БІЛОГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Шевченка, 42, смт Білогір`я, Шепетівський район, Хмельницька область, 30200 тел./факс (03841) 2-14-44, тел. 2-03-97, е-mail: inbox@bg.km.court.gov.ua, web:https://bg.km.court.gov.ua/sud2201/, код ЄДРПОУ 02886947
Справа № 669/1053/23
Провадження № 2/669/36/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 вересня 2024 року смт.Білогір`я
Білогірський районний суд Хмельницької області
в складі :
головуючого судді Бараболі Н.С.,
з участю: секретаря судового засідання Бабоян А.С.,
представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Ніколайчук З.І.
представника третьої особи - прокурора Бобика Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Білогір`я цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельні ділянки, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділля», Фермерське господарство «ЛЕВАДА ПЛЮС М», перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури Олександр Базан, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,
ВСТАНОВИВ:
20.10.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділля», Фермерське господарство «ЛЕВАДА ПЛЮС М», перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури Олександр Базан, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.
Свої позовні вимоги обґрунтовує зокрема тим, що відповідачка ОСОБА_2 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЯМ №682626 є власником земельної ділянки площею 2,1938 га, розташованої на території Білогірської селищної ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6820355000:06:002:0084, а також згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЯМ №682625 є власником земельної ділянки, площею 0,5965 га, розташованої на території Білогірської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6820355000:05:013:0126.
28 червня 2018 року ОСОБА_2 , яка проживає в іншій країні, видала довіреність на ім.»я ОСОБА_3 на продаж для неї /позивачки/ вищевказаних земельних ділянок.
Крім цього, відповідачкою була написана розписка від 30.03.2019 року, якою остання підтвердила, що має намір продати належні їй земельні ділянки, однак не мала можливості оформити договір купівлі-продажу.
Просила визнати дійсним договір купівлі продажу земельних ділянок, розміром 2,1939 га, кадастровий номер 6820355000:06:002:0084 та земельної ділянки розміром 0,5965 га, кадастровий номер 6820355000:05:013:0126, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 березня 2019 року та визнати за ОСОБА_2 право власності на вказані земельні ділянки.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 18.09.2024 року не з`явилася, згідно поданої заяви просила розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Ніколайчук З.І. позовні вимоги підтримала.
В судове засідання відповідачка не з`явилася, однак була належним чином повідомлена про судовий розгляд.
Прокурор Бобик Т.П. в судовому засіданні проти задоволення вимог ОСОБА_1 заперечив.
Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділля» в судове засідання не з`явився.
Представник третьої особи Фермерського господарства «ЛЕВАДА ПЛЮС М» в судове засідання не з`явився.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників та допитавши свідків, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі розпорядження Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 14 жовтня 2010 року №383/2010-р було видано державний акт серії ЯМ №682626 на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,1938 га (кадастровий №6820355000:06:002:0084), яка розташована на території Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області і державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за № 682030001000832.
ОСОБА_2 на підставі розпорядження Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 14 жовтня 2010 року №383/2010-р було видано державний акт серії ЯМ №682625 на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,5965 га (кадастровий №6820355000:05:013:0126), яка розташована на території Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області і державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за № 682030001000833.
Вказані земельні ділянки ОСОБА_2 успадкувала після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 25.03.2010 року державним нотаріусом Ізяславської державної нотаріальної контори Ефендієвою А.П.
Судом встановлено і це підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, що позивачка ОСОБА_1 із відповідачкою ОСОБА_2 в 2018 році виявили намір на укладення договору купівлі-продажу належних останній на праві власності житлового будинку, що знаходився за адресою АДРЕСА_1 та земельних ділянок, що знаходяться на території Білогірської селищної ради: Державний акт на право власності серія ЯМ №682625, кадастровий номер 6820355000:05:013:0126, Державний акт на право власності серії ЯМ №682626, кадастровий номер 6820355000:06:002:0084.
Зазначене підтверджується довіреністю від 28 червня 2018 року, посвідченої нотаріусом Карагінського нотаріального округу, Камчатського краю, Російської Федерації Соляним А.В., згідно якої ОСОБА_2 уповноважила громадянку ОСОБА_3 продати за ціну та на умовах на свій розсуд ОСОБА_1 належний їй на праві приватної власності житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки, що знаходяться на території Білогірської селищної ради:Державний акт на право власності серія ЯМ №682625, кадастровий номер 6820355000:05:013:0126, Державний акт на право власності серії ЯМ №682626, кадастровий номер 6820355000:06:002:0084.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами (домоволодіння) від 12 березня 2019 року, посвідченого ОСОБА_5 , державним нотаріусом Білогірської державної нотаріальної контори Хмельницької області, ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №159242884 від 12.03.2019 року сформованого державним нотаріусом Білогірської державної нотаріальної контори Білогірського районного нотаріального округу, Хмельницької області Цермолонською Л.С., за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок.
Крім того, 12 квітня 2019 року між уповноваженою ОСОБА_2 особою ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділля» було укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки площею 0,5965 га з кадастровим номером 6820355000:05:013:0126, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Білогірської селищної ради строком на 10 років.
01 квітня 2019 року між уповноваженою ОСОБА_2 особою ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Левада плюс М» було укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки площею 2,1938 га з кадастровим номером 6820355000:06:002:0084, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Білогірської селищної ради строком на 10 років.
Позивачка в судовому засіданні зазначила, а свідок ОСОБА_3 підтвердила, що орендну плату за користування земельними ділянками спочатку отримувала свідок , але передавала їй, оскільки фактично між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 договір про продаж земельних ділянок вже був укладений та вона /позивачка/ свої зобов`язання за ним станом на 2018 рік вже виконала.
Крім того, в 2021-2022 роках орендну плату перераховано Фермерським господарством «Левада плюс М» саме ОСОБА_1 , що підтверджується виписками про надходження по картці (рахунку) ПАТ КБ Приватбанк» від 04 липня 2023 року №9VBDS1ANOE026674 та від 05 липня 2023 року №ENMLOS4QE3J9KLM1.
Іншими учасниками зазначене спростовано не було.
Свідок ОСОБА_3 , суду пояснила, що відповідачкою на її і`мя було дане доручення в 2018 році, згідно якого ОСОБА_2 уповноважила її /свідка/ здійснити продаж успадкованого житлового будинку та земельних часток (паїв). Крім того , відповідачка наділила її правом на власний розсуд визначати умови договору купівлі-продажу. Окрім ціни договору, однією із умов було визначено, що позивачка ОСОБА_1 буде здійснювати постійний догляд за могилами батьків відповідачки, оскільки ОСОБА_2 протягом останніх 10-15 років в Україну не приїжджала та не планувала, а позивачка доглядала батьків відповідачки ОСОБА_2 до дня смерті та похоронила їх. В 2019 році вона від імені ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку, а щодо земельних ділянок це зробити було неможливо, так як було накладено мораторій на продаж землі, а згодом на всій території України було введено карантин у зв`язку із пандемією.
Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 дали суду аналогічні пояснення та додали, що вони були сусідами померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . ОСОБА_1 доглядала останніх та допомагала їм по господарству, а дочка померлих ОСОБА_2 не доглядала своїх батьків до дня смерті та жодного разу до них не приїжджала.
Відповідно до ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ч. 1ст. 130 Земельного кодексу України, набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.
Відповідно дост.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідност.640 ЦК Українидоговір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно дост.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з ч. 1ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У відповідності дост. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майно, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Згідно із ст.398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
За загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбаченими п.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У відповідності зіст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. №952-IV встановлено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 1. ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі і право власності на нерухоме майно.
Суд зазначає, що згідно з ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Така охорона полягає у забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів, збереженні й в відтворенні родючості грунтів, захисті їх від псування та забруднення, реалізації громадянами, юридичними особами та державою їхніх прав власності та землекористування відповідно до закону.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Земельний колекс України визначає, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Заборона (мораторій) на продаж та відчуження сільськогосподарських земель означає, що власники землі не можуть вільно розпоряджатися нею, а лише у спосіб дозволений чинним законодавством.
Ухвалений 18 січня 2001 року Закон України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» встановив, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати ці частки-(паі), - окрім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.
Так, ухвалений 25 жовтня 2001 року Земельний кодекс України не лише визначив термін такої заборони відчуження до 1 січня 2005 року але й поширив її як на земельні частки (паї), так і на земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва незалежно від форми власності.
31 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «ПРО внесення "змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-ІХ, яким було знято мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно до вищевказаного закону 1 липня 2021 року скасовано мораторій (заборону) на продаж земель сільськогосподарського призначення, крім земель державної власності.
Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: -громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акцюнерами, членами) яких є лише громадянці України та/або держава, та/або територіальні громади.
Відповідно до ст. 131 Земельного Кодексу України врегульовано набуття права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правови угод:
1. Укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
2. Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб`єктом іншій особі, про що такий суб`єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки.
Припинення права власності на земельну ділянку особи, якщо земельна ділянка не може належати їй на праві власності та/або у зв`язку з порушенням обов`язку щодо її відчуження протягом установленого законом строку визначено статтею 145 Земельного Кодексу України, та припиняється з наступних умов:
1.Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
2.У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Тобто, ОСОБА_2 набула право власності на земельні ділянки з 25 березня 2010 року з моменту їх державної реєстрації.
Відповідачка виявила намір на відчудження земельних ділянок громадянці України ОСОБА_1 , оформивши на імя ОСОБА_3 довіреність, проте з об`єктивних причин, а саме через накладення мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення нотаріально оформити договір купівлі-продажу земельних ділянок було неможливо.
Крім того, судом враховується, що Постановою КМ України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», було установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30.06.2023 на території України, карантин.
Отже, між позивачкою та відповідачкою /через її представника/ було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов даного договору, були сплачені грошові кошти, відповідачка спірні об`єкти нерухомості передала у власність ОСОБА_1 , з моменту укладання цього договору позивачка користується належними їй земельними ділянками ( отримує орендну плату). Проте, з об`єктивних причин, що не залежали від її волі, нотаріально договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчено не було. Наведене будь-якими іншими належними і допустимими доказами іншими учасниками спростовано не було та підтверджено розпискою ОСОБА_2 від 30 березня 2019 року, згідно якої остання підтверджує, що здійснила продаж житлового будинку ОСОБА_1 , згідно офіційно оформленого договору купівлі-продажу, а за земельні ділянки вона отримала кошти в повному обємі, претензій не має, однак договір купівлі-продажу земельних ділянок офіційно оформити не видалося за можливе.
Листом від 18.03.2024 року за №01-16-33 приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Л.О. Разумей було відмовлено ОСОБА_1 в нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу земельних ділянок так, як ОСОБА_2 є громадянкою Російської Федерації, а постановою Кабінету Міністрів №164 від 09.03.2022 року «Про особливості вчинення нотаріальних дій в умовах воєнного часу» передбачено, що у разі звернення за вчиненням нотаріальної дії громадянина Російської Федерації нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.
Наведені вище обставини є підставою, відповідно до ч.2 ст.220, ст.638 Цивільного кодексу України та п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, для визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок дійсним.
Згідно з ч. 3ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями15,16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності зі ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
При вирішенні справи по суті суд бере до уваги правову позицію, яка викладена в Постанові ВСУ № 6-1288цс17 від 06 вересня 2017 року, згідно якої, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений.
Таким чином, суд, дослідивши надані докази в сукупності, дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так,у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55,124 Конституції Українита статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Таким чином суд приходить до висновку, що звертаючись із вимогою про визнання права власності на вказану земельну ділянку, позивачем було обрано належний спосіб захисту свого порушеного права.
На підставі викладеного, суд вважає, що позов до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки заявлені вимоги є обґрунтованими, правомірними та спрямовані на захист прав позивачки і не оспорювались відповідачкою.
Керуючись ст. ст.2,4,5,10,90,258,259,263,265,268,293 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок, під кадастровим номером 6820355000:06:002:0084, та під кадастровим номером 6820355000:05:013:0126, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 березня 2019 року.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою с.Паньківці Білогірського району Хмельницької, РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку площею 2,1938 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 6820355000:06:002:0084, що розташована на території Білогірської селищної ради та право власності на земельну ділянку площею 0,5965 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 6820355000:05:013:0126, що розташована на території Білогірської селищної ради.
Рішення суду може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 .
Треті особи:
Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділля», місцезнаходження: вул.Миру,10 смт Білогір`я Шепетівський район Хмельницька область, код ЄДРПОУ 30557165.
Фермерське господарство «ЛЕВАДА ПЛЮС М» місцезнаходження: вул.Залізнична,13Б смт Білогір`я Шепетівський район Хмельницька область, код ЄДРПОУ 33124596.
Перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури О. Базан, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, місце знаходження: вул..Сергія Оврашка, м.Шепетівка, Шепетівський район Хмельницька область, код ЄДРПОУ 02911102.
Суддя Наталія БАРАБОЛЯ
.
.
Суд | Білогірський районний суд Хмельницької області |
Дата ухвалення рішення | 18.09.2024 |
Оприлюднено | 25.10.2024 |
Номер документу | 122506188 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: визнання права власності на земельну ділянку |
Цивільне
Білогірський районний суд Хмельницької області
Бараболя Н. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні