те, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

4.23 Так, у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №917/92/19 зазначено, що згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Тобто особа, яка набула права власності на це нерухоме майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

4.24 Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18.

4.25 Ураховуючи викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що після відчуження нерухомості, розташованої на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припинився щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

4.26 Отже, доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.

4.27 Згідно частини 4 статті 202 Цивільного кодексу України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

4.28 Відповідно до цієї норми двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов`язків.

4.29 З викладеного вбачається, що між позивачем та відповідачем не виникли правові відносини із розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки позивач не виявляв своєї волі на укладення такого правочину, а у відповідача для цього, відповідно, були відсутні правові підстави.

4.30 Отже, рішення відповідача від 29.04.2010 про розірвання договору оренди земельної ділянки не породжує прав та обов`язків для сторін, тому вимога позивача про визнання його незаконним та скасування не сприяє встановленню певних цивільних прав чи обов`язків позивача, не призведе до поновлення прав чи захисту інтересів позивача у даному спорі, тому у позові у цій частині належало відмовити із наведених мотивів.

4.31 Крім того, слід зазначити, що згідно частини першої статті 15, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

4.32 Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

4.33 Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (стаття 93 ЗК України).

4.34 Позовна вимога щодо визнання за позивачем права на оформлення в оренду земельної ділянки виходячи із наведеного та встановлених судами обставин справи не узгоджується із наведеними положеннями законодавства, тому не можу бути задоволена.

4.35 За вказаних обставин у позові у цій частині належало відмовити із наведених мотивів.

4.36 Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

4.37 За таких обставин, колегія суддів враховуючи подібність матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у даній справі, та у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, зазначає, що правові підстави для закриття касаційного провадження у даній справі відсутні, та вважає за необхідне змінити вказані оскаржувані судові рішення, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

4.38 За змістом частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

4.39 Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

4.40 Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

4.41 Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

4.42 За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 та від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, від 18.04.2024 у справі № 910/2812/23.

4.43 При цьому Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

4.44 Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, не може слугувати підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, прийнятих по суті спору.

Щодо касаційних скарг позивача на судові рішення, ухвалені з приводу правничої допомоги

4.45 Пунктом 3 частини 1 статті 244 ГПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

4.46 При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

4.47 Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

4.48 Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12.10.2006,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10.12.2009, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23.01.2014, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26.02.2015 та інші.

4.49 У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

4.50 Враховуючи складність даної справи, предмет та підстави позову у даній справі, заявлена Товариством до стягнення з позивача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, а визначений розмір адвокатських витрат не є розумним та обґрунтованим, тому колегія суддів дійшла висновку не у повному обсязі покладати понесені Товариством адвокатські витрати на позивача та стягнути з позивача на користь Товариства витрати на правову допомогу адвоката за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 50000,00 грн.

4.51 Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги по суті позову покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 315, 316, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транселектромонтажбуд» у справі № 910/9782/20 задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 змінити, стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Транселектромонтажбуд» (код ЄДРПОУ 36756202) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санворд Київ» (код ЄДРПОУ 41899983) 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 копійок витрат на правничу допомогу, а в врешті у стягненні відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

Є.В. Краснов