Ухвала

від 10.10.2024 по справі 806/5175/14

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 806/5175/14

Провадження № 11-227апп24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В, Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

перевірила наявність підстав для прийняття до провадження справи № 806/5175/14 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Житомирської області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року (головуючий суддя - Моніч Б. С., судді Граб Л. С., Сторчак В. Ю.) про відмову у відкритті апеляційного провадження,

УСТАНОВИЛА:

1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Прокуратури Житомирської області, у якому просив: скасувати наказ прокурора Житомирської області від 23 жовтня 2014 року № 412к про звільнення його з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Прокуратури Житомирської області; поновити на займаній посаді; стягнути на його користь із Прокуратури Житомирської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі; зобов`язати Прокуратуру Житомирської області проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року зупинено провадження у справі № 806/5175/14 за заявою позивача до вирішення Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо конституційності положень Закону України «Про очищення влади».

3. У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення провадження у справі, обґрунтоване тим, що 20 січня 2015 року 47 народних депутатів України звернулися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ «Про очищення влади». Ухвалою від 01 квітня 2015 року Перша колегія Конституційного Суду України об`єднала в одне конституційне провадження указані подання Верховного Суду України та народних депутатів. Позивач указав про відсутність офіційної інформації щодо вирішення цієї справи Конституційним Судом України, розгляд якої триває понад три роки, та наголосив на порушенні критеріїв розумності тривалості судового розгляду його справи, у зв`язку із чим просив суд поновити провадження у справі № 806/5175/14.

4. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі з тих підстав, що оскільки Конституційним Судом України не вирішено подання Верховного Суду України щодо конституційності положень Закону України «Про очищення влади» і відповідне рішення цим Судом не ухвалено, обставини, що зумовлювали зупинення провадження у справі, не усунуто, то клопотання задоволенню не підлягає.

5. У січні 2021 року позивач повторно звернувся до суду першої інстанції із заявою про поновлення провадження у справі, у якій, з-поміж іншого, посилався на те, що рішення Конституційного Суду України у справі (до результатів розгляду якої зупинено провадження у справі № 806/5175/14) не має впливу на вирішення цього спору по суті вимог та послався на прийняття до провадження Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) його заяви про порушення права на розгляд справи у розумні строки.

6. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року відмовлено у поновленні провадження у справі з аналогічних підстав, викладених у попередній ухвалі суду.

7. Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

8. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року, повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року з тих підстав, що ця ухвала відсутня у переліку ухвал, визначеному статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.

9. У липні 2023 року позивач знову звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про поновлення провадження у справі, яку обґрунтував тим, що впродовж 8 років справа не розглядається, а Конституційний Суд упродовж тривалого часу не розглядає конституційні подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України та одночасно послався на рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», як приклад наслідків порушення національним судом строків розгляду справи.

10. Указану заяву Житомирський окружний адміністративний суду ухвалою від 28 серпня 2023 року повернув без розгляду, посилаючись на її очевидну безпідставність, бо обставини, за яких зупинено провадження у справі, не змінилися.

11. Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач знову оскаржив її в апеляційному порядку.

12. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу направлено до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Перевіряючи судове рішення та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції, оцінюючи підстави та зміст порушеного у клопотанні питання, дійшов висновку, що в суду першої інстанції була об`єктивна можливість його розглянути по суті, проте останнім було проявлено надмірний формалізм.

13. За результатом нового розгляду клопотання позивача про поновлення провадження у справі ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року відмовлено у його задоволенні.

14. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року на підставі пункту 1 частини першої статті 299 КАС України.

15. 06 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційну скаргу на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

16. На обґрунтування касаційної скарги заявник, з-поміж іншого, зазначив, що буквальне тлумачення приписів пункту 11 частини першої статті 294 КАС України передбачає, що оскарженню в апеляційному порядку підлягають як ухвали про зупинення провадження у справі, так і про відмову в поновленні зупиненого провадження.

17. ОСОБА_1 вважає, що застосування судом апеляційної інстанції висновків Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 11 частини першої статті 294 КАС України, що надалі були підтримані судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 640/12926/20, обмежує його права, оскільки така практика Верховного Суду нівелює дію засобів захисту від надмірної тривалості розгляду справи, що є безумовним порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

18. Позивач вважає, що неодноразова відмова суду від розгляду справи по суті вимог порушує його право на доступ до правосуддя, а такий засіб юридичного захисту, як зупинення провадження у справі до ухвалення рішення Конституційним Судом України щодо конституційності закону, вичерпав себе через бездіяльність останнього. Водночас дії суду першої інстанції свідчать про намагання останнього перекласти відповідальність за тривалий розгляд цієї справи виключно на Конституційний Суд України.

19. Заявник наголошує, що 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15), що стосувалася звільнення п`яти держслужбовців (двоє з яких прокурори) відповідно до Закону України «Про очищення влади». У цій справі ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції, бо тривалість внутрішнього судового розгляду понад чотири з половиною років, з посиланням на бездіяльність Конституційного Суду України, не може вважатися «розумною».

20. Указане рішення ЄСПЛ стало підставою для подальшого поновлення національними судами провадження у такій категорії справ, у тому числі і Верховним Судом. Натомість Житомирський окружний адміністративний суд ухилився від обов`язку розглянути його спір та проявив надмірний формалізм у вирішенні його питання.

21. Посилаючись на те, що листом від 07 грудня 2017 року ЄСПЛ повідомив ОСОБА_1 про прийняття до провадження його заяви та зобов`язав останнього надсилати до ЄСПЛ копії усіх рішень національних судів, прийнятих стосовно нього, заявник вважає, що наразі існує виключна правова проблема, оскільки заборона оскарження окремо ухвали про відмову у поновленні провадження у справі створило умови, за яких справи можуть не розглядатися судами з формальних причин.

22. Виходячи з наведеного у касаційній скарзі ОСОБА_1 просив передати матеріали справи № 806/5175/14 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України.

23. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 01 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

24. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування cудом апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини першої статті 299 КАС України.

25. Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування процесуальних норм КАС України, а тому ухвалою від 23.09.2024 відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

26. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

27. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд зазначив таке.

28. Так, у справі, що розглядається, суд першої інстанції ухвалою від 20 січня 2015 року зупинив провадження у справі, а починаючи з серпня 2020 року чотири рази відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення провадження у справі, що перебуває на розгляді в Житомирському окружному адміністративному суді з 2014 року.

29. Отже, тривалість невирішення цього спору складає близько 10 років.

30. Підставою, що перешкоджає поновленню провадження у цій справі, суд визначив невирішення Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо конституційності положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України.

31. Як обґрунтовано зазначено у касаційній скарзі, подібна справа за подібних обставин вже перебувала на розгляді в ЄСПЛ, який, встановивши з боку Уряду порушення статті 6 Конвенції, у своєму рішенні у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15), з-поміж іншого, зауважив, що суд встановив, що тривалість провадження у Конституційному Суді України повинна оцінюватися з урахуванням його конкретної ролі. Його роль охоронця Конституції України робить особливо необхідним, щоб Конституційний Суд України інколи враховував інші міркування, ніж тільки хронологічний порядок, в якому справи вносяться до реєстру, зокрема характер справи та її важливість у політичному і соціальному розумінні. Ця особливість також має враховуватися під час оцінки ефективності звернення до Конституційного Суду України як засобу юридичного захисту та тривалості провадження у ньому. Наприклад, Суд установив, що провадження тривалістю понад три роки не призвело до неефективності конституційного подання (пункт 188).

32. Суд також не було поінформовано про будь-який розвиток у розгляді справи Конституційним Судом України після 06 липня 2017 року, окрім того, що суд проводив обговорення. Немає жодних ознак того, що навіть до цієї дати у справі були вжиті будь-які процесуальні кроки з 22 березня 2016 року, коли суд провів засідання у справі та перейшов до обговорення (пункт 191). Також варто зазначити, хоча само по собі це не є вирішальним, що встановлені національним законодавством строки розгляду справ Конституційним Судом України було значно перевищено за відсутності переконливого пояснення (пункт 192).

33. Таким чином, ЄСПЛ ще у жовтні 2019 року визнав нефективним засобом юридичного захисту звернення до Конституційного Суду України (тривалість провадження у ньому), бо трудові спори за своїм характером вимагають швидкого вирішення з огляду на важливість предмета спору для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби до існування.

34. Посилання на вказані обставини та мотиви рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» містяться і в окремій думці, висловленій чотирма суддями у справі №640/12926/20, які не погоджувалися з обмеженням права особи оскаржити ухвалу суду, якою відмовлено в поновленні провадження.

35. Касаційний адміністративний суд зауважив, що відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» саме перед Верховним Судом поставлено завдання щодо забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

36. В аспекті створення умов реалізації виконання цього завдання Касаційний адміністративний суд нагадав про судовий прецедент як один із ключових інструментів досягнення єдності судової практики.

37. Як приклад прецедентного впливу на судову практику навів саме висновки ЄСПЛ, висловлені у справах, розглянутих за участю України. Верховний Суд ураховує, що такі рішення є для неї обов`язковим лише у зобов`язальній частині, у той час як правові позиції, сформульовані ЄСПЛ під час вирішення такої справи, не мають загальнообов`язкового характеру. Разом з тим сформована практика ЄСПЛ свідчить про те, що надалі ці правові позиції (висновки) можуть застосовуються як переконливий прецедент, оскільки у разі, якщо у майбутньому суд не врахує правових позицій ЄСПЛ, то такий суд створить ризик, що в майбутньому ЄСПЛ прийме чергове рішення у справі проти країни суду. Це підсилює вплив рішень ЄСПЛ на судову практику.

38. Повертаючись до обставин цієї справи, Касаційний адміністративний суд підкреслив, що питання правомірності оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження наразі вирішується виходячи із висновків судової палати Касаційного адміністративного суду у справі № 640/12926/20, у якій сформовано висновки про відсутність підстав для окремого оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у поновленні провадження.

39. Щодо підходу, заснованого на наслідках, суд касаційної інстанції зазначив, що висновки судової палати Касаційного адміністративного суду у справі № 640/12926/20 вплинули на заявника у двох аспектах:

- він фактично позбавлений права оскаржити судове рішення, що перешкоджає поновленню провадження у справі, предметом розгляду якої є трудовий спір;

- реалізація особою права на вирішення трудового спору у розумні строки наразі залежить виключно від розсуду суду першої інстанції шляхом постановлення відповідної ухвали, що не може бути оскаржена до прийняття ним рішення по суті вимог.

40. Касаційний адміністративний суд вважає, що поєднання цих заходів має дуже серйозні наслідки для ОСОБА_1 , який протягом тривалого періоду перебуває у стані невизначеності, що значною мірою впливає як на нього, так і на його життєдіяльність, оскільки починаючи з 2014 року питання щодо правомірності звільнення позивача з одночасною забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки, наразі у правовому полі так і не вирішене. Також позивачу заборонено обіймати будь-які посади державної служби, у сфері, в якій він багато років працював, а відмова суду першої інстанції поновити провадження у цій справі протягом восьми років з формальних підстав суперечить основним засадам (принципами) адміністративного судочинства.

41. Установлення процесуальним законом заборони (обмеження) щодо окремого оскарження ухвал, не передбачених статтею 294 КАС України, спрямована на відстрочення реалізації права на апеляційне оскарження з питань, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору, і має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду.

42. Окремо КАС України визначає випадки, коли ухвала суду першої інстанції не підлягає оскарженню в будь-який спосіб (наприклад, частина дев`ята статті 29, частина друга статті 188.

43. Водночас статтею 320 КАС України встановлені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

44. Отже, ця стаття надає суду апеляційної інстанції повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які можуть бути окремо оскаржені від рішення суду та перешкоджають подальшому провадженню у справі.

45. Переліку ухвал, які одночасно відповідають двом зазначеним вимогам, КАС України не встановлює, оскільки серед передбачених статтею 294 цього Кодексу ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є як ухвали, що перешкоджають провадженню у справі (щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду тощо), так і ухвали, які провадженню у справі не перешкоджають (щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; призначення експертизи; визначення розміру судових витрат; роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення тощо).

46. Вирішення питань, пов`язаних із зупиненням та поновленням провадження у справі, врегульовано статтями 236 і 237 КАС України.

47. Відповідно до положень статті 236 КАС України за наявності підстав, передбачених частинами першою і другою цієї статті, суд постановляє ухвалу про зупинення провадження у справі. Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржена.

48. Згідно із частиною першою статті 237 КАС України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

49. Таким чином, поновлення провадження у справі відповідно до статті 237 КАС України пов`язане не зі скасуванням ухвали про зупинення провадження у справі, а із встановленням факту усунення обставин, з якими суд пов`язував зупинення провадження у справі.

50. Підсумовуючи викладене, Касаційний адміністративний суд констатував, що право суддівського розсуду при вчиненні процесуальної дії створило судову практику, згідно з якою суд за результатом вирішення відповідного клопотання учасника справи може постановити ухвалу як про поновлення провадження у справі, так і про відмову у його поновленні. Крім того, Касаційний адміністративний суд зауважив, що у статті 237 КАС України закріплене диспозитивне право кожного учасника справи звернутися до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, що в силу статей 166, 241 та 248 КАС України створює імперативний припис для суду розглянути таке клопотання. Тому беззаперечним є те, що наслідки розгляду такого клопотання впливають на можливість подальшого розгляду справи.

51. У визначеному статтею 294 КАС України переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі, яка безспірно перешкоджає подальшому провадженню у справі, проте відсутня ухвала суду про відмову в поновленні провадження у справі, постановленої відповідно до статті 237 КАС України.

52. Водночас суть та правові наслідки ухвали про відмову в поновленні провадження у справі дають підстави для висновку, що така ухвала так само перешкоджає подальшому руху справи та впливає на строки її розгляду, оскільки у такому випадку продовжує свою дію ухвала про зупинення провадження у справі.

53. Про значущість впливу на процесуальні права учасника процесу ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, вказують і передбачені статтею 320 КАС України підстави для скасування таких ухвал, до яких належать неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи.

54. Таким чином, виходячи із логічного тлумачення указаних процесуальних норм Касаційний адміністративний суд акцентував увагу на тому, що саме від належно встановлених обставин у питанні поновлення провадження у справі і залежить дотримання судом права на справедливий суд.

55. Як уже наголошувалося, стаття 6 Конвенції, проголошуючи право на справедливий суд, указала його складовою розгляд справи упродовж розумного строку. Реалізація цього елемента права на справедливий суд знайшла своє відображення у приписах статті 2 КАС України щодо завдань та основних засад адміністративного судочинства, яка, визначаючи завдання адміністративного судочинства, передбачила необхідність своєчасного вирішення судом спорів.

56. Повертаючись до поставленого у цій справі питання, Касаційний адміністративний суд зазначив, що приписи статті 237 КАС України покликані, зокрема, захищати одну зі складових права на справедливий суд - дотримання розумного строку розгляду судової справи. Тому, відповідаючи на питання можливості відновлення порушеного права цього компоненту справедливого суду в ході перегляду судового рішення по суті судом апеляційної інстанції, необхідно констатувати, що такої можливості суд апеляційної інстанції не має через темпоральний характер цієї категорії.

57. У зв`язку із цим установлені обмеження щодо окремого апеляційного оскарження ухвали про відмову поновити провадження у справі є непропорційними праву сторони процесу на справедливий суд.

58. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні критерії вказують на виключність правової проблеми, про що свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

59. Так, Касаційний адміністративний суд констатував, що проблематика процесуального затягування вирішення трудового спору, де роботодавцем є суб`єкт владних повноважень, з посиланням на майбутні висновки Конституційного Суду, свідчить про те, що суди фактично самоусуваються на тривалий строк від вирішення спору по суті вимог з формальних причин. Більше того, такі дії створють умови для подвійного стягнення грошових коштів, наслідком чого є додаткове навантаження на бюджет України, що є неприпустимим в умовах воєнного стану. І така проблематика стосується не лише спорів адміністративної юрисдикції.

60. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень починаючи з січня 2020 року лише в аналогічних категоріях справ за звуженим алгоритмом пошуку: «прокуратури», «рішення Конституційного Суду України», «зупинити провадження»; форма судового рішення - постанова, значиться 73 судових рішення, постановлені лише Касаційним адміністративним судом у справах, де предметом оскарження були ухвали суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справах, в яких, зокрема, вирішувалися спори щодо звільнення з органів прокуратури.

61. У таких спорах Касаційний адміністративний суд, з-поміж іншого, зауважив, що, вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову і визначити наявність (відсутність) об`єктивної неможливості розгляду справи із викладенням мотивів такої неможливості. Проте суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаного конституційного подання і предметом цього спору, а також в достатній мірі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання та не відобразив відповідні висновки у своїй ухвалі, що свідчить про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції критерію обґрунтованості.

62. Отже, аналіз змісту судових рішень у таких адміністративних справах дає підстави для висновку, що практика суду у такій категорії справ, хоча і відповідає принципам передбачуваності, проте, на думку Касаційного адміністративного суду, суперечить верховенству права, а також ефективному захисту порушених прав і свобод людини.

63. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції зазначив, що вирішення зазначеної правової проблеми необхідне для забезпечення сталої судової практики, розумної передбачуваності судових рішень, оскільки існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть й у майбутньому.

64. Ураховуючи те, що приписи частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обмежують повноваження колегії суддів Касаційного адміністративного суду вирішити порушене у цій справі питання відповідно до правової позиції ЄСПЛ, усупереч висновкам судової палати Касаційного адміністративного суду, сформованим у справі № 640/12926/20, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що наразі існує виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування процесуальних норм КАС України.

65. Як слідує зі змісту ухвали про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд урахував позицію Великої Палати Верховного Суду щодо ознак, які повинна мати справа для віднесення її до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

66. Доводи ОСОБА_1 , викладені в касаційній скарзі, а також мотиви та підстави, наведені колегією суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 23 вересня 2024 року, є достатніми, щоб визнати обґрунтованою передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 346 КАС.

67. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі перегляду ухвал судів першої та апеляційної інстанцій.

68. З огляду на те, що предметом оскарження є судове рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу про відмову поновити провадження у справі, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін, Велика Палата Верховного Суду призначає розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.

69. Велика Палата Верховного Суду враховує практику ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

70. Наведена позиція узгоджується з вимогами пункту 11 частини першої статті 4 КАС України щодо розгляду справи в розумний строк.

71. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне поінформувати учасників справи про розгляд справи шляхом надіслання копій цієї ухвали.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 340, 345-347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справу № 806/5175/14 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Житомирської області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії.

Призначити справу до касаційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 21 листопада 2024 в порядку письмового провадження без виклику її учасників у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Шевцова

Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко Ю. Л. Власов І. А. Воробйова Ж. М. Єленіна І. В. Желєзний Л. Ю. Кишакевич В. В. Король О. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв С. О. Погрібний О. В. Ступак І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко