Постанова

від 26.09.2024 по справі 522/15106/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3775/24

Справа № 522/15106/18

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про відшкодування вартості на поліпшення орендованого майна, стягнення штрафу, пені, збитків та моральної шкоди, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням ОСОБА_4 , 20 грудня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У серпні 2018 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ФОП ОСОБА_3 про відшкодування вартості на поліпшення орендованого майна у розмірі 3136294,68 грн., стягнення пені у розмірі 96000 грн. та штрафу у розмірі 100000 грн., збитків (упущеної вигоди) у розмірі 455838,40 грн. та моральної шкоди у розмірі 100000 грн. (т. 1 а.с. 1-10).

В обґрунтування позову посилалася на те, що 31.03.2016 року між ОСОБА_2 (орендар) та ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) було укладено договір оренди №1/5.

12.12.2016 року додатковою угодою змінено ОСОБА_2 на ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до умов договору, орендодавець передає в оренду належне йому наступне майно: житлове приміщення квартири, загальною площею 288,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце № НОМЕР_1 та машиномісце № НОМЕР_2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Строк дії договору оренди був 1092 дні, тобто з 01.04.2016 року по 28.03.2019 року. Позивачем було укладено договір оренди з метою організації у приміщенні міні-готелю «Небо», тому позивачем було проведено капітальний ремонт приміщення. Для виконання будівельних робіт орендар залучила ТОВ «Будівельна група «КИЇВБУДПЛЮС». Орендодавець погодив проведення капітального ремонту. Вартість робіт за договором підряду з будівельною компанією складала 3136294,68 грн. Розрахунки між замовником та підрядником було здійснено у повному обсязі. Орендодавець ОСОБА_3 затвердив власним підписом та печаткою акти приймання виконаних робіт. Готель працював, позивач оплатила орендну плату, однак 16.03.2018 року до орендованого приміщення з`явився ОСОБА_5 , який представився як новий власник кв. АДРЕСА_3 . ОСОБА_5 вів себе агресивно та створював перешкоди у доступі до орендованого позивачем майна, погрожував мешканцям та співробітникам міні-готелю. Позивачка звернулася до поліції, в ході спілкування з якою ОСОБА_5 повідомив, що є власником майна з грудня 2017 року та не бажає здавати своє майно в оренду. У договорі купівлі-продажу вказано про продаж майна за його початковою вартістю та про відсутність оренди квартири. На разі діяльність міні-готелю призупинена. На думку позивача, ОСОБА_5 знав про існування договору оренди. Зазначає, що заниження вартості квартири в договорі купівлі-продажу свідчить про намір ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уникнути виплати ФОП ОСОБА_2 відшкодування за здійсненні нею поліпшення об`єкту оренди. Кінцевим набувачем поліпшень спірної квартири є ОСОБА_5 , який придбав її за ціною нижче ринкової і без врахування проведеного капітального ремонту, змінив назву готелю та продовжує готельний бізнес. Пеня і штраф виникають з умов договору через перешкоджання у користуванні орендованим майном. Упущена вигода становить суми, які б ФОП ОСОБА_2 могла заробити, аби її міні-готель працював. Моральна шкода полягає у псуванні ділової репутації позивача.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.08.2023 року клопотання представника ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0137 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:27:001:0098, власником якої є ОСОБА_6 . Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0124 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:27:001:0093, власником якої є ОСОБА_6 . Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0111 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110136900:27:001:0092, площа, власником якої є ОСОБА_6 (т. 4 а.с. 135-136).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2024 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 про визнання договору оренди недійсним у зв`язку з його фіктивністю (т. 5 а.с. 186-187).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2023 року у клопотанні представника ФОП ОСОБА_2 про зупинення провадження у справібуло відмовлено. ПозовФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення (т. 6 а.с. 81-92).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції змінити, доповнивши обґрунтування щодо відхилення позовних вимог з урахуванням доводів апеляційної скарги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, представник ОСОБА_5 посилався на те, що суд першої інстанції не встановив додаткових обставин, які свідчать про недобросовісність поведінки позивача та третьої особи, та не надав належної оцінки поданим відповідачем доказів. Так, в судовому рішенні судом першої інстанції не зазначені показання допитаних свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та не надано будь-якої оцінки їх показанням. Також зазначав, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив та не взяв до уваги протокол огляду електронної пошти та протокол огляду месенджера вайбер, оформлені адвокатом Цвігун В.В., не взяв до уваги додаткові доводи представника відповідача, які свідчили про те, що договір оренди складений пізніше дат, якими він був датований. Крім того, відповідно до даних податкового рахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку(форма №1ДФ) щодо ТОВ «БГ «КИЇВБУДПЛЮС» за звітний період 1-4 квартал 2016 року та 1 квартал 2017 року, в даній компанії взагалі не було найнятих працівників окрім директора (ні за трудовими, ні за цивільно-правовими договорами), що підтверджує той факт, що дана компанія в той період не могла проводити ремонті роботи на спірному об`єкті. Також судом не було взято до уваги такі докази, як квитанції до приходно-касових ордерів, які були складені в порушення чинного законодавства.

В апеляційній скарзі представник ФОП ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 став новим власником приміщення, яке на момент укладення цього договору перебувало в оренді ФОП ОСОБА_2 . Отже, в результаті правонаступництва, ОСОБА_5 став орендодавцем придбаного ним нерухомого майна (з 08.12.2017 року) і в нього виникли орендні правовідносини з ОСОБА_2 на умовах, визначених договором оренди. Пунктом 2.4.9 договору оренди встановлено, що орендодавець зобов`язаний компенсувати орендарю вартість проведених поліпшень у випадку, але не виключно, після закінчення строку дії цього договору. Отже, вимога орендаря про вказане відшкодування може бути пред`явлена орендодавцю у будь-який час. Відтак, ОСОБА_5 , як новий орендодавець приміщення, відповідно до зазначених положень законодавства, зобов`язаний відшкодувати ОСОБА_2 здійснені нею поліпшення об`єкта оренди, вартість яких була погоджена із попереднім орендодавцем і яка складає 3136294,68 грн. (в тому числі ПДВ), сплатити штраф у розмірі 100000 грн. за кожний випадок порушення зобов`язання, сплатити неотриманий прибуток за період з 16.03.2018 року по 22.08.2018 року (за 160 днів) у сумі 455834,40 грн., а також сплатити моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Сторони про розгляд справи на 26.09.2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представники ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , третя особа ФОП ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності третьої особи ФОП ОСОБА_3 , який своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , представника ФОП ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшла наступних висновків.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 94 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2016 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , як орендодавцем, та ОСОБА_2 , як орендарем, було укладено договір оренди №1/5, відповідно до п.1 якого орендодавець передає в оренду належну йому на праві власності майно:

1.1. Житлове приміщення квартири, загальною площею 288,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 129,2 кв.м.;

1.2. машиномісце №4, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 21,7 м;

1.3. машиномісце №5, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 21,7 м.

Орендар приймає в строкове платне володіння зазначені об`єкти.

Письмову згоду на проведення капітального ремонту ОСОБА_3 надав Бальжик 31.03.2016 року, в день укладення договору оренди (т.3 а.с.42).

01.04.2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали акт №1 приймання-передачі квартири та машиномісць згідно Договору оренди №1/5 від 31.03.2016 року, у якому зазначено стан житлового приміщення квартири до проведення орендарем ремонтних робіт (т. 1.а.с. 28-29).

30.04.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна група «Київбудплюс» було укладено договір підряду №14-16/О про виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.101-103).

12.12.2016 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено додатковий договір №1 до договору оренди №1/5 від 31.03.2016 року, відповідно до якого «Преамбулу» та п. 1.1 договору оренди викладено в новій редакції у зв`язку із набуттям орендарем статусу фізичної особи-підприємця (т.1 а.с.30-31).

Згідно платіжного доручення №115 від 15.01.2018 року, ОСОБА_2 сплатила ФОП ОСОБА_3 100000 грн. з призначенням платежу: оренда приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору 01/11 від 01.03.2017 року (т. 1 а.с. 36). Вказаний договір № 01/11 від 01.03.2017 року у матеріалах справи відсутній.

08.12.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований за №1991 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ганченко О.М., згідно якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_5 квартиру під АДРЕСА_3 , загальною площею 288,8 кв.м., житловою площею 129,2 кв.м. Продаж вчинено за 1004200 грн. (т.1 а.с.32-35).

Відповідно до п. 5 цього договору ОСОБА_3 свідчить та гарантує, що згадана квартира на момент укладення цього договору не надана в користування наймачам (орендарям), обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо вказаної квартири немає.

Слід відзначити, що ОСОБА_3 купив квартиру за 999531 грн., про що свідчить договір купівлі-продажу за реєстровим №339 від 01.03.2016 року (т. 2 а.с. 124-125).

З довідки ОСББ «Ренесанс» №36 від 17.07.2018 року (т. 1 а.с. 62) вбачається, що ОСОБА_2 з 16.03.2018 року у квартирі АДРЕСА_3 , не знаходиться, будь-яку діяльність не веде, у приміщенні знаходиться охорона нового власника квартири ОСОБА_1 , про що свідчить довідка ОСББ «Ренесанс» №36 від 17.07.2018 року.

ОСОБА_6 продав квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу №1814 від 22.12.2021 року, що вбачається з ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2023 року у справі №522/21009/23 за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним вищевказаного договору (т. 5 а.с. 204).

Щодо вимог позову про відшкодування вартості на поліпшення орендованого майна у розмірі 3136294,68 грн.

Так, в обґрунтування цих вимог позивач посилається на те, що нею були зроблені ремонтні роботи в орендованому приміщенні для здійснення діяльності міні-готелю з метою отримання прибутку, тобто здійснені невід`ємні поліпшення орендованого майна. Проте, такі витрати їй не відшкодовані відповідачем, чим нанесені збитки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Згідно ч. 2 ст. 778 ЦК України, якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Згідно ч. 3 ст. 778 ЦК України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), які є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Тлумачення ст. 778 ЦК України свідчить, що при визначенні того, чи підлягають стягненню на користь наймача з наймодавця збитки у вигляді витрат на поліпшення предмету найму, слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Такі витрати не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для таких витрат, проте здійснює такі витрати на власний розсуд та за власної потреби, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтувалися на тому, що на підставі договору оренди від 31.03.2016 року позивач ОСОБА_2 уклала договір підряду № 14-16/О з ТОВ «БГ «Київбудплюс» від 30.04.2016 року (далі Договір підряду), на підставі якого вона сплатила за виконані товариством роботи з капітального ремонту квартири 3136294,68 грн.

У п. 3.1 вказаного Договору підряду зазначено, що вартість робіт по даному договору визначена згідно кошторисного розрахунку вартості робіт і матеріалів, які є невід`ємною частиною даного договору та складає 3136294,68 грн. Розрахунок по Договору проводиться в національній валюті України - гривні.

У відповідності до п. 3.2 договору, розрахунок здійснюється частинами (поетапно) по мірі виконання робіт, згідно Актів виконаних робіт, які складаються Підрядником за цінами, вказаними в «Договірній ціні».

Як додаток до договору підряду, позивачем надано також копію документа Договірна ціна на Капітальний ремонт квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснюється у 2016 році.

Згідно вказаного документу, загальна вартість матеріалів і робіт складає 3136294,68 грн.

Із аналізу п. 3.1 та 3.2 договору Підряду вбачається, що документ «Договірна ціна» є невід`ємною частиною договору, в якій визначено вартість робіт на підставі кошторисного розрахунку, і саме з цього документу була визначена ціна у Договорі підряду, та саме зі вказаної суми надалі були взяті ціни до Актів виконаних робіт, що складались у вересні 2016 року та лютому 2017 року.

В якості оплати за договором підряду, ОСОБА_2 надано копію квитанції 01.10.2016 року, згідно з якою остання нібито передала кошти в сумі 1293554,31 грн. Підставою для оплати коштів зазначено Договір підряду та Акт виконаних робіт.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 надано копію Актів виконаних робіт № 37/1 та № 37/2 за вересень 2016 року, які є ідентичними. Зазначені акти не містять дати їх складання, однак, враховуючи те, що у них зазначено період за який вони складаються - «за вересень 2016 року», та з огляду на положення п. 3.2 Договору підряду, згідно з якими оплата здійснюється поетапно по мірі виконання робіт згідно Актів виконаних робіт, та факт оплати 01.10.2016 року, можна зробити висновок, що зазначені Акти виконаних робіт за вересень 2016 року повинні були бути складені до 01.10.2016 року включно.

Також, ОСОБА_2 надано акти виконаних робіт № 37/3 та 37/4 за лютий 2017 року та квитанцію № 000021 від 01.03.2017 року про сплату 1342740,40 грн. Зі вказаних документів, аналогічно вищевикладеному вбачається, що Акти виконаних робіт мали бути складені до 01.03.2017 року включно (до дати внесення оплати, згідно квитанції від 01.03.2017 року).

Всі кошторисні документи, надані позивачем: Договірна ціна, акти приймання-передачі виконаних робіт за вересень 2016 року № 37/1 та № 37/2, акти приймання виконаних робіт за лютий 2017 року № 37/3 та 37/4, створені за допомогою програмного комплексу АВК-5 (3.2.2). Про це зазначено на кожній сторінці «Договірної ціни» та Актів виконаних робіт у верхньому лівому чи правому кутку.

За результатами пошуку в пошуковій системі «GOOGLE» за запитом «АВК-5» на першій позиції пошуку видає сайт https://avk5.com.ua/, на якому міститься інформація про те, що програмний комплекс «АВК-5» був розроблений ТОВ «НВФ «АВК Созидатель».

Як вбачається з матеріалів справи, представник ОСОБА_5 звернувся із адвокатським запитом до ТОВ «НВФ «АВК Созидатель» щодо дат випуску версій комплексу АВК-5.

З відповіді ТОВ «НВФ «АВК Созидатель» від 14.02.2022 року на адвокатський запит було надано наступну інформацію:

1.ТОВ «НВФ «АВК Созидатель» - є власником виключних майнових прав на комп`ютерну програму «Програмний комплекс АВК-5 «Автоматизований випуск на ПЕОМ кошторисно-ресурсної документації» на підставі свідоцтва про державну реєстрацію авторського права на твір № 25594 від 09.09.2008 року;

2.Офіційну інформацію з датами початку розповсюдження усіх існуючих редакцій ПК АВК-5 оприлюднено на нашому сайті у розділі (новина). редакція АВК-5:

3.1.2 була введена в обіг (в експлуатацію) 25.01.2016 року;

3.1.3 була введена в обіг (в експлуатацію) 25.02.2016 року;

3.1.4 була введена в обіг (в експлуатацію) 25.04.2016 року;

3.1.5 була введена в обіг (в експлуатацію) 27.07.2016 року;

3.1.6 була введена в обіг (в експлуатацію) 01.09.2016 року;

3.2.0 була введена в обіг (в експлуатацію) 22.12.2016 року;

3.2.1 була введена в обіг (в експлуатацію) 18.05.2017 року;

3.2.2 була введена в обіг (в експлуатацію) 25.07.2017 року;

3.3.0 була введена в обіг (в експлуатацію) 12.02.2018 року

3.Оновлення програмного забезпечення до нової версії здійснюється виключно вручну.

4.Редакція 3.2.2 ПК АВК-5 була введена в обіг (експлуатацію) 25.07.2017 року. До ПК АВК-5 немає легкого доступу. Користувач отримує індивідуально для кожного комп`ютера сформовані персональні паролі доступу до програми ПК АВК-5. Суб`єкти господарювання офіційно можуть придбати послуги з встановлення ПК АВК-5 та послуги з питань визначення вартості будівельних робіт при застосуванні ПК АВК-5 тільки у наших офіційних дилерів, перелік яких наведено на нашому офіційному сайті https://avk5.com.ua/.

Зазначені обставини підтверджують, що надані ОСОБА_2 на підтвердження заявлених вимог докази - договірна ціна, акти виконаних робіт, та, відповідно, і сам договір підряду разом із квитанціями, були створені після 25.07.2017 року, тобто значно пізніше дат, якими ці документи датовані, а також пізніше періоду проведення будівельних робіт.

Вказані факти, на переконання колегії суддів, є доказами недобросовісних дій позивача, а також є підставою для визнання вищевказаних доказів неналежними.

Не містять матеріали справи і доказів того, що позивачем укладено договір підряду з особою, яка взагалі мала право на проведення будівельних робіт. Не надано суду і проекту таких робіт - адже якщо позивач стверджує, що такі будівельні роботи є невід`ємними від нежитлового приміщення, то за вимогами діючого законодавства у галузі державних будівельних норм та стандартів вони мали проводитися за затвердженим в установленому законом порядку проектом.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про недоведеність позивачем ОСОБА_2 здійснення витрат на проведення будівельних робіт за власний кошт.

Так, ОСОБА_2 зазначає у позові, що за три квартала 2017 року отримала дохід від підприємницької діяльності КВЕД 55.10 «Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування» у розмірі 777773,02 грн. Доказів щодо наявності у позивачці доходу та його розміру у період 2016 року матеріали справи не містять.

Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_2 сплатила на користь ТОВ «БГ «Київбудплюс», згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів №000098 від 01.10.2016 року - суму у розмірі 1293554,31 грн., №000046 від 20.04.2026 року - суму у розмірі 500000 грн., №000021 від 15.03.2017 року - суму у розмірі 1342740,40 грн.

Таким чином, за 2016 рік ОСОБА_2 , за її твердженням, було сплачено за проведений ремонт загальну суму 1793554,31 грн., а за 2017 рік - 1342740,40 грн., тобто суму, яка майже вдвічі перевищує офіційний доход позивачки за вказаний період.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції не надав пояснень щодо розміру доходу позивачки за 2016-2017 роки, не зміг пояснити джерело походження такої значної суми грошових коштів, яка була витрачена нібито позивачкою на проведення ремонту, та не скористався наданим йому правом надати відповідні докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

Суд обмежений предметом доказування по справі та не може самостійно витребувати докази, виходити за межі позовних вимог та обґрунтовувати свої висновки на припущеннях. Згідно ч. 6 ст. ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, та пунктом 1 постанови НБУ «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 року № 210 (що діяли у період 2016-2017 років), установлено такі граничні суми розрахунків готівкою:

підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10000 грн;

між фізособою та підприємством (підприємцем) протягом одного дня в розмірі 50000 грн;

фізосіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50000 грн.

Якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, не зареєстрована як фізична особа-підприємець, то на готівкові розрахунки з такою особою не поширюється обмеження в розмірі 10000 грн. Водночас на розрахунки із цією особою поширюється обмеження в розмірі 50000 грн.

Положення вказаного нормативно-правового акту ставлять під сумнів дійсність наданих позивачем квитанцій до прибуткових касових ордерів, згідно яких, як вже вказувалось вище, у межах одного дня між ОСОБА_2 та ТОВ «БГ «Київбудплюс» було здійснено розрахунки на суми 1293554,31 грн. (01.10.2016 року), 500000 грн. (20.04.2026 року), 1342740,40 грн. (15.03.2017 року), оскільки такі суми розрахунків значено перевищують законодавчо встановлені граничні суми розрахунків готівкою.

Відтак, колегія суддів визнає зазначені квитанцій до прибуткових касових ордерів неналежними доказами у справі.

На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку, що вимоги позову ОСОБА_2 про відшкодування вартості на поліпшення орендованого майна у розмірі 3136294,68 грн. є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), а відтак, у задоволенні вказаних вимог належить відмовити за їх недоведеністю.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення пені у розмірі 96000 грн. та штрафу у розмірі 100000 грн. обгрунтовані тим, що ОСОБА_5 з 2018 року перешкоджає позивачці використовувати об`єкт оренди.

Однак, колегія суддів приймає до уваги, що на підтвердження вказаних доводів позивачкою надано лише один доказ - довідку ОСББ «Ренесанс» №36 від 17.07.2018 року про те, що ОСОБА_2 з 16.03.2018 року у квартирі АДРЕСА_3 , не знаходиться, будь-яку діяльність не веде, у приміщенні знаходиться охорона нового власника квартири ОСОБА_9 .

Колегія суддів критично відноситься до вказаної довідки, оскільки у неї викладена загальна інформація щодо відсутності позивачці у квартирі (без зазначення причин) та знаходження у цій квартирі охорони (без надання доказів, що ця охорона пов`язана із ОСОБА_5 ), при цьому у довідці відсутні належні докази саме перешкоджання відповідачем здійснення ФОП ОСОБА_2 підприємницької діяльності.

Крім того особа, яка склала вказану довідку - голова ОСББ «Ренесанс» ОСОБА_10 , не був допитаний у якості свідка судом першої інстанції, а відтак, доводи, викладені у довідці, не мають правового значення для вирішення даної справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що з наданих позивачкою доказів неможливо встановити, що саме ОСОБА_5 з 2018 року перешкоджає останній використовувати об`єкт оренди, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення пені та штрафу є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про відшкодування збитків (упущеної вигоди) у розмірі 455838,40 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Так, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №922/3928/20).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Згідно ст. 22 ЦК України, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №750/8676/15-ц та у постановах Верховного Суду від 10.06.2020 року у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 року у справі №910/14341/18).

Таким чином. вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню.

Тлумачення змісту ч. 2 ст. 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У ч. 3 ст. 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

При визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Слід зазначити, що, визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами, відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Доводи позовної заяви ОСОБА_2 про спричинення збитків у вигляді упущеної вигоди ґрунтуються на тому, що за три квартали 2017 року позивачка отримала дохід від діяльності міні-готелю «Небо» 777773,02 грн., тобто, в середньому в місяць її прибуток складав 86419,22 грн., а в день - 2848,99 грн.

Таким чином, на думку позивача, ФОП ОСОБА_2 могла б реально одержати, за обставин роботи міні-готелю «Небо», прибуток за період з березня 2018 року по 22 серпня 2018 року (160 днів) 455838,40 грн., що є упущеною вигодою.

Однак, колегія суддів приймає до уваги, що позивачкою не доведено, що вона отримувала прибуток від діяльності саме міні-готелю в орендованому приміщенні у такому розмірі у 2017 році, оскільки з наданих самою ОСОБА_2 доказів вбачається, що у 2017 році у квартирі проводилися ремонтні роботи, і готель почав працювати тільки у 2018 році, а відтак, позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження того, яким саме чином нею був отриманий доход в сумі 777773,02 грн. від діяльності готелю «Небо», який не існувало на той час.

Також, фізичні особи - підприємці (ФОП) подають до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені ПКУ для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб (п. п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України). Податкова декларація ФОП ОСОБА_2 на підтвердження позовних вимог, яка б відображала доходи за перші три місяці 2018 року, у матеріалах справи відсутня.

За викладених обставин, надавши належну оцінку всім фактичним обставинам та доказам у справі, доводам і запереченням сторін щодо відсутності доказів на підтвердження понесення позивачем майнових втрат - упущеної вигоди, колегія суддів доходить до висновку, що ФОП ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів того, що нею не отримані доходи у визначеному позивачкою розміру за період з березня 2018 року по 22.08.2018 року, і таке сталося саме вини ОСОБА_5 , а отже, відсутні підстави до задоволення вимог позивачки про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 455838,40 грн.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.

Виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

У даному випадку позивачка вказувала, що через незаконний захват ОСОБА_5 міні-готелю вона зазнала моральної шкоди. Неправомірні дії відповідача призвели до її душевних страждань, стану постійного стресу, порушення звичних комфортних умов проживання, та спричиняє ОСОБА_2 не лише моральні страждання, але і змушує звертатись до суду за захистом своїх порушених прав, що потребує не лише матеріальних витрат, а й витрат часу і емоційних затрат, що негативно впливає на здоров`я.

Однак, на підтвердження вказаних незаконних дій відповідача ОСОБА_2 не надано належних доказів, а також не наведено доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_5 та спричиненням моральної шкоди позивачці, у зв`язку із чим не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, пред`явлені до ОСОБА_9 .

Доводи суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 по причині недобросовісної поведінки позивачки, а також по причині пред`явлення позову до неналежного відповідача колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, звертаючись до суду із даним позовом, ФОП ОСОБА_2 посилалась на порушення її прав та інтересів протиправними діями саме ОСОБА_5 , а не нового власника квартири.

За встановлених обставин, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази в межах заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про залишення позовних вимог без задоволення, однак неправильно визначив правові підстави для відмови у задоволенні позову, на підставі чого, оскаржуване судове рішення підлягає зміні із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 , однак неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року підлягає зміні, із викладенням його мотивувальної та резолютивної частин в редакції цієї постанови. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 21 жовтня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе