Постанова

від 10.10.2024 по справі 642/120/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 642/120/19 Номер провадження 22-ц/814/1943/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Кузнєцової О.Ю., Панченка О.О.,

за участю секретаря: Сальної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Міжрайонний ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Баярд», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мараєва Яна Володимирівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна про визнання фіктивних договорів купівлі-продажу недійсними

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 19 січня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу 90/100 частин будинку АДРЕСА_1 від 31 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 510;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу 10/100 частин будинку АДРЕСА_1 від 31 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою Я. В. за реєстровим №1344.

Позовну заяву мотивовано тим, що 21 липня 2010 року між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 був укладений договір позики на суму 65 000,00 дол. США з умовою повернення цих коштів частинами (з розстроченням) та кінцевим строком повернення не пізніше 21 липня 2011 року. Договір позики посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровим № 2510.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, того ж дня, між ТОВ «Юридична фірма «Баярд» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровим № 2512, за умовами якого ТОВ «Юридична фірма «Баярд» передало ОСОБА_1 в іпотеку нежитлові приміщення цокольного поверху №№ НОМЕР_1 , загальною площею 99,8 кв.м, в літ. «А» на АДРЕСА_2 . .

Зазначав, що відповідачі свої зобов`язання за договором позики не виконали і борг не повернули, він був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду із позовом до них про стягнення суми боргу за договором позики.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2013 року у справі № 2024/7957/13 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 58 481,00 дол. США, що еквівалентно 467 438,63 грн, та судовий збір в розмірі 179,74 грн. У задоволенні вимоги про стягнення з боржників процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України в розмірі 9 818,00 дол. США та неустойки в розмірі 7 826 000,00 грн відмовлено.

За результатами апеляційного перегляду вказаної справи 29 січня 2014 року Апеляційний суд Харківської області ухвалив нове рішення, яким скасував рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2013 року в частині відмови у стягненні процентів за користування коштами, неустойки та судових витрат і додатково стягнув з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проценти за користування позикою в розмірі 9 818,00 дол. США, що еквівалентно 78 475,27 грн та пеню в сумі 28 000,00 грн, а всього додатково стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 106 475,27 грн, та судові витрати в сумі по 2 469,75 грн з кожного.

Вказував, що 21 лютого 2014 року Ленінським районним судом м. Харкова на виконання зазначених судових рішень були видані два виконавчі листи, які 19 вересня 2014 року були подані ним разом із відповідними заявами про відкриття виконавчого провадження до Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

У кожній із поданих заяв про відкриття виконавчого провадження його представник просив накласти арешт на все належне відповідному боржнику майно та оголосити заборону його відчуження.

Зазначав, що на момент подання вказаних заяв про відкриття виконавчого провадження він мав інформацію про те, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належав житловий будинок літ. «К-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок реалізації якого можливо було виконати указане рішення суду. Однак державний виконавець не виніс відповідної постанови про арешт майна боржника та не наклав заборони відчуження та/або арешт на все належне солідарним боржникам майно, що було підставою для оскарження дій державного виконавця.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не виконали рішення судів, що набрали законної сили, він був вимушений повторно звернутися до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за договором позики проценти за користування коштами за період з 05 жовтня 2012 року до 10 грудня 2014 року у сумі 10 245,00 дол. США, що еквівалентно 220 531,00 грн; три проценти річних за період з 05 жовтня 2012 року до 10 грудня 2014 року - у сумі 3 680 дол. США, що еквівалентно 79 214,64 грн; неустойку за період з 10 грудня 2013 року до 10 грудня 2014 року - у сумі 100 000,00 грн, а також стягнуто в рівних частках суму сплаченого судового збору у розмірі 5 481,00 грн - по 2 740,50 грн з кожного.

03 вересня 2015 року за вказаним рішенням Апеляційного суду Харківської області, районним судом було видано два виконавчих листа, які 04 квітня 2016 року були подані до Ленінського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області разом із заявами про відкриття виконавчого провадження, в кожній із яких представник стягувача просив накласти арешт на все належне відповідному боржнику майно та оголосити заборону його відчуження.

20 квітня 2016 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Коваленком М. А. було винесено дві постанови про відкриття виконавчих проваджень за № 50899405, № 50895892, однак державний виконавець знову не виніс відповідної постанови про арешт майна боржника та не наклав заборони відчуження та/або арешту на все належне солідарним боржникам майно.

Виконавчі провадження про стягнення з боржника ОСОБА_5 грошових коштів, стягнутих судовими рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2013 року та рішеннями Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2014 року та 24 червня 2015 року відповідно, були завершені (постанови ВДВС від 23 червня 2016 року), а виконавчі листи були повернуті стягувачу саме через відсутність у боржника ОСОБА_5 будь-якого рухомого чи нерухомого майна (або грошових коштів), на які можливо було б звернути стягнення.

Виконавчі провадження № 44823264 та № 50895892 про стягнення з ОСОБА_2 як солідарного боржника грошових коштів, стягнутих вказаними судовими рішеннями, на момент звернення до суду з позовом у цій справі залишаються відкритими, невиконаними і незавершеними, виконавчі провадження об`єднано разом з іншими виконавчими листами у зведене виконавче провадження за № 56104453, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 становила 978 869,79 грн.

20 жовтня 2016 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 70955774 йому стало відомо, що 31 липня 2015 року ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_4 (10/100) та дочці солідарних боржників ОСОБА_3 (90/100) належний їй житловий будинок літ. «К-2» з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 31 липня 2015 року.

Станом на 31 липня 2015 року арешт на майно боржника ОСОБА_2 накладено не було.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від27жовтня 2014 року, у рахунок погашення заборгованості за договором позики звернуто стягнення на належні ТОВ «Юридична фірма «Баярд» нежитлові приміщення цокольного поверху № № НОМЕР_2 , 21, загальною площею 99,8 кв. м, в літ. «А» у будинку АДРЕСА_2 у спосіб, визначенийстаттею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

На виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продав нежитлові приміщення цокольного поверху № № НОМЕР_2 , 21, загальною площею 99,8 кв. м, в літ. «А» у будинку АДРЕСА_2 TOB «АН «Естейт-Сервіс», який в подальшому постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2016 року визнано недійсним; витребувано з незаконного володіння TOB «АН «Естейт-Сервіс» нежитлові приміщення; право власності на нежитлові приміщення визнано за ТОВ «Юридична фірма «Баярд» з тієї підстави, що майно банкрута ТОВ «Юридична фірма «Баярд» не могло бути реалізовано поза межами процедури банкрутства.

Отже, на думку позивача, наведене вказує про можливість виконання судових рішень, які набрали законної сили і якими визначена сума заборгованості солідарних боржників, лише в рамках відкритих виконавчих проваджень.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2016 року стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проценти за користування коштами за період з 10 грудня 2014 року до 01 лютого 2016 року в сумі 404 074,10 грн, три проценти річних від суми боргу за період з 10 грудня 2014 року до 01 лютого 2016 року - в сумі 49 560,12 грн, а також неустойку за період з 10 грудня 2014 року до 01 лютого 2016 року - в сумі 50 000,00 грн.

Виконавчі листи, видані на виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2016 року, знаходяться на виконанні Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області (ВП № 57790142, № 57790276).

Загальна сума заборгованості боржників ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яка визначена вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, становить 1 487 714,23 грн.

В рамках відкритого та триваючого зведеного виконавчого провадження було виявлено майно боржника, на яке можливо було звернути стягнення, а саме принтер марки «XEROX», модель phaser 3420, сірого кольору, б/в, за ціною 500,00 грн, який було передано стягувачу в рахунок погашення боргу. Також, після проведення 13 грудня 2018 року повторного аукціону стягувачу належало 54 150,00 грн, отриманих за реалізацію автомобіля «OpelCorsa».

Позивач зазначає, що загальна сума грошових коштів, яка вже стягнута, та/або отримана, та/або підлягає перерахуванню, становить: 313 338,64 грн (258 688,64 грн (кошти, вилучені від реалізації майна боржника ТОВ «Юридична фірма «Баярд») + 500,00 грн (вартість принтера марки «XEROX», який передано стягувачу в рахунок погашення боргу) + 54 150,00 грн (вартість, за якою було реалізовано автомобіль боржника з аукціону), з яких на момент звернення до суду з цим позовом фактично отримано лише 500,00 грн.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 після відкриття виконавчих проваджень фіктивно відчужила належний їй житловий будинок на користь своєї дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка є її близькою особою.

Вважає, що дії сторін оспорюваних договорів були направлені виключно на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича і доброго знайомого виключно з єдиною і протиправною метою - приховати це майно від звернення стягнення, аби в майбутньому за його рахунок не було виконано судові рішення про стягнення грошових коштів на йогокористь.

Вчинення боржником ОСОБА_2 оспорюваних правочинів щодо розпорядження належним їй майном з метою унеможливити задоволення грошових вимог стягувача за рахунок цього майна має бути кваліфіковане судом як зловживання правом власності, оскільки ОСОБА_2 використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам позивача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що укладені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, на час розгляду справи обов`язки сторін за договорами купівлі-продажу щодо фактичного передання у власність предмета договорів та розрахунків за ними виконані у повному обсязі, є дійсними та реальними, ознак фіктивності не мають.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 31 березня 2021 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у позові, не встановивши всіх фактичних обставин справи, які стосуються правомірності відчуження ОСОБА_2 майна на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та які мають значення для правильного вирішення спору.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 19 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.06.2021 року.

Рішення суду мотивовано там, що відсутні правові підстави для визнання укладених 31.07.2015 договорів купівлі-продажу фіктивними та визнання їх недійсними.

На вказане судове рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, прохав скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунтвання апеляційної скарги вказував, що описова частина оскаржуваного рішення не містить вказівки на те, що ця справа розглядалась Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, за результатами чого, 31.03.2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, якою вирішив передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказував, що при ухваленні рішення,суд першої інстанції не звернув увагу на цілий ряд підтверджених доказами обставин, які мають принципово важливе значення для висновку про фіктивність оскаржуваних договорів купівлі-продажу.

Зазначав, що суд встановивши факт того, що договір купівлі-продажу було укладено між близькими родичами, не розглядає це, як ознаку фраудаторності та фіктивності оскаржуваного договору купівлі-продажу

До того ж, суд першої інстанції не розглянув правильно встановлений ним факт того, що ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_2 лише 10/100 частин будинку - як ознаку фіктивності оскаржуваних нами договорів купівлі-продажу.

Посилався на те, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву від 11.02.2019 року вказує місце свого та дружини проживання чи перебування АДРЕСА_1 , що свідчить про фактичне проживання відповідачів у спірному будинку.

Вважає, що недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме - недоведеність факту того, що ОСОБА_5 дійсно, в порядку визначеному чинним на той час законодавством перерахувала ОСОБА_2 270 000 (двісті сімдесят тисяч) грн. за 90/100 частин придбаного ОСОБА_5 будинку.

Жодним з відповідачів належним чином завірені банківські документи на підтвердження факту розрахунків за оспорюваними договорами надані не були.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 21 липня 2010 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 як позичальниками укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надав їм позику у сумі 65 000,00 дол. США, яку позичальники зобов`язалися повернути не пізніше 21 липня 2011 року (т. 1, а. с. 16).

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 21 липня 2010 року між ТОВ «Юридична фірма «Баярд» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ТОВ «Юридична фірма «Баярд» передало в іпотеку ОСОБА_1 нерухоме майно: нежитлові приміщення цокольного поверху №№ НОМЕР_1 , загальною площею 99,8 кв. м, в літ. «А-4» на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 17-18).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2013 року у справі № 2024/7957/13 стягнуто солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 58 481,00 дол. США, що еквівалентно 467 438,63 грн, та судові витрати у розмірі 179,74 грн (т. 1, а. с. 19).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2014 року у справі № 2024/7957/13 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні позову скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою за договором позики у розмірі 9 818,00 дол. США, що еквівалентно 784 475,27 грн, а також пеню 28 000,00 грн, а всього 106 475,27 грн, судові витрати по 2 469,75 грн з кожного (т. 1, а. с. 22).

19 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського ВДВС ХМУЮ із заявами про відкриття виконавчого провадження за поданими виконавчими листами, виданими Ленінським районним судом м. Харкова 21 лютого 2014 року про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, в яких, зокрема, просив накласти арешт на все належне боржникам майно та оголосити заборону його відчуження (т. 1., а. с. 24, 26).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 19 травня 2015 року об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 на праві власності (т. 1, а. с. 28).

23 вересня 2013 року постановами старшого державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ Пановою Г. М. відкрито виконавче провадження (ВП № 44823264 та ВП № 44823095) з виконання виконавчого листа № 2024/7957/13, виданого 21 лютого 2014 року Ленінським районним судом м. Харкова щодо боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 29, 30).

Згідно з інформацією про виконавче провадження ВП № 44823095 станом на 28 грудня 2018 року 23 червня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі пункту 2 частини першоїстатті 47 Закону України «Про виконавче провадження»у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення (т. 1, а. с. 33).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року у справі № 642/10856/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики проценти за користування коштами за період з 05 жовтня 2012 року до 10 грудня 2014 року в сумі 10 245 дол. США, що еквівалентно 220 531,00 грн, 3 % річних за період з 05 жовтня 2012 року до 10 грудня 2014 року - у сумі 3 680,00 дол. США, що еквівалентно 79 214,64 грн, та неустойку за період з 10 грудня 2013 року до 10 грудня 2014 року - в сумі 100 000,00 грн (т. 1, а. с. 90).

14 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявами до Ленінського ВДВС ХМУЮ про відкриття виконавчого провадження за виконавчими листами, виданими Ленінським районним судом м. Харкова 03 вересня 2015 року на виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року у справі № 642/10856/14-ц, в яких, зокрема, просив накласти арешт на все належне боржникам майно та оголосити заборону його відчуження (т. 1., а. с. 43; 45).

20 квітня 2016 року постановою старшого державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ Коваленко М. А. відкрито виконавче провадження (ВП № 50895892 та ВП 50899405) з виконання виконавчого листа № 642/10856/14, виданого 03 вересня 2015 року Ленінським районним судом м. Харкова щодо боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 47, 48).

Згідно з інформацією про виконавче провадження станом на 28 грудня 2018 ВП №50895892: постановою від 05 травня 2018 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 , 18 вересня 2018 року приєднано до зведеного виконавчого провадження ВП 26104453 (т. 1, а. с. 49).

Згідно з інформацією про виконавче провадження ВП № 44823095 станом на 28 грудня 2018 року: 23 червня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі пункту 2 частини першоїстатті 47 Закону України «Про виконавче провадження»у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення (т. 1, а. с. 33).

31 липня 2015 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою Я. В. за реєстраційним номером 1344, предметом якого є 10/100 частин житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 172, т. 2, а. с. 1).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 липня 2015 року право приватної спільної часткової власності на 10/100 частин житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 172).

31 липня 2015 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстраційним номером 570, предметом якого є 90/100 частин житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 174, т. 2, а. с. 32).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 липня 2015 року право приватної спільної часткової власності на 90/100 частин житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 176).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори купівлі-продажу від 31.07.2015 були укладені із дотриманням всіх вимог дійсності договору, передбаченихЦивільним кодексом України, в тому числі зазначеним у ч. 5ст. 203 ЦК України. Зазначено, що ці договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву.

Місцевий суд прийшов до висновку, що дослідженими в справі доказами не підтверджено, що відчуження майна відповідачем було вчинено саме з метою утруднення повернення боргу кредитору, що таке відчуження свідчить про наявність умислу в укладенні договорів купівлі-продажу з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на майно солідарного боржника.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно достатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ізстаттею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятоїстатті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першоюстатті 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятоїстатті 203 ЦК України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) не відступила від цих висновків та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьоюстатті 13 ЦК Українине допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьоїстатті 13 ЦК Українивипливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду підтримала та конкретизувала висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбаченастаттею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Так, судом встановлено, що відповідач, укладаючи договори купівлі-продажу була достовірно обізнана про ухвалення декількох судових рішень про стягнення з неї та ОСОБА_5 грошових коштів, була обізнана про наявність виконавчих проваджень щодо примусового виконання цих рішень.

Отже, відповідач могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання вищевказаних рішень.

З договору купівлі-продажу 90/100 частин будинку АДРЕСА_1 від 31 липня 2015 року вбачається, що він укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які є матір`ю та дочкою. Інший договір купівлі-продажу від 31 липня 2015 року укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 щодо 10/100 частин будинку АДРЕСА_1 , тобто незначної частини, без виділення її частки в натурі, що фактично унеможливлює використання нею її частини нерухомого майна.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 фактично продовжують проживати у будинку АДРЕСА_1 . У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_5 особисто зазначає адресу для листування АДРЕСА_1 . (т. 1, а. с. 167-169). Факт проживання ОСОБА_2 у спірному будинку також підтверджується поштовими повідомленнями про отримання нею кореспонденції, яка направлялася судами різних інстанцій за вказаною адресою. (т.1 а.с. 163-164, т.2 а.с. 115, 117, 129, 130, 144, 176, 225, 253, 254, т.3 а.а.176, 178, 183, 185, т.4 а.с. 39, 41, 42)

Згідно Довідки зареєстрованих у житловому приміщенні від 06.03.2023 ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (т.5 а.с.41)

Разом з тим матеріалами справи не встановлено іншого місця проживання чи реєстрації ОСОБА_2 , або наявність у неї іншого житла.

Також колегією суддів встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т.5 а.с.40) та отримує кореспонденцію за даною адресою. (т.3 ст.186)

Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_4 вселилась до спірного житлового будинку, проживає там чи користується своєю часткою нерухомого майна.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_4 має у власності 10/100 частини спірного будинку, тобто незначну частину, що унеможливлює користування нею майном у повному обсязі. При цьому, вона не є членом сім`ї чи близьким родичем іншого співвласника - ОСОБА_3 .

Тобто фактично реальні наслідки укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу для сторін не настали.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що грошові кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , сплачені нею у рахунок погашення заборгованості перед позивачем.

Посилання в рішенні місцевого суду на те, що протягом травня-липня 2015 року на депозитний рахунок ДВС від ОСОБА_8 були перераховані кошти у загальній сумі 275496 грн не свідчать про те, що ОСОБА_2 , як продавець за договором купівлі-продажу, отримані кошти сплатила позивачу у рахунок погашення заборгованості.

Колегія суддів приходить до висновку, що відчуження спірного майна може утруднити при відсутності реальності настання правових наслідків правочину, свідчить про наявність умислу при укладенні договорів купівлі-продажу з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на майно солідарного боржника.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі№ 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторого правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу,зазначаючи таке:«…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків (визнання недійсним фраударного договору до ухвалення рішення про борг) дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є слушними та наявні правові підстави, передбачені положеннями ст.234 ЦК України, для визнання оспорюваних договорів, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсними.

Ч.1 ст.264ЦПК України передбачено, щопід час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, щодо того, чи єчи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

В даній справі ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.06.2021 з метою, забезпечення позовних вимог ОСОБА_1 заборонено відчуження житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно дост. 158 ЦПК Українисуд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 09.06.2021.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

При подачіпозову ОСОБА_1 сплачено судовийзбір урозмірі 1409,60грн,за поданняапеляційної скаргивід 09.09.2019 2114,40грн,за поданнякасаційної скарги 3073,60грн,а заподання апеляційноїскарги нарішення Київськогорайонного судум.Полтавивід 19.01.2024року -2305, 20 грн.

Таким чином, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підлягають стягненню судові витрати на користь ОСОБА_1 у розмірі 8902,20 грн по 2225,55 грн з кожного.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 383,апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 19 січня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи Міжрайонний ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Баярд», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мараєва Яна Володимирівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна про визнання фіктивних договорів купівлі-продажу недійсними задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 90/100 частин будинку АДРЕСА_1 від 31 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 510;

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 10/100 частин будинку АДРЕСА_1 від 31 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою Я. В. за реєстровим №1344.

Ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 09 червня 2021 року, якою заборонено відчуження житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 8902,20 грн, по 2225,55 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.Ю. Кузнєцова

О.О. Панченко